Поняття та види цивільної юрисдикції

Відповідно до ст. 124 Конституції України правосуддя в Украї­ні здійснюється виключно судами. При цьому їх юрисдикція по­ширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Під юрисдикцією розуміють повноваження давати правову оцінку фак­там, розв'язувати правові питання1.

Судовий захист є основною, але не єдиною формою захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридич­них осіб, державних та суспільних інтересів. Цивільні спори за за­конодавством України вирішуються різними юрисдикційними ор­ганами та посадовими особами.

Так, відповідно до ст. 55 Конституції України кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а після використання всіх національ­них засобів правового захисту - до відповідних міжнародних су­дових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

Крім випадків, встановлених законом, сторони мають право пе­редати спір на розгляд третейського суду (ст. 17 ЦПК України).

ЦК України (статті 16-18) визначає, що захист цивільних прав та інтересів здійснює суд, Президент України, орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, Нотаріус.

У випадках, передбачених Сімейним кодексом України, особа має право на попереднє звернення за захистом своїх сімейних прав та інтересів до органу опіки та піклування (ч. 1 ст. 19 СК України).

Трудові спори, крім суду, розглядають комісії по трудових спо­рах (ч. І ст. 221 КЗпП України).

Земельні спори вирішуються судами, органами місцевого само­врядування та органами виконавчої влади з питань земельних ре­сурсів (ст. 158 ЗК України).

Ст. 19 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» передбачає наявність спеціалізованих судів, зокрема господарських, адмініст­ративних.

Однак це, звичайно, невичерпний перелік юрисдикційних орга­нів і посадових осіб, які можуть захищати цивільні права та інте­реси.

Кожний з таких органів може вирішувати лише ті справи, що віднесені законом до його компетенції. Тому важливе значення має вирішення питання щодо їх цивільної юрисдикції, яка є однією з правових умов реалізації права на звернення за захистом прав, свобод та інтересів.

Цивільна юрисдикція - це компетенція відповідних юрисдик­ційних органів і посадових осіб1 щодо розгляду і вирішення цивіль­них справ.

Значення інституту цивільної юрисдикції зумовлено тим, що він надає можливість впливати на процес розгляду й вирішення цивільних справ, використовувати достоїнства й переваги різних юрисдикційних органів.

У разі виняткової цивільної юрисдикції розгляд і вирішення окремої цивільної справи віднесено до компетенції тільки одного юрисдикційного органу. Наприклад, визнати фізичну особу недіє­здатною може лише суд (статті 39, 40 ЦК України). Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власнос­ті громадян і юридичних осіб (ч. 2 ст. 158 ЗК України). Справи про банкрутство громадянина-підприємця розглядаються господарсь­ким судом (ч. 2 ст. 47 Закону України «Про відновлення плато­спроможності боржника або визнання його банкрутом»).

Множинна цивільна юрисдикція - розгляд і вирішення окре­мих цивільних справ віднесено до компетенції кількох юрисдикційних органів.

У свою чергу, залежно від способу вибору юрисдикційного ор­гану, який має вирішити цивільну справу, множинна цивільна юрисдикція поділяється на договірну, альтернативну й умовну.

Договірна цивільна юрисдикція - вибір юрисдикційного орга­ну, який розглядатиме справу, зумовлено взаємною домовленістю сторін. Така цивільна юрисдикція встановлюється, наприклад, для цивільно-правових спорів, що передаються на розгляд і вирішення третейських судів (ст. 17 ЦПК України, ч. 2 ст. 1 Закону України «Про третейські суди» від 01.01.2013р.).

При альтернативній цивільній юрисдикції орган, що розгля­датиме конкретну справу, обирається з кількох, передбачених законом, особою, яка заявляє вимогу про захист прав, свобод і за­конних інтересів. Зокрема, у разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається орга­ном опіки та піклування або судом (ч. З ст. 29 ЦК України); спір між батьками щодо прізвища чи імені дитини також може вирішу­ватися органом опіки та піклування або судом (ч. 3 ст. 145, ч. 3 ст. 146 СК України).

Умовна цивільна юрисдикція - відповідний юрисдикційний орган компетентний розглядати певну цивільну справу тільки при настанні передбачених законом умов. Так, орган опіки та піклу­вання має право вирішувати питання про надання повної цивільної дієздатності лише за наявності письмової згоди батьків (усиновлювачів) або піклувальника. У разі відсутності такої згоди повна цивільна дієздатність може бути надана тільки за рішенням суду (ч. 2 ст. 35 ЦК України).

Залежно від компетенції конкретних органів можна виділити цивільну юрисдикцію суду, господарського суду, третейського су­ду, органу опіки та піклування тощо.