Розвиток радянської психології в післявоєнні роки

(50-90-і рр. XX століття)

14.3.1. Розвиток психологічної науки в період із другої половини 40-х до кінця 60-х рр.

Психологам необхідно було знайти шлях, що дозволяє уникнути як зведення психічного до фізіологічного, так і відокремлення психічного від фізіологічного. Постали дві ключові проблеми: проблема детермінації психічного і його зв'язку з мозком і проблема об'єктивного методу в психології. Важливим етапом у розвитку психології в цих умовах стала нарада, присвячена перебудові психології відповідно до павловського вчення, проведена в 1952 р., на якій особлива увага була приділена обговоренню двох принципово важливих методологічних положень:

1. Методологічному принципові вивчення психічного на основі взаємозв'язку психічних явищ і зовнішніх матеріальних умов.

2. Визнанню і доказові того, що можливе об'єктивне вивчення суб'єктивних по своїй природі психічних явищ.

У травні 1962 р. АН СРСР, АМН СРСР, АПН РСФСР і Міністерства вищої і середньої освіти СРСР і Росії організують Всесоюзну нараду по філософських питаннях фізіології вищої нервової діяльності і психології, у якій взяло участь більш тисячі фахівців. Підсумком наради стало визнання можливості доповнення павловського вчення новими ідеями і теоріями в області фізіології і психофізіології. Принципово по-новому вирішені питання про предмет психології і фізіології ВНД. Було визнано, що ці дві науки мають справу з тим самим об'єктом - вищою нервовою діяльністю як функцією мозку. Розрізняються ж предмети даних наук - відповідно психологічний і фізіологічний аспекти цієї діяльності.

Перебудова психології на основі павловського вчення сприяла більш чіткій розробці методологічних основ психології, появі нових психофізіологічних підходів і теорій, визначенню специфічних методів вивчення психічних явищ. В остаточному підсумку психології удалося відстояти свою незалежність від претензій фізіології вищої нервової діяльності.

14.3.2. Розвиток психологічної науки в період із другої половини 60-х до кінця 80-х рр.

Після завершення дискусії про роль і значення фізіологічного вчення І.П.Павлова для пізнання психічних явищ починається відносно спокійний, з погляду політичного й ідеологічного впливу на психологію, період її розвитку. Цей період в історії радянської психології характеризується:

- активним включенням психології в рішення практичних задач;

- розширенням дослідницького проблемного поля і ростом прикладної орієнтованості проведених досліджень;

- формуванням нових наукових напрямків і посиленням зв'язку з іншими науками;

- розвитком комплексного підходу в пізнанні психічної реальності і розробкою системної методології психологічних досліджень;

- зміцненням організаційної і матеріально-технічної бази психології;

- постановкою нових теоретичних проблем і розробкою категоріально-понятійного апарата психології.

Це усе сприяло істотному зміцненню статусу психології в суспільстві, зростанню ролі психологічних досліджень при прийнятті відповідальних управлінських, кадрових і навіть політичних рішень.

Важливим напрямком і результатом розвитку психології в цей період було поглиблення і конкретизація теоретичних і методологічних основ психології як науки. Можна виділити ряд ключових позицій і досягнень теоретико-методологічного пошуку.

По-перше, це - подальша розробка сукупності методологічних принципів, що лежать в основі психологічної науки. У колективних працях співробітників сектора психології Інституту філософії АН СРСР, а потім Інституту психології АН СРСР, у роботах С.Л.Рубінштейна, Б.М.Теплова, Б.Г.Ананьєва, О.М.Леонтьєва, А.А.Смирнова, В.Н.Мясіщева, К.А.Абульханової-Славської, Б.Ф.Ломова, Е.В.Шорохової, А.В.Брушлинського, Л.І.Анциферової, К.К.Платонова, М.И.Бобневої та ін. була вирішена задача створення системи методологічних принципів психології. Вона включає:

- принцип діалектико-матеріалістичного детермінізму (причинна обумовленість будь-якого психічного явища об'єктивним матеріальним світом);

- принцип єдності особистості, свідомості і діяльності (свідомість – особистісна і діяльна, особистість - свідома і діяльна, діяльність - свідома і особистісна);

- принцип відображення (усі психічні явища суть результати безпосереднього або опосередкованого психічного відображення, зміст якого детерміновано об'єктивним світом);

- принцип розвитку (поступове і стрибкоподібне ускладнення психіки як у процесуальному, так і змістовному аспектах);

- принцип ієрархічності психіки (усі психічні явища розглядаються як ступені, включені в ієрархічну градацію, де нижні ступіні субординовані, тобто підлеглі і керуються вищими, а вищі, включаючи в себе нижчі в зміненому виді і спираючись на них, до них не зводяться);

- особистісний принцип (індивідуальний підхід до людини як особистості і її розуміння);

- принцип єдності теорії, експерименту і практики (експеримент, спираючи на теорію, перевіряє й уточнює останню, і, разом з нею, підтверджується практикою як вищим критерієм істини).

