Причини зародження раціональних наукових ідей про психіку в період античності

Хронологічні рамки античної психології - XVI в. до н.е. - IV в. н.е. Це час становлення, розквіту й занепаду греко-римської цивілізації. Саме в цей період зароджуються й оформляються раціональні наукові знання про психіку, паростки яких з'являються вже в рамках давньосхідної культури. Праці грецьких мислителів знаменують революцію в науковому світогляді: була спростована міфологічна картина світу і їй протиставлений раціоналістичний, науковий погляд на навколишню дійсність - природу, людину, її внутрішній психічний світ. І хоча основним поняттям, що відбиває психічні явища, залишається поняття “душа”, але істотно перетворюється його зміст, робиться спроба його раціоналістичного пояснення.

Основною рисою міфологічного світорозуміння виступав антропоморфізм, тобто перенесення людиною своїх властивостей і характеристик на навколишній світ. Через призму власного бачення і усвідомлення як вихідної точки світобудови людиною тлумачилися всі природні і космічні явища, увесь світ живої і неживої природи і навіть створені його уявою божественні істоти. З антропоморфізму як основної риси міфологічного світогляду випливали і такі його характеристики, як гілозоізм (від грец. слів, що означають “матерія” і “життя”), що полягає в “оживотворені” навколишньої дійсності, коли увесь світ, космос розглядався як споконвічно живий, межа між живим, неживим і психічним не проводилася; і анімізм (від лат. “аніма” – “душа”, “дух”) – “натхнення” навколишнього світу, твердження, що за всіма явищами реальності (живими і неживими) ховається сонм духів (душ), що визначають їхнє буття і функціонування.

Філософське наукове мислення, що прийшло на зміну міфологічним поглядам, характеризується наступними рисами:

1. Авторитет традицій заміщається авторитетом розуму.

2. Пошук генетичного початку світу доповнюється спробами знайти його субстрат, субстанцію.

3. Відбувається деантропоморфізація, деміфологізація навколишнього світу, природи, космосу.

4. Ставиться задача не просто описати, але і пояснити душу і її функції.

5. На зміну вірі й образно-асоціативним процесам як головним інструментам міфологічного пізнання приходить прагнення дати логічне обґрунтування і доказ висунутих положень.

Виникненню нового типу мислення відповідали якісні зміни в психічному світі людини. Досягнутий до цього моменту рівень еволюції психіки дозволяє людині усвідомлювати буття в цілому, саму себе і свої границі. Виникають дискурсивне мислення, довільна пам'ять, розвивається самоаналіз, з'являється рефлексія, усвідомлення свого Я, тобто складається та організація психічного світу, яка характерна для сучасної людини.

Крім вищезгаданих змін у психічній сфері людини, можна виділити ще ряд факторів, що визначили зародження наукових раціональних психологічних поглядів у період античності:

- Розвиток соціально-економічного і політичного ладу давньої Греції як важливого стимулу виникнення раціонального знання.

- Розквіт культури - поезії, музики, архітектури, літератури (Гомер, Гесіод, Архілох і ін.).

- Вивчення, осмислення і творча переробка психологічних ідей, накопичених у давньосхідному світі.

- Відносна анти релігійність античної культури і відсутність релігійних заборон як основа вільного розвитку наукової думки.

- Виникнення науки як сфери суспільної свідомості з її критеріями і вимогами пізнання і виклади матеріалу (доказовість, логічність, систематизованість), а також пов'язана з цим тенденція розгляду людини і її душі не в руслі міфологічних традицій, а на основі об'єктивних даних (математичних, медичних, анатомо-фізіологічних, біологічних).

Психологічна думка античності, що розвивається на ґрунті зазначених інновацій у соціально-культурній і психологічній сферах, у цілому здобуває раціональний характер. Стверджується, що богоподібність людини визначається розвитком її розумових здібностей (Зенон, Хризипп, Панетій), що розум - вища божественна частина душі (Платон, Аристотель), принцип організації людини (Анаксагор), джерело її розвитку й удосконалювання (Геракліт, Сократ, Платон), очищення душі (Платон), що раціональне пізнання - єдине істине (Демокрит, Платон). Сам Бог розглядається як розум (Фалес), як Логос (Геракліт). Ворожнеча і любов виступали як джерела виникнення світу (Емпедокл).