Програма психології К.Д.Кавеліна як науки про зовнішні (культурні) прояви людського духу

Одним з провідних опонентів Сєченова в розумінні завдань і шляхів розвитку психології був Костянтин Дмитрович Кавелін (1818-1885), російський філософ, історик, юрист і політичний діяч, працював професором у Московському університеті, потім у Петербурзькому та військово-юридичній академії. Основні його праці – «Завдання психології» (1872), «Завдання етики» (1885). Етнопсихологічна проблематика була однієї з найважливіших у його творчості. У роботі “Нарис юридичного побуту Древньої Росії” (1847), він намітив план етнографічних і етнопсихологічних досліджень, припускаючи, що правова свідомість людини обумовлена особливостями історичних і соціальних умов її життя. Етнографічні дослідження К.Д.Кавеліна привели його до думки про те, що аналіз продуктів народної творчості може бути методом вивчення національної психології, а аналіз продуктів індивідуальної творчості може бути використаний в аналізі психіки окремого суб'єкта. Вчений обґрунтував основний принцип культурного прогресу: він можливий там, де є розвинута особистість. Психологія, на його думку, повинна стати наукою, що пояснює моральний, духовний світ людини безвідносно до матеріального субстрату. Оцінивши сучасне йому психологічне знання як помилкове, вчений пропонує власне бачення шляхів і задач перетворення психології в позитивну і самостійну науку. Кавелін прагне створити таку психологію, яка б розкривала психіку як самодостатній феномен, як мету в самій собі. Вивчення діяльності мозку приводить лише до розуміння фізіологічного боку психічного. Зовнішні враження та внутрішні відчуття тіла лише спонукають психічну діяльність до активності. В чому полягає зміст цієї активності, які її закони – ось головне завдання сучасної науки. Якщо психіку виводити з фізіології, то вона не отримає самостійного значення, й фізіологія витіснить її. Показуючи самодостатність психічного, Кавелін, проте, не обмежує психологію методом самоспостереження. Адже психіка виявляється не тільки в процесі діяльності, а й в кінцевих продуктах людської діяльності, до яких належать право, мистецтво, філософія, наука, релігія, політика. Всі науки готують матеріал для психології. Вчений стверджував, що відкриття рефлексів висвітлило галузь недовільних рухів, розкрило їхній механізм, але воно не здатне пояснити всіх психічних явищ. Головне, воно не пояснює довільність людських учинків, точніше, відкидає таке тлумачення. Кавелін вважає, що саме матеріалізм заперечує ідею вільної волі, але й ідеалізм так чи інакше може її заперечувати. Він хоче поєднати необхідність і свободу волі, не бачачи між ними суперечності, бо найенергійніша воля не може нічого створити в зовнішньому світі інакше, як в умовах цього світу, враховуючи його закони. Він прагне погодити природознавство з інтроспективною психологією, позитивістське знання з умоглядною філософією, об'єктивні методи вивчення - з методом інтроспекції. Психологія, вказував Кавелін, перетвориться в позитивну науку лише після того, як зробить найголовнішим об'єктом вивчення зовнішні прояви людського духу. Кавелін вважав, що людська істота складається з двох організмів - тіла і “організму душі”. Ці два організми в одному організмі були цілком у дусі теорії психофізичного паралелізму (філософська доктрина за допомогою якої намагались розв’язати проблему душі і тіла шляхом визнання того, що ці дві сфери є окремими «трактами», і що кожному психічному процесу відповідає фізичний процес), перенесеної в Росію з західноєвропейської психології. Кавелін визнавав обмеженість інтроспекції, підкреслюючи, що з її допомогою не можуть бути вивчені деякі факти об'єктивного втілення життя душі в зовнішній діяльності людини (мова, слова, сполучення звуків, художні твори, пам'ятники історичного життя), які і повинні виступати матеріалом психологічних спостережень і досліджень. Між Сєченовим і Кавеліним розгорнулася публічна дискусія на сторінках друку і продовжувалася до кінця 1874 р., викликаючи гострий інтерес у суспільстві і в середовищі вчених. Кавелінська програма перетворення психології в позитивну науку, по суті, не містила нічого нового, крім термінології, навіяної досягненнями природознавства (“організм душі”, “психологічна анатомія”, “фізіологія душі” і ін.).