Основні наукові течії в російській психології 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Основні наукові течії в російській психології



Російська психологія в кінці XIX - початку XX ст. в змістовному плані не являла собою монолітного утворення, не була гомогенною за своєю науковою структурою, а включала ряд могутніх течій і напрямків.

Перший напрям був представлений офіційною психологічною наукою, яка розвивалася головним чином у державних університетах, як правило, на історико-філософських і філологічних факультетах, а також у духовних академіях. Головними її виразниками були університетські професори психології і філософії, які відстоювали ідею субстанціональності психіки, її незалежності від матеріального світу. Вони визнавали лише схоластичні, описові методи дослідження.

Бурхливий розвиток природознавства в Росії підготував ґрунт для виникнення альтернативного підходу, представленого прихильниками експериментального шляху розвитку психології. Прихильники цього напрямку концентрувалися навколо сєчєнівської програми дослідного й об'єктивного дослідження психології.

Третій напрямок займав як би проміжне положення. Науковці цього напрямку не заперечуючи можливості використання експериментальних методів у психологічному дослідженні, в той же час істотно обмежували сферу застосування експерименту, узявши за основу вундтівське розуміння психіки і способів її вивчення.

Таким чином, у психології в Росії до початку XX ст., у момент самовизначення психології як наукової дисципліни реально існувало три головних напрямки, що характеризують різні погляди на розуміння сутності психіки і методів її дослідження: ідеалістичний, емпіричний, матеріалістичний. Вибір того або іншого напрямку визначався загальними методологічними установками дослідника, його залученістю до рішення практичних задач. У той же час розвиток кожного з напрямків, його авторитетність визначалися як власне науковим змістом і об'єктивними можливостями рішення актуальних, теоретичних, практичних проблем, так і тими реальними науковими силами, що його пропагували і розробляли.

 

 

Експериментальна психологія

Виникнення цього напрямку знаменувало принципово новий етап в історії російської психології - знаходження нею статусу самостійної області наукового знання. Цей підхід відрізняє послідовна боротьба з інтроспекцією, погляд на експеримент як на метод об'єктивного пізнання психіки.

Послідовними прихильниками експериментального методу як умови об'єктивного дослідження психіки були керівники першої московської психологічної лабораторії С.С.Корсаков і А.А.Токарський. Великий внесок у поширення і розвиток експериментальних методів у психології внесли також керівники інших експериментально-психологічних лабораторій: А.П.Нечаєв, В.Ф.Чиж, І.А.Сікорський і ін.

Ідею експериментального шляху розвитку психології послідовно відстоював М.М. Ланге (1858 – 1921) – професор філософії Одеського університету, після закінчення Петербурзького університету працював у лабораторії В. Вундта. Створив одну з перших в імперській Росії психологічну лабораторію. Вчений відкидав теорію психофізичного паралелізму, дотримувався еволюційного підходу у розгляді психічних феноменів.Психіку людини розглядав у суспільному та історичному світлі, стверджуючи, що душа людини є продуктом історії та суспільності. Ланге прагне показати, що порівняння нашого знання з речами самими по собі неможливе для людини, оскільки вона завжди залишається в колі власних думок, знань або фактів свідомості. Різниця між істинними утвердженнями буття якоїсь речі та хибним – це, на думку вченого,різниця між видами нашої свідомості. Ланге переконаний у тому, що свідомість виникла в певний момент фізичного світу. Цей світ не є для психології лише фактом у свідомості, а навпаки, свідомість є фактом, що виник у фізичному світі. Визнаня реального фізичного світу, незалежно від свідомості, є необхідним постулатом психологічної науки. Психічне життя не є метафізичною уявною сутністю. Це – реальний факт, який справляє реальний вплив на поведінку живої істоти. Вчений визнавав той незаперечний факт, що психічне у багатьох площинах зумовлюється фізіологічними явищами: між нервовими імпульсами мозку та психічними явищами існує причинна залежність.

Науково-психологічна спадщина Ланге вельми значна, особливо рукописний масив, проте її ґрунтовного висвітлення немає й досі.

