Словник основних термінів та понять

Агроекологія – підрозділ прикладної екології, що вивчає функціонування агроекосистеми.

Агроекосистема – сукупність біогенних та абіогенних компонентів на ділянці суходолу або акваторії, яка знаходиться в сільськогосподарському використанні.

Агроландшафт – ландшафт, основу якого становлять сільськогосподарські угіддя та лісові насадження, зокрема лісосмуги та інші захисні насадження.

Агролісотехнічна меліорація земель – передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на забезпечення докорінного поліпшення земель шляхом використання ґрунтозахисних, стокорегулюючих та інших властивостей захисних лісових насаджень.

Агротехнічна меліорація земель – передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збільшення потужності та поліпшення агрофізичних властивостей кореневмісного шару ґрунтів. З цією метою здійснюються такі заходи, як плантажна оранка, глибоке меліоративне розпушення, щілювання, кротовий аераційний дренаж, піскування, глинування тощо.

Агрохімічна паспортизація земель сільськогосподарського призначення – обов'язкове агрохімічне обстеження ґрунтів з видачею агрохімічного паспорта поля, земельної ділянки, в якому фіксуються початкові та поточні рівні забезпечення поживними речовинами ґрунтів, рівні їх забруднення токсичними речовинами та радіонуклідами.

Агрохімічне обстеження ґрунтів – обов'язкове суцільне обстеження сільськогосподарських угідь з метою державного контролю за зміною показників родючості і забруднення ґрунтів.

Агрохімічний паспорт земельної ділянки (поля) – документ, що містить дані щодо агрохімічної характеристики ґрунтів і стану їх забруднення токсичними речовинами та радіонуклідами.

Аерація – природне або штучне надходження повітря у будь-яке середовище (воду, грунти і т. п.) з метою збільшення в ньому вмісту кисню. Аерація ґрунтів залежить від їх механічного складу та структури.

Антропогенне забруднення – забруднення, пов'язане з діяльністю людини.

Антропогенні фактори – різноманітні форми людської діяльності, які змінють біотичні та абіотичні елементи природи.

Ареал – зона поширення: 1) систематичної групи живих організмів (виду, роду і т.д.); 2) певного типу угруповань; 3) подібних умов; 4) подібних об'єктів (населених міст і т.д.).

Ареал проблемний – зона поширення проблемної ситуації. Звичайно розрізняють Ареал проблемний з 3 – 5 градаціями гостроти екологічних і соціально-економічних проблем, що в ньому виникли. Гострота проблеми визначається в балах чи інших натуральних показниках (концентрація забрудника, ступінь деградації природного комплексу тощо).

Аридизація суші – комплекс процесів зменшення вологи великих територій і викликане цим скорочення біологічної продуктивності екологічних систем.

Аридні умови – посушливі умови.

Берегоукріплювальна споруда – гідротехнічна споруда для захисту берега від розмивання і обвалів.

Біологічне (біотичне) різноманіття – сукупність усіх видів рослин, тварин і мікроорганізмів, їх угруповань та екосистем у межах території України, її територіальних та внутрішніх морських вод, виключної (морської) економічної зони та континентального шельфу. Біологічне різноманіття складається з видового, популяційного, ценотичного, генетичного різноманіття. Людина є невід'ємним елементом біологічного різноманіття і поза ним існувати не може.

Біосферні заповідники – є природоохоронними, науково-дослідними установами міжнародного значення, що створюються з метою збереження в природному стані найбільш типових природних комплексів біосфери, здійснення фонового екологічного моніторингу, вивчення навколишнього природного середовища, його змін під дією антропогенних факторів.

Болото - надмірно зволожена земельна ділянка із застояним водним режимом і специфічним рослинним покривом.

