Поняття та особливості наказного провадження

Повна процедура судового розгляду (як у позовному прова­дженні) не завжди є оптимальною формою захисту прав, свобод чи інтересів. Останнім часом кількість цивільних справ безперервно зростає, відповідно збільшується завантаженість судів. Як свідчим. судова практика, багато справ, що розглядаються в по­рядку позовного провадження, є безспірними. Це, зокрема справи про сіні ненин заборгованості за договорами страхування, прокату, про надання послуг зв’язку; про стягнення аліментів; про виплату заробітної плати, допомоги у зв’язку із виходом на пенсію, звільненням тощо. Вимоги позивача у переважній більшості таких справ визнаються відповідачем.

Дотримання формальностей позовного провадження в усіх без винятку випадках допись часто затягує судочинство, що не сприяє оперативності захисту порушених прав і законних інтересів. Крім того, ігнорування характеру поведінки сторін і ступеня обгрунтуваності вимог істотно порушує взаємозв’язок кінцевої мети судочинства та шляхів її досягнення. Застосування позовного порядку для розгляду документально підтверджених та неоспорюваних вимог невиправдане ні з позиції засад процесуальної економії, ні з позиції матеріальних (фінансових) витрат держави.

Можливість спрощення і скорочення судової процедури в обумовлених законом випадках підвищує ефективність правового захисту та полегшує роботу судів. Урахувавши це, український законодавець став на шлях спрощення провадження у справах, які ґрунтуються на безспірних доказах, і ввів нову процедуру цивільного судочинства – так зване наказне провадження.

Наказне провадження - це спрощений вид цивільного судо­чинства, спрямований на оперативний захист прав, свобод та інте­ресів особи, вимоги якої ґрунтуються на безспірних фактах.

У літературних джерелах такий спрощений порядок інколи на­зивають «судовим наказом». Однак застосування такого терміна дещо невиправдане, оскільки судовий наказ є не процедурою ви­рішення цивільних справ, а основним процесуальним документом, що виноситься судом у наказному провадженні.

Цей вид цивільного судочинства має глибокі історичні корені. Його прототипом була діяльність преторів за часів Римської імпе­рії, пов’язана з прийняттям інтердиктів". На терені України подіб­на до наказного провадження форма спрощеного судочинства засто­совувалася у другій половині XIX - на початку XX ст. (до 1929 р.)³. Наказне провадження нині успішно застосовується в багатьох країнах, зокрема, Греції, Данії, Франції, ФРН, Російській Федера­ції, Республіці Білорусь, Швейцарії, Італії тощо.

У наказному провадженні особами, які беруть участь у справі, с заявник (стягувач), боржник та їхні представники.

Законодавець у тексті ЦПК України вживає кілька термінів, що позначають особу, яка звертається до суду із заявою про ви­дачу судового наказу. Так, у ч. 2 ст. 26, п. 2 ч. 2 ст. 98, ч. 2 ст. 101 ЦПК України використовується термін «заявник», а в ч. 2 ст. 99, ч. 1 ст. 102, п. З ч. 1 ст. 103 - «стягувач». На наш погляд, це може призвести до термінологічної плутанини, тому відповідну назву слід уніфікувати. Врахувавши загальні засади цивільного проце­суального права, зокрема положення, закріплене в ч. 2 ст. 26 ЦПК України, можна стверджувати, що доцільніше використову­вати термін «заявник». Для порівняння слід зауважити, що в ци­вільно-процесуальному законодавстві Російської Федерації для позначення осіб, які беруть участь у справах наказного про­вадження, вживаються матеріально-правові терміни «кредитор» і «боржник».

Можна виділити такі основні особливості наказного прова­дження.

розглядаються лише безспірні справи і тільки на підставах, визначених у законі;

сторонами є заявник і боржник;

підставою розгляду справи є заява про видачу судового наказу, що має свою специфіку;

зменшений, порівняно з позовним провадженням, судовий збір (.50% ставки);

наявна можливість звернення з позовом, якщо буде відмов­лено у видачі судового наказу або суд його скасує;

скорочений до трьох днів строк розгляду справи;

рішення у формі судового наказу, який одночас­но є виконавчим документом;

вирішення питання без судового засідання і без виклику заявника і боржника;

боржнику надано право оскаржити судовий наказ протягом десяти днів із дня отримання судового наказу;

скорочений строк набрання судовим наказом законної сили;

судовий наказ може скасувати той самий суд, який його видав.