Нормативи і правила контурної організації території

 

При проектуванні лінійних рубежів КОТ враховується просторове поєднання і взаємозв'язок різних типів форм рельєфу.

Найбільший вплив на розвиток ерозійних процесів має поперечний профіль, від якого залежить концентрація стоку.

Форми поздовжнього профілю схилів по різному впливають на величину ерозійних процесів. При визначенні величини змиву із схилів форма поздовжнього профілю враховується через коефіцієнти (Сластіхін, 1974; Івонін, 1982):

поздовж-прямий – 1,0

поздовж-опуклий – 0,75-0,80

поздовж-ввігнутий – 1,20-1,25

Основними морфологічними параметрами схилів, зміна яких відбивається на інтенсивності змиву ґрунтів, є крутизна, довжина, форма та експозиція.

Підходи до організації території при різних формах рельєфу.

На простих схилах поперечно-прямого і поздовж-прямого профілю, опуклої або ввігнутої форми межі полів і робочих ділянок проектуються прямолінійними.

На схилах поперечно-опуклого і поперечно-ввігнутого типів з їх підтипами при різному просторовому поєднанню і взаємодії форм рельєфу межі лінійних рубежів проектуються контурно.

При контурному розміщенні меж полів і робочих ділянок враховуються тип схилів і радіуси поворотів технологічних агрегатів. При проектуванні радіуси поворотів лінійних рубежів не повинні бути меншими на землях з ухилом: до 3° - 60 м; 3-5° - 30 м; понад 5° -15 м.

При розміщенні контурних рубежів витримуються умови їх паралельності з дотриманням допустимих відхилень від напрямку горизонталей, величина яких залежить від крутизни схилів, кількості опадів, ерозійної стійкості ґрунтів і агрофону. Протяжність і ухил рубежів не повинні створювати умов для накопичення розмиваючої маси води і перевищення допустимої швидкості стоку.

На схилах з рівномірним одностороннім зниженням межі полів, лісосмуги, шляхи, вали та інші лінійні рубежі розміщуються прямолінійно з відхиленням від напрямку горизонталей не більше 5°, а в районах з надмірним зволоженням відхилення допускаються від 5° до 10°.

На розсіюваних схилах, які знижуються в різні сторони, а також на вбирних схилах межі розташовуються криволінійно, по контуру з виправленням на улоговинах. При цьому величини допустимої поздовжньої крутизни не повинні перевищувати критичних значень і узгоджуватися з радіусами поворотів робочих агрегатів.

За наявності групи невеликих ярів і улоговин, вони, як правило, відрізаються від основної частини схилового водозбору одним загальним водорегулюючим валом.

Основою контурної організації території є диференційоване використання земельних угідь залежно від її ґрунтово-ландшафтних умов і ґрунтозахисної здатності сільськогосподарських культур. При проектуванні проводиться диференціація або групування земель за типом використання. Лінійні рубежі розміщуються поперек схилів у напрямку наближення до горизонталей місцевості. Контурні рубежі фіксуються на місцевості різними засобами постійного упорядкування території (валами різних типів, лісосмугами, буферними смугами з багаторічних трав). При цьому враховується існуюча гідрографічна мережа, яка виконує функції водотоків по безпечному скиданню надлишку талих і зливових вод (залужені улоговини, днища балок, штучні споруди) в річки, ставки, водоймища, озера і за необхідності створення додаткових водорегулюючих заходів.

Проектування контурної організації території здійснюється в такій послідовності:

• виділяються еколого-технологічні групи (ЕТГ) і підгрупи земель;

• визначаються і розміщуються площі сівозмін, ділянки постійного залуження, багаторічні насадження і природні кормові угіддя. При необхідності в землекористуваннях з багатоконтурними, в основному дрібноконтурними земельними ділянками з строкатими ґрунтами і різними ухилами ділянок, землі під сівозміни можуть не виділятися, а визначаються ерозійно-безпечні та ерозійно-небезпечні площі, з урахуванням яких передбачається проектування плодозміни без групування їх у поля сівозмін;

• розташовуються заходи постійної дії протиерозійного упорядкування території (лісосмуги, дорожна мережа, земляні гідротехнічні споруди, залужені водотоки, охоронні прибережні захисні смуги);

• за необхідності проводиться внутрішньопольова організація території, визначаються робочі й технологічні ділянки в середині полів;

• визначаються ділянки, на яких необхідно провести заходи по відновленню родючості ґрунтів.