Бонітування ґрунтів – порівняльна оцінка якості ґрунтів за їх основними природними властивостями, які мають сталий характер та суттєво впливають на врожайність сільськогосподарських культур, вирощуваних у конкретних природно-кліматичних умовах. Бонітування ґрунтів проводиться за 100-бальною шкалою. Вищим балом оцінюються водами ґрунти з кращими властивостями, які мають найбільшу природну продуктивність.

Ботанічні сади – природоохоронні установи, оголошені з метою збереження, вивчення, акліматизації, розмноження в спеціально створених умовах та ефективного господарського використання рідкісних і типових видів місцевої і світової флори шляхом створення, поповнення та збереження ботанічних колекцій, ведення наукової, навчальної і освітньої роботи.

Бур'яни – небажана рослинність в угіддях, посівах, насадженнях культурних рослин, яка конкурує з ними за світло, воду, поживні речовини, а також сприяє поширенню шкідників та хвороб.

Буферна зона – місцевість з природним або частково зміненим станом ландшафту, що оточує найбільш цінні ділянки екологічної мережі та захищає їх від дії зовнішніх негативних факторів природного походження або спричинених діяльністю людини.

Буферність ґрунту – здатність ґрунту протистояти зміні його властивостей під дією різних чинників.

Вбиральна здатність ґрунту – здатність ґрунту вбирати та утримувати тверді рідкі та газоподібні речовини.

Викид граничнодопустимий (ГДВ), викид гігієнічно допустимий – об'єм (кількість) шкідливої речовини, що потрапляє в навколишнє середовище за одиницю часу, перевищення якого спричинює виникнення негативних наслідків у довкіллі або загрожує здоров'ю людини.

Викид економічно допустимий – кількість забруднювальних речовин, при якій шкода від забруднення середовища менша або хоча б дорівнює витратам на запобігання забрудненню. В протилежному випадку спостерігається невиправдана економічна втрата від забруднення середовища.

Висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи – документ установленої форми, що засвідчує відповідність (невідповідність) об'єкта державної санітарно-епідеміологічної експертизи медичним вимогам безпеки для здоров'я і життя людини, затверджується відповідним головним державним санітарним лікарем і є обов'язковим для виконання власником об'єкта експертизи.

Відновлення земель – повернення землям колишньої якості і властивостей родючості, які були порушені минулою діяльністю людини або природними катастрофами.

Відновлення природних ресурсів – самовідновлення природних об'єктів і живих організмів, які входять до складу біосфери. Забезпечується цілісністю та ефективним функціонуванням екологічної систем планети. Відновлення природних ресурсів відбувається успішно за умов, коли масштаби і швидкість використання ресурсів не перевищують їхньої здатності до відтворення. Відновлення природних ресурсів здійснюється також за допомогою комплексу заходів і цілеспрямованої господарської діяльності після періоду повного або часткового їх виснаження внаслідок діяльності людини (реінтродукція рослин, відновлення лісів, реакліматизація тварин тощо).

Відходи – будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворюються у процесі людської діяльності і не мають подальшого використання за місцем утворення чи виявлення та яких їх власник повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення.

Водоохоронна зона – територія з особливим режимом використання земель для створення сприятливого режиму водних об'єктів, попередження їх забруднення, замулення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливання стоку вздовж річок, на територіях уздовж морів та навколо озер, водосховищ та інших водойм.

Гербіцид – речовина, що використовується для вибіркового або суцільного знищення рослин.

Гігроскопічність – здатність деяких речовин поглинати рідини і гази.

Гіпсування ґрунту – спосіб меліорації солонців і солонцевих ґрунтів, який полягає у внесенні гіпсу чи матеріалів, в яких він міститься. При гіпсуванні відбувається реакція витіснення натрію, який зумовлює несприятливі фізичні і хімічні властивості таких ґрунтів і заміна його на катіон кальцію.

Гірничовирівнювальні роботи – роботи з метою вирівнювання поверхні порушених земель, вирівнювання відкосів, відвалів і виїмок.

