Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Відмова від позову і визнання позову. Мирова угода
Відповідно до ст. 31 ЦПК України позивач має право відмовитися від позову, а відповідач має право визнати позов повністю або частково. Також сторони можуть на будь-якій стадії цивільного процесу укласти мирову угоду. Наділення сторін зазначеними правами, так само як і позивача правом змінити позов, є проявом основоположного для цивільного процесу принципу диспозитивності. Реалізація названих вище повноважень означає вчинення гак званих розпорядчих процесуальних дій, що впливають на хід цивільного процесу. Відмова від позову - це дія, яку вчиняє позивач, коли відмовляється від своїх вимог до відповідача. Така дія може бути наслідком відмови позивача від належних йому суб’єктивних матеріальних прав, зокрема, в її основі може лежати прощення боргу (ст. 605 ЦК України). Однак зазвичай відмова від позову не означає припинення матеріального права, на захист якого звернувся позивач до суду. Таким чином, відмова від позову має не матеріально-правові, а процесуальні наслідки, адже по суті така дія є відмовою позивача від судового захисту своїх прав. Відмова від позову може бути повною або частковою. Наслідком повної відмови від позову є припинення провадження у справі, у цьому разі позивач позбавляється права в подальшому звертатися з тим самим позовом до суду. Однак це правило не поширюється на вимоги, що виникають із триваючих правовідносин (наприклад, про стягнення аліментів, про поділ спільної власності, про визначення місця проживання дитини). Відмова від позову в таких випадках не позбавляє позивача права повторно звернутися з такою вимогою, якщо в майбутньому знову виникнуть відповідні підстави. У разі повної відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі (ч. 3 ст. 174 ЦПК України). Часткова відмова від позову по суті є зміною позовних вимог, адже в такому разі зменшується розмір позовних вимог або, якщо одночасно було заявлено декілька вимог, зменшується їх кількість. Виходячи з цього, процесуальні відносини, пов'язані із частковою відмовою від позову, регулюються нормами про зменшення розміру позовних вимог чи зміну предмета позову. Визнання позову є безумовною згодою відповідача задовольнити матеріально-правові вимоги позивача.
Як і відмова від позову, визнання може бути повним або частковим. У разі повного визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Перевірка наявності законних підстав для ухвалення рішення при визнанні позову означає, що суд співвідносить визнання позову з іншими обставинами справи та доказами, що їх підтверджують. Таким чином, визнання позову не є абсолютною підставою для винесення судом рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд (ч. 4 ст. 174 ЦПК України). Відповідач може також заявити про визнання окремих вимог, заявлених позивачем (часткове визнання позову). У такому випадку визнані вимоги можуть бути виділені в окреме провадження, в якому суд виносить рішення щодо їх задоволення. Мирова угода сторін є своєрідною домовленістю про умови припинення спору, що передбачає взаємні двосторонні дії. У ст. 175 ЦПК України вказується, що мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав та обов’язків сторін та предмета позову. Взаємні поступки зазвичай проявляються у тому, що позивач відмовляється від частини своїх вимог або зменшує розмір позовної вимоги, а відповідач визнає змінений позов. Також мирова угода може полягати у тому, що сторони домовляються про зміну позивачем предмета позову і визнання відповідачем такого оновленого позову в повному обсязі. Наприклад, позивач вимагав від відповідача відшкодувати заподіяну внаслідок ДТП шкоду у розмірі певної грошової суми, але в подальшому сторони домовились про те, що відповідач відремонтує за власний рахунок пошкоджений автомобіль позивача на певній станції технічного обслуговування. За своєю суттю мирова угода є цивільно-правовим правочином, який має деякі специфічні риси, зумовлені її частковим регулюванням процесуальним законодавством. Вона має відповідати всім умовам дійсності правочинів, що передбачені гл. 16 ЦК України.
Мирова угода є взаємною двосторонньою дією на відміну від відмови від позову і від його визнання, які є односторонніми. Крім того, дещо відрізняються процесуальні правила оформлення і затвердження судом цих дій, тому правила щодо вчинення мирової угоди, відмови від позову і його визнання викладені у різних статтях ЦПК України. Мирова угода може бути укладена тільки учасниками спірних матеріальних правовідносин, тобто сторонами, третіми особами, які заявили самостійні вимоги щодо предмета спору, а також їхніми представниками, якщо вони не обмежені у відповідних повноваженнях. Суд не визнає мирової угоди у справі, в якій одну із сторін представляє її законний представник, у разі, коли його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє. Не можуть укладати мирову угоду особи та органи, які звернулись до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб, державних чи суспільних інтересів. Не мають такого права й треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору (статті 35, 46 ЦПК України). Виходячи з цього, можна стверджувати, що сфера застосування мирової угоди є дещо обмеженою, адже не допускається її укладання у справах про захист державних чи суспільних інтересів. Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну заяву усно або письмово. Якщо мирову угоду або повідомлення про неї викладено в адресованій суду письмовій заяві сторін, ця заява приєднується до справи. Після заявления сторонами про укладення мирової угоди суд роз’яснює їм наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежений представник сторони, який висловив намір вчинити ці дії, у повноваженнях на їх вчинення. За клопотанням сторін суд може постановити ухвалу про визнання мирової угоди. Однак це не є обов’язковим, оскільки кінцевим свідченням прийняття судом мирової угоди є постановления ним ухвали про закриття провадження у справі (ч. 4 ст. 175, ст. 205 ЦПК України). Якщо умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права, свободи та інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у визнанні мирової угоди і продовжує судовий розгляд на загальних засадах.
|
||||||
Последнее изменение этой страницы: 2017-02-22; просмотров: 327; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.116.63.236 (0.005 с.) |