Орні землі розподіляються на три основні ЕТГ.

Перша ЕТГ, до якої входять повнопрофільні та слабоеродовані ґрунти, розташовані на рівнинах і схилах до 3°, характер рельєфу і якісний стан ґрунтового покриву яких дає змогу вирощувати всі культури, включаючи й просапні.

• У межах І ЕТГ виділяються дві технологічні підгрупи:

1-а - рівнинні землі (схили до 1°), на яких немає обмежень у виборі напрямку обробітку ґрунту і посіву;

1-б - схилові землі (крутизна 1-3°) і ділянки з ухилами до 1° в середній і нижній частині водозбору в Степовій і Лісостеповій зонах з великими водозбірними площами, на яких обов'язковий обробіток ґрунту і посів сільськогосподарських культур поперек схилів або контурно з допустимим ухилом до горизонталей місцевості. На таких землях поля сівозмін повздовжніми сторонами та лісосмугами на них розміщуються поперек схилу або контурно.

• У Степовій і Лісостеповій зонах, де відмічається і водна, і вітрова ерозія ґрунтів, на землях першої ЕТГ перевага надається захисту земель від водної ерозії, тому повздовжні сторони полів і лісосмуги на них розміщуються поперек схилів. Заходи проти вітрової ерозії посилюються ґрунтозахисним обробітком, посівом куліс поперек основного напрямку шкідливих вітрів.

• 3 метою забезпечення захисту ґрунтів від водної ерозії поперек схилів на парах проектуються буферні смуги, а поперек основного напрямку шкідливих вітрів, які співпадають з напрямком схилу, висіваються куліси, захисна дія яких проявляється, в основному, в осінньо-зимовий та ранньовесняний періоди, тобто в період найбільш вірогідного прояву пилових бур.

Друга ЕТГ включає землі, які розташовані на схилах від 2-3 до 5°, з повнопрофільними слабо- і середньозмитими ґрунтами.

• На землях II ЕТГ розміщуються ґрунтозахисні сівозміни з включенням культур, що мають високу ґрунтозахисну здатність. Розміщення пару і просапних культур на II ЕТГ забороняється.

• Для диференціації щільності протиерозійних заходів, включаючи й агротехнічні, корегування ґрунтозахисних сівозмін (за ступенем насиченості багаторічними травами) землі II ЕТГ поділяються на дві підгрупи:

ІІ-а - землі з крутизною схилів 3-5° без чітко сформованих улоговин. Рекомендується тимчасово вивести з обробітку під залуження - довготривалі високоінтенсивні сіножаті.

ІІ-б - землі з крутизною схилів 3-5° пересічені улоговинами. Рекомендується вивести з обробітку на постійно, з наступним штучним або природним залуженням або залісенням.

До земель III ЕТГ включаються схилові землі з крутизною понад 5°, а також землі з малорозвиненими ґрунтами на елювії твердих порід, піску тощо, з малоеродованими, але низькопродуктивними ґрунтами, які виводяться з обробітку на постійно з наступним залуженням або залісенням.

Після завершення еколого-технологічного групування за необхідності на межі між І і II групами земель виділяються рубежі І порядку, які можуть співпадати з межами водоохоронних зон річок і водойм.

• Лінійні стокорегулюючі рубежі першого порядку встановлюються починаючи від вершин водозборів, і розраховуються таким чином, щоб не допустити переливання через них талих і зливових вод та формування лавиноподібного стоку у періоди екстремальної водовіддачі. Це досягається конструкцією споруд, які передбачають безпечний відвід надлишку води, унеможливлюють прорив споруд (валів-терас різних типів, поєднаних із залуженими водотоками, канавами, лісомеліоративними заходами).