Гірничопромисловий ландшафт – технологічний ландшафт, структура і формування якого зумовлені гірничовидобувною і гірничопереробною промисловостями.

Горизонт ґрунтів (генетичний) – розташований паралельно поверхні відносно однорідний шар ґрунту, який відокремився в процесі утворення ґрунту. Відрізняється забарвленням, структурою, будовою і складом, характером новоутворень та іншими ознаками.

Горизонт гумусовий – горизонт ґрунту у верхній частині ґрунтового профілю, де відбувається нагромадження гумусу. Найбільш родючий горизонт ґрунтів.

Гранично допустима кількість (концентрація) (ГДК) хімічної речовини, яка забруднює ґрунт та ін. середовище – максимальний вміст забруднювальної хімічної речовини, який не чинить прямого або побічного негативного впливу (включаючи віддалені наслідки) на навколишнє середовище і здоров'я людини, а також не спричинює нагромадження токсичних елементів у сільськогосподарських культурах. Величини ГДК змінюються залежно від конкретного грунтово-геохімічного стану. При встановленні ГДК речовини в повітрі робочої зони або в повітряному басейні населених місць орієнтуються на токсикологічний показник шкідливості або рефлекторну реакцію організму

Гранично допустима концентрація забруднюючих речовин – максимально допустима кількість забруднюючих речовин у ґрунтах, яка не зумовлює негативних екологічних наслідків для їх родючості, загального стану довкілля, якості сільськогосподарської продукції та здоров'я людини;

Гранично допустиме навантаження на ландшафт – навантаження, перевищення якого руйнує структуру ландшафту і порушує його функції.

Гумус – органічна складова частина ґрунту, яка утворюється в процесі біохімічного розкладу рослинних і тваринних решток та формує його родючість.

Гумусовий стан ґрунту – найважливіша характеристика цілинних і антропогенних ґрунтів, яка показує збагаченість ґрунтової біоти енергією та елементами живлення, що впливають на особливості ґрунтової структури, кислотно-основний і окислювально-відновний режими. З гумусовим станом ґрунту безпосередньо пов'язана стійкість ґрунту до ерозії і дефляції, допустимі рівні вмісту хім. отруйних речовин в ґрунтах, вплив ґрунту на тепловий режим і газовий склад атмосфери. Для характеристики гумусового стану ґрунту. використовуються різні системи показників, одна з таких систем, розроблена для широкого зонального ряду ґрунтів.

Гумусовий шар ґрунту – верхні генетичні акумулятивні горизонти різних типів ґрунтів (горизонт А і частково перехідний горизонт В, з вмістом гумусу більше 1%). Підлягає селективному зняттю на землях, які відводяться для видобування корисних копалин. Наноситься на сплановані відвали порід чи на малопродуктивні угіддя.

Ґрунт – самостійне природно-історичне органо-мінеральне тіло, яке виникло на поверхні земної кори внаслідок тривалої взаємодії біотичних, абіотичних, і антропогенних чинників, має специфічні генетико-морфологічні ознаки і властивості, головною з яких є родючість.

Ґрунтова маса — знятий родючий шар ґрунту.

Ґрунтове обстеження — визначення генетичної будови та властивостей ґрунтів, структури ґрунтового покриву;

Ґрунтові води – вода, яка знаходиться в ґрунтовому покриві літосфери.

Ґрунтопокривні рослини – група низькорослих трав'янистих і чагарникових рослин, які володіють вегетативною рухливістю, здатних до активного захоплення нової площі і утримання її за собою.

Ґрунтоутворення – процес взаємодії живих організмів та неживої (материнської) породи.

Деградація ґрунтів — погіршення корисних властивостей та родючості ґрунту внаслідок впливу природних чи антропогенних факторів.

Деградація земель – природне або антропогенне спрощення ландшафту, погіршення стану, складу, корисних властивостей і функцій земель та інших органічно пов'язаних із землею природних компонентів.

