ТОП 10:

Декарт - засновник сучасної філософії і психофізіології



Рене Декарт (1596-1650) - найбільший мислитель Нового часу, що ввійшов в історію науки як “батько сучасної філософії”, засновник наукової психофізіології. Він був творцем аналітичної геометрії, розвив алгебру, займався психологією і фізіологією, виступив, поряд з Беконом, як родоначальник філософії нового часу.

Він походив із старовинної французької сім’ї, отримав хорошу гуманітарну і математичну освіту. Познайомившись з творами Августина, Декарт перевів його ідею про інтроспекцію з релігійної площини в площину пізнання об’єктивних істин.

Основним завданням Декарта стає обґрунтування об'єктивності розуму і незалежності науки від релігії. Цій проблемі він присвячує свою працю “Міркування про метод” (1637). Декарт ратує за створення строгої науки, що базується на безперечних істинах. Її основою повинне стати природознавство.

Як представникраціоналізму,Декарт ставить завдання: подолати скептицизм шляхом виявлення того вихідного положення, що не викликає ніяких сумнівів. Він закликає сумніватися завжди і в усьому. Тим самим Декарт завдає серйозного удару по схоластиці. Наявність сумніву, за Декартом – ознака помилкового знання. Суб'єкт, розум, свідомість виступають у нього вищими критеріями істинності знання. Відбувається зсув області дослідницького пошуку з проблематики буття на проблеми мислення. Сумнів є діяльність думки, а виходить, і наявність думки не викликає сумніву. Звідси висновок Декарта: «Але мислення передбачає існування мислячого суб'єкта – “Я”. Відповідно наступний висновок: «Усе, що мислить, існує; я мислю; отже, існую.» Тобто на цій межі сумніву досягається безсумнівна істина: “cogito ergo sum” – “мислю, отже, існую”.

Віками, до Декарта вважалось, що саме душа забезпечує сприймання та переробку психічного матеріалу. Декарт надає душі особливого «статусу», рівноправного з великою природою. Душа має саме пряме знання про власні акти і стани і визначається єдиною ознакою – безпосереднім усвідомленням власних проявів. Оскільки єдиним атрибутом душі є мислення, вона мислить завжди, усвідомлює свій психічний зміст, що «проглядається» тільки зсередини. Пізніше такий внутрішній погляд отримає назву «інтроспекція» (бачення внутріпсихічних об’єктів – образів, розумових дій, вольових актів),а декартова концепція свідомості буде названа інтроспективною.

Таким чином Декарт завершує історію розвитку психології як науки про душу і змінює кардинально її предмет, яким стає свідомість і мислення. Починається другий період у розвитку психології – як науки про свідомість.

Описуючи будову і функціонування тіла, Декарт передбачив сучасну фізіологію. Він спирався при цьому на уявлення механіки, анатомії, фізіології, ембріології, медицини. Описуючи модель організму, як механічно працюючу систему, він першим, не вживаючи цього терміна, дає схему рефлексу.Ця системауявлялася ним у формі «трубок» по яких протікають легкі повітряні часточки названі ним «тваринними духами».Зовнішні стимули примушують «духи» рухатися по «трубках» і заносять їх в мозок, звідки вони автоматично відображаються у м’язах. Реакція м’язів – невід’ємна складова поведінки, тому Декартова схема стала справжнім відкриттям для психології (і фізіології), оскільки, даючи опис найпростішого безумовного рефлексу, він обґрунтовує рефлекторну природу поведінки без звернення до душі як рушійної сили, що керує тілом. Декарта часто називають автором теорії рефлекторної діяльності.Такі поглядипередували сучасним уявленням біхевіористів про стимул-реактивний (S-R) принцип поведінки. У ряді фрагментів робіт Декарта вказується також на наявність більш складних поведінкових реакцій, хоча вони і не є предметом глибокого розгляду, а виступають як перспективна задача дослідження.

Декарт підкреслює, що органічні процеси і ряд елементарних психічних функцій залежать від зовнішніх впливів і матеріальних рухів усередині тіла. Це детерміністична теорія психічного. Декарт висуває не психофізичну, а психофізіологічну проблему; його небезпідставно вважають творцем наукової психофізіології і першим фізіологічним психологом.

Декарт вводить нове розуміння психічного як безпосередньо пережитого й усвідомлюваного. Але з такого розуміння випливає висновок про відсутність психіки у тварин і тим самим розривається генетичний зв'язок між психікою тварини і психікою людини. Явища свідомості як безпосередньо пережиті доступні для їхнього пізнання тільки самому суб'єкту, і спосіб їхнього пізнання тільки один - інтроспекція.

Центральне місце в системі психологічних поглядів Декарта займає його вчення про пристрасті душі («Пристрасті душі»). Пристрасті розуміються не як тривалі і сильні почуття, а як певні стани, які «переживає душа, коли в мозок надходять «тваринні духи», прообраз нервових імпульсів. Вважалося, що переробка психічного матеріалу виключно справа душі, проте, Декарт показав, що тіло здатне самостійно справлятись з цим завданням. Пристрасті поділяються на 3 групи: чисто фізіологічні (відчуття нав'язують свій закон суб'єкту), психологічні (у яких душа і тіло виявляються в єдності і які можуть визначатися як суб'єктом, так і об'єктом); моральні (пов'язані з виявом волі і душею).

Досліджуючи свідомість, Декарт приходить до висновку , що в голові людини є три види ідей: ідеї, породженні самою людиною, пов’язані з її чуттєвим досвідом, які дають знання про окремі предмети та явища; набуті ідеї, що ґрунтуються на досвіді не однієї людини, а є узагальненням досвіду різних людей і дають знання про окремі сторони навколишнього світу;вроджені ідеї, джерелом яких є розум, свідомість, незалежно від чуттєвого досвіду і зовнішніх стимулів, які дають знання про суть оточуючого світу і закони його розвитку.

Стверджуючи, що тіло і душа – дві незалежні субстанції, Декарт шукав пояснення, як вони співіснують в організмі людини. Душа, на думку Декарта, проста за будовою і немає всередині ніяких складових, тому взаємодіяти вона може тільки з одним органом. Необхідно було відшукати таку структуру в мозку, яка була б єдиною ( не дублювалась в кожній півкулі). Таким органом Декарт вважав шишковидну залозу (епіфіз– відповідає за процес статевого дозрівання, регулює сон). Взаємодію тіла і душі він описує в механістичний спосіб: по трубках рухаються тваринні соки, відображаються в шишковидному тілі і розум створює чуттєві образи; аналогічно й розум відображається в цій залозі, яка відхиляється в ту чи іншу сторону і спрямовує тваринні соки до м’язів, в результаті чого виникають фізичні рухи.

Таким чином, Декарт є творцем рефлекторного вчення. Він відкинув душу як силу, що організовує поведінку і керує нею, відкривши тим самим шлях до об'єктивного вивчення явищ органічної природи. У той же час психічне розглядалося ним як безпосередньо пережите й усвідомлюване суб'єктом; у такий спосіб затверджувалося раціоналістичне, інтроспективне розуміння предмета і методу психології. Психологія визначалася як наука про свідомість. Декарт - прихильник дуалізму, що протиставив душу і тіло як дві незалежні, автономно існуючі субстанції. Він висунув ідею поза дослідного походження вищих понять.

 







Последнее изменение этой страницы: 2016-12-30; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.231.21.83 (0.006 с.)