• За необхідності посилення захисної ролі рубежів І порядку проектуються додаткові лінійні рубежі другого порядку, які, як правило, розміщуються паралельно рубежам першого порядку.

При проектуванні слід прагнути до паралельності меж полів і робочих ділянок. Відхилення лінійних рубежів як першого, так і другого порядків від горизонталей можливе в межах встановлених допусків, обумовлених крутизною, протяжністю та експозицією схилу, кількістю опадів, ерозійною стійкістю ґрунтів та агрофоном.

• Радіуси кривизни меж повинні бути зручними для поворотів усіх машино-тракторних агрегатів і бути не меншими:

на землях зі схилами до 3° - 60 м, на схилах від 3 до 5° - 30 м, на схилах понад 5° - 15 м.

• У випадках, коли зміна існуючих прямолінійних меж полів пов'язана з необхідністю ліквідації лісосмуг, шляхів з твердим покриттям, удосконалення структури землекористування з позиції підвищення протиерозійної стійкості території здійснюється шляхом удосконалення його внутрішньопольової організації і більш широкого застосування ґрунтозахисних технологій.

• Якщо при проектуванні полів і робочих ділянок на площах з непаралельними горизонталями або через інші причини утворюються дрібні незручні для обробітку ділянки, то вони заліснюються за умови прилягання їх до лісових площ, захисних лісових насаджень, лісосмуг або залуговуються.

• При значній порізаності території ярами, групи невеликих ярів та улоговин, які вклинюються в основний масив по краях полів, як правило, відмежовуються від основної частини схилового водозбору одним загальним водорегулюючим валом. Заяружені території, як правило, підлягають залісненню.

Закріплення контурних рубежів на місцевості.

• За необхідності на землях І і II ЕТГ закріплення контурних рубежів проводиться стокорегулюючими спорудами у вигляді різних типів валів у т. ч. валів-доріг, валів-терас, валів-канав, нагірних канав. Проектування та розрахунки споруд виконуються у відповідності з "Технологією проектування і будівництва протиерозійних валів-терас" (К.: Укрземпроект, 1971), "Тимчасовими вказівками по технології проектування протиерозійних гідротехнічних споруд для умов України" (К.: Урожай, 1971).

• Розташування водорегулюючих земляних гідротехнічних споруд поперек схилів проводиться залежно від розрахункових і допустимих нерозмиваючих швидкостей стікання води від зливи 25% забезпеченості у відповідності з "Методическими рекомендациями по определению расстояний между стокорегулирующими рубежами при проектировании КМЗ, К.: УкрНДИ землеустройства, 1987).

• На схилах з частим розташуванням улоговин, які не можуть бути всі обладнані під залужені водостоки, доцільно між лінійними водорегулюючими гідротехнічними спорудами розміщувати додаткові споруди в улоговинах - земляні перемички та загати із залуженими водообходами.

• В окремих випадках для створення прямолінійності (паралельності) ділянок розрахункові швидкості можуть перевищувати допустимі на 10%, але в такому разі дана ділянка не повинна займати більше 20% від загальної площі між стокорегулюючими спорудами.

• Залужені водостоки та інші водовідвідні споруди розраховуються на пропуск води від зливи 10% забезпеченості у відповідності з "Правилами по определению максимальных расходов воды дождевых паводков с малых водосборов (площадью до 2 км) при проектировании противоэрозионных гидротехнических сооружений на равнинной территории Украинской ССР", (10.15.УССР 1-87. Госагропром УССР, К.: 1987).

• Якщо допустима пропускна здатність одиночного задернованого водостоку не забезпечує скидання максимальної розрахункової кількості води від зливи 10% забезпеченості, то будуються здвоєні водостоки, які розділяються між собою валиками, але з таким розрахунком, щоб через них не переливалася вода з сусідніх водостоків, що є однією з необхідних умов стабільної роботи даних споруд. Проте більше чотирьох здвоєних водостоків будувати в одному місці недоцільно.

В умовах строкатості ґрунтового покриву Полісся першочергове значення має не рельєф, особливо на рівних територіях, а агроекологічне угрупування орних земель з урахуванням біологічних особливостей окремих культур.

