Поліпшення використання та охорони земельних угідь 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Поліпшення використання та охорони земельних угідь



Для того щоб запобігти негативним наслідкам осушувальної меліорації й усунути їх, слід провести реконструкцію і відновлення осушувальних систем, які стали непридатними для використання або не відповідають сучасним технічним вимогам. На мінеральних перезволожених зем-


лях слід ширше використовувати гончарний, пластмасовий та інші види закритого дренажу. Для максимального ви­користання родючості осушених земель необхідно, щоб 75% з них мали закритий дренаж і 90% були забезпечені двостороннім регулюванням водного режиму з автомати­зованим його управлінням. Важливе природоохоронне зна­чення мають водозахисні смуги вздовж рік і водоприйма­чів, стан яких не завжди задовільний. Особливу увагу тре­ба зосередити на використанні торфяно-болотних грунтів. Землі з неглибоким (до 1 м) заляганням торфу доцільно використовувати під багаторічні трави, з глибиною заля­гання торфу понад 1 м слід відводити під посів трав 59— 60%, під просапні — 10—15 і під зернові — 25—30%.

Для зволоження осушуваних земель у маловодні періо­ди року і запобігання затопленню при надмірних опадах треба будувати водосховища та інші джерела зволоження, осушувальні системи, забезпечуючи при цьому максималь­не збереження озер та інших природних водоймищ, а та­кож екологічну надійність збудованих об'єктів. Для збереження флори і фауни слід створити всі умови на осушених угіддях. З метою запобігання негативним наслідкам осушувальної меліорації частину меліоративного фонду необхідно залишити в первісному вигляді, зберегти в оптимальних розмірах площу боліт і заболочених лісів. Оптимальне використання боліт означає максимальне забезпечення їхньої природоохоронної ролі — стабілізаторів клімату, регуляторів рівня ґрунтових вод, водного режиму рік і вододжерел.

Для усунення негативних наслідків зрошувальних систем треба зосередити увагу на їхньому технічному стані, раціональному використанні води і продуктивності зрошуваних земель. Особливо важливо уникнути непродуктивного використання води. Сучасні протифільтраційні засоби не дають змоги повністю усунути фільтрацію води і ліквідувати її негативні наслідки. До того ж вони вимагають великих капітальних вкладень, а економічна віддача їх низька.

У раціональному землекористуванні дуже важливе зна­чення має збереження гумусу, який стимулює розвиток рос­лин і мікроорганізмів, що беруть участь у перетворенні мі­неральних і органічних речовин у грунтах. При нинішній паропросапній системі землеробства, недостатньому вне­сенні органічних добрив і відносно низькій питомій вазі багаторічних трав у структурі посівних площ створюються умови для швидкої мінералізації рослинних решток у 120

грунтах, слабої їх гуміфікації, що супроводжується зниженням загальних запасів гумусу, виникає загроза деградації грунтів — погіршення фізичних властивостей, зниження природної родючості й ефективності використання мінеральних добрив. Вміст гумусу порушується також внаслідок прибирання гною гідрозмивом. Гноївка за якістю поступається твердому гною, якщо не застосовуються про­гресивні технології використання, вона нагромаджується у господарствах у величезних кількостях, забруднює і заражує навколишнє середовище. Через це питання вида­лення, переробки, знезаражування, транспортування, збе­рігання і використання безпідстилкового гною є дуже важливим.

Бездефіцитний баланс гумусу можна забезпечити, по­ліпшуючи якість й ефективність застосування гною для біологізації землеробства, що визначає виробничу систему, яка частково чи повністю заперечує використання хімічних речовин (мінеральних добрив, пестицидів, регуляторів росту). Вона грунтується на використанні таких агротехнічних прийомів, як сівозміни, застосування гною, сидератів, рослинних решток та органічних відходів не-сільськогосподарського походження, вирощування бобових культур, біологічні методи захисту рослин тощо. Прихиль­ники такого землеробства керуються ідеєю біологічної циклічності органічної речовини у природі.

Вчені екотоксикологи встановили, що чим вищий вміст у грунті гумусу, тим менша токсична дія важких металів. У присутності кальцію більшість важких металів (мідь, цинк, кобальт) переходить у малорухомий стан, рухомість інших (молібден) зростає. Чим більша ємкість поглинання, тим менша дія важких металів.

