Порушення наказного провадження

Можливість розгляду справи в порядку наказного провадження залежить від об’єктивної і суб’єктивної умов.

Об’єктивною умовою є зміст вимоги, за якою може бути вида­ний судовий наказ. Відповідно до ч. 1 ст. 96 ЦПК України такими є вимоги:

1. ґрунтуються на правочині, вчиненому у письмовій формі. У порядку наказного провадження може розглядатися вимога, що ґрунтуються на будь-якому дійсному правочині, вчиненому у пись­мовій формі, в тому числі посвідченому нотаріально. Разом з тим суддя повинен переконатися, що: правочин оформлений відповідно до вимог закону; пред’явлений документ є оригіналом і підтверджує безспірне право кредитора; у поданому документі чітко зазначено суму грошової вимоги або ознаки майна, яке витребується; вимога була заявлена протягом терміну позовної давності;

2. про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати. Для отримання судового наказу за такою вимогою необхідно подати до суду документи, які безспірно під­тверджують заборгованість роботодавця;

3. про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника. У разі пред’явлення такої вимоги до суду необхідно надати документи, що свідчать про вжиті розшукові заходи і розрахунок відповідних витрат.

Перелік вимог, за якими може порушуватися наказне прова­дження, не є вичерпним, оскільки за ч. 2 ст. 96 ЦПК України судо­вий наказ може бути видано і в інших випадках, встановлених за­коном. Однак, якщо законодавець дійсно прагне спростити порядок розгляду окремих категорій цивільних справ, необхідно вказаний перелік розглядати як вичерпний. Крім того відкритість цього пе­реліку може викликати певні труднощі в судовій практиці. Безпе­речно, в майбутньому на підставі узагальнення правозастосовної практики за окремими категоріями/справ до цього переліку будуть включені й інші вимоги. Про це свідчить досвід країн, у цивільному процесі яких було запроваджено процедуру наказного провадження.

Суб’єктивною умовою розгляду справи наказного провадження воля особи, якій належить право вимоги, тобто кредитора. Коли кредитор вважає, що боржник не може пред’явити обґрунтовані заперечення проти заявлених вимог та з наданих письмових дока­зів безспірно вбачається право вимоги, він може звертатися із за­явою про порушення наказного провадження. Якщо ж, на думку кредитора, справа вимагає складної юридичної оцінки, він може подати до суду позовну заяву.

Отже, наказне провадження порушується лише у разі подачі за­явником до суду першої інстанції письмової заяви про видачу су­дового наказу. Ця заява подається за загальними правилами під­судності.

Законом встановлено певні вимоги, яким мас відповідати заява про видачу судового наказу. Така заява подається в письмовій фор­мі та у ній обов’язково має бути зазначено: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) ім’я (найменування) заявника та боржника, а також ім’я (найменування) представника заявника, якщо заява подається представником, їхнє місце проживання або місце­знаходження; 3) вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються; 4) вартість майна у разі його витребування; 5) перелік документів, що долаються до заяви.

Заява про видачу судового наказу підписується заявником або його представником. Якщо заява подається представником заявни­ка, до неї додається документ, що підтверджує його повноваження. Разом із заявою необхідно подавати її копії та копії доданих до неї документів відповідно до кількості боржників.

За подання заяви про видачу судового наказу сплачується судо­вий збір у розмірі 50% ставки, яка визначається з оспорюваної суми у разі звернення до суду з позовною заявою (ч. 1 ст. 99 ЦПК України), слід мати на увазі, що при відмові в прийнятті заяви про видачу судового наказу або у разі скасування судового наказу внесена сума судового збору стягувачу не повертається. Проте, у разі пред’яв­лення ним позову до боржника, ця сума зараховується до суми судового збору, встановленої за позовну заяву (ч. 2 ст. 99 ЦПК України).

Приймаючи заяву про видачу судового наказу, суддя повинен перевірні п: чи відповідає вона за формою і змістом вимогам про­цесуального законодавства, чи сплачено судовий збір і витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а також чи не має підстав для відмови у прийнятті цієї заяви.

У випадку, коли заява буде подана без дотримання всіх вимог, суд залишає її без руху і надає заявнику строк для усунення недо­ліків. Якщо заявник у встановлений строк виправить форму і зміст заяви, сплатить суму судового збору, а також оплатить витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, заява вва­жається поданою в день первісного її подання до суду. Інакше за­ява вважається неподаною і повертається заявнику (частини 1, 2 ст. 121 ЦПК України). Повернення заяви у такому разі не є пере­шкодою для повторного звернення з такою самою заявою після усунення її недоліків (ч. 1 ст. 101 ЦПК України).

Відповідно до ст. 100 ІДП КУ країни суддя відмовляє у прийнятті заяви про видачу судового наказу якщо:

заявлено вимогу, не передбачену ст. 96 ЦПК України;

із заяви і поданих документів вбачається спір про право.

Про відмову у прийнятті заяви суд виносить ухвалу, яка може бути оскаржена у апеляційному порядку окремо від рішення суду (п. 1 ч. 1 ст. 293 ЦПК України).

Відмова у прийнятті заяви унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Проте заявник у цьому разі має право звер­нутися з тими самими вимогами у позовному порядку (ч. 2 ст. 101 ЦПК України).