В умовах Полісся до першої ЕТГ відносяться:

• Рівнинні землі з ухилами до 1° придатні під всі культури без обмеження напрямку обробітку ґрунту і посіву. До них належать глинисто-піщані, супіщані та легкосуглинкові відміни дерново-підзолистих, ясно-сірих і сірих опідзолених ґрунтів або слабоповерхнево оглеєних, а також глеєві осушені ґрунти, які утворились на морені та супіщаних і суглинистих відкладеннях.

• Землі переважно придатні під ярі культури. До них належать глеюваті відміни дерново-підзолистих, ясно-сірих та сірих опідзолених ґрунтів, які не осушуються. Сезонне перезволоження цих ґрунтів обмежує їх придатність для вирощування озимих зернових культур. Раціональніше використовувати такі землі під кормові сівозміни та культурні пасовища. При обмежених площах їх доцільно виводити в запільні ділянки.

• Землі придатні під всі зернові культури, крім льону, люпину, і малопридатні під картоплю. До них належать, насамперед, перегнійно-карбонатні ґрунти (рендзини), а також дерново-підзолисті при підстиланні з глибини 0,5-1,0 метра карбонатними породами та дерново-підзолисті, ясно-сірі і сірі ґруни, на яких проведено вапнування високими нормами з метою обмеження міграції радіонуклідів.

• Землі придатні під люпин, овес, озиме жито, картоплю. До цих земель належать ділянки з бідними за родючістю піщаними дерново-підзолистими ґрунтами, що утворились на піщаних та супіщаних материнських породах.

• Землі з ухилом 1-3° придатні під всі культури за умови обробітку ґрунту і посіву поперек схилу. До цієї підгрупи відносяться незмиті, а також слабозмиті відміни ґрунтів визначених у першому пункті першої ЕТГ.

До другої ЕТГ відносяться землі з ухилами 3-5°. Землі цієї групи залучаються в ґрунтозахисні сівозміни або використовуються локально під багаторічні трави та зернові культури суцільного посіву.

До третьої ЕТГ відносяться землі з ухилами понад 5° з дерново-підзолистими, ясно-сірими та сірими опідзоленими сильнозмитими, а також із слабозмитими та незмитими відмінами зазначених ґрунтів, які виводяться зі складу орних.

Постійному залуженню підлягають бугристі локальні підвищення на рівнинах з ґрунтами легкого механічного складу, де висіваються просапні культури, а також радіаційно-забруднені осушені торфяники з метою запобігання перенесення радіонуклідів у результаті вітрової ерозії, особливо під час пилових бур.

Контурна організація території на плодоягідних насадженнях і виноградниках передбачає розміщення їх на схилах до 20°, а в передгірських районах - до 25°.

• На схилах крутизною 2-3° квартали розміщуються прямолінійно поперек схилу, створюючи сприятливі умови для освітлення, провітрювання, захисту від шкідливих вітрів.

• На схилах крутизною від 3° до 5° квартали і ряди насаджень у них розміщуються прямолінійними відрізками поперек схилу, а при крутизні від 5° до 10° - контурно, паралельно напрямку горизонталей. Допускається відхилення від горизонталей до 3° за крутизною на протязі не більше 60 метрів. Кут повороту контурних рядів не повинен бути меншим 150°, а радіус кривизни - не менше 15 метрів. На схилах понад 10° сади й виноградники створюються на ступінчатих терасах.

• Передбачається розділення водозбору на ряд контурних смуг по горизонталях, у межах яких надалі розміщуються квартали, клітки, карти садів і виноградників.

• Контурні смуги залежно від їх призначення закріплюються на місцевості водовідвідними валами, валами-канавами, які суміщуються з лісосмугами та магістральними або міжквартальними дорогами.

• Ширина контурних смуг визначається на розрахунковій основі і залежить від кліматичних, ґрунтових, геологічних умов, ухилу та експозиції схилів, кількості й характеру опадів.

Лінійні елементи проекту контурно-меліоративної організації території виносяться в натуру в повному обсязі упродовж календарного року.

Контурні межі виносяться інструментальними методами згідно із спеціальною нормативно-технічною документацією.

