ТОП 10:

Організація використання кормових угідь



 

В умовах інтенсифікації сільськогосподарського виробництва для створення міцної кормової бази важливе значення має підвищення продуктивності природних кормових угідь. Для цього розробляють заходи щодо їхнього поліпшення й правильного облаштування території.

Розрізняють два види поліпшення кормових угідь поверхневе й докорінне.

Поверхневе поліпшення полягає в проведенні культуртехнічних заходів без знищення дернини із природним травостоєм. Воно застосовується на заболочених низинні і заплавних рівнинних суходільних сіножатях і пасовищах з пухкою й малопотужною дерниною, а також на ділянках, де за умовами рельєфу неможливо виконувати механізовані роботи.

До складу заходів щодо поверхневого поліпшення сіножатей і пасовищ входять: регулювання водного режиму, відвід води, що застоюється на поверхні, снігозатримання, лиманне зрошення; видалення дерев, чагарників, пнів, купин, каменів; вирівнювання ям і западин; підгодівля рослин мінеральними й органічними добривами; боронування або поверхневе фрезерування; поліпшення складу травостою шляхом знищення бур'янів і підсіву цінних кормових трав (окремих видів або найпростіших травосумішей), вапнування кислих ґрунтів; омолоджування травостою.

Докорінне поліпшення - це заміна малопродуктивного природного травостою лугових земель культурним, що складають із суміші злакових і бобових трав, розрахованого на багаторічне його використання.

Докорінне поліпшення застосовують на вибитих сильнозадернілих, замоховівших, покритих великою кількістю купин або густим чагарником заболочених сіножатях і пасовищах, а також на різних типах низинних боліт. По розмірі, конфігурації й рельєфу ці площі повинні бути придатними для виконання механізованих робіт.

До складу заходів щодо докорінного поліпшення сіножатей і пасовищ входить: осушення заболочених земель, розчищення площ від лісу, дрібнолісся й чагарнику, корчування пнів, зрізка купин, видалення каменів, підйом цілини із заорюванням дрібного чагарнику й купин, оброблення шару, дискування й фрезерування (в окремих випадках), випалювання трав'яного очосу, внесення мінеральних і органічних добрив, залуження.

Заходи щодо докорінного й поверхневого поліпшення сіножатей і пасовищ у складі проекту землеустрою розробляють схематично, у складі проектів осушення й проектів культурних пасовищ - на стадії робочих проектів. При проектуванні використовують матеріали спеціальних обстежень (агрогосподарських, геоботанічних, культуртехнічних і ґрунтово-меліоративних). Так само розробляють самостійні робочі проекти по поліпшенню кормових угідь (культуртехнічні заходи).

Облаштування території сіножатей полягає в розміщенні бригадних і сінокосозмінних ділянок, дорожньої мережі, джерел водопостачання.

При частковому використанні сіножатей для випасу тварин проектують сінокосо-пасовищезміни, скотопрогони й водні джерела, закріплюють сіножаті за випасними групами худоби.

Розподіл площі сіножатей між самостійними виробничими підрозділами (бригадами, відділеннями, цехами) роблять при визначенні організаційно-виробничої структури господарства, розміщенні внутрішньогосподарських підрозділів і виробничих центрів.

Усередині цих підрозділів всі сіножаті закріплюють за спеціалізованими бригадами або ланками по кормовиробництву. Менші сінокісні ділянки, розташовані серед орних масивів, закріплюють за рільничими бригадами.

У всіх випадках сінокісні бригадні ділянки проектують із урахуванням таких вимог: вони повинні бути компактними, досить великими по площі, однотипними по природних властивостях і однорідними по травостої; щоб бригадні ділянки від робочих дворів і ферм були віддалені приблизно однаково для всіх бригад; сприятливі умови для проведення раціонального сінозбирання й найбільш ефективного використання техніки; необхідно до мінімуму звести холості переходи й переїзди машино-тракторних агрегатів і людей. Границі бригадних ділянок сіножатей сполучають із дорогами каналами, струмками, балками.

Облаштування території сіножатей передбачає розробку певної системи їхнього використання й догляду за травостоєм. Відомо що сіно кращої якості виходить при першому укосі у фазі колосіння злаків і бутонізації бобових. Але систематичне скошування в цей період тих самих ділянок як при одноукісному, так і при двоукісному використанні сіножатей приведе до пригноблення й виродження цінної лугової рослинності й зниженню врожайності. Для усунення цього проектують сінокосозміна, що передбачає чергування строків скошування трав по роках ротації.

На високопродуктивних лугах з гарним природним травостоєм уводять п'яти-, шести-ділянковий сінокосозміна, у якому передбачають вибірковий підсів трав на площах зрідженого травостою. У сінокосозмінаах при корінному поліпшенні лугів передбачають періодичне, через 5-8 років, поновлення травостою шляхом повного залуження складними травосумішами бобових і злакових трав.

Щоб підвищити врожайність сіножатей і створити умови для подальшого її росту, рекомендують сполучити, де це можливо, сінокісне використання з пасовищним і регулювати строки скошування. Це забезпечує введення сінокосо-пасовищезмін, у яких після залуження встановлюють на 2-3 роки сінокісне використання у два укоси, на 3-4 роки - один укіс і випас по отаві й останні 1-2 роки - пасовищне використання.

Сінокосозмінні ділянки проектують, як правило, рівновеликими по площі, зручними по конфігурації для механізованого збирання сіна й, догляду за травостоєм.

При розміщенні сінокосозмінних ділянок ураховують закріплення сіножатей за бригадами. Кожна ділянка повинен мати зручний зв'язок з виробничими центрами. Для цього якщо буде потреба проектують дороги (шириною 4-5 м), розташування яких погоджують із мережею магістральних і польових доріг. При змінному використанні сіножатей на сіно й пасіння худоби передбачають зручний перегін тварин по дорогах і скотопрогонам.

При недоліку водних джерел організують водопостачання на сіножатях, що погоджують із польовим пасовищним водопостачанням.

При великій віддаленості великих сінокісних масивів може виявитися доцільним облаштування польового стана.

У зміст облаштування території пасовищ входить розміщення: гуртових і отарних ділянок, загонів чергового підбурення, літніх таборів, скотопрогонів, споруд пасовищного водопостачання.

Зазначені питання вирішують у такому порядку. На основі планово-картографічних матеріалів і проведених ґрунтових, геоботанічних (агрогосподарських) обстежень установлюють характер рослинності на окремих масивах пасовищ, їхній рельєф, ґрунти, забезпеченість водними джерелами, відстань від пасовищ до ферм і населених пунктів і т, буд. Далі визначають продуктивність пасовищ, вихід зеленої маси по кожному окремому масиву й місячній продуктивності (характер відростання травостою по місяцях пасовищного періоду у відсотках від сезонної продуктивності). Потім установлюють придатність окремих масивів пасовищ для різних видів тварин, формують гурти й отари на пасовищний період, вибирають спосіб організації літнього змісту худоби різних груп тварин.

Після цього визначають необхідну площу гуртових і отарних ділянок і обґрунтовують їхнє розміщення.

Щоб не допускати погіршення ботанічного складу травостою й зниження продуктивності пасовищ, рекомендують чергувати строки пасіння й періодично поліпшувати або обновляти травостій. Це здійснюється в пасовищезміні.

Пасовищезміна – це система використання пасовищ і догляду за ними, спрямована на підвищення їхньої продуктивності шляхом послідовного чергування випасу, сінокосіння й відпочинку в сполучивши із проведенням заходів щодо поліпшення травостою. Їх установлюють у тісному зв'язку із проектуванням гуртових ділянок і загонів чергового підбурення. Обумовлено це тим, що пасовищезмінні ділянки сполучають із загонами, а в окремих випадках - з гуртовими ділянками.

Тривалість ротації пасовищезміни залежить від кліматичних умов зони, якості ґрунтів, місця розташування пасовищ (суходільні, заплавні, балкові схили тощо).

При обмеженій площі пасовищ і більше рівномірному відростанні трави на сінокосіння виділяють один-два загони. У такому випадку встановлюється пасовищезміна з більш короткою ротацією.

Для лісостепової зони рекомендують трьох-, чотирьох і п’ятирічну пасовищезміну з різною кількістю й строками скошування пасовищ.

На сильно вибитих і підданих вітровій ерозії пасовищах рекомендують наступну пасовищезміну: перший рік - повний відпочинок; другий - однократний літній випас; третій - однократний весняний випас; четвертий рік - дворазовий випас навесні й восени з підзимним посівом трав.

При недостатній забезпеченості господарства випасними вгіддями, а також розміщенні їхній здебільшого по балках одну пасовищезміну установлюють для декількох гуртових ділянок шляхом сполучення їх з пасовищезмінними ділянками. При цьому різко скорочують кількість пасовищезмін і збільшується їхня площу, що дає можливість механізувати роботу з поліпшення пасовищ, догляду за ними й спростити порядок використання.

З метою кращої організації пасовищного утримання худоби створюються окремі випасні групи - гурти, отари, череди, за яких закріплюють постійні пасовищні ділянки.

Молочних корів формують у гурти по 100-200 голів, дорослого молодняку - 200-300, телят - 100-150, отари тонкорунних овець по 600-800, грубошерстих - 1000-1200 голів.

Для кожної такої групи виділяють окрему ділянку. Причому для високопродуктивних і більше вимогливих до пасовищного корму тварин виділяють ділянки, кращі по якості й ближче розташовані до тваринницьких ферм і літніх таборів. Гірші по якості, умовам рельєфу й далі розташовані пасовища відводять отарам овець, гуртам дорослого молодняку й нагульного поголів'я рогатої худоби.

Розміщення гуртових і отарних ділянок погоджують із розташуванням літніх таборів і джерел водопою. Відстань від таборів і водопоїв до цих ділянок не повинне перевищувати для корів - 1,5 км, телят - 1, молодняку великої рогатої худоби старше 1 року - 2,5, овець - 3 і коней - 4 км.

Границі гуртових (отарних) ділянок сполучають із дорогами, річками, границями балок, лісових насаджень і інших природних контурів, а також узгоджують із розміщенням скотопрогонів.

Найбільш ефективна форма Організації системного випасу худоби - загінна, при якій площа гуртової ділянки розбивають на випасні загони.

Кількість загонів приймають кратним числу ділянок пасовищезміни. Вони повинні бути однотипними по травостою, що сприяє більш повному використанню пасовищ, рівномірному забезпеченню тварин зеленим кормом протягом пасовищного періоду, кращому проведенню агротехнічних заходів. Проектують їх з розрахунком вільного доступу й найкоротшої відстані до ферми, табору, водопою й полів сівозміни, які використовуються на зелений корм.

Для попередження ерозійних процесів і створення кращих умов пасіння загони мають у своєму розпорядженні довгі сторони поперек схилу, а в степових - довгою стороною перпендикулярно напрямку пануючих вітрів.

Найбільш бажана форма загону - прямокутник. Розміри сторін установлюють із урахуванням нормального розвороту гурта. Ширина розвороту визначається, виходячи з таких розмірів (на одну голову): на корову - 1, 00-1,25 м; вівцю - 0, 15-0,20 м. Довжина загону не повинна перевищувати 600-800 м.

На окремих пасовищах щоб уникнути перегону тварин на більші відстані влаштовують літні табори, які розміщають у центрі пасовищного масиву не ближче 0,5 км від транзитних доріг, на рівних сухих місцях поблизу водних джерел і прилагерних сівозмін.

Площу під літні табори виділяють з розрахунку 50-60 м2 на одну голову великої рогатої худоби.

Для овець і кінського молодняку звичайно влаштовують обгороджені площадки (пригони, тирла), куди тварин заганяють на ніч для зручності охорони.

Для забезпечення водою тварин організовують водопойні пункти, які розміщають із урахуванням видів і груп поголів'я тварин, що випасається, рельєфу місцевості, стану кормової площі та ін.

Розміри ділянки пасовища, забезпечуваного водою з одного водопойного пункту, визначають граничними відстанями (радіусом водопою), на котрий тварини можуть віддалятися від нього, не знижуючи своєї продуктивності. Залежно від виду й складу череди для рівнинних лісостепових і степових районів радіус водопою в середньому приймають від 1 до 3-4 км; в умовах горбкуватої і яружної місцевості - менше на 30-40%. Орієнтовна добова витрата на водопойному пункті - від 5 до 10 м3.

Споживання води на водопойних пунктах протягом доби відбувається нерівномірно залежно від числа поїнні і їхній тривалості. Звичайно велику рогату худобу напувають 2-3 рази в день, овець - 2 і коней - 3 рази. Тривалість поїння одного гурта, отари, табуна не повинна перевищувати - 1-1,5 години. Водопойні пунктина пасовищах, включають водозабірний облаштування, водопойну установку, запасний бак або резервуар і водопойну площадку, обладнану водопойними коритами для поїння тварин. Ємність резервуара рівняється обсягу добової витрати води.

Тварин на зрошуваних культурних пасовищах забезпечують водою із трубопроводів або відкритих зрошувальних каналів.

Для перегону худоби від ферми до пасовищ, водним джерелам і з одного загону в іншій проектують скотопрогони. Їх прокладають по рівних, сухих місцях, на високих елементах рельєфу з легкопроникними ґрунтами. Не слід проектувати скотопрогони Попелицю брівкам балок, крутим схилам, поруч із ярами, а також по тальвегах і балках. Не можна їх сполучати з дорогами загального користування й магістральними дорогами, розміщати поблизу скотомогильників.

Ширину основних скотопрогонів, що з'єднують ферми або літні табори з гуртовими ділянками, орієнтовно приймають: для гуртів великої рогатої худоби - 15-20 м; отари овець-25-30 м; між загонами внутрігуртових ділянок ширину скотопрогонів зменшують на 25-30%.

Особливості пристрою території зрошуваних культурних пасовищ У сучасних умовах основний напрямок створення міцної кормової бази - організація зрошуваних культурних пасовищ. Вони забезпечують гарантійні врожаї зеленої маси з більше рівномірним відростанням трави протягом усього пасовищного періоду.

Організація культурних пасовищ полягає у відборі ділянок, виборі джерел зрошення, визначенні потрібної кількості води для поливу й водопою, розробці комплексу меліоративних, культуртехнічних і інших заходів щодо створення травостою і догляду за ним. Внутрішній облаштування території зрошуваних «пасовищ обумовлює технікою поливу.

Вибір дощувальних машин залежить від площі ділянки, її розташування, рельєфу й інших умов. Проектування культурних пасовищ починають із вибору ділянки й закінчують складанням робочого проекту, на основі якого здійснюють будівництво, створення травостою та обгородження території пасовищ.

При поливі дощувальним агрегатом під пасовище вибирають територію зі спокійним рельєфом, на якій можна побудувати зрошувачі з ухилом не більше 0,003-0,005.

Відкриті канали-зрошувачі розташовують друг від друга на відстані 120 м, що відповідає ширині захвата дощувального агрегату, отже, ширина загонів повинна бути кратній ширині поливних карт, тобто 120 м. Границі загонів, на яких побудована висока огорожа, не можна сполучати із трасами каналів, щоб вони не заважали проходженню дощувального агрегату, а розташовують на середині поливних карт.

У випадку, коли висота огорожі не перевищує 1 м, границі загонів сполучають із трасами каналів.

Виходячи із площі пасовищ, кількості й розмірів загонів роблять розрахунок потрібних матеріалів для облаштування пасовищ (ліс, бетон або метал для огорожі, дріт і т.д.). Для пристрою постійних огорож потрібно на 1 га пасовища для великої рогатої худоби приблизно така кількість матеріалів: стовпчиків - 30-32 шт., колючого або гладкого дроту - 5-7 кг, лісоматеріалу для воріт - 0,2 м3.

Для більше раціонального використання культурних пасовищ на них краще вводити лікопасовищні сівозміни із чотирма-шістьма полями багаторічних трав. З них три-п'ять полів закріплюють за гуртами й використовують на випас, після цього вирощують кукурудзу на зелений корм, потім ярові .с підсівом багаторічних трав.

Строк окупності капітальних вкладень по створенню культурних пасовищ визначають як відношення їхньої суми до приросту чистого доходу. При цьому враховують час між здійсненням капітальних вкладень і одержанням доходу.

 

 







Последнее изменение этой страницы: 2016-12-10; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 35.170.78.142 (0.018 с.)