ТОП 10:

Земельно-ресурсний потенціал України. Передумови раціонального використання земель різного призначення



 

Унікальний земельно-ресурсний потенціал України обумовлює її особливе місце серед інших європейських країн. В той же час, сучасне землекористування в Україні носить відбиток колишніх радянських екстенсивних методів господарювання: землеємність вітчизняної промисловості є однією із найвищих у Європі; аграрна сфера залишається осередком неринкових методів управління землекористуванням, законодавчих обмежень права приватної власності; значна кількість проблем спостерігається у питаннях збереження територій, які виконують важливі екосистемні функції тощо.

Таким чином, сталий розвиток України у сучасних умовах значною мірою слід пов’язувати із розв’язанням існуючих проблем землекористування, забезпеченням ощадливого використання землі як основного національного багатства, створенням умов для раціональне використання і охорони земельних ресурсів. Очевидно, що вирішення зазначених проблем потребує, перш за все, посилення дієвості та підвищення ефективності державного управління у галузі земельних відносин.

Сприятливі природно-ресурсні умови Україна має великою мірою завдяки ґрунтовому покриву, що більш як на 70 відсотків складається з чорноземів і лучно-чорноземних ґрунтів, які характеризуються високим рівнем родючості. Близькі до них за рівнем родючості слабо-опідзолені (темно-сірі опідзолені та чорноземи опідзолені) не деградовані ґрунти, питома вага яких у структурі ґрунтового покриву становить близько 5 відсотків.

Для України в цілому характерна компонентна структура природно-ресурсного потенціалу, в якій частка потенціалу мінеральних ресурсів становить 28,3 відсотка сукупного потенціалу, водних ресурсів — 13,1, земельних — 44,4, лісових — 4,2, тваринних — 0,5 і рекреаційних — 9,5 відсотка.

Загальна нормативна грошова оцінка земельних ресурсів держави орієнтовно досягає 330 трлн. гривень.

Проте використання земельних ресурсів не повною мірою відповідає вимогам раціонального природокористування. Земельні ресурси України (60354,8 тис. гектарів) характеризуються надзвичайно високим рівнем освоєння. Крім того, має місце недостатнє економічне та екологічне обґрунтування розподілу земель за цільовим призначенням.

До 1991 року земля перебувала виключно у власності держави. У ході проведення земельної реформи відбувається перерозподіл власності. У власність юридичних та фізичних осіб передано 30,6 млн. гектарів (50,7 відсотка), у власності держави залишилося 29,8 млн. гектарів земель (49,3 відсотка). Широкого розмаху набуває оренда земель. Передано в оренду 25,6 млн. гектарів, у тому числі сільськогосподарських угідь — 24,9 млн. гектарів.

Значно зросла і продовжує зростати кількість користувачів землі, у тому числі орендарів. За останні 7 років вона збільшилася на 3,7 млн. і на 1 січня 2004 р. становила 24,5 млн. Кількість громадян, яким надано землі у власність і користування, становить 24,3 млн. осіб.

Найбільшою є питома вага земель сільськогосподарського призначення — 43 млн. гектарів (71,3 відсотка), з них рілля — 32,5 млн. гектарів. У структурі земельного фонду сільськогосподарські угіддя займають 69,2 відсотка, у тому числі рілля — 53,8 відсотка, багаторічні насадження — 1,5, сіножаті — 4, пасовища — 9,2, перелоги — 0,7 відсотка. Надмірна сільськогосподарська освоєність і розораність території є одним з головних чинників, які дестабілізують екологічну ситуацію в країні.

Відсутність уваги до проблем комплексного використання та охорони земель за часів незалежності України призвела до зменшення площ продуктивних земель, зокрема, площі сільськогосподарських угідь на 64,4 тис. гектарів, зрошуваних земель — 414,3 тис., осушених земель — на 412,4 тис. гектарів, а незадовільне економічне становище сільськогосподарських підприємств — до переведення 432,7 тис. гектарів ріллі у перелоги, вирощування беззмінних посівів (зернові по зернових, соняшник по соняшнику тощо). Більшість сільськогосподарських товаровиробників не дотримується науково обґрунтованих сівозмін, ґрунтозахисних технологій під час вирощування сільськогосподарських культур, не має необхідної кількості органічних та мінеральних добрив, що спричиняє виснаження земель, зниження родючості ґрунтів, їх деградацію.

