Особливості розгляду справ окремого провадження

 

Кожна з перелічених категорій справ має свої особливості, що зумовлюють специфічний порядок їх розгляду і вирішення. Але всі вони наділені спільними рисами, які дають підстави об’єднати їх в окремий вид провадження:

І) у справах окремого провадження відсутній спір про право. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який має вирішуватись у порядку позовного провадження, суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду і роз’яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах (ч. 6 ст. 235 ЦП К України);

2) у порядку окремого провадження розглядаються справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів. Проте встановленню підлягають не будь-які юридичні факти, а лише ті, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або ство­рення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (ч. 1 ст. 234 ЦПК України);

3) підставою відкриття провадження у таких справах є заява (статті 236, 242, 246 ЦПК України тощо);

4) усі справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених ЦПК України, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Крім лого. законодавець встановлює додаткові особливості розгля­ду для більшості таких справ ( ч. З ст. 235 ЦПК України);

5) особами, які беруть участь у справах окремого провадження, є заявник, заінтересовані особи та їхні представники (ч. 2 ст. 26, ч. 4 ст. 235 ЦПК України);

6) враховуючи особливості предмета та суб’єктного складу справ окремого провадження, закон зумовлює неможливість їх передання на розгляд третейського суду та закриття у зв’язку з укладенням мирової угоди (ч. 5 ст. 235 ЦПК У країни)

Таким чином, окреме провадження це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (ст. 234 ЦПК України).

Під час розгляду справ окремого провадження суд зобов’язаний:

роз’яснити особам, які беруть участь у справі, їхні права та обов’язки;

сприяти у здійсненні й охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод та інтересів фізичних або юридич­них осіб;

вживати заходів щодо всебічного, повного та об’єктивного з’ясування обставин справи.

При ньому суд повинен витребувати необ­хідні докази для з’ясування обставин справи.

При ухваленні судом рішення у справах окремого провадження судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом (ч. 7 ст. 235 ЦПК України).

 

Питання до теми № 2. Окреме провадження:

1. Поняття окремого провадження.

2. Які справи можуть розглядатися у порядку окремого провадження?

3. Спільні риси справ окремого провадження.

4. Охарактеризуйте особливості розгляду судом справ про:

· обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи;

· надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності;

· визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою;

· усиновлення;

· встановлення фактів, що мають юридичне значення.

 

Використана література:

 

1. Конституція України.-К.,2007 р.

2. Цивільний процесуальний кодекс України із змінами та доповненнями, внесеними Законом України „Про судоустрій та статус суддів” від 7 липня 2010р. http://rada.gov.ua

3. Фурса С.Я. Окреме провадження у цивільному процесі України: Новч. Посіб.- К.: Полігр. Центр Київ. ун-ту ім.. Тараса Шевченка, 1999.- 309 с.

4. Луспенник Д.Д. Настільна книга професіонального судді при розгляді цивільних справ (складання судових процесуальних документів за новим ЦПК України): Науково- практичний коментар.- Х.: Харків юридичний, 2005- 640 с.

5. Штефан М.Й. Цивільне процесуальне право України: Підручник.- К.: Ін Юре, 2005.- С. 366-369.