Поняття сторін у цивільному процесі, їхні процесуальні права і обов'язки.

Правильне визначення сторін у цивільному процесі та їх право­вого становища є обов'язковою передумовою винесення законних і обґрунтованих судових рішень.

Для того, щоб суд відкрив провадження у цивільній справі, роз­глянув її та ухвалив рішення, необхідно, щоб заінтересована особа реалізувала своє право на звернення до суду за захистом порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такою за­інтересованою особою може бути фізична особа, юридична особа, а також держава, за умови наявності юридичного інтересу у справі, прагнення захистити своє правове становище, примусити іншу особу виконати певну дію на свою користь або утриматися від та­кої, захистити право чи законний інтерес іншої особи у передбаче­них законом випадках.

Заінтересовані особи, між якими виник матеріально-правовий спір, що є предметом розгляду і вирішення у цивільному судочин­стві, називаються сторонами. Вони є головними особами, які бе­руть участь у цивільній справі позовного провадження, без яких неможливе виникнення самого процесу.

Поняття «сторони» в цивільному процесі має безпосередній зв'язок із матеріальними правовідносинами, оскільки сторонами виступають переважно їх суб'єкти: кредитор і боржник, чоловік і дружина, роботодавець і працівник та ін.

У цивільній справі, що передана на розгляд суду, сторони ма­ють особистий юридичний інтерес, який містить матеріальний і процесуальний компоненти. Матеріально-правовий компонент визначається спірними цивільними, житловими, земельними, сімей­ними, трудовими та іншими матеріальними правовідносинами сторін; процесуально-правовий - наслідками розв'язання мате­ріально-правового спору, бажанням одержати певне за змістом рішення суду.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Позовне провадження може бути відкрите лише за наявності двох сторін.

Позивачем є особа, на захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, інтересів чи свобод якої відкрито позовне провадження у цивільній справі. Така особа може заявити про необхідність захисту особисто або, у встановлених законом випадках, справа може бути порушена в її інтересах за позовною заявою Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, прокуратури, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб.

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, порушила, не визнає чи оспорює його суб'єктивні права, законні інтереси чи своїм, і притягується у цивільний процес для відповіді за пред'явлення до нього позовними вимогами. При цьому згода відповідача вже залучення до цивільної справи не потрібна. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні та юридичні особа, а також держава (ч. 2 ст. 30 ЦПК України). Не можуть бути стороною у цивільній справі філії та представництва, оскільки відповідно до ст. 95 ЦК України вони не є юридичними особами, а є її відокремленими підрозділами.

Сторони в цивільному процесі характеризуються такими ознаками:

1)Ними є особи, між якими виник матеріально-правовий спір;

2) вони ведуть процес у справі від свого імені;

3) з приводу їх справи ухвалюється судом рішення;

4) на них поширюються всі правові наслідки законної сили судового рішення;

Правосуб'єктність допускає процесуальне правонаступництво і цивільно-правове становище сторін визначається принци­пи рівноправності та змагальності.

Для забезпечення виконання процесуальних функцій законодавство надає Сторонам широке коло процесуальних прав і покладає на них процесуальні обов'язки.

Оскільки позивач і відповідач належать до осіб, які беруть участь у справі позовного провадження (ч. 1 ст. 26 ЦПК України), то вони наділені всіма правами та обов'язками, передбаченими ст. 27 ЦПК України.

Нагадаємо, що відповідно до цієї статті сторони мають право:

1) ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з долучених до справи документів;

2) одержувати копії рішень, ухвал;

3) брати участь у судових засіданнях;

4) подавати докази, брати участь у їх дослідженні;

5) ставити питання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам;

6) заявляти клопотання та відводи;

7) давати усні й письмові пояснення судові;

8) подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виника­ють під час судового розгляду, та заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб;

9) користуватися правовою допомогою;

10) ознайомлюватися з журналом судового засідання, знімати з нього копії та подавати письмові зауваження з приводу його не­правильності чи неповноти;

11) прослуховувати запис фіксування судового засідання тех­нічними засобами, робити з нього копії та подавати письмові за­уваження з приводу його неправильності чи неповноти;

12) оскаржувати рішення і ухвали суду;

13) користуватися іншими процесуальними правами, встановле­ними законом. Зокрема позивач і відповідач можуть доповнити, змінити, відкликати апеляційну та касаційну скаргу чи відмовитися від них (статті 300, 330 ЦПК України); подати заяви про виправ­лення недоліків рішення суду (статті 219, 220, 221 ЦПК України), приєднання як співучасника до апеляційної і касаційної скарги сто­рони (статті 299, 329 ЦПК України), перегляд рішень та ухвал у зв'язку з нововиявленими обставинами (ст. 362 ЦПК України), відновлення втраченого судового провадження (ст. 403 ЦПК України).

