Сутність та значення апеляційного провадження

Апеляційне провадження – одна із стадій цивільного судочинства, метою якої є перевірка законності та обгрунтуваності судових рішень судів першої інстанції, що не набрали законної сили.

Таким чином, апеляційне провадження є процесуальною гарантією захисту прав, свобод та інтересів сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, а також осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права і обов’язки. Водночас апеляційне провадження - це форма забезпечення однакового правозастосування законів при вирішенні цивільних справ, адже перегляд циві­льних справ судами апеляційної інстанції дозволяє їм виправити помилки судів першої інстанції щодо застосування норм матеріаль­ного і процесуального права.

Особл ивостями апеляційного провадження як окремої стадії цивільного судочинства є: здійснення правосуддя судами вищої інстанції - судовими палатами у цивільних справах апеляційних загальних судів (ст. 291 ЦПК України);

реалізація судами апеляційної інстанції права перевірки за­конності та обґрунтованості рішень і ухвал суду першої інстанції, які не набрали законної сили, у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції (ч. 1 ст. 303 ЦПК України);

надання судам апеляційної інстанції процесуальної можли­вості перевіряти цивільну справу у повному обсязі у випадках, ко­ли під час її розгляду судом апеляційної інстанції буде встановлено

неправильне застосування норм матеріального права або пору­шення норм процесуального права, а також якщо поза увагою до­водів апеляційної скарги залишилася очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції у справах окре­мого провадження (частини 3, 4 ст. 303 ЦПК України);

в£гановлення законодавцем виключного переліку повнова­жен ь судів апеляц і йної інстан ції з чіткою регламентацією проце­суальної можливості застосування кожного із них (статті 307- 312 ЦПК України).

У ст. 291 ЦПК України чітко окреслено коло судів апеляційної інстанції: ним и є с удові палати у цивільних справах апеляційних загальних судів, у межах територіальної юрисдикції яких знахо­диться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржу­ється.

Відповідно до ч. 2 ст. 25 Закону України «Про судоустрій України» апеляційними загальними судами є: апеляційні суди обла­стей, апеляційні суди міст Києва і Севастополя, Апеляційний суд А втономної Республіки Крим, військові ап еляційні суди регіонів та а пеляційни й су д Військо во-Морських сил України, а також Апеля­ційний суд України. У разі необхідності замість апеляційного суду області можуть утворюватися апеляційні загальні суди, територіа­льна юрисдикція яких поширюється на кілька районів області.

Об'єктами апел я ційно го оскарження є рішення т а ухвали суду першої інстанції, які не набрали законної сили.

Рішення суду першої інстанції в порядку апеляційного прова­дження можут ь ос каржув атися п овністю або частково.

Ухвали ж суду першої інстанції можна оскаржувати в апеляційному порядку окремо від рішення суду тільки у випадках, передба­чених у ст. 293 ЦГ1К України. Заперечення на ухвали, що не підля­гають оскарженню окремо від рішення суду, мають бути включені до апеляційної скарги на рішення суду. Такими ухвалами, зокрема, можуть бути ухвали про: відмову в роз’ясненні судового рішення, об’єднання позовів, відкладення розгляду справи тощо.

Отже. ух валами, які можуть оск аржува тися окремо від рі­ шення суду першої інстанції, є ухвали щодо:

1) відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу або скасуванні судового наказу;

2) забезпечення позову, а також щодо скасування забезпечення позову;

3) повернення заяви позивачеві (заявникові);

4) відмови у відкритті провадження у справі;

5) відкриття провадження у справі з недотриманням правил підсудності;

6) передачі справи на розгляд іншому суду;

7) відмови поновити або продовжити пропущений процесуаль­нії 11 строк;

8) визнання мирової угоди за клопотанням сторін;

9) визначення розміру судових витрат;

10) внесення виправлень у рішення;

11) відмови ухвалити додаткове рішення;

12) роз’яснення рішення;

13) зупинення провадження у справі;

14) закриття провадження у справі;

15) залишення заяви без розгляду;

16) залишення заяви про перегляд заочного рішення без розгляду;

17) відхилення заяви про перегляд судового рішення у зв’язку з пововиявленими обставинами;

18) видачі дубліката виконавчого листа;

19) поновлення пропущеного строку для пред’явлення вико­навчого документа до виконання;

20) відстрочки і розстрочки, зміни чи встановлення способу і порядку виконання рішення;

21) тимчасового влаштування дитини до дитячого або ліку­вального закладу;

22) оголошення розшуку відповідача (боржника) або дитини;

23) примусового проникнення до житла;

24) звернення стягнення на грошові кошти, що знаходяться на рахунках;

25) заміни сторони виконавчого провадження;

26) визначення частки майна боржника у майні, яким він воло­діє спільно з іншими особами;

27) рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи ін­шої посадової особи державної виконавчої служби;

28) повороту виконання рішення суду;

29) виправлення помилки у виконавчому листі або визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню;

30) відмови в поновленні втраченого судового провадження;

31) звільнення (призначення) опікуна чи піклувальника.