Формування водоохоронних зон

 

Водоохоронні зони проектуються і встановлюються вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ та інших водойм для створення сприятливого режиму водних об'єктів, попередження їх забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку.

Водоохоронна зона є природоохоронною територією регульованої господарської діяльності.

На території водоохоронних зон забороняється:

• використання стійких та сильнодіючих пестицидів;

• розміщення кладовищ, скотомогильників, звалищ, полів фільтрації;

• скидання неочищених стічних вод, використовуючи рельєф місцевості (балки, пониззя, кар'єри тощо).

До складу водоохоронних зон річок входять заплавні землі, схили понад 5° прилеглі до заплав, балки, що безпосередньо впадають у річні долини. У верхів'ях річок водоохоронна зона включає всю балкову сітку, розташовану вище стоку. Осушені землі, стік з яких потрапляє в річкову сітку, повністю включаються до складу водоохоронних зон.

До водоохоронних зон відносяться поля ґрунтозахисних сівозмін, розміщених, як правило, на слабо- і середньозмитих ґрунтах, сильнозмиті ґрунти вилучені зі складу ріллі, в тому числі і відведені під консервацію, прилеглі до заплав або крутих берегів річкових долин, балок, поверхневий стік з яких завдає істотного впливу на гідрологічний режим і санітарний стан річок.

Водоохоронні зони водойм, ставків встановлюються залежно від умов їх розміщення на місцевості:

• при розміщенні водойм, ставків у балках, водоохоронні зони включають схили балок, безпосередньо прилеглих до них, а також схили та днища балок вище водойм, ставків на відстані не менше 2 км. При розміщенні каскаду водойм, ставків, на відстані між ними не більше 5 км, у водоохоронну зону включаються також схили і днища балок між цими водоймами та ставками;

• при розміщенні водойм у пониззях із слабовираженим рельєфом до водоохоронних зон відносяться всі прилеглі до них угіддя в межах їх зовнішніх меж. Максимальний розмір водоохоронних зон, які встановлюються на сільськогосподарських угіддях, не повинен перевищувати 2 км, а мінімальний - може бути обмежений прибережною смугою;

• при розміщенні водойм у балках, що включені до складу водоохоронної зони річки, водоохоронні зони навколо них не встановлюються, а виділяється лише прибережна захисна смуга.

До складу водоохоронних зон повністю включаються лісові масиви, прилеглі до річкових долин, балок, які виконують водоохоронні функції.

Межі водоохоронних зон приурочуються до штучних або природних рубежів - бровок річкових долин, балок, контурів угідь, шляхів, лісосмуг.

У водоохоронних зонах створюється система захисних лісових насаджень. До них відносяться стокорегулюючі і прибережні лісоосмуги, а також лісові насадження на чітко виражених елементах річкових долин: на заплаві, заплавних терасах, схилах корінних берегів і на їх бровках.

У долинах річок за наявності виходів водовідвідних улоговин, для захисту земельних угідь від заносів продуктами ерозії, по їх днищах створюються мулофільтри - багаторядні смуги з кущових лоз, які висаджуються рядами перпендикулярно до водотоку. Довжина мулофільтрів визначається відмітками найвищого рівня піднімання талих вод, а ширина на головному руслі улоговини повинна бути не менше 50 метрів, на другорядних - 20 -30 метрів.

Прибережні захисні смуги.

Прибережні захисні смуги виділяються в межах водоохоронних зон уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності.

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Навколо водойм забороняється:

• розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво;

• зберігання та застосування пестицидів і добрив;

• влаштування літніх таборів для худоби;

• будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів;

• миття та обслуговування транспортних засобів і техніки;

• влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо;

• об'єкти, що є в прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватися, якщо при цьому не порушується їх режим. Непридатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних смуг.

Прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:

• для малих річок (з площею водозбору до 2 тисяч км2), струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 га - 25 м;

• для середніх річок, що розташовані в одній географічній зоні і мають площу водозбору від 2 до 50 тисяч км2, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 га - до 50 м;

• для великих річок, що розташовані у кількох географічних зонах і мають площу водозбору понад 50 тисяч км2, водосховищ на них та озер - 100 м.

Якщо крутизна схилів становить понад 3°, мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється. У межах існуючих населених пунктів захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися.

Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів прибережна захисна смуга виділяється не менше 2 км від урізу води.

В умовах незадовільного стану ґрунтового покриву України та в період впровадження сучасної земельної реформи така розробка може бути як розрахунковою основою конструювання ґрунтоохороних агроландшафтів для стратегічного планування протиерозійних заходів, так і ефективним методом управління ерозійними процесами.