За останні десятиріччя способи внесення добрив майже не змінились. При мінімальних обробках грунту є потреба у розробці нових методів, які б забезпечили найвищий коефіцієнт їх використання, знизили витрати на придбання добрив і запобігли забрудненню навколишнього середовища. Потребують удосконалення традиційні способи внесення гною врозкид з наступним приорюванням: навіть при ретельному виконанні усіх операцій він нерівномірно розподіляється по поверхні ї вглиб орного шару.

Особливо важливим є використання органічних добрив у регіонах, де широко застосовують.ґрунтозахисну систему землеробства і де неможливо забезпечити глибоке загортання органічних добрив у грунт.

Регулювати родючість можна з допомогою більш дос- 121

коналої обробки грунту, яка сприяє скороченню темпів мі­нералізації гумусу. Наприклад, зменшення глибини розпушування і частоти обробки грунту спричинює сповільнення темпів мінералізації гумусу, тому потреба в органічних добривах зменшується при цьому на 25% [ЗІ].

Хімізація не є єдиним засобом інтенсифікації сільського господарства. Наша країна серйозно відстає від світової науки у розробці біологічних методів.

Один з основних засобів у біозахисті є трихограма — рід паразитичних комах родини хальцид, яких успішно використовують у боротьбі проти совок, метеликів, плодожерок, листокруток. Водночас у нашій країні досі невідомий повний набір видів цього роду.

У боротьбі з бур'янами використовують рослиноїдних комах, перспективність яких полягає у високій специфічності відносно рослин-господарів, що практично гарантують неможливість переходу їх на інші види. Вже такі комахи (гербіфаги) застосовуються дроти осоту польового, багатьох видів будяків, васильків, молочаю, хрестоцвітних, жовтеців, березки, грициків, хвоща, пирію повзучого, гострецю, навіть амброзії.

Важливим елементом інтегрованого захисту рослин є біологічний метод, який включає застосування комах і ентомофагів, яких штучно розмножують у лабораторних умовах та на біофабриках, а також мікробіопрепаратів промислового і господарського виробництва. У 1993 p. з допомогою біологічного методу захищено 14% посівів сільськогосподарських культур відкритого грунту, які під­лягали хімічній обробці проти шкідників. Значно зменши­лося застосування хімічних засобів захисту рослин проти шкідників зернобобових культур. Завдяки застосуванню бактероденциду проти мишовидних гризунів скоротилося застосування хімічних зооцидів на 15—18%. Облік мікроспоріозу, ентомофторову й ентомофагів на капустяних ме­теликах допомагає обгрунтовано відміняти хімічні обробки на хрестоцвітних культурах. Таку регламентацію хімічного методу проводять на посівах гороху, пшениці, при прогнозуванні ентомофторову горохової зернівки і гранульозу сірої зернової совки.

Один із шляхів підвищення ефективності захисту сіль­ськогосподарських культур від шкідливих організмів і зменшення забруднення навколишнього середовища пестицидами — використання засобів, створених на основі біологічно активних речовин, якими є регулятори росту, розвитку, розмноження і поведінки живих організмів. Проти 122

комах-шкідників винайдено і перевірено в дослідах регулятори росту (інгібітори синтезу хітину), регулятори розвитку і розмноження (гормональні та антигормональні препарати), регулятори поведінки (феромони й антифеданти). З цих речовин на практиці застосовуються феромони комах, які використовуються для нагляду за шкідниками в садах і на виноградниках, що дає змогу в 2—3 рази зменшити хімічні обробки. У масштабах країни скорочення лише на один обробіток внаслідок застосування феромонних вловлювачів економить значну кількість інсектицидів, дає змогу визначити найефективніші строки хімічних обробок або при чисельності шкідників, нижчій за економіч­ну межу шкідливості, відмінити їх ефективність боротьби за рахунок оптимізації строків обробок підвищується на 20—30% [ЗІ].

Серед протиерозійних заходів слід виділити новий тех­нологічний спосіб обробки грунтів, особливості якого по­лягають у зменшенні кількості і глибини обробітку, сумі­щенні деяких операцій за рахунок збереження на поверхні землі рослинних решток і стерні, змив і втрати поживних речовин при цьому зменшуються в 5—10 разів. Мінімальна обробка дає змогу ефективно боротись з ерозією за раху­нок зменшення щільності грунту, підвищення його гумусованості, поліпшення ґрунтового балансу поживних речо­вин і вологи. Особливо істотні результати спостерігаються в засушливих південних районах України. Поряд з удо­сконаленням процесу землеробства мінімальний обробіток дає змогу мати економічний ефект: енергетичні витрати зменшуються в 2—3 рази, собівартість знижується на 15— 20%, підвищується врожайність. Водночас ця технологія поширена недостатньо. Причиною такого становища є не­стача відповідних машин і механізмів.