Крім того, сторони наділяються відповідними до їх правового статусу спеціальними правами. Так, позивач має право протягом усього часу розгляду справи змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову; а відповідач - визнати позов повністю або частково, пред'явити зустрічний позов (ч. 2 ст. 31 ЦПК України).

Сторони також можуть передати спір на розгляд третейського суду (ст. 17 ЦПК України), укласти мирову угоду на будь-якій стадії цивільного процесу (ч. З ст. 31 ЦПК України). Кожна із сторін має право вимагати виконання судового рішення в частині, що стосується (ч. 4 ст. 31 ЦПК України).

Позивач і відповідач, як і всі особи, які беруть участь у справі,зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки (ч. З ст. 27 ЦПК України) крім того, на сторони покладаються обов'язки:

1) подати всі наявні у них докази чи повідомити про них суд до або під час попереднього судового засідання для підтвердження своїх вимог чи заперечень (ч. 2 ст. 27 ЦПК України);

2) повідомити суд про третю особу, до якої у них, за рішенням суду, виникне право заявити вимогу або яка у такому випадку може пред`явити вимогу до них (ч. 1 ст. 36 ЦПК України);

3) повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи (ч. 1 ст. 77 ЦПК України);

4) повідомляти суд про причини неявки у судове засідання (ч. 2

,, 77 ЦПК України);

5) у разі присутності в залі судового засідання:

- вставати, коли входить і виходить суд;

- заслуховувати рішення суду, давати пояснення стоячи;,

- додержуватися встановленого порядку і беззаперечно підкорюватися розпорядженням головуючого;

- передавати документи та інші матеріали головуючому через ового розпорядника (ст. 162 ЦПК України) тощо.

Процесуальна співучасть

Процесуальна співучасть виникає внаслідок пред'явлення позову кількома позивачами або до кількох відповідачів (ч. 1 К України). Отже, процесуальною співучастю є участь позивачів і (або) кількох відповідачів у одній і тій самій справі, (ч. 2 ст. 32) закріплює умови, за дотримання хоча б однієї з них складається процесуальна співучасть, а саме:

1)є спільні права чи обов'язки кількох позивачів, зокрема співвідповідачами можуть бути. (543 ЦК України);

2) права та обов'язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави, наприклад, із факту завдання шкоди спільними діями кількох неповнолітніх осіб (ст. 1182 ЦК України);

3) предметом спору є однорідні права та обов'язки.

Процесуальна співучасть можлива лише у разі:

- коли спільні вимоги кількох позивачів чи вимоги до кількох відповідачів заявлені для спільного розгляду в одному проваджен­ні при поданні позовної заяви;

- якщо суддя під час провадження у справі до судового роз­гляду об'єднає для розгляду в одному провадженні кілька одно­рідних позовних вимог до одного й того самого відповідача чи до різних відповідачів або позовні вимоги одного позивача до кіль­кох відповідачів;

- коли суд (суддя) залучить до участі в справі співучасників у випадках, встановлених законом.

Процесуальна співучасть характеризується тим, що всі спів­учасники мають рівні процесуальні права та обов'язки.

Крім того, за такої множинності осіб на стороні позивача і (або) відповідача кожен із співучасників виступає самостійно від­носно іншої сторони (наприклад, право вимоги одного позивача існує поряд з правом вимоги іншого). Отже, участь у цивільному процесі кожного із співучасників базується на засадах автономії і диспозитивності. Їх дії чи бездіяльність залежать лише від особис­того волевиявлення, а не від поведінки інших співучасників. На кожного із співучасників окремо покладається обов'язок доведен­ня обставин для підтвердження своїх вимог чи заперечень, окремо діє законна сила судового рішення тощо. Так, відповідно до ст. 216 ЦПК України суд, ухвалюючи рішення на користь кількох позива­чів або проти кількох відповідачів, повинен зазначити, в якій час­тині рішення стосується кожного з них, або зазначити, що обов'я­зок чи право стягнення є солідарним.

Рівність і незалежність співучасників є наслідком того, що всі вони є самостійними суб'єктами цивільних процесуальних право­відносин. Однак процесуальна діяльність одних співучасників може викликати певні правові наслідки для інших, затримати розвиток процесу, зокрема при відкладенні розгляду справи або оголошенні перерви в її розгляді (ст. 191 ЦПК України), зупиненні провад­ження у справі (статті 201-203 ЦПК України), залишенні заяви без розгляду (ст. 207 ЦПК України).

Співучасники можуть доручити вести справу одному з них, якщо він має повну цивільну процесуальну дієздатність (ч. З ст. 32 ЦПК України), а також приєднатися до апеляційної і касаційної скарги особи, на стороні якої вони виступали (статті 299, 329 ЦПК України).

Залежно від того, на чиєму боці виникає співучасть, вона поді­ляється на активну, пасивну та змішану.