Деградовані землі – земельні ділянки, поверхня яких порушена внаслі-док землетрусу, зсувів, карстоутворення, повеней, добування корисних копалин тощо; земельні ділянки з еродованими, перезволоженими, з підвищеною кислотністю або засоленістю, забрудненими хімічними речовинами ґрунтами та інші.

Дезактивація – знищення чи послаблення радіоактивного забруднення.

Державна санітарно-епідеміологічна експертиза – це вид професійної діяльності органів, установ і закладів державної санітарно-епідеміологічної служби, що полягає у комплексному вивченні об'єктів експертизи з метою виявлення можливих небезпечних факторів у цих об'єктах, встановленні відповідності об'єктів експертизи вимогам санітарного законодавства, а у разі відсутності відповідних санітарних норм – в обґрунтуванні медичних вимог щодо безпеки об'єкта для здоров'я та життя людини.

Дефляція – видування, обточування і шліфування гірських порід і ґрунтів мінеральними частинками, які приносить вітер, а також перенесення дрібних продуктів вивітрювання гірських порід (пилюки, піску та ін.). Дефляція. найбільш інтенсивно відбувається в пустелях.

Динаміка ландшафту – зміна ландшафту, яка не приводить до зміни його структури.

Добриво – речовина або агент, які створюють при внесенні в ґрунт або водойму умови для прискорення росту і розвитку рослин і мікроорганізмів

Довкілля – оточення, у якому функціонує об'єкт (повітря, вода, земля, флора, фауна тощо).

Екологізація – процес неухильного і послідовного впровадження систем технологічних, управлінських, юридичних та інших рішень, організації виробництва, що дозволять підвищувати ефективність використання природних ресурсів і умов нарівні з поліпшенням або хоча б збереженням якості довкілля.

Екологізація агропромислового комплексу – екологізація сільськогосподарського виробництва (боротьба з ерозією ґрунтів, застосування органічних добрив, агролісомеліорація, культурно-технічна меліорація, вапнування кислих ґрунтів, мінімізація техногенного впливу на ґрунти, ґрунтозахисні технології, біологічні методи захисту рослин та інші «м'які» методи поліпшення якості ґрунтів); прискорення розвитку промислово-побутової сфери агропромислового комплексу (інфраструктура і переробні галузі промисловості) і т.д.

Екологізація виробництва – постійне відтворення наукових ідей, інформаційних матеріалів, технічних засобів та технологічних рішень, що сприяють розвитку екологічно обумовлених виробничих систем.

Екологізація господарської діяльності – впровадження екологічних вимог у всі види і у всі етапи господарської діяльності людини, а також в її духовну і культурно-побутову сфери життєдіяльності.

Екологічна безпека – стан навколишнього середовища у межах світового господарства, у країні загалом та в окремих регіонах і на підприємствах, що не загрожує здоров'ю населення у процесі праці та життєдіяльності. Обернена до екологічної безпека екологічна небезпека. Україна самостійно встановлює порядок організації охорони природи та порядок використання природних ресурсів. Україна має свою національну комісію радіаційного захисту населення. Україна має право заборонити будівництво та припинити функціонування будь-яких підприємств, установ, організацій та інших об'єктів, які спричиняють загрозу екологічній безпеці. Україна дбає про екологічну безпеку громадян, про генофонд народу, його молодого покоління. Україна має право на відшкодування збитків, заподіяних екології України діями союзних органів.

Декларація „Про державний суверенітет України" прийнята Верховною Радою України від 16 липня 1990 року № 55-ХІІ, С. Мочерний. Економічна енциклопедія. Том 1, Видавничий центр "Академія", Київ, 2000 р., Академія народного господарства, Тернопіль, 2000 р., с. 374.

Екологічна валентність – ступінь пристосованості організмів до змін умов середовища. При великій екологічній валентності організми можуть витримувати значні коливання факторів середовища, при малій – можуть жити лише в певних умовах середовища.