Невиправдано різко скоротились земельні масиви, ви­користовувані під пар. Збільшення площ під пар зумовлене удосконаленням агротехніки, посівів інтенсивних сортів, зростанням урожайності. Для деяких засушливих районів приріст урожайності зернових по чистому пару становив близько 80%

Багато цінних угідь вибуває через виділення значних територій під об'єкти промисловості, інфраструктури міст. За всю історію людське суспільство втратило 200 млн га природних угідь для аграрного використання. Нині щороку для несільського­сподарських потреб відводиться 5—7 мли га, для індустріальних цілей вилучено близько 50 млн га, придатних для сільського господарства. На перспективу 123

для несільськогосподарських користувачів потрібно 19 мли га, в тому числі 30% сільськогосподарських угідь. Найбільші масиви втрачаються при будівництві гідроелектростанцій, торфяних і гірничорудних розробках. Площі таких земель у 100 разів перевищують власне площу, зайняту розробками. Надалі з сільськогосподарського обороту вилучатиметься ще більше земель, оскільки зростає видобуток вугілля і руди відкритим способом, будівництво залізниць і автомобільних шляхів, аеродромів, сховищ, ме­ліоративних систем тощо. Для забезпечення мінімальних потреб сільської місцевості в дорогах з твердим покриттям їх треба побудувати близько 400 тис. км.

Науково-технічний прогрес, розвиток промисловості пе­редбачають інтенсивне використання природної сировини, збільшення видобутку корисних копалин, що призводить до вилучення з сільського господарства значних земельних угідь, видозмінює цілі ландшафти. Ерозія грунтів на вели­ких земельних територіях особливо велика при відкритому способі видобутку корисних копалин. Згідно з прогнозами, видобуток цим способом буде збільшуватись. Відповідно зростає й обсяг рекультивації земель, тобто відновлен­ня родючого шару грунту, рельєфу території, гідрогеологічних умов, порушених діяльністю людини. Рекультивація земель є однією з найважливіших проблем землеробства. З допомогою рекультивації відновлюються землі, що ви­йшли з обігу. Значний вплив порушених земель на навко­лишнє СереДОВИЩе ПОЯСНЮЄТЬСЯ ТИМ, ЩО На ПОВерХНЮ ВИНО­СЯТЬСЯ токсичні породи, запилюється атмосфера, з.міню-' ється режим ґрунтових вод, включаючи глибокі підземні, утворюються значні маси ґрунтового шару, що накопичу­ється у так званих відвалах. Причому з сільськогосподарського обігу вилучаються не лише землі, з яких безпосе­редньо добуваються корисні копалини, а й площі для складування пустої породи. В Україні площа рекультиво­ваних земель з 16,3 тис. га в 1980 p. зросла до 22,0 тис. га в 1986 p. і зменшилась до 19,2 в 1990 p. та 7,9 в 1993 p. *

Рекультивація земель складається з двох етапів: гір­ничотехнічного та біологічного. Гірничотехнічний етап пе­редбачає зняття та складування родючого шару грунту,. планування поверхні, формування схилів, спорудження шляхів, гірничотехнічних і меліоративних споруд, а також покриття спланованої території родючим шаром грунту. Біологічний стан рекультивації включає комплекс агротех-

*Народне господарство України. 1994. С. 433.


нічних і фітомеліоратнвних заходів, спрямованих на від­новлення ландшафтів і відтворення родючості земель для використання їх у сільському чи лісовому господарстві [10, с. 59J.

Гірничотехнічну рекультивацію здійснюють підприєм­ства, організації та установи, в розпорядженні яких пере­буває земельна ділянка, біологічну рекультивацію — зем­лекористувачі за рахунок коштів підприємств, організацій та установ, що виконували на цих землях роботи, пов'яза­ні з порушенням ґрунтового покриву. Тому насправді ро­боти з гірничотехнічної рекультивації земель виконуються, а передбачена сума грошей за біологічну рекультивацію, згідно з проектно-кошторисною документацією на будівни­цтво об'єкта, перераховується землевласнику та землеко­ристувачу, який повинен виконати ці роботи. На практиці дуже часто землевласники та землекористувачі біологіч­ної рекультивації не виконують, що позначається на від­новленні біологічної продуктивності порушених земель, а отже, й на терміні окупності рекультивованих земель, який в середньому становить 7—25 років [10, с. 60].