Уся сукупність зазначених принципів, що доповнюють і конкретизують один одного, дозволяє визначати способи виділення об'єкта і предмета дослідження, інтерпретувати отримані нові наукові результати, здійснювати теоретичні узагальнення і будувати концептуальні схеми і моделі, вибирати адекватні дослідницьким задачам методичні прийоми.

По-друге, вирішення питання про предмет психології як самостійної наукової дисципліни. У 70-і рр. на сторінках провідного психологічного журналу того часу “Вопросы психологии” розгорнулася дискусія про предмет психології. Незважаючи на почасти різні точки зору щодо розуміння предмета психології, в підсумку обговорень було підкреслено, що предметом психології є психіка, яка розуміється як властивість високоорганізованої матерії, у різноманітті механізмів формування і розвитку психічних явищ, а також у сукупності її закономірних зв'язків, взаємодій і опосередкувань, що виявляються в функціях відбиття і регулювання.

По-третє, виявлення і формулювання основних законів і закономірностей психічної діяльності. Розуміння відбивної природи психічного і використання методів матеріалістичної діалектики дозволило радянським психологам до кінця 70-х рр. підійти до конструктивного вирішення найважливішої проблеми психології як науки - проблеми виявлення законів психічного. Була не тільки обґрунтована правомірність постановки даної проблеми, але і виявлена специфіка законів, що відкриваються в психології. Була показана неспроможність феноменологічних, позитивістських і ряду власне ідеалістичних трактувань психічного. Крім того, закладена фундаментальна основа для систематизації й узагальнення численних емпіричних досліджень, підвищення теоретичної стрункості і строгості психології як науки.

По-четверте, систематизація й уточнення категоріально-понятійного апарата психологічної науки. Починаючи з кінця 60-х рр. радянські психологи послідовно проводять роботу по уточненню основних загальнопсихологічних термінів і понять психології. При цьому навіть історія психології починає розглядатися крізь призму формування і трансформації категоріальної сітки психології (категоріальний аналіз). Так, М.Г.Ярошевський, вивчаючи історію психологічної науки через трансформацію системи інваріант виділяє, “образ”, “дію”, “мотив”, “спілкування”, “особистість” як основні поняття психології. У 60-80-і рр. психологи розкривають значення для психологічних досліджень і співвідношення між собою таких категорій і понять, як “відображення” (Леонтьев А.Н., 1966 і ін.), “свідомість” (Шорохова Е.В., 1961 і ін.), “установка” (Надирашвілі Ш.А., 1974; Прангишвілі А.С., 1967; Узнадзе Д.Н., 1961 і ін.), “несвідоме” (Бассін Ф.В., 1968 і ін.), “спілкування” (Ломов Б.Ф., 1975), “діяльність і установка” (Асмолов А.Г., 1979), “діяльність і спілкування” (Ломов Б.Ф., 1979 і ін.) Крім цього, було запропоновано кілька варіантів виділення системи базових психологічних категорій. Так, О.М.Леонтьєв, як найбільше важливі категорії для побудови системи психології як конкретної науки, виділяє “діяльність”, “свідомість”, “особистість” (Леонтьєв О.М., 1975); К.К.Платонов як загальнопсихологічні категорії, обсяг яких збігається з основною психологічною категорією – “психікою” відзначає “форми психічного відображення”, “психічні явища”, “свідомість”, “особистість”, “діяльність”, “розвиток психіки” (Платонов К.К., 1982); Ломов у якості базових для психологічної науки називає “відображення”, “діяльність”, “спілкування”, “особистість”, “соціальне”, “біологічне” (Ломов Б.Ф., 1984).

У цілому можна стверджувати, що в період з кінця 60-х по кінець 80-х рр. остаточно завершується формування теоретико-методологічних основ психологічної науки в СРСР, а сама психологія зміцнює свої позиції в системі наук.

Характеризуючи особливості розвитку психології в СРСР у 60-80-і рр., можна виділити ряд тенденцій:

1. Розширення проблемного поля досліджень.

2. Поглиблення міждисциплінарних зв'язків і формування “стикових” проблем, що виникають на перетинанні проблематики різних психологічних дисциплін.

3. Посилення зв'язку з практикою, що орієнтує і направляє її в розвитку науково-дослідної діяльності.

4. Зміна проблематики психологічних досліджень під впливом науково-технічного прогресу: теорії інформації і кібернетики, освоєння космосу, інтенсифікації інженерних розробок, появи нових технологій, автоматизованих систем керування і т.д.