Експеримент у психології наприкінці XIX ст. стає реальністю. У зв'язку з цим у психології виділяється напрямок, що, не відкидаючи експериментальний метод, визнаючи можливість його використання в психології, у той же час прагнув всіляко обмежити сферу його застосування. Таку позицію, зокрема, займали прихильники емпіричного напрямку у психології.

Критерієм об'єктивності наукового методу, у тому числі експерименту, є, насамперед, методологічна позиція дослідника, реальна спрямованість використання даного методу, що виявляється й у постановці дослідницької задачі, і в організації експерименту, і в поясненні отриманих у ході експерименту результатів. Тому важливою задачею історії психології є проведення методологічного аналізу найважливіших напрямків експериментальної психології, незалежно від їх програмних заяв.

Характерно те, що із самого початку експеримент розглядався у російській психології не як підстава для виділення окремого наукового напрямку в рамках психології - експериментальної психології, що конфронтує з іншими напрямкам психології і загальпсихологічної теорії, а як метод, що включається в усі сфери й області психологічного знання

Важливим питанням, що одержало теоретичне і практичне рішення в історії російської психології, було питання про границі або область використання експерименту в психології.

Передові російські вчені-експериментатори практично довели можливість використання експерименту не тільки в дослідженні різних психічних процесів (сприйняття, пам'ять, мислення), але й у вивченні цілісної особистості, а також соціально-психологічних явищ. Ускладнення предмета експериментально-психологічного аналізу супроводжувалося удосконалюванням експериментальних методів, пошуком нових прийомів і процедур дослідження.

Так, задачі експериментального вивчення особистості привели до розробки О.Ф.Лазурським методу природного експерименту, що дозволив виділити і досліджувати головні психологічні характеристики особистості як біосоціального утворення в її взаємодії з оточуючими людьми, а також стимулювали застосування психологами генетичних методів дослідження. Олександр Лурський (1874 – 1917),психіатр, психолог, учень Бехтерєва. Протягом двох років удосконалювався як психолог, філософ за кордоном у Вундта, Штумпфа. Найбільше вченого цікавили проблеми характеру та особистості. Свою систему психологічних поглядів він виклав у праці «Психологія загальна та експериментальна».

Вивчення впливу колективу на особистість і спроба експериментального дослідження соціально-психологічної взаємодії в групах обумовили пошук специфічних дослідницьких методів в області колективної рефлексології. Перенесення експерименту в сферу шкільної і виробничої практики, у природні умови визначило потребу в експрес-методиках, що дозволяють швидко і максимально повно охопити і досліджувати всю досліджувану сукупність суб'єктів, одержати порівнянні результати. Починає використовуватися новий тип експерименту – “іспитовий експеримент” - тести. (Некритичне, некоректне використання тестів згодом, у 30-і рр. привело до серйозних негативних наукових і організаційних результатів.)

Заслугою вітчизняної психологічної школи було те, що вона спиралася на цілісне представлення про об'єкт дослідження – людину, прагнула дати її комплексний і системний опис. У роботах В.М. Бехтерева, у діяльності керованого ним Інституту мозку і психічної діяльності принцип комплексного вивчення людини одержав значний розвиток і дав позитивні наукові результати. Спроба цілісного, комплексного і системного вивчення людини, що одержала подальший розвиток у роботах багатьох радянських психологів, мала винятково велике значення для становлення вітчизняної психологічної науки. Наукова спадщина, що мається в області застосування системного підходу у вітчизняній психології, вимагає найсерйознішого аналізу.

Розвиток методів дослідження знаходиться в тісному зв'язку з поглибленням теоретичних поглядів, зміною уявлень про предмет психології, виділенням нових областей і сфер психологічного аналізу. Знайомство з конкретними дослідженнями, що проводилися в цей період часу показує розмаїтість конкретних методів експериментального дослідження.

А.Ф.Лазурський, намагаючись дати класифікацію методів, виділяє наступні їх групи: методи індивідуальні, коли експеримент відбувається над один респондентом і колективні, коли експеримент здійснюється одночасно над багатьма особами; лабораторний експеримент, що здійснюється в штучних умовах, і природний експеримент ( займає проміжне місце між зовнішнім, об'єктивним спостереженням і лабораторним, штучним експериментом; генетичний метод, що полягає в тому, що спостерігають психічний процес не в тому вигляді, як він виявляється в дорослих, а в його зачатку, у його зародку і поступовому розвитку.

