Процесуальне правонаступництво

Під час розгляду цивільної справи у спірних матеріальних пра­вовідносинах може змінитися одна чи обидві сторони. У такому разі виникає також питання і про відповідну заміну у процесуаль­них правовідносинах.

Заміна сторони або третьої особи у цивільному судочинстві, коли їх матеріальні та процесуальні права й обов'язки переходять до інших осіб, називається процесуальним правонаступництвом.

Підставою процесуального правонаступництва є наступництво у матеріальних правовідносинах, внаслідок якого відбувається ви­буття сторони із спірних або встановлених судом правовідносин майнового характеру. Якщо певні правовідносини мають особис­тий характер (наприклад, у випадку стягнення аліментів, призна­ченні пенсії, поновлення на роботі), то правонаступництво у них не допускається.

Заміна сторони чи третьої особи можлива у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні (у випадку відступлення права вимоги, пере­ведення боргу тощо), а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір.

Суд може залучити до участі у справі правонаступника на будь­-якій стадії цивільного процесу (ч. 1 ст. 37 ЦПК України).

Доказом права зайняти процесуальне становище особи, яку за­мінює правонаступник, може бути свідоцтво про право на спад­щину, установчі документи, відповідний договір, інші документи, що підтверджують перехід прав та обов'язків щодо спірних мате­ріальних правовідносин, які передані на розгляд суду.

Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступни­ка, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку він замінив (ч. 2 ст. 37 ЦПК України). Крім того, право­наступники набувають усіх нездійснених і нереалізованих прав попередника на час вступу до справи та, виходячи із принципу диспозитивності, можуть вільно ними розпоряджатися.

У разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво, а також у разі злиття, приєднання, поділу, перетворення юридичної особи, коли такі особи були стороною у справі, суд зобов 'язаний зупини­ти провадження у справі до залучення до участі у ній правонаступ­ника (ч. 1 ст. 201, ст. 203 ЦПК України).

Процесуальне правонаступництво схоже за своєю правовою природою із заміною неналежної сторони. Водночас вони мають суттєві відмінності одне від одного, а саме:

1) процесуальне правонаступництво можливе стосовно позива­ча, відповідача і третьої особи, а заміна неналежної сторони - ли­ше стосовно відповідача;

2) при процесуальному правонаступництві всі процесуальні дії, виконані попередником, є обов'язковими для наступника. При за­міні неналежного відповідача його дії не викликають ніяких пра­вових наслідків для належного відповідача;

3) після вступу у справу правонаступника її розгляд продовжу­ється, а після заміни відповідача новий відповідач може клопотати про розгляд справи спочатку;

4) процесуальне правонаступництво є можливим на всіх стадіях цивільного процесу, а заміна неналежного відповідача лише до ухвалення рішення судом першої інстанції.

 

Треті особи у цивільному процесі

Поняття і види третіх осіб

Крім сторін, особисту заінтересованість у результатах розгляду цивільної справи можуть мати й інші особи, які не є суб'єктами матеріально-правового спору, переданого на вирішення суду. Ни­ми є так звані треті особи.

Інститут третіх осіб має самостійне значення, хоча і розрахований на захист прав, свобод та інтересів осіб, які охороняються законом. Цей інститут регулює специфічну форму участі в цивільному про­цесі кількох заінтересованих осіб, яка існує поряд з процесуальною співучастю (ст. 32 ЦПК України).

Правовим становищем третіх осіб наділяються особи, які мають особистий юридичний інтерес до результатів розгляду цивільної справи, але цей інтерес не рівноцінний інтересам сторін (позивача і відповідача). Інтерес третіх осіб проявляється в тому, що рішення суду безпосередньо вплине на їх суб'єктивні права чи охоронювані законом інтереси, чи навіть, встановивши між сторонами відповідні правовідносини, порушить права, свободи чи інтереси таких осіб.

Заінтересованість третіх осіб має матеріально-правовий і процесуально-правовий характер. Матеріально-правовий харак­тер їх заінтересованості проявляється в тому, що рішення, яке буде ухвалено судом при вирішенні конкретного спору, може по­рушити матеріальні права третьої особи або стане підставою для вимоги відшкодування збитків від неї стороною, тобто сторона матиме право пред'явити до третьої особи позов у порядку регресу.

Процесуально-правова заінтересованість третьої особи полягає в недопущенні ухвалення судом несприятливого для себе рішення. Свої дії в цивільному процесі треті особи спрямовують на запобі­гання присудженню судом об'єкта матеріального спору позивачеві чи залишення його за відповідачем або ж виступають проти сторін, вимагаючи присудження об'єкта спору собі. Вони намагаються, щоб суд виніс таке рішення, яке відповідало б їх інтересам, обумов­леним існуючими між ними і сторонами правовідносинами, або ж зміною цих правовідносин на свою.