Екологічна ентропія – безповоротне розсіяння енергії екосистем.

Екологічна катастрофа – стихійне лихо, крупна виробнича або транспортна аварія (катастрофа), які привели до надзвичайно негативних змін в середовищі залюднення і, як правило, до масової поразки флори, фауни, ґрунту, повітряного середовища і в цілому природи.

Екологічна криза – а) напружений стан взаємовідносин (взаємозв'язків) між людьми і природою, що характеризується невідповідністю розвитку продуктивних сил і виробничих відносин у людському суспільстві ресурсно-екологічним можливостям біосфери; б) у більш широкому розумінні – фази розвитку біосфери, на які відбувається якісне оновлення живої речовини (вимирають одні види і виникають інші).

Екологічна мережа – включає ділянки природних ландшафтів, що підлягають особливій охороні, і території та об'єкти природно-заповідного фонду, курортні і лікувально-оздоровчі, рекреаційні, водозахисні, полезахисні території та об'єкти інших типів, що визначаються законодавством України, і є частиною структурних територіальних елементів екологічної мережі – природних регіонів, природних коридорів, буферних зон.

Екологічна надзвичайна ситуація – аномальне природне забруднення природного середовища.

Екологічна ніша – місце, яке займає організм у середовищі проживання, зумовлене його потребою в їжі, території та пов'язане з функцією відтворення.

Екологічна політика – система заходів, направлена на забезпечення якості навколишнього середовища, відтворювання природних ресурсів і створення належних екологічних умов для життя населення – може здійснюватися в глобальних, державних і локальних масштабах за допомогою адміністративних і економічних (ринкових) методів регулювання.

Екологічна рівновага – загальна узгодженість місця, часу і швидкості процесів за рівнями від популяції до біосфери.

Екологічне лихо (екологічна катастрофа) – екологічне неблагополуччя, яке характеризується глибокими незворотними змінами навколишнього середовища і суттєвим погіршенням здоров'я населення.

Екологічне обґрунтування проекту – доказ імовірної відсутності несприятливих екологічних наслідків (відхилень від прийнятих нормативів) здійснення запропонованого проекту і, навпаки, покращання при його здійсненні умов життя людей і функціонування господарства.

Екологічний аудит – діагноз «екологічного здоров'я» підприємства, спроможність його «технологічного організму», виробничих систем само-очищуватися і не забруднювати навколишнє середовище, виробляти екологічно чисту продукцію і бути привабливим для залучення інвестицій.

Екологічний ефект – зміни умов природного середовища (довкілля), кількості та якості природних ресурсів. Такі зміни можуть мати позитивний і негативний характери, зумовлювати або погіршення природних життєвих умов, збільшення або зменшення природних ресурсів. Екологічний ефект впливає або може вплинути в майбутньому на економічні результати матеріального виробництва і невиробничої сфери. Екологічний ефект характеризується такими ознаками: походження (природний або штучний, зумовлений діяльністю людини); формою вияву (явний, завуальований); можливістю кількісного виміру (вимірюваний і не вимірюваний); характером взаємозв'язку і традиційним економічним ефектом (ефект, що безпосередньо збігається в часі з досягненням економічного ефекту); можливістю (зворотний і незворотний ефекти).

Екологічний мінімум – мінімальне значення екологічних факторів, при яких настає загибель живих організмів.

Екологічний моніторинг – комплексна система спостереження, оцінювання і прогнозування змін стану навколишнього середовища внаслідок антропогенного впливу.

Екологічний ризик – імовірність негативних наслідків від сукупності шкідливих впливів на навколишнє природне середовище, які спричиняють незворотну деградацію екосистем. При цьому слід зазначити, що тут йдеться як про природні, так і про техногенно-природні фактори ризику.

Екологічний стан – це природна ситуація, яка виникла внаслідок дії біологічних, фізичних та хімічних чинників.

