Предмет доказування. Підстави звільнення від доказування

 

Законодавець підкреслює: доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК України).

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Отже, предметом доказування є факти, що обґрунтовують за­явлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирі­шення справи (наприклад, причини пропуску строку позовної дав­ності) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 1 ст. 179 ЦПК України).

В юридичній літературі предмет доказування структурують на такі елементи:

1) юридичні факти матеріально-правового характеру, які сто­рони кладуть в основу своїх вимог і заперечень;

2) юридичні факти процесуально-правового характеру, на які сторони посилаються в своїх вимогах і запереченнях;

3) юридичні факти, включені до предмета доказування за ініці­ативою суду;

4) обставини, які не мають юридичного значення, але запро­поновані сторонами або судом з метою правильного вирішення справи'.

Поряд із обов'язком кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, цивіль­не процесуальне законодавство встановлює підстави звільнення від доказування, зокрема відповідно до ст. 61 ЦПК України не по­требують доказування обставини:

1) визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі (наприклад, при вирішенні питання щодо визначення місця проживання дитини при розлученні її батьків, сторони визнають той факт, що батько дитини має кращі умови проживання та ви­щий матеріальний рівень);

2) визнані судом загальновідомими, тобто відомими широкому колу осіб, в тому числі і складу суду. Такі обставини не потребу­ють доказування через очевидність об'єктивності їх існування. Як правило, загальновідомими є юридичні події (обставини, настання, зміна чи припинення яких не залежать від волі людини): аварія на Чорнобильській АЕС, землетрус, повінь тощо;

3) встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, тобто преюдиціальні факти. Пре­юдиціальний зв'язок рішень у цивільних, господарських або адмі­ністративних справах пояснюється тим, що одні й ті ж самі факти можуть тягти за собою різні юридичні наслідки. Наприклад, факт заподіяння шкоди може бути предметом доказування як в адмініс­тративній справі, метою якої є оскарження протиправних дій орга­нів державної влади, так і у цивільній справі, основною метою від­криття провадження у якій є відшкодування заподіяних потерпі­лому збитків.

4) встановлені вироком у кримінальній справі, що набрав закон­ної сили, або постановою суду у справі про адміністративне пра­вопорушення з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони осо­бою, стосовно цивільно-правових наслідків дій якої суд розглядає справу. Дані обставини також є преюдиціальними фактами. Таким чином, ЦПК України встановив різні правила преюдиції щодо ви­років суду у кримінальній справі, постанов суду в адміністратив­ній справі та судових рішень у цивільних, господарських та адмі­ністративних справах. Відповідно до ч. 4 ст. 61 ЦПК України ви­рок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, виключно з двох питань: чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Інші обставини, встановлені такими вироком і постановою, не є преюдиціальними і підлягають доказуванню в загальному порядку.

Забезпечення доказів

 

За загальним правилом, сторони зобов'язані подати свої дока­зи чи повідомити про них суд до або під час попереднього судо­вого засідання у справі. Проте належні докази у справі не завжди є у осіб, на яких покладений обов'язок по доказуванню певних обставин у справі. Вони інколи знаходяться у їх процесуальних противників чи інших осіб, які не є учасниками процесу. В таких випадках подання доказів, якщо не вжити необхідних заходів, може згодом стати утрудненим або неможливим, оскільки вони можуть зникнути або їх можуть пошкодити. З метою захисту інте­ресів сторін та інших учасників процесу, цивільне процесуальне законодавство передбачає інститут забезпечення доказів, норми якого регламентують процесуальний порядок вжиття судом тер­мінових заходів щодо закріплення фактичних даних, щоб в по­дальшому при розгляді справи була можливість їх використати як докази'.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України особи, які беруть участь у справі і вважають, що подання потрібних доказів є неможливим або у них є складнощі в поданні цих доказів, мають право заявити клопотання про забезпечення цих доказів.

За заявою заінтересованої особи суд може забезпечити докази до пред'явлення нею позову. У цьому разі заявник повинен подати по­зовну заяву протягом десяти днів з дня постановления ухвали про забезпечення доказів. У випадку неподання позовної заяви у зазна­чений строк особа, яка подала заяву про забезпечення доказів, зобо­в'язана відшкодувати судові витрати, а також збитки, заподіяні у зв'язку із забезпеченням доказів (частини 3,4 ст. 133 ЦПК України).

У заяві про забезпечення доказів повинні бути зазначені:

1) докази, які необхідно забезпечити;

2) обставини, що можуть бути підтверджені цими доказами;

3) обставини, які свідчать про те, що подання потрібних доказів може стати неможливим або ускладненим;

4) справа, для якої потрібні ці докази або з якою метою потріб­но їх забезпечити.

Заява про забезпечення доказів, яка не відповідає встановленим вимогам, залишається без руху, про що суддею постановляється відповідна ухвала, і заявнику надається час для усунення недолі­ків. Якщо заявник усуне вказані в ухвалі недоліки, заява про за­безпечення доказів вважається поданою в день первісного її по­дання до суду. Інакше заява вважається неподаною і повертається заявнику. Проте повернення заяви про забезпечення доказів не пе­решкоджає повторному зверненню із нею до суду у разі усунення обставин, що стали підставою для її повернення.

Відповідно до ст. 135 ЦПК України заява про забезпечення до­казів розглядається судом, який розглядає справу, а якщо позов ще не пред'явлено - місцевим загальним судом, у межах територіаль­ної підсудності якого можуть бути вчинені процесуальні дії щодо забезпечення доказів. Заява про забезпечення доказів розглядається протягом п'яти днів з дня її надходження з повідомленням сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Однак присутність цих осіб не є обов'язковою. У разі обгрунтованої вимоги заявника, а також якщо не можна встановити, до кого може бути згодом пред'явлено позов, заява про забезпечення доказів розглядається судом невідкладно лише за участю заявника.

Питання про забезпечення доказів вирішується ухвалою. Оскар­ження ухвали про забезпечення доказів не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає розгляду справи.

Якщо після вчинення процесуальних дій щодо забезпечення до­казів позовну заяву подано до іншого суду, протоколи та інші ма­теріали щодо забезпечення доказів надсилаються до суду, який розглядає справу.

Поряд із процесуальним порядком забезпечення доказів, у ч. 2 ст. 133 ЦПК України встановлено і способи їх забезпечення, якими є:

1) допит свідків;

2) призначення експертизи;

3) витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місце­знаходженням.

У необхідних випадках судом можуть бути застосовані й інші способи забезпечення доказів.

 

Питання до теми № 6.Доказування та докази у цивільному судочинстві:

 

1. Поняття доказів.

2. Види доказів.

3. Поняття та предмет доказування.

4. Елементи процесу доказування.

5. Підстави звільнення від доказування.

6. Пояснення сторін, третіх осіб, їхніх представників як засобів доказування.

7. Особливості показань свідків.

8. Особливості письмових доказів.

9. Речові докази як засіб доказування.

10. Поняття та види експертиз у цивільному процесі.

11. Порядок призначення експертизи.

12. Ухвала про призначення експертизи.

13. Оформлення висновку експерта.

14. Способи забезпечення доказів.

 

Використана література:

 

1. Цивільний процесуальний кодекс України із змінами та доповненнями, внесеними Законом України „Про судоустрій та статус суддів” від 7 липня 2010р. http://rada.gov.ua

2. Штефан М.Й. Цивільне процесуальне право України: Підручник.- К.: Ін Юре, 2005.- С. 366-369.

3. Фурса С., Цюра Т. Докази і доказування у цивільному процесі: Наук.- практ. посіб.- К.:Видавець Фурса С.Я., КНТ, 2005.-256с.