Досягнення в сфері фізіології, які здійснили вплив на розвиток психологічного знання

До числа найбільш значимих для психології фізіологічних відкриттів можуть бути віднесені: виявлення розходжень між сенсорними і руховими нервами; доказ того, що матеріальний вплив на відповідний орган, який приводить до виникнення відчуття, відтворює тільки властивості самої нервової системи; доказ нерозривного зв'язку організму з зовнішньою природою, підставою якої виступає рефлекс - процес, що розуміється не як механіко-фізичний, (як вважали Декарт і Гартлі), а як біологічний (так вважав видатний чеський анатом і фізіолог Й.Прохазка).

У 1811 р. англійський анатом, фізіолог і хірург Чарльз Белл (1774-1842) публікує отримані емпіричним шляхом анатомічні дані, що свідчать про те, що передні корінці спинного мозку містять тільки рухові, а задні корінці - тільки сенсорні нервові волокна. Майже одночасно з Беллом у 1822 р. до подібного висновку приходить і французький фізіолог Ф.Мажанді (1783-1855). Таким чином, спростовувалася думка про те, що нервові волокна неспеціалізовані щодо сенсорної і моторної функцій. Перехід нервового імпульсу по аферентним нервам (чуттєвим волокнам) через спинний мозок на еферентні нерви (рухові волокна) одержав назву закону Белла - Мажанді. Це відкриття дозволяло пояснити механізм зв'язку нервів через рефлекторну дугу. Це відкриття мало важливе методологічне значення, оскільки емпіричним шляхом доводило залежність функцій організму від тілесного субстрату, а не від свідомості (чи душі) як особливої безтілесної сутності. Даний висновок сприяв поступовому формуванню уявлень про локалізацію рефлекторних шляхів і ліг в основу класичного вчення про рефлекс як принцип роботи спинномозкових центрів на відміну від вищих відділів головного мозку.

Друге відкриття було зроблено при вивченні органів чуттів, їх нервових закінчень. Виявилося, що якими би стимулами на ці нерви ні впливати, результат буде той самий - специфічний для кожного з них ефект. На цій підставі німецький фізіолог Іоганнес Мюллер (1801-1858), сформулював “ закон специфічної енергії органів чуття ”: ніякою іншою енергією, крім відомою фізиці, нервова тканина, не володіє. Тим самим стверджувався принцип спеціалізованності нервових елементів, подразнення яких дає тільки один ефект - відчуття. Висновки Мюллера зміцнювали природно-науковий погляд на психіку, показуючи причинну залежність відчуттів від об'єктивних матеріальних факторів: зовнішнього подразника і властивості самого нервового субстрату. Цей принцип лежав в основі багатьох продуктивних ідей, висунутих пізніше. Однак він не давав можливості пояснити виникнення більш загальних форм чуттєвого пізнання, зокрема – просторових образів речей. Просторові відчуття виявлялися природженими, споконвічно даними людині. Подібні погляди були названі нативізмом. Передумовою виникнення нативізму були не тільки кантівські ідеї, але і панування “анатомічного початку” у фізіології. Його прихильники бачили причини розходжень між відчуттями в анатомічних розходженнях нервових шляхів (волокон і стовбурів). А це з неминучістю приводило до висновку, що основні сенсорні одиниці і відносини між ними є природженими на противагу емпіризму, який відводив головну роль у формуванні цих відчуттів індивідуальному досвіду.

Нарешті, ще одне відкриття підтвердило залежність психіки від анатомії центральної нервової системи і лягло в основу популярної френології (від грец. phren - душа, розум). Його автор - австрійський анатом Франц Галль (17581-1828) запропонував “карту головного мозку”, відповідно до якої різні здібності розміщені” у певних ділянках мозку. Галль уперше спробував розмістити в звивинах великих півкуль усі “розумові сили” і якості. Кора головного мозку - а не його шлуночки - стала розглядатися як субстрат психічної діяльності. По топології черепа можна було, на думку Галля і його учнів, виявляти ступінь розвитку відповідних здібностей людини і виявляти індивідуально-психологічні особливості людини.

У Росії початок XIX ст. пов'язаний з формуванням основ анатомо-фізіологічної науки. Так, у 1802 р. П.А.Загорський (1764-1846) видає перший у Росії оригінальний підручник по анатомії людини “Скорочена анатомія чи керівництво до пізнання будови людського тіла на користь вивчаючих лікарську науку”, Є.О.Мухін (1766-1850) у 30-і рр. XIX сторіччя розробляє і реалізує в навчальному процесі курс анатомії російською мовою, Д.М.Велланський (1774-1847) переводить на російську мову роботи великих західно-європейських медиків, у тому числі посібник з фізіології Й.Прохазки.

Створення основ матеріалістичного напрямку у фізіології насамперед пов'язано з діяльністю О.М.Філомафітського (1807-1849) - засновника московської фізіологічної школи. Він був одним з перших пропагандистів експериментального методу в російській фізіології і медицині.

М.Я.Мудров (1772-1831), лікар-клініцист, особливу увагу приділяв даним об'єктивного зовнішнього огляду (пальпація, перкусія, аускультація) і лабораторним дослідженням хворого і вперше у Росії ввів у клінічну практику опитування хворого, тим самим заклавши основи анамнестичного методу, поєднуючи у формуванні картини хвороби об'єктивні і суб'єктивні методи.

Незважаючи на те, що всі зазначені дослідники були медиками і спеціально не займалися психологічною проблематикою, їхня наукова, практична і педагогічна діяльність сприяла становленню вітчизняної психофізіологічної школи, що до кінця століття стала однієї з провідних у розробці психології на наукових основах (І.М. Сєченов, В.М.Бехтерев і ін.).

Перераховані відкриття дослідників-натуралістів в області рефлекторної теорії, органів чуттів і головному мозку закладали основи нових природно-наукових відкриттів другої половини XIX ст., що і зіграли визначальну роль у відокремленні психології від філософії і перетворенні її в самостійну область наукового знання.

 

Питання для самоперевірки

1. Зміни в науковому пізнанні на початку XIX ст.

2. Зміни, що відзначаються в ассоціанізмі на початку XIX ст.

3. Суть положень Гербарта про уявлення.

4. Психологічні ідеї німецьких філософів досліджуваного періоду.

5. Досягнення фізіології першої половини XIX ст., що вплинули на розвиток

психології.

6. Значення ідей І.Мюллєра для психології.

7. Переваги і недоліки френології Галля.

8. Основні досягнення російських фізіологів першої половини XIX ст.