Землі житлової та громадської забудови займають 1,7 млн. гектарів. Найбільша питома вага забудованих земель у Донецькій, Дніпропетровській (в 1,5 рази вища за середню по країні), а також у Луганській та Львівській областях, найменша — в Миколаївській, Херсонській, Волинській, Рівненській та Чернігівській.

На високоцінних міських землях розташовано майже 0,5 млн. садових земельних ділянок, які займають 30 тис. гектарів.

Велике соціальне та екологічне значення мають землі природно-заповідного та іншого природоохоронного, а також оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Площа земель під об’єктами природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення становила 2744,3 тис. гектарів, або 4,5 відсотка території країни. Найбільше таких земель у Криму, на заході та півночі країни, недостатньо — на сході та на південному сході.

За останні десятиріччя площа територій та об’єктів природно-заповідного фонду зросла більш як удвічі. Особливо збільшилася площа територій заповідників та національних природних парків. Однак цього недостатньо, оскільки за стандартами країн Європейського Союзу екомережа має становити понад 5 відсотків території країни.

Ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні парки через недостатнє фінансування, слабку матеріально-технічну базу нині не повною мірою виконують функції щодо збереження та відновлення рідкісних і типових видів флори і фауни.

Україна має потужний оздоровчо-рекреаційний потенціал. Розвідано понад 400 джерел лікувальних мінеральних вод та більш як 100 родовищ лікувальних грязей. Пляжі на узбережжі Чорного та Азовського морів (довжина 2870 кілометрів) займають близько 116 тис. гектарів. Проте майже 1,5 млн. гектарів рекреаційних територій радіаційно-забруднені (у межах Київської, Житомирської та Рівненської областей).

Разом з цим в Україні налічується 23,9 тис. гектарів земель оздоровчого призначення, а площа земель рекреаційного призначення становила 106,9 тис. гектарів.

Землі історико-культурного призначення становлять 40,3 тис. гектарів. Нині в Україні під охороною держави перебуває понад 140 тис. об’єктів нерухомих пам’яток історії та культури.

Загальна площа земель під об’єктами природно-заповідного та іншого природоохоронного, а також оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення становила 2915,4 тис. гектарів, або 4,8 відсотка території країни.

Землі лісового фонду та ліси на інших категоріях земель займають 10,5 млн. гектарів, або 17,3 відсотка території країни. Найбільше таких земель на Поліссі — майже 30 і в Карпатах — 40 відсотків, а в Степу їх лише 5 відсотків, Лісостепу — 14 відсотків. Це значно нижче розрахунково-оптимального показника (21-22 відсотки), який забезпечує збалансованість між лісовими ресурсами, обсягами лісокористування та екологічними вимогами.

Землі водного фонду займають 3,4 млн. гектарів, або 5,6 відсотка території країни, у тому числі природні водотоки (річки та струмки) — 243,8 тис., озера та лимани — 927 тис., ставки — 326,4 тис., штучні водосховища — 742,2 тис. та болота — 953,5 тис. гектарів. Водотоки малих річок забруднені на порядок вище від великих річок, у прибережних захисних смугах ведеться самовільне будівництво. У зонах впливу водосховищ підтоплено близько 500 тис. гектарів сільськогосподарських угідь.

Землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення займають понад 1,74 млн. гектарів. У більшості галузей економіки через недосконалість нормативів та низький рівень проектно-технічних рішень землі використовуються нераціонально. Нормативи відведення земельних ділянок для потреб промисловості, транспорту, енергетики в 2,5-2,7 рази перевищують прийняті в країнах Західної Європи.

Розподіл земель між галузями також нерівномірний. Територіальні диспропорції в розміщенні промислового виробництва та об’єктів його інфраструктурного забезпечення призводять до нерівномірного розвитку окремих регіонів, нераціонального використання земельно-ресурсного потенціалу, екологічного дисбалансу, підривають економічну основу розвитку регіонів.

Надмірна землеємність склалася у гірничодобувній промисловості — на кожен мільйон умовних одиниць капіталовкладень припадає 42,9 гектара землі, у промисловості кольорових металів — 30, чорних металів — 23,9, у вугледобувній промисловості — 12,9 гектара. У чорній металургії і теплоенергетиці понад 40 відсотків території займають шлаконакопичувачі та інші об’єкти для захоронення відходів виробництва.