Темпи рекультивації земель в деяких областях України з різних причин були недостатніми для своєчасного від­творення, що й затримало повернення їх колишньому зем­левласнику і землекористувачу для дальшого використан­ня за призначенням (табл. 3). Наприклад, на гірничо-хімічному комбінаті в Дніпропетровській області добуваєть­ся 45% марганцевої руди від загального її виробництва в нашій країні. Для видобутку руди комбінату відведено 11,2^тис. га землі, з яких сільськогосподарські угіддя зай­мають 10,5 тис. га, а рілля — понад 8 тис. га. Марганцева руда залягає тут на глибині до 80 м, тому на видобуток 1 т руди припадає 17 м3 породи.

Щоб всю порожню породу складати у відвали заввиш­ки 60—65 м, потрібно буде вилучити з обігу 11 тис. га чорноземних земель. Але, 'як показав досвід, втрати родю­чого грунту можна звести до мінімуму, якщо родючий чор­ноземний шар грунту складувати окремо, наступний шар суглинку та лесу з глибини до 20 м використати для лісо­насаджень, а породу найнижчого горизонту (з глибини 40—80 м), зовсім непридатну.для землеробства, викори­стати для заповнення порожніх кар'єрів. При цьому засто­совують двоетапну систему рекультивації. Оскільки в за­сипаних кар'єрах з часом земля осідає, виникає необхід­ність проведення другого етапу рекультивації. Після про­ведення робіт першого етапу відновлені землі передаються



сільськогосподарським підприємствам у тимчасове користування (3—5 років) для посіву багаторічних трав. На другому етапі рекультивації площу повтор­но планують, -покривають шаром чорно­зему товщею 0,5 м. Такий грунт потребує внесення добрив. Урожайність багато­річних трав на сіно на рекультивова­них землях становить 45 ц/га, однорічних — 27,5, озимої пшениці — 34,5, кукурудзи на зерно — 38,2, кукурудзи на силос — 287 ц/га. Термін окупності капітальних вкладень на рекультивацію земель—10 років. Отже, цей природозахисний захід є ефективним не лише з екологічного, а й з економічного боку.

Основні напрями використання порушених земель після проведення рекультиваційних робіт: 1) сільськогосподарське використання, що зумовлює необ­хідність створення нових ділянок ріллі, сіножатей, пасовищ, багаторічних сіль­ськогосподарських насаджень; 2) лісове використання, включаючи створення лі­сів промислового та цільового призна­чення (ґрунтозахисні та водоохоронні насадження); 3) водогосподарське вико­ристання (створення водоймищ різнома­нітного призначення — для розведення риби та птиці, організації спорту, відпо­чинку, зрошування тощо); 4) рекреаційне використання (парки, зони відпочинку тощо); 5) використання під житлове та промислове будівництво; 6) віднесення цих земель у держзапас тощо [10,с.59].

Народногосподарський результат ре­культивації порушених земель включає-такі результати:

виробничий — одержання продукції з відновленої площі. При відшкодуваль­ному природокористуванні він визнача­ється приростом показника економічної оцінки земельних угідь. Якщо відповідні оцінки відсутні, розрахунок робиться за відтвореною продуктивністю відповідних земель внаслідок рекультивації, визначеною в витратах на відповідну продукцію з рекультивованих земель;

соціально-економічний — створення сприятливих умов для життєдіяльності людини та функціонування екологіч­них систем у районі розміщення об'єктів рекультивації. У зв'язку з різнобічністю проявів соціально-економічних результатів і різного ступеня їх залежності від напряму рекультивації вони об'єднуються в дві групи: середовищезахисні та середовищеполіпiуючі.

Середовищезахисний результат рекультивації, який при­рівнюється до відшкодованого збитку, завданого навколишньому середовищу внаслідок порушених земель, визначається природно-технічними умовами порушених земель, їх розміщенням у різних природних зонах, організа­цією та засвоєністю території, ускладненням конфігурації господарських угідь тощо. Територія, що зазнає негативного впливу від. порушення земель — зона впливу — ви­значається для кожного об'єкта рекультивації.

Результат поліпшення стану навколишнього середовища регіону при рекультивації, відповідно до санітарно-гігієнічних, естетичних, рекреаційних та інших вимог, враховується соціально-екологічним коефіцієнтом, диференційованим за типами порушених земель, природними зонами, напрямами рекультивації. Крім того, вноситься поправка на

освоєність території.