У якості найважливіших експериментальних прийомів дослідження психічних явищ виділяються:

- метод “подразнення”, або “вражень”, суть якого полягала у вивченні психічних явищ, що виникли в результаті дії на людину певного роду зовнішніх подразників (ці методи використовувалися при дослідженні пізнавальних процесів: відчуттів, сприйняття, пам'яті і т.д.);

- “ метод виражень”, що представляє собою точну фіксацію зовнішніх виражень того або іншого психічного процесу, що виникає у респондента в умовах впливу на людину певних зовнішніх роздратувань або тих, або інших внутрішніх переживань (цей метод особливо важливий при вивченні емоційних станів);

- “метод рішень ”, або вивчення рухових реакцій респондента, на експериментальні впливи (використовується при вивченні вольових процесів і т.д.).

Зазначена класифікація може бути доповнена також такими методами експериментального дослідження, як методи диференційно-психологічного дослідження, у тому числі тести, зоопсихологічні методи (методи впливу і научіння, що включають метод умовних рефлексів), різного роду професіографічні методи.

Важливим напрямком удосконалювання експериментальних досліджень був розвиток технічних засобів і експериментального устаткування, що розширює можливості дослідника, його проникнення в сутність явищ. В одній тільки лабораторії, заснованої В.М.Бєхтєревим при Казанському університеті, у розпорядженні дослідників було багато оригінальних приладів, сконструйованих самими співробітниками: “пневмограф” (апарат, побудований по кресленнях В.М.Бєхтєрева, що дозволяє здійснювати запис дихальних рухів протягом тривалого проміжку часу) “рефлексограф” (апарат, запропонований В.М.Бєхтєревим для запису колінних рефлексів); “пружинний молоток” (модифікація приладу, що використовується для зм'якшення удару при викликанні колінного рефлексу); “рефлектометр” (апарат, запропонований В.М.Бєхтєревым для виміру сили колінного рефлексу, що дозволяє виконувати зазначену задачу простим і відносно доступним способом) і т.д.

До числа важливих науково-організаційних моментів, що сприяють розвиткові досліджень в області психології, підвищенню точності і надійності експериментальних результатів, можна віднести широкі дискусії на психологічних і педагогічних з'їздах про специфіку психологічних методів, їхніх формах, принципах організації психологічного експерименту і т.д., практику організації перевірочних експериментів, спеціально проведених з метою підтвердження вже отриманих раніше іншими дослідниками результатів; тривалі наукові стажування дослідників в інших наукових центрах країни і за кордоном і т.д.

Емпірична психологія

Особливе місце займає ще один напрямок психології, що одержав назву “ емпірична психологія”. Він був представлений в Росії такими відомими вченими, як А.П.Нечаєв, Г.І.Челпанов. Для цього напрямку характерні, по-перше, непослідовність, суперечливість методологічної позиції; по-друге, орієнтація не на вітчизняну традицію в області людинознавства, а на сучасні їй європейські ідеї, насамперед вчення В.Вундта. Саме цим визначалася значно менша оригінальність даного підходу. Його суперечливість особливо яскраво виявлялася у відношенні до експерименту й оцінки його місця в психології.

Г.І. Челпанов уособлював широкий діапазон інтересів: від найтонших філософських проблем до експериментальних лабораторних досліджень. Він досліджував сприймання простору, приділяв велику увагу теоретичним розробкам проблеми відношення мозку і душі.Учений наполягав на тому, що психологія не може бути ні частиною філософії, ні частиною біології, а виключно самостійною наукою. Це дасть їй змогу розв’язувати такі питання, які випливають з самого життя людей, передусім із конфліктних ситуацій.