Екологічні вимоги – комплекс вимог до якості повітря, води, палива, сировини, харчової і промислової продукції, до технології виробництва, технологічних викидів і методів їх очистки й відведення.

Екологічні витрати – сукупність витрат і збитків у сфері природокористування. Екологічні витрати – одне з Функціональних понять економічної екології, яке науково обґрунтовує принцип стабільного, усталеного розвитку економічної та екологічної систем.

Екологічні правила – закономірності, які мають риси природно-історичних законів, нормативів і визначають взаємозв'язки між організмами, в т.ч. й людини із середовищем.

Екологічні фактори (фактори середовища) – елементи середовища, що здійснюють той або інший вплив на певні організми. Екологічні фактори поділяються на абіотичні фактори і біотичні фактори. Сукупність необхідних для життя організму екологічних факторів називають умовами існування. Розрізняють максимальне значення екологічних факторів (вище за яке існування організму неможливе) та мінімальне (нижче від якого життя організму припиняється).

Екологія (гр.: oikos – дім, logos – вчення) – наука, що вивчає взаємозв'язки організмів та їх угрупувань з довкіллям, з яким вони утворюють певну функціональну єдність (систему), конкретні якісні та кількісні взаємозв'язки тваринних та рослинних організмів. Внаслідок зростаючого техногенного, хімічного та біологічного впливу на всі взаємозв'язані блоки біосфери – гідросферу, педосферу, атмосферу, біосферу, літосферу, ноосферу і соціосферу – порушується її організованість, яка встановлювалася впродовж геологічного періоду.

Екологія земель – а) галузь науки про закономірності взаємовідносин організмів (характерних як для прокаріот, так і для тварин і людини) і землі – найважливішої частини НСП, яка характеризується простором, рельєфом, кліматом, ґрунтовим покривом, надрами, рослинністю, водами й іншими компонентами; б) практика розробки концепцій і принципів, норм і режимів раціонального користування й охорони земельних ресурсів у загальній системі природокористування, допустимих навантажень на них, способів і форм організації управління територіальними екосистемами і їх сукупностями різного ієрархічного рівня (системи землеволодіння і землекористування, земельних угідь, ландшафтів і їх компонентів – ґрунтового покриву, рельєфу і т.д.), методів і способів екологізації господарських, меліоративних та ін. заходів щодо відновлення і комплексного поліпшення земель з метою підвищення їх продуктивності і попередження процесів руйнування і деградації.

Екологія ландшафтів – вчення про крупні надбіогеоценотичні системи.

Еколого-економічні показники – показники, що характеризують різні сторони використання природних благ.

Економічна освоєність території – використання території для господарських цілей, будівництва доріг, населених пунктів тощо.

Економічне стимулювання раціонального використання та охорони земель – надання податкових і кредитних пільг громадянам та юридичним особам, які здійснюють за власні кошти заходи, передбачені загальнодержавними та регіональними програмами використання і охорони земель; - виділення коштів державного або місцевого бюджету громадянам та юридичним особам для відновлення попереднього стану земель, порушених не з їх вини; - звільнення від плати за земельні ділянки, що перебувають у стадії сільськогосподарського освоєння або поліпшення їх стану згідно з державними та регіональними програмами; - компенсацію з бюджетних коштів зниження доходу власників землі та землекористувачів внаслідок тимчасової консервації деградованих та малопродуктивних земель, що стали такими не з їх вини.

Екосистема (екологічна система) – природний комплекс, створений живими організмами, з умовами їх існування, пов'язаними між собою обміном речовин і енергії, які утворюють систему взаємозумовлених біотичних та абіотичних явищ і процесів.

