Характеристика предметної області історії психології

Поява психологічних знань за часом збігається з народженням людської цивілізації: виникає людство і разом з ним з'являються спроби відповісти на споконвічне, хвилююче людину питання, що стосуються її можливостей і обмежень у взаємодії із дійсністю, її специфіки і місця в навколишньому світі. Результатом такого міркування є виникнення психологічного пізнання – цеоб'єктивне накопичення й осмислення знаньлюдей про психічну реальність як важливу складову розвитку життєвого процесу, умову удосконалення взаємодії людини зі світом і самої людини як суб'єкта психічної реальності.

Психологічне знання – знання людини про себе як носія особливих психічних властивостей і характеристик, суб'єкта психічної діяльності. Розвиток психологічного знання відбувається об'єктивно, з непорушною необхідністю в силу його реальної функції в життєдіяльності людини, у його еволюційному становленні. Знання про психіку, випливаючи із життя людини, розвивається, і, відбиваючи все нові його сторони, взаємодію людини зі світом, включається саме в цю взаємодію як важливий фактор її регуляції, забезпечуючи не тільки адаптивні, пристосувальні, але й перетворюючо-дієві, активні форми поведінки.

Розвиток психологічного знання відбувається у вигляді різних взаємозалежних форм (рівнів):

- “життєві” уявлення людей про психіку, що виникають у їх реальній життєвій практиці, у різних її сферах (матеріальній, виробничій діяльності, у побутовій галузі, у виховно-навчальному процесі, у мистецтві і т.ін.) і ґрунтуються на безпосередньому відображенні різних аспектів буття і філософії “здорового глузду”;

- психологічні знання, виокремлені в рамках міфології і релігії як історично перші форми пізнання світу і людини, і канонічні вимоги зазначених видів, які відбивають культурну творчість людства;

- психологічні знання, накопичені в рамках художньо-образного спостереження за навколишньою дійсністю в роботах художників, архітекторів, письменників;

- психологічні знання, що виникають на певному етапі розвитку суспільства у зв'язку з виділенням нового способу реконструкції дійсності - науки (цілеспрямований процес збору й аналізу психологічної фактології, логічні форми її пояснення і доказу, перехід від описової стратегії і методів дослідження до пояснювального, тобто - наукового знання).

У свою чергу, наукові психологічні знання, що зародилися вперше в античному світі, самі проходять тривалий шлях еволюції – від існування в лоні інших наук (філософії, історії, природознавства) і до виділення і подальшого їхнього розвитку в рамках самостійної наукової дисципліни (друга половина XIX ст.).

Розвиток психологічного знання як результату творчої пізнавальної діяльності людини в його цілісності й у його реальній діалектиці на різних етапах культурної еволюції людства складає об'єкт історії психології.

Спроби осмислити процес психологічного пізнання, описати його зміст і структуру (сукупність поглядів, ідей, підходів, напрямків і течій, категорій і понять), його інституційні і персонально-особистісні аспекти, а також закономірності й етапи розвитку складають предмет історії психології.

Складність і багатоаспектність психологічного пізнання як об'єкта дослідження, а також безпосередній зв'язок його осмислення з розвитком загальнонаукових поглядів про людину і психологічних ідей, з методологічними й ідейними впливами обумовлюють відповідно різні визначення предмета історії психології. У найбільш загальному вигляді виділяють три основних підходи у визначенні предмета історії науки (у тому числі психології).

В основі першого підходу лежить результат психологічного пізнання, його внутрішній зміст – власне психологічне знання (його будова, структура, логіко-змістовні аспекти, внутрішньологічні механізми розвитку знання). Розглядаючи його як самодостатнє й існуюче відносно самостійно, поза зв'язком з іншими сторонами пізнавального процесу (соціально-культурними й особистісними), такий підхід був названий логіко-науковим, чи інтернальним підходом в історії науки.

Другий підхід у визначенні предмета історії науки (у тому числі психології) акцентує увагу на зовнішній історії розвитку наукового знання і робить спробу вивести й описати на її основі внутрішньонаукові закономірності. Другий підхід у розумінні предмета історії науки отримав назву екстернального. На його основі виникає спеціальна область наукознавства - соціальна історія науки. Історія науки розглядається тут у соціальному контексті, у її залежності і зв'язку з розвитком організаційних і соціальних умов і передумов. Продуктивність зазначеного підходу полягає в тому, що він виявляє значимі фактори детермінації наукового знання.

Представники третього підходу у вивченні історії психології акцентують увагу на її персональних-особистісних аспектах. Основним чинником наукового прогресу і головним предметом розгляду виступає особистість і творчий шлях того чи іншого вченого, його наукові ідеї, погляди, концепції і підходи. Таким чином, історія науки, по суті, стає історією діячів науки (будь то окремий учений, чи група вчених).

Для опису складноорганізованих об'єктів використовується системна методологія, яка передбачає їх всебічний, цілісний розгляд. З цього погляду предметом історії психології є динаміка психологічного пізнання в його цілісності, що включає вивчення:

- самого наукового знання (його структури, логіко-наукових, змістовних аспектів) - логіко-науковий аспект;

- процесу формування наукових ідей і уявлень в області історії психології - процесуальний аспект;

- соціально-культурних і організаційних умов і передумов психологічного пізнання - соціокультурний аспект;

- носія, суб'єкта психологічного пізнання (колективного й індивідуального) - персонально-особистісний аспект.