Широке застосування відкритого способу добування корисних копалин призводить до знищення ґрунтового покриву на значних площах. На 1 січня 2004 р. налічувалося 154,5 тис. гектарів порушених земель (з них не використовуються у виробництві 54,2 тис. гектарів), з яких майже 83 відсотки порушено в процесі розробки покладів рудних і нерудних копалин, їх переробки, проведення геологорозвідувальних робіт.

Україна має розгалужену мережу автомобільних доріг та одну з найпотужніших у Європі залізничну мережу. Мережа газопроводів досягає 17 тис. кілометрів, нафтопроводів — 70 тис. кілометрів. Землі транспорту в цілому займають 660,6 тис. гектарів.

Землі зв’язку займають 5,2 тис. гектарів, енергетики — 52,4 тис. гектарів.

Площа земель під твердими побутовими відходами перевищує 3 тис. гектарів і включає 727 полігонів, з яких 35,5 відсотка не відповідають нормам. Крім того, багато лісів, узбіч доріг, будівельних майданчиків перетворено на несанкціоновані сміттєзвалища. За оцінками природоохоронних органів, площа земель під такими об’єктами перевищує 160 тис. гектарів.

У процесі ринкової трансформації економіки виявлено виробничі території, які практично не використовуються. Інвентаризація та аналіз ефективності використання земель, що перебувають у користуванні Міноборони, Держкомкордону та МВС України, показали, що ці землі часто використовуються не за цільовим призначенням, подекуди — з порушенням земельного законодавства.

 

Надмірне розширення площі ріллі на схилових землях призвело до порушення екологічно збалансованого співвідношення ріллі, природних кормових угідь, лісів та водойм, що негативно позначилося на стійкості агроландшафтів і зумовило значне техногенне навантаження на екосферу.

Водна ерозія ґрунтів є найбільш істотним фактором зниження продуктивності земельних ресурсів, деградації агроландшафтів. Втрати продукції землеробства від ерозії перевищують 9-12 млн. тонн зернових одиниць щороку.

Середньорічний розрахунковий змив ґрунту з орних земель в Україні становить понад 15 тонн з гектара, втрати гумусу при цьому досягають 0,5 тонни, а поживних речовин — 0,6 тонни з гектара, що значно більше, ніж вноситься з добривами. Щороку від ерозії втрачається 460 млн. тонн ґрунту.

Загальна площа сільськогосподарських угідь, які зазнали згубного впливу водної ерозії, становить 13,3 млн. гектарів (32 відсотки), у тому числі 10,6 млн. гектарів орних земель. У складі еродованих земель налічується 4,5 млн. гектарів із середньо - та сильнозмитими ґрунтами, у тому числі 68 тис. гектарів повністю втратили гумусовий горизонт.

Досить інтенсивно розвиваються процеси лінійного розмиву та яроутворення. Площа ярів становить 141,1 тис. гектарів, а їх кількість перевищує 500 тисяч. Окремі яружно-балкові системи мають інтенсивність ерозії, що перевищує середні показники у 10-20 разів.

Вітровій ерозії систематично піддається понад 6 млн. гектарів земель, а в роки з пиловими бурями — до 20 млн. гектарів.

Якісний стан земельних ресурсів країни має сталу тенденцію до погіршення (засоленість, солонцюватість, перезволоженість тощо). Кислі ґрунти становлять 9,6 млн. гектарів сільськогосподарських угідь, з яких на середньо - і сильнокислі припадає 4,4 млн. гектарів, 5,2 млн. — близькі до нейтральних. Середньо і сильносолонцюваті ґрунти займають 0,5 млн., сільськогосподарських угідь, а засолені — 1,7 млн. гектарів (4,1 відсотка). Крім того, 1,9 млн. гектарів сільськогосподарських угідь займають перезволожені, 1,8 млн. — заболочені і 0,6 млн. гектарів — кам’янисті ґрунти. Великою є питома вага заболоченої та перезволоженої ріллі, в цілому по Україні — 8 відсотків, а в деяких областях (Закарпатська, Львівська) — навіть понад 60 відсотків.

Інтенсивне сільськогосподарське використання земель призводить до зниження родючості ґрунтів через їх переущільнення (особливо чорноземів), втрати грудкувато-зернистої структури, водопроникності та аераційної здатності з усіма екологічними наслідками, що звідси випливають.