Ерозія ґрунтів – процес руйнування верхніх, найродючіших шарів ґрунту і підстеляючих порід талими і дощовими водами (водна ерозія ґрунтів) або вітром (вітрова ерозія ґрунтів, дефляція, видування). Місцями від ерозії ґрунтів втрачається більше родючих земель, ніж знову освоюється. Природна ерозія ґрунтів – дуже повільний процес. Наприклад, знесення поверхневими водами 20 см ґрунту під покривом лісу відбувається за 274 тис. років, під лугом – за 29 тис. років. При правильних сівозмінах поля втрачають 20 см ґрунту за 100 років, а при монокультурі кукурудзи – всього за 15 років. В останніх двох випадках швидкість руйнування ґрунтового покриву набагато перевищує швидкість ґрунтоутворення. Ерозія ґрунтів привела до повної або часткової, але господарсько-відчутної втрати родючості більше половини всієї ріллі світу (1,6-2 млн.км2, при сучасному використанні 1,4-1,6 млн.км2). Щорічно через ерозію вибуває із сільськогосподарського використання 50-70 тис.км2 земель (більше 3% експлуатованої ріллі в рік).

Ерозія ґрунтів вітрова (дефляція, видування) – процес руйнування і перевідкладення ґрунтових частинок повітряними потоками. Найруйнівніша дефляція на піщаних і торф'яних ґрунтах. При дуже сильному процесі дефляції виникають піщані (чорні) бурі.

Ерозія ґрунтів водна – процес руйнування і перевідкладення ґрунтових частинок водними потоками. Найчіткіший прояв є. ґ. в. – утворення ярів.

Етапи рекультивації земель – послідовно виконувані комплекси робіт щодо рекультивації земель. Рекультивацію земель виконують у два етапи: технічний і біологічний.

Ефективність охорони довкілля – максимальна результативність від проведення комплексу заходів щодо забезпечення якості довкілля і оптимального використання природних ресурсів.

Ємкість ландшафту – здатність ландшафту забезпечувати нормальну життєдіяльність конкретної кількості організмів без небажаних наслідків.

Ємкість угіддя – кількість домашніх чи диких тварин (іноді тих і ін. сумарно), здатних жити і нормально розмножуватись на одиниці площі даного угіддя впродовж невизначеного часу. Іноді виділяють сезонну є. у. – кількість тварин, здатних жити на одиниці території чи в межах всього даного угіддя в сезон, який розглядається, без будь-яких деградацій цього угіддя протягом невизначеного часу.

Заболоченість – кількість і площа боліт і заболочених земель якої-небудь території. Чисельно виражається відсотком площі боліт і заболочених земель до всієї площі. Заболоченість поверхні суші нерівномірна, вона різко збільшується на низинних рівнинах і зменшується на підвищених рівнинах і плато; є і зональні відмінності.

Заборонена зона – зона, що окреслюється довкола реакторної установки або іншого джерела випромінювання, доступ в яку дозволяється тільки в умовах контролю і проживання в якій звичайно заборонене.

Забруднені землі – землі, які містять фізичні, хімічні й біологічні агенти, що негативно впливають на НПС.

Забруднення або псування земель – забруднення або псування земель речовинами, відходами чи іншими матеріалами, шкідливими для життя, здоров'я людей або довкілля, внаслідок порушення спеціальних правил, якщо це створило небезпеку для життя, здоров'я людей чи довкілля.

Забруднення гербіцидами – хімічні речовини, які використовуються для вибіркового чи повного знищення небажаних трав'янистих (деколи чагарникових і деревних) рослин, називаються гербіцидами. Гербіциди – одна з груп пестицидів.

Забруднення ґрунтів – накопичення в ґрунтах речовин, які негативно впливають на їх родючість та інші корисні властивості.

Забруднення сільськогосподарське – забруднення навколишнього середовища в результаті неправильного використання пестицидів, внесення наднормативних доз мінеральних і органічних добрив, а також відходами і стоками тваринницьких ферм тощо. Основний вид антропогенного забруднення.