Коли позивачами є дві особи чи більше, а відповідачем - одна, то така співучасть буде активною. У такому разі всі співучасники називаються співпозивачами. У них завжди спільні інтереси відносно відповідача. Така співучасть має місце, наприклад, при пред'яв­ленні кількома спадкоємцями за законом позову до спадкоємця за заповітом про визнання заповіту недійсним. Особливістю активної процесуальної співучасті є те, що вона можлива тільки з ініціативи співпозивачів, оскільки в іншому випадку може бути порушено принцип диспозитивності цивільного судочинства (ст. 11 ЦПК Ук­раїни).

Пасивна співучасть виникає у разі наявності в цивільній справі кількох відповідачів і одного позивача. Особливістю такої спів­участі є те, що вона можлива як з ініціативи позивача, так і з ініці­ативи суду, який може притягнути особу як співвідповідача для участі в справі.

Змішана співучасть має місце у тих випадках, коли в справі бере участь кілька позивачів і кілька відповідачів.

Виникнення співучасті зумовлено обставинами матеріально-пра­вового та процесуального характеру, в зв'язку з чим вона також поділяється на обов'язкову (необхідну) факультативну (можли­ву, необов'язкову).

Обов'язкова співучасть настає у разі спільності матеріальних прав і обов'язків кількох осіб, тоді, коли права та обов'язки сторін у цивільній справі не можна визначити без встановлення прав і обов'язків інших суб'єктів спірних матеріальних правовідносин. Наприклад, співвласники стають співпозивачами, пред'явивши позов про усунення порушень їх права власності; кілька осіб, які спільно завдали шкоди, стають співвідповідачами, якщо потерпілий по­суду позовну заяву.

Відповідно до ч. 2 ст. 118 ЦПК України позивач має право об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, які пов'язані між собою, а суддя - постановити ухвалу про об'єднання в одне про­вадження кількох однорідних позовних вимог за позовами одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача чи до різних відповідачів або за позовами різних позивачів до одного й того самого відповідача (ст. 126 ЦПК України). У таких випадках настає факультативна співучасть. Вона виникає з обставин про­цесуального характеру, на підставі доцільності одночасного роз­гляду кількох цивільних справ, з метою економії коштів і часу на їх провадження. При факультативній співучасті замість кількох про­цесів провадиться один, у зв'язку з чим витрати у справі скорочу­ються, зменшується кількість судових засідань, викликів свідків тощо, а також не ухвалюються протилежні за змістом рішення.

Заміна неналежного відповідача, залучення співвідповідачів

У ході розгляду цивільної справи може виявитися, що позов пред'явлений не тією особою, якій належить право вимоги, чи не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, тобто встанов­лено, що позивач не є уповноваженою особою чи відповідач не є право зобов'язаною особою. У цьому разі сторони можуть визнава­тися неналежними.

Таким чином, неналежним позивачем є позивач, стосовно якого з'ясовано, що він не має права вимоги за пред'явленим позовом, а неналежний відповідач - це відповідач, стосовно якого встанов­лено, що він не повинен відповідати за пред'явленими до нього позовними вимогами.

Однак визнання сторони неналежною відбувається тільки під час розгляду цивільної справи і тільки при її заміні. В іншому випадку сторона, яка могла б бути визнана неналежною, бере участь у справі та має весь комплекс відповідних процесуальних прав і обов'язків.

Оскільки, якщо суд встановить, що позивач не має права вимоги, це буде підставою для відмови йому у задоволенні позову.

Для визнання відповідача неналежним і проведення його заміни необхідні такі обставини у сукупності:

1) встановлено відсутність у відповідача обов'язку відповідати за пред'явленим позовом;

2) є дані про те, що обов'язок відповідати за даними позовними вимогами покладено на іншу особу;

3) можна вказати особу, яка повинна виконати вимогу позивача, тобто належного відповідача;

4) є клопотання позивача про проведення заміни неналежного відповідача належним.

Законодавець передбачив два варіанти дій суду залежно від того, чи заявив клопотання позивач про заміну відповідача, чи ні.

Якщо позивач заявив відповідне клопотання, суд, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відпо­відачем або залучає до участі у справі іншу особу як співвідпові­дача (ч. 1 ст. 33 ЦПК України). Процесуальні дії, вчинені первіс­ним відповідачем, не є обов'язковими для особи, яка вступила в процес. Навіть більше, після заміни відповідача або залучення до участі у справі співвідповідача справа за їх клопотанням розгляда­ється спочатку (ч. 2 ст. 33 ЦПК України).

Суд не може провести заміну неналежного відповідача належ­ним за власною ініціативою, тому у разі відсутності згоди позива­ча на заміну відповідача, інша особа залучається до участі у справі як співвідповідач (ч. 1 ст. 33 ЦПК України).