Аналогічно народногосподарському визначається госп­розрахунковий результат рекультивації. Для підприємств, які використовують рекультивовані землі, госпрозрахунковий виробничий результат визначається приростом прибутку від реалізації продукції та послуг, що їх отримують з

цих земель.

Поширенню передових методів рекультивації поруше­них земель заважає відсутність науково обгрунтованих _її організаційних, економічних та юридичних основ. Останнім часом у районах інтенсивного сільськогосподарського виробництва спостерігається збільшення в структурі сільськогосподарських угідь питомої ваги ріллі та зменшення природних земельних угідь. Загальновідомо, що продуктивність ріллі значно вища, ніж природних кормових угідь. Проте повне розорювання земель неминуче супроводжується порушенням природної рівноваги, а природні кормові й лісові угіддя сприяють її збереженню і відновленню. Забезпеченню оптимальних екологічних умов, захисту грунтів від руйнування і деградації, які відбуваються під впливом водної та вітрової ерозії, сприяє дотримання оп­тимальних пропорцій між ріллею і природними кормовими угіддями.

 


Проблемою запобігання забрудненню грунтів займається багато науково-дослідних інститутів. Складено рекомендації щодо вдосконалення технології розробки покладів корисних копалин і виробництва, а також сільськогосподарського освоєння встановлених площ, проведено дослідження з рекультивації порушених територій, однак вони ще не зкоординовані. Рівень використання відходів промисловості, а отже, збереження значної кількості продуктивних угідь від їх складування може бути значно вищим. Потрібно впроваджувати замкнутий цикл технології виробництва з мінімальною кількістю відходів. Передовий досвід показує, що комплексне використання відходів, збагачення вугілля і шахтної породи підвищує економічну ефективність використання видобутої сировини. Пальне, яке міститься у відходах, можна газифікувати і використовувати з енергетичною метою, а мінімальну частину — як сировину для виробництва будівельних матеріалів і добрив.

Проводячи протиерозійні заходи, слід особливу увагу приділяти приміським районам. Щоб запобігти подальшому погіршенню грунтів, треба знижувати кількість промислових викидів в атмосферу, особливо в періоди несприятливої метеорологічної ситуації. Незадовільний стан грунтів у зонах розсіювання промислових викидів позначається на сільськогосподарському виробництві. Так, в умовах перевищення середньорічної гранично допустимої концентрації пилу в повітрі відповідно в 2 і 5 разів втрати вирощуваної продукції становлять 1,5 і 6,5%.

Слід розв'язувати питання поліпшення роботи цілих заводів з переробки осадів стічних вод на якісне органічне добриво. Внесення осадів стічних вод рекомендується під оранку не частіше одного разу на 2—3 роки. У перший рік слід вирощувати зернові, технічні та інші культури, крім овочів. Картопля, вирощена в таких умовах, має підвищений вміст міді, свинцю, нікелю, хрому та ін. Деякі автори пропонують знезаражувати ці осади внесенням їх у грунт за допомогою гідробуру. Осад попередньо центрифугують, фугат вносять у грунт, а знезаражену частину піддають термічній обробці і вивозять на поля. Розміри майданчиків для мулу при цьому зменшуються до мінімальних. Зрошувану фугатом площу рекомендується використовувати під сіножаті та пасовища. Новий спосіб зменшує забрудненість грунту яйцями гельмінтів на 80—100%.


 

 


Одним із заходів запобігання негативним наслідкам від створення великих водосховищ є дамбування мілководдя з метою осушення рівних підвищених ділянок. У зв'язку з цим постає питання, якою мірою затоплені грунти зберегли свою попередню родючість. Ґрунтовий покрив мілко­водних ділянок до затоплення дніпровськими водосховищами був строкатий, хоч переважали грунти високого і середнього рівня родючості, малородючі грунти займали лише 25% території. Після затоплення кольматація грунту мулистим матеріалом спостерігається на дуже обмеженій площі під постійним шаром води. А по всій осушеній зоні, наприклад, Кременчуцького водосховища, вона охоплює глибини до 3 м, спостерігаються процеси руйнування (деградації) грунтів, які супроводжуються виносом мулистого матеріалу, його компонентів [ЗІ].

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

1. Що означає раціональне землекористування?

2. Що таке охорона земельних угідь?

3. Які основні заходи передбачають раціональне використання і охо­рона земель?

4. Що являє собою земля як природний ресурс і засіб виробництва в сільському господарстві?

