Оцінка продуктивного потенціалу сільськогосподарського землекористування

У загальному розумінні потенціал (від лат. potentia) – це певні можливості, наявні засоби, що можуть бути використані. Таким чином, поняття “продуктивний потенціал” слід пов’язувати зі здатністю того чи іншого об’єкту забезпечувати створення споживчої вартості, матеріального результату праці людини.

Якщо йдеться про земельну ділянку, то, звичайно, сама по собі вона не створює суспільно необхідний продукт, а виступає лише засобом виробництва, яким користується людина. В той же час, земельні ділянки суттєво відрізняються за своєю придатністю для тих чи інших напрямів функціонального використання і, як наслідок, при рівних затратах праці та інших виробничих факторів можуть забезпечувати створення різної кількості продукції.

Продуктивний потенціал повинен бути основою для комплексної оцінки властивостей землі як знаряддя і предмету праці в різних сферах суспільної діяльності. Можливість такої оцінки визначається взаємозв'язком і взаємозумовленістю природних властивостей землі і соціально-економічних факторів. Відомо, наприклад, що ґрунтова родючість формується під впливом клімату, рельєфу місцевості, характеру зволоження. Має місце і зворотний зв’язок: ґрунтовий покрив, визначаючи характер рослинності, впливає на формування мікроклімату, водно-повітряного режиму та природного ландшафту. Таким чином, матеріальним базисом для нагромадження продуктивного потенціалу служить сам простір (територія), а складовими є геологічні, гідрогеологічні, ґрунтові і геоботанічні властивості, що характерні для даної земельної ділянки.

У процесі суспільного розвитку значення різних корисних властивостей землі і їхніх поєднань поступово змінюється. На кожному етапі воно залежить від потреб економіки, з одного боку, і матеріально-технічних можливостей суспільства – з іншого. Так, виникнення великих міст і залучення землі під забудову історично пов’язується з використанням транспортних, у тому числі водних, магістралей. На сьогодні цей фактор у значній мірі втратив своє значення, однак на великих річках, приміром, відводяться землі під гідроелектростанції, які є складовою частиною енергетики. Зміщення центра тяжіння гірничодобувної промисловості в східні райони країни відбувається не лише під впливом збільшення потреби держави в мінеральних й енергетичних ресурсах, але й зростанням її промисловості. Навіть у сільському господарстві рівень використання продуктивного потенціалу землі змінюється, адже значення тих або інших факторів родючості ґрунтів постійно зростає в міру поліпшення матеріально-технічної оснащеності і удосконалення земельних відносин.

Динамічність продуктивного потенціалу проявляється також у різному, а іноді й прямо протилежному впливі певних властивостей землі на результати виробництва. Наприклад, деревна рослинність може являти собою цінний будівельний матеріал, виконувати важливу природоохоронну роль і одночасно бути перешкодою для обробітку сільськогосподарських угідь, різко знижуючи їх продуктивність. Розвинена гідрографічна мережа слугує водними транспортними магістралями і, разом з тим, серйозно утруднює рух наземного транспорту. Таким чином, досліджуючи продуктивний потенціал земельної ділянки, необхідно виходити з наступних принципових положень:

1. Значення продуктивного потенціалу конкретної ділянки не може бути визначено раз і назавжди, тому що воно змінюється із розвитком продуктивних сил;

2. Господарську оцінку продуктивному потенціалу варто давати відносно певної стадії суспільного процесу відтворення на основі виділення домінуючих факторів і зіставлення ефективності їхнього функціонування;

3. Значення продуктивного потенціалу повинно відображати комплексну кількісно-якісну характеристику властивостей землі, стимулювати її раціональне використання у всіх формах відтворення.

На відміну від рентної оцінки, що сприяє поліпшенню використання вже відведених земель, загальна оцінка продуктивного потенціалу може бути використана при обґрунтуванні перерозподілу земельного фонду між галузями економіки і окремими землекористувачами. Вона фіксує суспільно необхідні витрати на підтримку вже досягнутого продуктивного потенціалу і на відшкодування збитку у зв’язку з можливим нераціональним використанням землі, що призводить до тимчасової або необоротної втрати певних її продуктивних властивостей.

Оцінка продуктивного потенціалу, у загальному розумінні, повинна забезпечувати можливість зіставлення результативності використання землі в різних галузях економіки і сферах діяльності. Таким чином, щоб визначити весь можливий ефект від використання землі, необхідно врахувати наступні показники: базову оцінку продуктивного потенціалу стосовно кожної земельної ділянки; реальний ефект від використання землі за цільовим призначенням; оцінку втрат економіки (галузі, підприємства) у зв’язку із втратою певних властивостей землі внаслідок її нераціонального використання.

Головною характеристикою продуктивного потенціалу повинна служити оцінка, що встановлюється на основі визначення сумарного ефекту для економіки, який може бути отриманий при повному і раціональному використанні всіх притаманних землі властивостей відповідно до досягнутого рівня розвитку продуктивних сил. Вихідними даними для базової оцінки мають слугувати відомості різних кадастрів і, перш за все, земельного. Однак незалежно від сформованого домінуючого фактора методика оцінки повинна враховувати пріоритетність сільськогосподарського землекористування. Теоретично це обґрунтовується особливим значенням землі і її незамінністю в процесах землеробства.