Челпанов визнає самоспостереження «єдиним джерелом пізнаня психічних явищ», а експеримент, на його думку, відіграє допоміжну роль і служить для того, щоб зробити самоспостереження більш точним. Саме в таких поглядах і виявлялось наближення даного напрямку до вундівської психології. Особливо наполегливо Челпанов досліджував вищі психічні стани й процеси: мислення, моральні та релігійні почуття, проблеми вольового самовизначення людини. Він успішно намагався тісно поєднати експеримент та теорію, інтроспективну та експериментальну психологію.

Проголошуючи принципові засади своєї психології, Челпанов стверджує, що психічні явища можуть пізнаватися тільки шляхом самоспостереження, або внутрішнього досвіду. Джерелами психологічного знання він називає життя великих людських спільнот – предмет психології народів, а також історію людства, розвиток мови, художньої діяльності людини. Сюди ж він зараховує й індивідуальний розвиток людини, аномальні явища психіки, психічне життя тварин. Увесь цей матеріал стає доступним людині завдяки самоспостереженню, спрямованому на пізнання, почуття і волю.

 

Російська богословська психологія

Формуванню цього напрямку сприяли безліч етнокультурних, світоглядних, історичних передумов у суспільній думці Росії. Традиція релігійно-психологічних концепцій сягає початків давньоруської писемності і старослов’янської філософської думки.

До числа провідних представників цього психологічного напрямку кінця XIX - початку XX ст. можуть бути віднесені як учені з духовних семінарій і академій, так і філософи богословської орієнтації: архімандрит Феофан (у світові - П.С.Авсеньов) (1810-1852), Ніканор, архієпископ Херсонський (1826-1891), Антоній (Храповицький), митрополит (1863-1936), В.Н.Коропов (1798-1867), С.С.Гогоцький (1813-1889), В.С.Серебреніков (1862-?), Н.О.Лосський (1870-1965), В.І.Несмелов (1863-1937), В.А.Снегирьов (1844-1889), В.Д.Кудрявцев-Платонов (1828-1891), М.М.Тарєєв (1866-1934), П.Д.Юркевич (1827-1874) і більш відомі сучасним психологам В.В.Розанов (1856-1919), С.Ф.Франк (1877-1950), Л.М.Лопатін (1855-1920), С.Н.Трубецькой (1862-1905) і Є.Н.Трубецькой (1863-1920), Н.Я.Грот (1852-1899).

Вихідні положення цього напрямку – оригінальна російська філософія і національно-самобутні особливості російського світогляду, що імпліцитно утримуються в основних положеннях духовно-психологічних вчень в області дослідження душі і духу. Особливості російського світогляду складають основу вітчизняної духовної психології. В узагальненому виді, головні ідеї цієї психології можуть бути позначені як психологічний онтологізм.

Є.Н.Трубецькой займався надактуальною філософсько-психологічною проблемою смислу життя, яка постала у першій чверті ХХ століття, а згодом, не втрачаючи своєї актуальності, увійшла в спеціально психологічну проблематику, насамперед у гуманістичній психології. Питання про смисл – це питання про безумовне значення чогось, що не залежить від якихось суб’єктивних настроїв. Смисл Трубецькой розумів як загальнозначущий зміст, що є основою свідомості і повязується з ідеєю цінності. Істина тлумачиться як акт свідомості, як всеєдина думка і всеєдина свідомість. Все життя – це прагнення до мети, а отже до пошуку смислу. Людина прагне нічого іншого, як смислу, щоб ствердитись у бутті. Трубецькой говорить про всезагальну правду, до якої має спрямовуватись все життя людини і яка і є смислом життя. На думку Трубецького, індійське і грецьке тлумачення смислу життя є рівною мірою однобічним. Дві лінії двох світоглядів – горизонтальне і вертикальне схрещення є найбільш універсальним зображенням життєвого шляху. Істинний смисл Трубецькой шукає ні на небі, ні на землі. Смисл життя – у схрещенні вертикальної і горизонтальної ліній. Таким чином автор говорить про певний канон буттєвої повноти, завершеності саме там, де схрещуються ці два шляхи.

З початком революційних перетворень у Росії і тим більше після перемоги Жовтневої революції доля духовної психології істотно змінилася.

 



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-12-30; просмотров: 178; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 52.55.214.236 (0.049 с.)