Забруднювач ґрунту – речовина, яка нагромаджується в ґрунті в результаті антропогенної діяльності в таких кількостях, які несприятливо впливають на властивості й родючість ґрунту, якість сільськогосподарської продукції.

Закипання ґрунту – виділення пухирців вуглекислоти при дії на ґрунт, що містить карбонати кальцію та магнію, розведеною мінеральною кислотою (звичайно застосовується 5-10-процентна соляна кислота).

Залишкова кількість пестициду в ґрунті – кількість пестициду після встановленого строку очікування з моменту його використання.

Запас(и) гумусу – величина, що характеризує вміст гумусу (органічної речовини) в окремо взятому генетичному або орному горизонті чи в будь-якому вибраному шарі ґрунту в розрахунку на умовно вибрану площу. Найчастіше запаси гумусу вираховують на площу, рівну 1 м2 або 1 га для орного шару, для товщі 0-20, 0-50 або 0-100 см. Оцінка запасу необхідна для розрахунку дози органічних добрив при забезпеченні бездефіцитного балансу гумусу. За процентним вмістом гумусу в генетичних горизонтах або шарах ґрунту не завжди можна виявити акумуляцію або втрату органічної речовини, оскільки при цьому одночасно змінюються щільність ґрунту та потужність горизонтів. Достатньою та повною характеристикою в цих випадках служить запас гумусу.

Заплавні землі – прибережна територія, що може бути затоплена чи підтоплена під час повені (паводка).

Заповідна зона – включає території, призначені для збереження і відновлення найбільш цінних природних та мінімально порушених антропогенними факторами природних комплексів, генофонду рослинного і тваринного світу; її режим визначається відповідно до вимог, встановлених для природних заповідників.

Заповідник – ділянка, в межах якої (постійно чи тимчасово) заборонені окремі види і форми господарської діяльності для забезпечення охорони одного чи кількох видів живих істот, біогеоценозів, одного чи кількох екологічних компоненті загального.

Захисні ліси – ліси протиерозійні, приполонинні, захисні смуги лісів вздовж залізниць, автомобільних доріг міжнародного, державного та обласного значення, особливо цінні лісові масиви, державні захисні лісові смуги, байрачні ліси, степові переліски та інші ліси степових, лісостепових, гірських районів, які мають важливе значення для захисту навколишнього природного середовища.

Земельна інвестиція – довгострокове вкладання капіталу на поліпшення природного стану і способів використання земель з метою одержання прибутку.

Земельні ресурси – сукупний природний ресурс поверхні суші як просторового базису розселення і господарської діяльності, основний засіб виробництва в сільському та лісовому господарстві.

Землі водного фонду – до земель водного фонду належать землі, зайняті: а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; г) береговими смугами водних шляхів. Для створення сприятливого режиму водних об'єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою.

Землі історико-культурного призначення – землі, на яких розташовані: історико-культурні заповідники, музеї-заповідники, меморіальні парки, меморіальні (цивільні та військові) кладовища, могили, історичні або меморіальні садиби, будинки, споруди і пам'ятні місця, пов'язані з історичними подіями; городища, кургани, давні поховання, пам'ятні скульптури та мегаліти, наскальні зображення, поля давніх битв, залишки фортець, військових таборів, поселень і стоянок, ділянки історичного культурного шару укріплень, виробництв, каналів, шляхів; архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри, квартали, площі, залишки стародавнього планування і забудови міст та інших населених пунктів, споруди цивільної, промислової, військової, культової архітектури, народного зодчества, садово-паркові комплекси, фонова забудова.

Землі лісогосподарського призначення – землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісового фонду не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Землі оздоровчого призначення – землі, що мають природні лікувальні властивості, які використовуються або можуть використовуватися для профілактики захворювань і лікування людей.

Землі природно-заповідного фонду – ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду. До земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об'єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва).

Землі рекреаційного призначення – землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів. До земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації.