Формування режиму пляжної зони

 

Забудова узбережжя, наслідки антропогенного навантаження на прибережні морські території подекуди можуть набувати загрозливих тенденцій, що призводить до втрати біотичного та ландшафтного різноманіття, знищення місць існування тварин та рослин, а зведення парканів та обмеження вільного доступу населення до берегової лінії – ще й до порушення конституційного права українського народу на користування природними ресурсами України.

Прийнятим Верховною Радою України Законом України від 02.12.2010 № 2740-VI «Про внесення змін до Водного і Земельного кодексів України щодо прибережних захисних смуг» було внесено зміни до чинного водного та земельного законодавства, що покликані забезпечити збалансоване соціально-економічне використання прибережної смуги морів на основі принципів, які гарантують захист навколишнього природного середовища, збереження ландшафтів, природної, культурної, історичної та археологічної спадщини, а також гарантувати доступ громадян до узбережжя морів на умовах загального користування.

Таким чином, зміни у законодавчому регулюванні водних та земельних відносин обумовлюють необхідність удосконалення організаційного та землевпорядного механізму впорядкування земель водного фонду та формування водоохоронних обмежень у використанні земель, в тому числі щодо визначення режиму пляжної зони.

Прийняття Закону України від 02.12.2010 № 2740-VI вимагає відповідного вдосконалення постанови Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 № 486 «Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них», а також галузевого стандарту Держкомзему СОУ 00032632-005:2009 «Землеустрій. Проекти землеустрою щодо створення водоохоронних зон. Правила розроблення».

Пляжі часто зустрічаються уздовж прибережних районів, де морські хвилі або течії допомагають відкладанню осадів, або на узбережжі річки або озера, що піддається ерозії. Пляжі не обов’язково знаходяться поруч із сучасною водоймою і можуть бути наслідком руслових процесів. Пляжем називається геологічна формація, що складається із вільно закріплених частинок кам’янистих порід – таких як пісок, гравій, галька – або залишків черепашок уздовж берегової лінії водойми.

Піщані наноси можуть знаходитись і на певній віддалі від пляжної берми, що є наслідком існування більш старих гребенів, які могли виникати під час шторму, коли дуже великі хвилі значно розширюють зону впливу нормальних хвиль. На деякій віддалі від водойми вплив хвиль (навіть штормових) на пляжні наноси припиняється і, якщо частинки досить малі за розміром (пісок або менше), рельєф починає формуватися під дією вітру. Вітер може утворювати, так звані, «піщані острови», де піщані наноси перетворюються у дюни.

Зазначені геоморфологічні елементи складають, так званий, профіль пляжу. Він може змінюватися сезонно у зв’язку зі зміною енергії хвиль влітку і взимку. Ширина морського пляжу, як правило, вища влітку завдяки більш помірним хвилям. Менша енергія хвиль сприяє акумуляції наносів на бермах пляжу і дюнах, збільшуючи профіль пляжу. І навпаки, профіль морського пляжу зменшується взимку через збільшення енергії хвиль під час штормів. Більша енергія хвиль призводить до винесення піщаних наносів пляжної берми і дюн у море та утворення прибережних мілин.

Як правило, провести чітку межу між пляжем та дюнами майже неможливо, оскільки між ними весь час відбувається переміщення піщаних наносів. Визначення лінії наносів (сукупності найвищих точок, де наноси акумулюються завдяки хвилям) є одним з потенційних способів виділення пляжу. Це буде лінія, за якою може відбуватися значне переміщення піску вітром, оскільки нормальні хвилі не змочуватимуть пісок за межами цієї області. Тим не менш, лінія наносів може зміщуватися вглиб території внаслідок штормових хвиль.

Форма пляжу формується у залежності від наявності або відсутності конструктивних чи деструктивних хвиль, а також того, чи є матеріал піщаним або гальковим. Конструктивні хвилі переміщують матеріал до пляжу в той час як деструктивні хвилі переміщують матеріал вздовж пляжу. На піщаних пляжах зворотній потік від хвиль виносить матеріал, внаслідок чого утворюється пологий берег. На галькових пляжах прибій розсіюється, оскільки великий розмір часток дозволяє воді протікати не розмиваючи матеріал, а тому пляж, як правило, залишається крутим.

Пляжі стають популярним місцем рекреації у теплі сонячні дні. У більш ніж тридцяти країнах Європи, Південної Африки, Нової Зеландії, Канаді, Коста-Ріки, Південної Америки і Карибського басейну, кращі рекреаційні пляжі нагороджені Блакитним прапором (Blue Flag beach) – статусом, що заснований на 32 критеріях якості акваторії та забезпечення безпеки відпочиваючих. Цей статус присвоюється неурядовою некомерційною організацією Фонд екологічної освіти (Foundation for Environmental Education). В Україні такий статус присвоєний чотирьом пляжам: пляжу Міжрегіонального центру реабілітації інвалідів та пляжу лікувально-оздоровчого центру «Північний» у Євпаторії, а також Масандрівському пляжу та пляжу готелю «Ялта-Інтурист» у Ялті. Втрата пляжем такого статусу може мати важкі наслідки для доходів від туризму.