5. Розвиток комплексних досліджень у психології.

Предметом психологічного аналізу виступають у цей період усі рівні організації людини - починаючи від природних, індивідних її характеристик і до найбільш складних, суб’єктно-особистісних проявів. Затверджується ідея, що жодне психічне явище не існує ізольовано від інших, а виступає як частина єдиного цілого - людини, суб'єкта діяльності, пізнання, спілкування. У рамках цього єдиного ієрархізованого цілого всі його частини знаходять своє буття, включаючись у взаємодію з іншими рівнями і структурами психічного у середині єдиної системи.

Поряд із традиційними напрямками, починаючи з 60-х рр., у психологічній науці в СРСР одержують розвиток нові галузі психологічної науки, що зробили істотний вплив як на розробку загальнопсихологічних проблем, так і на рішення практичних задач.

Особливо бурхливо розвивається в ці роки інженерна психологія. Розробка питань взаємодії людини з технікою нового покоління склала головний зміст інженерної психології. Проблема “людини і техніки” стає однією з найбільше інтенсивно і всебічне розроблювальних як на методологічному, так і на практичному рівнях. Початок інженерно-психологічним дослідженням було закладено в Ленінградському університеті, де була організована перша лабораторія інженерної психології, очолювана Б.Ф.Ломовим. Ці проблеми розроблялися також у ряді інших наукових центрів (Д.А.Ошанін, В.П.Зінченко, В.А.Пономаренко, В.А.Бодров, А.І.Галактіонов, В.М.Муніпов, Г.М. Зараковський).

Інший напрямок практично орієнтованих досліджень, що виникли в цей період, представлено новою галуззю - космічною психологією, яка виникла як природне продовження досліджень в авіаційній психології (Ф.Горбов, Г.Береговий)

Швидкими темпами розвивається соціальна психологія, яка після її заборони в 30-і рр., виділяється в самостійну галузь психологічної науки. Предметом серйозного дослідження стали основні теоретичні питання соціальної психології (предмет, методи, основні проблеми і напрямки досліджень) (Е.В.Шорохова, Г.М.Андрєєва, А.В.Петровський, Є.С.Кузьмін, Б.Д.Паригін, К.К.Платонов, М.І.Бобнєва, Я.Л.Коломинський, А.Г.Ковальов, Л.И.Уманський, А.С.Чернишов, Л.А.Петровськая, А.І.Донцов, А.Л.Журавльов, Л.Свенцицький) Конкретні дослідження охоплюють широке коло проблем, що включають вивчення специфіки групових форм взаємодії, механізмів міжособистісної взаємодії на різних її рівнях, взаємин особистості і групи і т. д. Відповідно до вітчизняної традиції затверджується принципово важливе для розуміння закономірностей розвитку соціальної психології в СРСР уявлення про стратегії дослідження соціально-психологічних явищ, що включає:

1) визначення “соціального контексту” (системи соціальних відносин) як основи дослідження стосунків, що емпірично спостерігаються, між індивідами;

2) розгляд соціально-психологічних процесів у контексті реальної соціальної групи як частини існуючої соціальної системи;

3) дослідження групи на основі принципу діяльності як колективного суб'єкта, а всіх міжгрупових і внутрішньогрупових процесів як опосередкованих спільною діяльністю людей.

У середині соціальної психології розвиваються і починають відокремлюватися і перетворюватися в самостійні області окремі напрямки: психологія управління, політична психологія, етнопсихологія і т.д. Активно розробляються прикладні соціально-психологічні проблеми (вивчення конкретних груп і колективів, дослідження соціально-психологічного клімату і т.д.).

У цей же період виникає новий напрямок психології - психологія наукової творчості. Розробка його почалася в Інституті природознавства і техніки АН СРСР. У дослідженні творчості піднімалися питання механізмів творчої діяльності, психологічних факторів творчості, мотивації наукової праці, творчого потенціалу особистості, питання соціальної психології науки, значення інтуїції й ін. Загальнопсихологічні закономірності творчої діяльності досліджуються в роботах Я.А.Пономарьова, Д.Б. Богоявленської, А.В.Брушлинського, І.Н.Семенова.

Успішно розвивалися порівняльна і зоопсихологія, нейро- і патопсихологія, спеціальна психологія (тифлосурдопсихологія) і психологія аномального розвитку, військова і юридична психології, педагогічна психологія й історія психології, психологія спорту. Ряд робіт присвячений вивченню психології дорослої людини, проблемам акмеології і геронтопсихології.