У комплексі розбивочних робіт проводиться закріплення проектних ліній граничними знаками встановленого зразка. Постійні знаки встановлюються тільки на початку і в кінці проектних ліній у місцях ймовірного їх довгострокового зберігання. Криволінійні місця проектних ліній закріплюються тимчасовими знаками на період виконання комплексу робіт, по їх виносу і закріпленню.

Лінійні рубежі (захисні лісосмуги, вали-тераси, вали-дороги і їх поєднання, буферні смуги з багаторічних трав) відмежовуються в натурі на їх запроектовану ширину шляхом проорювання борозни з верхнього боку по схилу і наорювання валика трьома проходами в складок плужними агрегатами з нижнього боку. Для запобігання лінійної ерозії вздовж борозен з ухилом понад 0,01 роблять розриви верхньої борозни, виглиблюючи плужний агрегат через 50-100 метрів.

До розробки робочих проектів на будівництво гідротехнічних протиерозійних споруд, створення захисних лісових насаджень по лінійних рубежах створюються тимчасові буферні смуги з багаторічних трав.

Постійні й тимчасові буферні смуги на місці запроектованих лінійних рубежів створюються в період перенесення проектів у натуру.

Тимчасові буферні смуги є осьовою лінією при здійсненні топографічних зйомок для розробки робочих проектів будівництва гідротехнічних протиерозійних споруд.

Місцезнаходження лінійних елементів у натурі може уточнюватися і незначною мірою змінюватися при проектуванні та будівництві протиерозійних гідротехнічних споруд.

Смугове розміщення посівів застосовується з метою забезпечення захисту ґрунтів від водної та вітрової ерозії. Від водної ерозії смугове розміщення посівів проводять на схилах протяжністю понад 150-200 м і крутизною понад 2°. Протидефляційні смуги розміщуються перпендикулярно до вітрів або з допустимим ухилом до них за умови відхилення від напрямку горизонталей до 2°. При смуговому розміщенні посівів польові роботи проводяться контурно, що різко знижує стік і змив ґрунту.

Смуги поділяються на:

а) протистокові (проти водної ерозії) - розміщуються перпендикулярно основному напрямку переміщення по схилу рідкого стоку або з допустимим відхиленням від напрямку горизонталей.

Такі смуги можуть бути:

• паралельними - поперек загального схилу але не суворо по горизонталях;

• контурні - суворо по горизонталях;

• контурно-паралельні - суворо паралельні, в основному вздовж горизонталей з допустимим відхиленням від них;

• контурно-паралельні із залуженням основних улоговин (водостоків).

Межі смуг проводяться вздовж горизонталей, за винятком улоговин, які залужуються багаторічними травами;

б) протидефляційні (противітрові) - розміщуються перпендикулярно або з відхиленням до 30-35° до напрямку вітрів, що створюють пилові бурі.

Всі види смуг, крім протидефляційних, створюються для запобігання як водної, так і сумісної дії - водної та вітрової ерозії ґрунтів.

На складному пересіченому улоговинами рельєфі, для запобігання дії водної та вітрової ерозії, проводиться контурно-смугове розміщення посівів з залуженням улоговин.

Смугове розміщення посівів проводиться в двох модифікаціях:

• смуги однорічних трав чергуються із смугами з багаторічними травами;

• смуги із густопокривних культур чергуються з ерозійно нестійкими агрофонами або з посівами просапних культур.

В умовах нестійкого і недостатнього зволоження смуги розміщують вздовж горизонталей. Ухили робочих ходів допускаються не більше 0.5°. У зоні надмірного зволоження вони повинні забезпечувати безпечне в ерозійному відношенні відведення стоку, що досягається розміщенням меж смуг з нахилом до 2-3° до напрямку горизонталей.

При складанні сівозмін із смуговим розміщенням посівів необхідно, щоб у кожному полі були смуги, покриті рослинністю або стернею культур суцільного посіву. При складанні схем чергування культур у смугах, крім дотримання правил плодозміни та розміщення культур за найбільш сприятливими попередниками, необхідно дотримуватися чергування агрофонів за порами року.