Сільськогосподарське використання забезпечує найбільшу повноту і ефективність взаємодії продуктивних властивостей і природних умов. На продуктивний потенціал землекористування при цьому впливає ціла низка факторів: площа оброблюваних земель, агрокліматичні та ґрунтові умови, рослинність, гідрографія, лісистість тощо.

Підсумкові показники базової оцінки, поряд із природними факторами, повинні враховувати і регіональні соціально-економічні умови (землезабезпеченість, землеємність галузей економіки тощо). Відображення територіальних відмінностей і витрат виробництва в цінах на природні ресурси є важливим завданням вдосконалення економінчих відносин.

Таким чином, оцінка продуктивного потенціалу земель набуває форми диференційованого вартісного показника, що враховує як природні передумови формування земельно-ресурсного потенціалу, так і особливості використання землі в процесі розширеного відтворення. На відміну від цього, реальний ефект функціонування землі, а також можливі втрати внаслідок нераціонального використання можуть оцінюватися безпосередньо при вирішенні питань про зміну цільового призначення. Звичайно це пов’язується з перерозподілом земельного фонду, реорганізацією землекористування і переведенням (трансформацією) угідь із одного виду в іншій. Певне розмаїття виникаючих на практиці варіантів зміни потенціалу може бути зведене до двох, коли намічуване використання ділянки: а) не спричинить несприятливої зміни продуктивного потенціалу і цільового призначення землі; б) приведе до тимчасової або необоротної втрати певних продуктивних властивостей.

Доцільність оцінки як позитивних, так і негативних наслідків перерозподілу землі обумовлена широкими можливостями регулювання процесів виробництва. Наприклад, видобуток корисних копалин може здійснюватися закритим (шахтним) і відкритим (кар’єрним) способами. Залежно від цього буде порушений або ж збережений поверхневий шар землі з її ґрунтовим покривом, рослинністю та іншими притаманними йому властивостями. Будівництво гідротехнічних споруд також можливо в різних варіантах: при затопленні більшої площі прилягаючих земель (у нульових оцінках) або ж із будівництвом захисних споруд і меншою площею водойми. Навіть повторне освоєння земель, які заросли лісом і чагарником, під сільськогосподарські угіддя спричиняє відоме порушення ландшафту, різне за ступенем впливу на навколишнє середовище.

Всебічний облік факторів, що дають додатковий ефект для економіки внаслідок збереження і раціонального використання природних властивостей землі, підсилює соціально-економічні значення сільського та лісового господарства, а також рекреаційних і природоохоронних зон різного призначення. Отже, такий облік є одним з додаткових заходів держави по організації економічного захисту цінних угідь і не може бути обмежений умовами кон’юнктури. Показники позитивного і негативного впливу перерозподілу землі повинні служити основою всебічного обґрунтування альтернативних варіантів організації землекористувань.

Таким чином, оцінка продуктивного потенціалу земель в цілому має вагоме соціально-економічне значення. Її завдання – сприяти організації раціонального природокористування, основу якого становлять науково обґрунтоване зонування території, взаємоузгоджене просторове розміщення різних галузей економіки і організація окремих землекористувань, підвищення ефективності використання землі в сільському господарстві.

Фінансова система формування плати за ресурси, що здатна компенсувати як державі, так і землекористувачам всі витрати, пов’язані з використанням землі, повинна бути найважливішим регулятором співвідношення індивідуального і суспільного землекористування, а також розподілу землі між виробничою та невиробничою сферами. При оптимальній оплаті держава збереже за собою важелі заохочення добросовісних землевласників за допомогою введення пільг оподатковування, кредитування, інвестицій у меліоративне, дорожнє, культурно-побутове будівництво. З іншого боку, очевидно, що лише досить висока плата за вилучення продуктивних земель під забудову та подібні види несільськогосподарського використання у сполученні з відчутними економічними санкціями при нераціональному використанні землі здатні стати регуляторами високоефективного використання та охорони земель.

З метою аналізу просторової диференціації продуктивного потенціалу аграрного землекористування України А.Г. Мартином та Н.В. Аврашко розроблена картосхема, що відображає концентрацію продуктивного потенціалу сільськогосподарських угідь (див. рис.).

Територіальною основою для розробки картосхеми слугувало природно-сільськогосподарське районування земель – поділ території з урахуванням природних умов та агробіологічних вимог сільськогосподарських культур. В якості об’єктивної основи для встановлення рівня продуктивної спроможності сільськогосподарських угідь нами використано середні показники бонітування ґрунтів, які являють собою порівняльну оцінка якості ґрунтів за їх основними природними властивостями, що мають сталий характер і суттєво впливають на врожайність сільськогосподарських культур, вирощуваних у конкретних природно-кліматичних умовах

 

Найвищими показниками продуктивного потенціалу орних земель можна виділити три основних субрегіони: Центральний (охоплює деякі природно-сільськогосподарські райони Черкаської, Кіровоградської та Полтавської областей), Західний (Хмельницька та частково Тернопільська і Чернівецька області) та Східний (окремі райони Харківської та Донецької областей).