Широкий розвиток міждисциплінарних досліджень упритул підвів психологію до вирішення питань комплексного вивчення людини, і вимагав розробки інтегральних підходів у розумінні самого психічного, його місця в системі наук про людину. Б.Г.Ананьєв і його найближчі учні і співробітники починаючи з 60-х рр., ставлять задачу створення єдиного фундаментального вчення про людину, що синтезує підсумки і досягнення різних наук у комплексному вивченні людини. Підсумки комплексних досліджень узагальнюються в працях Ананьева “Людина як предмет пізнання” (1968), “Про проблеми комплексного людинознавства” (1977).

Інтенсивний розвиток наукових досліджень і прикладних, практичних розробок у психології привів до нагромадження нових емпіричних даних, що вимагало їх більш глибокого теоретичного аналізу, осмислення і систематизації. Розвиток теорій різного рівня, орієнтованих як на пояснення окремих питань, так і на вивчення загальних законів і властивостей психічного, порушив питання про їхнє співвіднесення в єдину теорію. Виникала потреба в розвитку загальної теорії психології, що будувалася б на основі досягнень усієї системи психологічних наук. У якості такого узагальнюючого концептуально-теоретичного підходу і виступив системний підхід, що розглядає людину і її психіку як систему. Його розробка пов'язана в радянській психології з ім'ям Б.Ф.Ломова, у працях якого глибоко обґрунтована перспективність системної методології для психології, сформульовані основні принципи системного дослідження психіки, виявлена конструктивність системної детермінації психічного в порівнянні з лінійної.

У 80-і рр. Б.Ф.Ломов, виходячи з положень системного підходу в психології, починає плідну спробу розширити систему базових категорій психології. Тим самим він істотно доповнив теоретичні побудови, що спираються тільки на категорію “діяльність”. Його роботи сприяли затвердженню плюралістичних тенденцій у науковому світогляді.

У 70-80-і рр. істотно зростає соціальний статус психологічної науки в суспільстві, зміцнюється її авторитет у системі інших наук. Саме з цим пов'язано створення в 1971 р. першої в системі Академії Наук СРСР спеціалізованої науково-дослідної установи - Інституту психології АН СРСР, - покликаної займатися розробкою фундаментальних проблем психологічної науки і виконувати функції головної організації в координації психологічних досліджень. Завдяки комплексним дослідженням, що розгорнулися, створюється ряд установ, орієнтованих на міждисциплінарне вивчення людини: Інститут комплексних соціальних досліджень у Ленінграді, Інститут людини АН СРСР у Москві.

У цей же період виходить фундаментальна робота Ломова “Методологічні і теоретичні проблеми психології” (1984), що підводить підсумки розвитку психології в 70-80-і рр. і узагальнює її досягнення. У ній розглянуті як теоретичні, так і конкретно-емпіричні результати психологічних досліджень, намічені перспективні лінії подальшого розвитку психологічного знання, позначені продуктивні проблеми у вивченні психічних явищ. У 1989 р. колектив авторів підготував і випустив у світ роботу, що не тільки підводить підсумки розвитку психології в 80-90-і рр., але і визначає перспективні лінії розвитку ключових галузей психології.

У 90-і рр. ХХ ст. активно розвивається суб’єктно-дітельністний підхід до людини (Брушлинский А.В., 1994 і ін.).

Таким чином, період 50-90-х рр. XX сторіччя характеризувався в радянській психології зміцненням її теоретичних основ, активізацією її практичного використання, розвитком організаційної структури, розширенням проблемного поля досліджень. Психологія остаточно зміцнила свій статус як самостійна, активно затребувана суспільною практикою і суміжними областями знання наукова дисципліна.

Питання для самоперевірки

1. Розвиток радянської психології в передвоєнний період.

2. Психологічні погляди Павла Петровича Блонського.

3. Принцип діяльності у психології (Михайло Якович Басов).

4. Культурно-історична обумовленість процесу розвитку психіки (Лев Семенович Виготський).

5. Розуміння людини у творчостіСергія Леонідовича Рубінштейна.

6. Розвиток радянської психології в роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 р.

7. Загальнопсихологічні і психолого-педагогічні проблеми в структурі наукових досліджень у роки війни.

8. Дослідження пізнавальної діяльності і проблем психічного розвитку у роки війни.

9. Розробка проблем психології виховання у роки війни.

10. Проблеми історії психології в науковій літературі воєнних років.

11. Розвиток психологічної науки в період із другої половини 40-х до кінця 60-х рр.

12. Розвиток психологічної науки в період із другої половини 60-х до кінця 80-х рр.

13. Ключові позиції і досягнення теоретико-методологічного пошуку другої половини 60-х кінця 80-х рр.

14. Основні тенденції розвитку психології в СРСР у 60-80-і рр.

15. Нові галузі психологічної науки у60-х рр.

16. Запровадження системного підходу у психології (Б.Ф.Ломов).