5. Що включає єдиний земельний фонд країни?

6. Як розподіляються земельні фонди України за користувачами і за видами господарського користування?

7. Як впливають природні умови зон України на склад сільськогосподарських угідь?

8. Як розподіляються в Україні сільськогосподарські угіддя за родю­чістю і видами грунтів?

9. Які є основні причини деградації грунтів?

10. Які є основні фактори забруднення земельних угідь у сільському

господарстві?

11. Які є масштаби розвитку меліорації в Україні?

12. Які є небажані побічні наслідки меліорації в сільському господар­стві?

13. Як практично позначається на сільському господарстві ерозія грун­тів?

14. Як позначається на сільському господарстві забруднення грунтів

промисловими відходами і викидами?

15. Що відноситься до заходів по поліпшенню використання та охоро­ни земельних угідь у сільському господарстві?


16. Що таке рекультивація земель і з яких етапів вона складається?

17. Якими е основні напрями використання порушених земель після проведення рекультиваційних робіт?

18. Що включає народногосподарський результат рекультивації пору­шених земель?

19. Чим визначається середньозахисний результат рекультивації земель?

20. Що включають виробничий та соціально-економічний результати рекультивації земель?

21. Які дві групи питань передбачають раціональне використання і охорону земельних ресурсів?

22. Що таке грунт?

23. Що таке трансформація земельних фондів?

24. Які є відмінності в структурі сільськогосподарських угідь природ­но-економічних зон України?

25. Як розподіляється посівна площа щодо використання продукції за продовольчим і фуражним напрямом?

26. Як впливає на забрудненість сільськогосподарських угідь засто­сування різних видів отрутохімікатів?

27. Які є біологічні способи боротьби зі шкідниками та хворобами сільськогосподарських рослин і тварин?

28. Які є побічні наслідки застосування пестицидів у сільському гос­подарстві?

29. Шо таке транспортне забруднення грунту?

30. Назвіть економічно доцільні протиерозійні заходи?

31. Що стримує поширення передових методів рекультивації поруше­них земель?

 

7. РАЦІОНАЛЬНЕ ВИКОРИСТАННЯ ТА ОХОРОНА ВОДНИХ РЕСУРСІВ

7.1. РОЛЬ І ЗНАЧЕННЯ ВОДНИХ РЕСУРСІВ В АГРОПРОМИСЛОВОМУ ВИРОБНИЦТВІ

Розвиток продуктивних сил України супроводжується прискореними темпами водоспоживання. Так, за 1960— 1993 pp. воно зросло з 15,9 до 36 м3 (або в 2,3 раза), в тому числі безповоротне — з'5 до 14 км3. Причому слід підкреслити, що сумарні водні ресурси країни становлять 83,5 км3, у тому числі в маловодний рік — 49,8 км3. Стік річок, який формується в Україні, досягає тільки 41,7 км3, у тому числі у маловодний рік —'25 км3. Отже, майже -80% річкового стоку, що формується в Україні, використо­вується в народному господарстві. Водночас багато води не можна використовувати в народному господарстві через її надмірне забруднення. Щороку до річок і водойм скида­ється 18—19 км3 відпрацьованої води, з яких 4—5 км3 не­достатньо або й зовсім не очищені. Понад 80% водних ре­сурсів України радіоактивне забруднені.

У сільському господарстві залежно від функціонально­го використання вода може відігравати як роль предмета праці, так і роль засобів праці. Людина шляхом створення меліоративної мережі, каналів та інших гідротехнічних споруд забезпечує водозабір і доведення води до полів. Тут вода служить предметом праці. На сільськогосподар­ських угіддях робітники, використовуючи водні ресурси, формують обсяги і якість урожаю. В цьому випадку вода

виступає, вже як засіб праці.

На сучасному етапі водні ресурси відіграють все важ­ливішу роль в аграрному секторі економіки. Це зумовлено багатьма обставинами: необхідністю збільшення продук­тивності сільського господарства, несприятливими агрокліматичними умовами в багатьох сільськогосподарських районах, диспропорціями в співвідношенні земельного по- 132

тенціалу і можливостей щодо його забезпечення водними ресурсами та іншими факторами.

При аналізі сільськогосподарських аспектів використання водних ресурсів передусім треба звернути увагу на їх взаємодію з землею. Вода входить до складу грунту і є одним з важливих елементів, що визначають його родючість. У зв'язку з цим біологічна продуктивність земельних ресурсів значною мірою залежить від вмісту вологи в грунті.