Внаслідок інтенсивного використання прибережні території нерідко перетворюються у звалища відходів і сміття, що вимагає постійного очищення пляжів. Ще більш важливо, попереджувати забруднення пляжних зон неочищеними стічними водами. Навіть у розвинених країнах непоодинокими є випадки закриття пляжів внаслідок аварійного скидання у море стічних вод. Наслідком таких ситуацій стає забруднення пляжів патогенними мікроорганізмами.

Слід окремо відзначити, що пляж є досить нестабільним природним середовищем існування для деяких прибережних видів рослин і тварин. Окремі невеликі тварини зариваються у пісок та живляться органікою, яку виносять з моря хвилі. Краби, комахи і пташки харчуються на пляжах, а також використовують прибережні території для гніздування. Водорості та інші рослини можуть зростати на недоторканих ділянках пляжів і дюн.

Проекти землеустрою щодо встановлення меж прибережних захисних смуг (з установленою в них пляжною зоною) розробляються в порядку, передбаченому законом.

Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води. У межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється пляжна зона, ширина якої визначається залежно від ландшафтно-формуючої діяльності моря, але не менше 100 метрів від урізу води, що включає:

• території, розташовані між лінією максимального відпливу та лінією максимального напливу хвиль, зареєстрованих під час найсильніших штормів, а також територію берега, яка періодично затоплюється хвилями;

• прибережні території – складені піском, гравієм, камінням, ракушняком, осадовими породами, що сформувалися в результаті діяльності моря, інших природних чи антропогенних факторів;

• скелі, інші гірські утворення.

Пляжна зона – це прилегла до урізу води частина прибережної захисної смуги уздовж морів, навколо морських заток і лиманів з режимом обмеженої господарської діяльності. Пляжна зона не встановлюється у межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів на земельних ділянках, віднесених до земель морського транспорту, а також на земельних ділянках, на яких розташовані військові та інші оборонні об’єкти, рибогосподарські підприємства.

Користування пляжною зоною у межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів здійснюється з дотриманням вимог щодо охорони морського середовища, прибережної захисної смуги від забруднення та засмічення і вимог санітарного законодавства.

До узбережжя морів, морських заток і лиманів у межах пляжної зони забезпечується безперешкодний і безоплатний доступ громадян для загального водокористування, крім земельних ділянок, на яких розташовані гідротехнічні, гідрометричні та лінійні споруди, санаторії та інші лікувально-оздоровчі заклади, дитячі оздоровчі табори.

У разі надання права користування пляжною зоною користувачі зобов’язані забезпечити безперешкодний та безоплатний прохід вздовж берега моря, морської затоки чи лиману. У межах населених пунктів місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування виділяються та облаштовуються пляжні зони для безперешкодного та безоплатного користування. На островах встановлюється режим обмеженої господарської діяльності, передбачений для прибережних захисних смуг.

Режим використання об’єктів і територій природно-заповідного фонду, розташованих у межах прибережної смуги морів та навколо морських заток і лиманів, регулюється Законом України від 16.06.1992 № 2456-XII «Про природно-заповідний фонд України».

Встановлення режиму пляжних зон доцільно здійснювати із урахуванням вимог міждержавного стандарту ГОСТ 17.1.5.02-80 «Охорона природи. Гідросфера. Гігієнічні вимоги до зон рекреації водних об’єктів».

Для організації зон рекреації повинні використовуватись водні об’єкти та їх береги, що відповідають таким вимоги:

• відповідність якості води водного об’єкта та санітарного стану території показникам, що наведені у табл.;

 

Вимоги до якості води водних об’єктів, що використовуються для рекреації, згідно ГОСТ 17.1.5.02-80[1]

Найменування показника	Вимога і норма
Плаваючі домішки	відсутність на поверхні води плаваючих плівок. плям мінеральних масел і скупчень інших домішок
Сторонній запах, балів, не більше
Присмаки (крім морської води), балів, не більше
Забарвлення	не повинно виявлятися в стовпчику 10 см
рН	6,5-8,5
Розчинений кисень, мг/куб. дм, не менше
Біохімічна потреба в кисні (БПК5), мг/куб. дм О2 не більше
Токсичні хімічні речовини (крім сольової складу морської води)	не повинні перевищувати норм, установлених МОЗ
Число лактозопозитивних кишкових паличок (ЛКП) в 1 куб. дм, не більше, при використанні водного об’єкту:
для купання
для човново-вітрильного спорту

 

 

• наявність або можливість улаштування зручних і безпечних підходів до води;

• наявність під’їзних шляхів до зони рекреації;

• безпечний рельєф дна (відсутність ям, заростей водних рослин, гострих каменів тощо);

• сприятливий гідравлічний режим (відсутність вирів, течій більше 0,5 м/с, різких коливань рівня води);

• відсутність можливості несприятливих і небезпечних процесів (зсувів, обвалів, селів, лавин).

