Томас Гоббс – засновник сенсуалізму

Т.Гоббс (188-1679) – англійський мислитель, критик дуалізму Декарта Основні праці – “Заперечення”, “Метафізичні міркування Декарта” (1641); “Про громадянина” (1642); “Про тіло” (1655); “Про людину” (1658); “Левіафан” (1651).

Головна спрямованість вчення Гоббса – побудова соціальних концепцій, натомість гносеологія і онтологія розглядаються ним як вторинні області знання.

Гоббс виступав проти схоластики, вороже ставився до Аристотеля. Еталоном наукової дедуктивної методології вважав навчання Евкліда. Основна наука, зразок логічного мислення – геометрія; ідеал природознавства – механіка. Особливо сильний вплив на формування світогляду Гоббса здійснило вчення Г.Галілея, яке він використовував як зразок при створенні нової філософії і політичної науки.

Гоббс – прихильник вчення про дві істини. Предметом дослідження філософії вважає тіло; основні її розділи – вчення про природні тіла, про розумові здібності і вдачі людей; про обов'язки громадян.

Слідом за Галілеєм, Гоббс створює механістичну картину світу. Він стверджує, що універсум – це сукупність тіл; що у світі немає нічого, крім матеріальних тіл, які рухаються за законами механіки, відкритим Галілеєм. Рух розглядається як механічне переміщення тіла в просторі. Властивості всіх тіл розділяються на 3 класи: об'єктивні, механічні, властиві усім тілам (довжина і фігура); властиві більшості тіл (рух і спокій); перемінні. Об'єктивними є тільки механічні властивості. Звук, колір, запах і т.ін. не мають об'єктивної значимості, а є продуктами свідомості людини. Це механістичний матеріалізм.

Гоббс був представником номіналістичного напрямку (напрямок філософії, згідно якого відкидається реальне існування загальних понять, універсалій, вважаючи їх мисленнєвими утвореннями, існуючими в умі людини). Номіналізм Гоббса базувався не на принципах скептицизму, а на емпіризмі, сенсуалізмі (від лат. sensus – відчуття, сприймання, вчення згідно якого чуттєвість – основна достовірного пізнання), феноменалізмі. У методології Гоббса індукція і дедукція, почуттєве і раціональне пізнання не відособлені і не протистоять один одному, а є взаємозалежними етапами єдиного пізнавального процесу.

Гоббс категорично відкидає душу як особливу сутність. Людина визначається ним як тілесна істота. Спростовується дуалізм Декарта, наявність самостійної мислячої субстанції. Усі психічні функції є проявом діяльності тіла. Вони включені в загальні закони світу, підкоряються їм, представляючи по своїй природі різновид руху – особливий внутрішній стан матерії, що рухається.

Декартовому раціоналізму він протиставить емпіризм у його сенсуалістичномуваріанті. Гоббс проголошує асоціацію як універсальний закон психології, якому підпорядковується, як раціональне пізнання, так і довільні дії. Ним виділявся тільки один вид асоціацій - механічне зчеплення психічних елементів по суміжності.

Гоббс розвиває вчення про рефлекс, але, на відміну від Декарта, описує рефлекторний акт не як сенсо-моторный, а як сенсо-сенсорный процес. Розум він визначає як продукт асоціації, що має своїм джерелом пряме чуттєве спілкування організму з матеріальним світом, тобто досвід. Раціоналізму протиставиться емпіриз, положення якого стали основою емпіричної психології.

Гоббс відкидає волю. Воля не може бути не пов'язана з необхідністю; це - добровільне проходження необхідності. Благо - це предмет прагнення людини; зло - те, чого людина уникає. Моральні цінності відкидаються і заміняються прагматичними мотивами. Людина, згідно Гоббсу, за природою егоїстична, керується своїми індивідуальними інтересами.

Теорія держави розкривається в роботі Гоббса “Левіафан”. Гоббс відштовхується від ідеї егоїстичної природи людини, її прагнення до відокремлення від інших, з чого ним виводилося походження держави.