Таким чином, становище третіх осіб у цивільному процесі за­вдяки їх юридичній заінтересованості певною мірою близьке до правового становища сторін. Проте метою участі третіх осіб у цивільній справі є захист ними своїх прав, свобод чи інтересів, відмінних і незалежних від прав, свобод чи інтересів сторін.

Крім того, участь третіх осіб у цивільному процесі забезпечує більш швидкий і правильний розгляд цивільної справи, в яку вони вступають чи залучаються. Завдяки участі в справі третіх осіб відбу­вається більш повна концентрація доказового матеріалу, що допома­гає не тільки захисту їх прав, свобод чи інтересів, а й правильному розгляду цивільної справи в цілому. Не притягнення до участі в спра­ві третьої особи, заінтересованої у вирішенні спору, тягне за собою не тільки порушення прав цієї особи, а й недоліки в дослідженні фак­тичних обставин справи1. Участь третіх осіб у цивільному процесі сприяє всебічному, повному та об'єктивному встановленню судом дійсних обставин справи, правильному визначенню прав і обов'язків сторін, а отже - й ухваленню законного та обґрунтованого рішення.

Отже, треті особи - це суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин, які вступили у цивільну справу після відкриття у ній провадження для захисту своїх суб'єктивних прав чи інтересів, відмінних від прав та інтересів позивача і відповідача.

Оскільки треті особи належать до осіб, які беруть участь у спра­ві, то вони мають всі відповідні процесуальні права та обов'язки (ст. 27 ЦПК України).

Цивільне процесуальне законодавство передбачає два види третіх осіб:

1) треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору (ст. 34 ЦПК України);

2) треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо пред-та спору (статті 35, 36 ЦПК України).

Третіми особами, які заявляють самостійні вимоги щодо спору, називаються суб'єкти цивільних процесуальних, які вступають у порушену цивільну справу з метою захисту своїх особистих прав, свобод чи інтересів, пред'явивши позов до однієї чи обох сторін.

Характерною ознакою таких осіб є саме пред'явлення само­стійної вимоги щодо предмета матеріального спору між сторона­ми, а не наявність самостійних прав на нього, оскільки такі права можуть бути визначені тільки рішенням суду після розгляду спра­ви по суті. Наприклад, третьою особою буде юридична особа, яка вступила у справу по спору між спадкоємцями про поділ спадко­вого майна, пред'явивши до них вимогу щодо останнього, поси­лаючись на те, що дане майно спадкодавець за заповітом залишив їй.

Треті особи із самостійними вимогами можуть і не вступати в цивільну справу, а зачекати на її закінчення і порушити само­стійну справу, пред'явивши позов до тієї із сторін, на користь якої було вирішено спір, тому що ухваленням рішення порушено чи поставлено під загрозу права та інтереси цих третіх осіб.

Коли треті особи із самостійними вимогами щодо предмета спору вступають у розпочатий цивільний процес, вони не бажають закінчення вирішення судом справи, оскільки мають побоювання, що визнання права за стороною може утруднити чи зробити не­можливим отримання спірного об'єкта, хоч у майбутньому суд і визнає за ними право на цей об'єкт.

Розгляд цивільної справи за участю третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги, дає можливість зекономити час і процесуальні засоби, зменшити судові витрати і запобігти ухваленню судом протилежних за змістом рішень.

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у цивільний процес до закінчення судово­го розгляду (ч. 1 ст. 34 ЦПК України). Вони приєднуються до справи за власною ініціативою шляхом подання позовної заяви, яка повинна бути оформлена відповідно до статей 119, 120 ЦПК України.

Пред'явлення позову третьою особою спрямоване на підтвер­дження зв'язку між її вимогами та спірними правовідносинами сторін і на доведення нею своїх прав щодо предмета їх мате­ріального спору. Оскільки вимоги третьої особи мають спільні елементи з первісним позовом, то вони можуть виключати повністю чи частково вимогу позивача або зустрічний позов відпо­відача.

Після вступу в цивільний процес третя особа, яка заявила само­стійні вимоги щодо предмета спору, може клопотати перед судом про розгляд справи спочатку (ч. 2 ст. 34 ЦПК України).

Як видно із вищезазначеного, третя особа, яка пред'являє само­стійні вимоги щодо предмета спору, має багато спільного із пози­вачем. У зв'язку з цим, законодавець наділяє таку третю особу стосовно її вимог всіма правами та обов'язками позивача (ч. 1 ст. 34 ЦПК України), зокрема, вона може змінити підставу або предмет свого позову, відмовитися від нього, збільшити або змен­шити розмір своїх позовних вимог тощо.