Зона рекреації з урахуванням місцевих умов повинна бути віддалена від портів і портових споруд, шлюзів, гідроелектростанцій, від місць скидання стічних вод, стійбищ і водопою худоби, а також інших джерел забруднення. Зона рекреації повинна бути розміщена за межами санітарно-захисних зон промислових підприємств і з навітряної сторони по відношенню до джерел забруднення навколишнього середовища та джерелами шуму.

Відстань від автомобільних доріг загальної мережі до зон рекреації слід приймати у відповідності з нормами щодо планування і забудови міст, селищ та населених пунктів як до меж санітарно-курортних установ і будинків відпочинку.

Облаштування зони рекреації та забезпечення безпеки використання водойми і пляжу має здійснюватися організаціями та підприємствами, у віданні яких знаходиться або буде знаходитися зона рекреації.

При розрахунку необхідної площі території пляжу слід виходити з норм не менше 5 м2 для морського пляжу і не менше 8 м2 для пляжу на водотоках та водоймах на одну людину. При розрахунку площі дитячого сектора слід виходити з норм не менше 4 м2 на одну людину.

Межа зони купання повинна бути позначена розпізнавальними знаками. Зона купання в дитячому секторі повинна мати дно з пологим ухилом, з переважною глибиною 40-50 см, але не більше 70 см.

На території пляжу повинні бути виділені наступні функціональні зони:

40-60% – зона відпочинку (аерарій, солярій, тіньові навіси).

5-8% – зона обслуговування (гардеробні, будівля прокату, буфети, кіоски тощо);

10% – спортивна зона (майданчики для настільного тенісу, волейболу, бадмінтону, вишки для стрибків у воду, човнова станція тощо);

20-40% – зона озеленення;

5-7% – дитячий сектор (для дітей до 8-річного віку з ігровими спорудами (пісочниці, гойдалки тощо));

3-5% – пішохідні дороги.

Кількість кабін для переодягання, душових установок, питних фонтанчиків, туалетів та урн повинно відповідати вимогам СНиП 11-71-79. Зона рекреації повинна бути забезпечена питною водою, при чому у душові установки повинна подаватися саме питна вода.

При влаштуванні туалетів повинно бути передбачено каналізування з відведенням стічних вод на очисні споруди. При відсутності каналізації необхідне улаштування водонепроникних вигребів.

На пляжі повинно бути передбачене приміщення медичного пункту та рятувальної станції із спостережною вежею.

Контейнери для сміття повинні розташовуватися на бетонованих майданчиках зі зручними під’їзними шляхами. Вивіз сміття слід здійснювати щодня.

Поблизу зони рекреації повинно бути передбачено влаштування відкритих автостоянок особистого і громадського транспорту. Площа автостоянок повинна виділятися додатково до площі земельної ділянки зони рекреації. Відкриті автостоянки місткістю до 30 автомашин повинні бути віддалені від меж зони рекреації на відстані не менше 50 м, місткістю до 100 автомашин – не менше 100 м, місткістю понад 100 автомашин – не менше 200 м. Санітарно-захисні розриви від зони рекреації до відкритих автостоянок повинні бути озеленені.

Водні об’єкти та їх береги, використовувані для рекреації, повинні бути захищені від систематичного та випадкового забруднення. У межах зон рекреації і в непроточних водоймах площею до 10 км2, що використовуються для рекреаційних цілей, не допускаються скидання стічних вод і розведення водоплавної птиці.

При необхідності відведення стічних вод у водні об’єкти, що використовуються для рекреації, скидання стічних вод може бути дозволено за дотримання правил охорони поверхневих вод від забруднення стічними водами. У зону купання не повинні допускатися транспортні засоби (човни, катери, судна), за винятком засобів рятувальної служби.

Організації та підприємства, у віданні яких знаходиться водний об’єкт або його ділянка, що використовується для рекреації, перед кожним купальним сезоном повинні отримати дозвіл органів санітарно-епідеміологічної служби на його експлуатацію.

Пляжні зони є цінними рекреаційними та природоохоронними територіями, що виділяються в межах прибережних захисних смуг. Встановлення особливого режиму пляжної зони при розробці документації із землеустрою щодо формування водоохоронних обмежень у використанні земель є важливою передумовою раціонального використання та збереження цієї території.

Запропоновані підходи щодо формування режиму пляжних зон можуть бути використані при удосконаленні постанови Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 № 486 «Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них» та галузевого стандарту Держкомзему СОУ 00032632-005:2009 «Землеустрій. Проекти землеустрою щодо створення водоохоронних зон. Правила розроблення» з метою їх приведення у відповідність до Закону України від 02.12.2010 № 2740-VI «Про внесення змін до Водного і Земельного кодексів України щодо прибережних захисних смуг».