В більшості регіонів світу і в нашій країні реалізувати земельну родючість неможливо без додаткової гідрорегуляції, тобто додаткового залучення води або її відведення. Це стосується насамперед аридних, засушливих земель. У цих регіонах земля виступає як необхідна, але недостатня умова ведення сільського господарства. Тільки зрошення в такому випадку дає змогу виявити закладені в землі природні особливості як резервуару продовольства. В зв'язку з цим водні ресурси відіграють все важливішу роль у всій сукупності засобів виробництва, що функціонують в аграрній сфері і пов'язаних з нею галузях. На значній частині сільськогосподарських угідь земля і вода виступають як двоєдиний засіб виробництва.

Зростання значення водних ресурсів для світового сіль­ського господарства багато в чому пов'язане з негативни­ми природними та антропогенними впливами. Внаслідок антропогенної діяльності 2 млрд га перетворено в пустині та несільськогосподарські землі, що перевищує сучасну площу землі, яка обробляється в світі (1,5 млрд га). З на­явних сільськогосподарських угідь близько 60% потребує зрошення.

Споживання води в сільському господарстві представляє собою тим вагомішу статтю сумарного водоспоживан­ня народного господарства і населення. Збільшення витрат водних ресурсів на аграрні потреби за останній час і на­стійна необхідність подальшого нарощування водомістко­сті сільського господарства зумовили високу динамічність використання водних ресурсів. У світі загальне водоспожи­вання зросло за останні 20 років вдвічі. Передбачається, що до 2000 p. цей показник становитиме 6 тис. км3, що вдвічі перевищує рівень 1975 p. Найбільший абсолютний приріст середньорічного водоспоживання спостерігатиметь­ся в 1990—2000 pp. [15, с. 97—981.

Приблизно 90% аграрного водоспоживання пов'язано із зрошенням сільськогосподарських культур, решта води витрачається на обводнення пасовищ, на тваринницьких 133

фермах, в населених пунктах тощо. Площа зрошуваних зе­мель України з 2 млн га в 1980 p. збільшилась до 2,6 млн га в 1993 p.*

Особливістю використання водних ресурсів у сільсько­му господарстві є значна питома вага безповоротного во­допостачання. Цей показник перевищує 80% води, що за­бирається, тоді як в інших галузях народного господарства він значно нижчий — наприклад, безповоротне водоспожи­вання в комунальному господарстві і в промисловості май­же на порядок нижче.

Основним інструментом використання і управління водними ресурсами в сільському господарстві є меліорація. Вона стала важливим напрямом поліпшення якості землі. підвищення її родючості. Найпоширенішим типом меліо­рації є гідротехнічна — зрошувальні та осушувальні заходи. Використовуються також хімічна, агролісомеліоративна, культуртехнічна та інші види меліорації.

У світі меліоративні землі займають близько 425 млн га. В загальній площі оброблюваних територій питома ва­га цих земель не перевищує 30%, однак продукція мелю;

рованих угідь становить майже 3/4 вироблюваної в світі сільськогосподарської продукції. Особливо швидко в остан­ні роки зростають площі зрошуваних земель. Вони відігра­ють провідну роль у формуванні сільськогосподарського балансу світу; займаючи 17% оброблюваних земель, вони дають близько 50% світової аграрної продукції. За дани­ми FAO, близько 70% світових зрошуваних площ зосере­джено в Азії, причому 80% з них знаходиться в трьох країнах: Китаї, Індії, Пакистані. В Індії зрошувані масиви перевищують 20% всієї оброблюваної землі, в Китаї — 45%. Великих розмірів набуло використання води в земле­робстві в країнах Північної та Центральної Америки. Зро­шувані землі переважно використовуються під посіви ри­су — близько 2/3 всіх площ. Загальна площа зрошуваних

земель досягає 300 млн га.

Меліорація дає змогу елімінувати вплив погодних умов, забезпечити стабільність урожаїв, залучити в сільськогос­подарський обіг нові землі, що були неперспективними при традиційних технологіях ведення господарства.

Основною проблемою, що стримує нарощування викори­стання водних ресурсів у сільському господарстві, є дефіцит води. Зараз у світі для потреб аграрного виробництва і промисловості знімається 20% стійкої частини світового 134

· Народне господарство України. 1994. С. 181

річного стоку. При цьому в більшій частині США, майже по всій Західній Європі, в південних районах Східної Єв­ропи забір води дорівнює об'єму річного стоку наявних там рік.