Останнім часом посилилися процеси деградації ґрунтового покриву, які зумовлені техногенним забрудненням. Найбільшу небезпеку для навколишнього природного середовища становить забруднення ґрунтів радіонуклідами, важкими металами, збудниками хвороб.

Понад 40 відсотків органічних добрив, отримуваних у результаті діяльності великих тваринницьких комплексів та птахофабрик, перетворюються на джерела забруднення довкілля.

Таким чином, у структурі земельного фонду України значні площі займають ґрунти з незадовільними властивостями (змиті, піддані вітровій ерозії, засолені, солонцюваті, перезволожені тощо). Це деградовані і малородючі ґрунти. За розрахунками, площа таких ґрунтів на орних землях перевищує 6,5 млн. гектарів, або 20 відсотків площі ріллі, а прямі щорічні втрати (тобто різниця між вартістю валового продукту і затратами на його отримання) досягають у середньому 66,5 гривні на гектар, або в цілому по Україні близько 400 млн. гривень.

Розрахунки свідчать, що для задоволення внутрішніх потреб у продовольстві при існуючій купівельній спроможності населення потрібно мати в обробітку 11,7 млн. гектарів ріллі, для забезпечення науково обґрунтованих норм споживання продуктів — 17,7 млн., а з урахуванням експортних пропозицій у продовольстві — 22,6 млн. гектарів, що становить 70 відсотків ріллі.

На якісний стан земельних ресурсів та цілого ряду об’єктів галузей економіки істотно впливають гідрометеорологічні та небезпечні екзогенні геологічні процеси і явища (селі, зсуви, обвали, карст, просідання ґрунту, абразія, руйнування берегів водосховищ тощо), які поширені більш як на 50 відсотках території, у тому числі карсту — 37,6 відсотка, зсувів — 0,3 відсотка. На 17 відсотках території розвиваються процеси підтоплення.

Поданий перелік еколого-економічних проблем деградації земель є далеко не повним, але наслідки неефективного використання основного багатства вражаючі. Таким чином, стан використання та охорони земельних ресурсів характеризується як незадовільний і має тенденцію до погіршення із значними диспропорціями, зокрема:

надзвичайно високим економічно та екологічно не обґрунтованим рівнем господарського (передусім сільськогосподарського) освоєння території;

значною землеємністю основних галузей економіки;

нерівномірним сільськогосподарським освоєнням території, внаслідок чого розораність земель в окремих регіонах досягла надмірних розмірів;

інтенсивним розвитком деградаційних процесів та наявністю значних площ деградованих земель;

стихійним формуванням нових типів землекористування в ринкових умовах шляхом оренди земельних часток (паїв), які характеризуються нестабільністю, дрібноконтурністю, черезсмужжям;

наявністю територій, що зазнають постійного впливу небезпечних стихійних явищ;

недостатністю земель природно-заповідного та іншого природоохоронного, рекреаційного, оздоровчого та історико-культурного призначення;

наявністю значних площ земель, використання яких законодавчо обмежується (територія радіаційного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, санітарно-захисні та охоронні зони підприємств промисловості, транспорту, зв’язку, оборони, об’єктів природно-заповідного фонду та історико-культурного призначення, курортів і водних об’єктів);

високим рівнем техногенного забруднення навколишнього природного середовища в багатьох регіонах, недостатнім розвитком екологічної інфраструктури;

відсутністю програм комплексного вирішення питань щодо використання та хорони земель;

незадовільним нормативно-правовим та нормативно-технічним забезпеченням, що регулює використання та охорону земель.

Необхідність кардинального удосконалення політики держави у галузі охорони земель зумовлена і визнанням того, що:

системна економічна криза охопила також сферу використання земельних ресурсів;

стан використання земельних ресурсів характеризується спадом виробництва сільськогосподарської продукції;

незадовільний екологічний стан земельних ресурсів є однією з головних причин погіршення якості навколишнього природного середовища;

розв’язання проблем у сфері використання та охорони земель належить до пріоритетних напрямів державної політики у проведенні соціально-економічних реформ, у тому числі земельної реформи;

реформування господарського комплексу повинне проводитися з достатнім гарантуванням екологічної безпеки населення, відновленням стану навколишнього природного середовища, у тому числі якісного стану земель.

 







Последнее изменение этой страницы: 2016-12-10; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.237.254.197 (0.008 с.)