Проблема дефіциту водних ресурсів — це насамперед регіональна проблема. Як правило, дефіцит води стає най-відчутнішим із підвищенням ступеня інтенсифікації аграр­ного виробництва. Якщо в Росії на 1 га сільськогосподар­ських угідь припадає 18,3 тис. м3 водних ресурсів, то в. Україні — 1,2; в Молдові — 0,3, Казахстані — 0,4 тис. м3.

Реалізація програм меліорації передбачає вирішення низки складних питань, передусім екологічних. Меліора­тивне будівництво вносить зміни в екологічний баланс ве­ликих природних водних систем. Наслідки таких змін для навколишнього середовища як регіонів, звідки береться вода, так і регіонів — споживачів води ще недостатньо добре прогнозуються, а тому домогтися найближчим часом радикальних позитивних змін водного балансу в сільсько­му господарстві не вдається. Отже, найважливішим зав­данням у найближчі роки стає економія води в цій галузі, її раціональне використання, пошук альтернативних шля­хів меліорації земель. Розрахунки показують можливість значної економії водних ресурсів шляхом удосконалення діючих меліоративних систем.

Серед економічних проблем використання водних ре­сурсів у сільському господарстві, меліорації земель важ­ливе значення мають інвестиційні питання. Переважна частина капітальних вкладень на меліорацію спрямовуєть­ся на зрошення земель. Порівняння осушувальних меліорацій показує, що останні вимагають значно більше кош­тів. Нормативи питомих капітальних вкладень у меліора­цію коливаються в широких межах і мають значну регіо­нальну диференціацію. В Україні витрати на будівництво зрошувальних систем на 1 га в 1,8—1,9 раза нижчі, ніж у Вірменії. Менше вимагається капітальних вкладень для будівництва осушувальних 'систем, хоч цей вид витрат та­кож значний. В середньому введення в дію одного осуше­ного гектара вимагає в 3 рази менше коштів, ніж зроше­ного.

Слід зазначити, що нормативи питомих капітальних вкладень у водогосподарське будівництво не повною мірою включають у себе витрати, реально необхідні для одер­жання високої продуктивності поліпшених земель. У за­гальній структурі інвестицій в меліорацію провідне місце займають вкладення у власне водогосподарське будівни- 135

цтво, а решта витрат припадає на сільськогосподарське будівництво і освоєння — невиробниче будівництво, буд-індустрію, матеріали, устаткування тощо. Між тим, як по­казує практика, одна з причин низької віддачі меліорова­них земель полягає в їх недостатній сільськогосподарській освоєності, лімітуванні коштів на виробничу та соціально-побутову інфраструктуру. Наприклад, важко очікувати високої продуктивності поліпшених угідь без проведення до них якісних доріг, однак вартість доріг з твердим покриттям досить висока.

Очевидно, поряд з вартістю будівництва власне ірига­ційних систем у структурі інвестицій на меліорацію доціль­но повніше відображати і передбачати витрати на сіль­ськогосподарське освоєння. Обсяг капітальних вкладень в освоєння меліорованих земель може не лише досягти роз­мірів витрат на водогосподарське будівництво, але іноді й перевищувати їх. Особливо значними є капітальні вкла­дення на ці потреби у господарствах з садово-виноградар­ською орієнтацією, що пов'язано з великими витратами на закладання садів і виноградників.

Потребують уточнення та наукового обгрунтування по­казники ефективності капітальних вкладень у меліорацію. Зараз діють такі нормативи: для господарства овочево-молочної спеціалізації — 0,12; зерново-тваринницької — 0,07 (в сільському господарстві загалом — 0,07). Термін окупності меліоративних заходів коливається від 5 до 14 років, для більшості сільськогосподарських культур поступаючись терміну окупності інвестицій в сільському господарстві. Однак на практиці ці нормативи часто перевищуються.

Для підвищення ефективності капітальних вкладень у меліорацію важливе значення має зміцнення матеріально-технічної бази меліорованих систем, і насамперед меліоративної інфраструктури — мережі водопровідних та скидних каналів, приладів та устаткування, що забезпечують автоматизацію водорозподілу, гідротехнічне регулювання та вимірювання водоподачі тощо. Меліоративна інфраструктура є найбільш капіталомісткою частиною меліоративної системи, рівень її розвитку багато в чому визначає ефективність зрошуваних і осушуваних земель.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-08-01; просмотров: 209; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 44.201.24.171 (0.094 с.)