Землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення.



Землями промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення визначаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності.

До земель промисловості належать землі, надані для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд промислових, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств, їх під’їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-побутових будівель, інших споруд.

До земель транспорту належать землі, надані підприємствам, установам та організаціям залізничного, автомобільного транспорту і дорожнього господарства, морського, річкового, авіаційного, трубопровідного транспорту та міського електротранспорту для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту і розвитку об’єктів транспорту.

До земель зв’язку належать земельні ділянки, надані під повітряні і кабельні телефонно-телеграфні лінії та супутникові засоби зв’язку.

Землями енергетичної системи визначаються землі, надані під електрогенеруючі об’єкти (атомні, теплові, гідроелектростанції та інші), під об’єкти транспортування електроенергії до користувача.

Землями оборони визначаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.

Земельний фонд України, тобто вся територія в межах її кордонів, станом на 01.01.2004 року (за даними Держкомзему України) становив 60 354,8 тис. га (табл. 1.).

 

 

Таблиця 1. Земельний фонд України станом на 01.01.2004 р.

Види основних угідь, функціональне використання Площа земель
всього, тис. га % до території
Сільськогосподарські угіддя 41 788,5 69,2
у тому числі:    
ріллі 32 480,2 53,5
багаторічних насаджень 907,3 1,5
сіножатей і пасовищ 7 968,3 13,2
Ліси й інші лісовкриті площі з них: 10 457,5 17,3
укритих лісовою рослинністю 9 621,2 15,9
не вкритих лісовою рослинністю 188,5 0,3
Забудовані землі, з них під: 2 459,2 4,1
житловою забудовою 439,5 0,7
промисловими об'єктами 221,3 0,36
громадською забудовою 289,4 0,4
вулицями, площами, набережними, об'єктами транспорту 490,4 0,8
Відкриті заболочені землі 953,5 1,6
Відкриті землі без рослинного покри­ву або з незначним рослинним покри­вом (піски, яри, землі, зайняті зсувами, щебенем, галькою, голими скелями) 1 055,2 1,7
Води (території, вкриті поверхневими водами) 2 420,5 4,0
Інші землі 1 220,4 2,0
Разом (територія) 60 354,8

 

За останні 15 років земельної реформи в Україні відбуваються перетворення в сільськогосподарському землекористуванні. Істотно змінились правові й організаційно-територіальні форми землекористування, особливо в сільському господарстві, форми власності на землю та інші засоби виробництва, земельні відносини в усіх галузях економіки, ефектив­ність використання земельних та інших ресурсів.

Із проведенням земельної реформи в Україні, яка є складовою частиною економічної реформи, значно змінились завдання, зміст і порядок проведення землеустрою.

З реформуванням земельних відносин, при переході до ринку, з’явилися нові види землевпорядних дій: виявлення земель, які не використовуються, нераціонально чи неефективно використовуються; формування земель запасу; перерозподіл земель між різними формами власності, оренда. Суттєво змінився зміст землевпорядних робіт із посиленням правових, екологічних, економічних, технологічних та інших обмежень у використанні земель.

Відповідно до Земельного кодексу України прий­нято Закон України „Про землеустрій”. Основна мета його — забезпечення раціонального використання та охорони земель, створення сприят­ливого екологічного середовища і поліпшення природних ландшафтів. У ньому визначаються соціально-економічні та екологічні заходи, спря­мовані на регулювання земельних відносин і ра­ціональну організацію території адміністративно-територіальних утворень, суб’єктів господарю­вання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин та розвитку продуктивних сил.

Завдання Закону — визначення і врегулювання правових, екологічних, соціальних та організа­ційних засад при здійсненні землевпорядної діяльності й спрямування його на забезпечення раціонального, економічно збалансованого ви­користання земель, створення сприятливого, еко­логічно безпечного довкілля і поліпшення ланд­шафтів.

Землеустрій –це сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональної організації території адміністративно-територіальних утворень, суб’єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил.

Землеустрій виконує важливі функції організації раціонального використання земельних ресурсів, їх охорони та захисту ґрунтів, безвідносно до цільового призначення земель. Він є однією із функцій державного управління в сфері землекористування і поширюється на землі всіх форм власності.

Розрізняють такі види землеустрою:прогнозне, передпроектне, територіальне, внутрішньогосподарське.

До прогнозних і передпроектних землевпорядних дій відносяться: розробка схем використання і охорони земельних ресурсів, в т. ч. протиерозійних і інших ґрунтозахисних засобів; розробка схем землеустрою областей і окремих регіонів; розробка прогнозів, регіональних програм використання і охорони земель; обґрунтування розміщення, встановлення і зміни меж територій з особливим природоохоронним, рекреаційним і заповідним режимами.

Територіальний землеустрій, дозволяє визначити цільове призначення земель, здійснювати міжгалузевий і внутрішньогалузевий розподіл (перерозподіл) земельного фонду між конкретними суб’єктами.

Внутрішньогосподарський землеустрій проводиться в рамках конкретних сільськогосподарських підприємств і полягає в раціональному розміщенні виробничих одиниць і господарських центрів, внутрішніх доріг, організації угідь і сівозмін, природоохоронних зон, економічно оптимальному устрою території, садів, виноградників, ягідників, кормових угідь.

Мета землеустрою полягає в забезпеченні раціонального використання та охорони земель, створенні сприятливого екологічного середовища та поліпшені природних ландшафтів.

Основними завданнями землеустрою є:

а) реалізація державної політики щодо використання та охорони земель, здійснення земельної реформи, вдосконалення земельних відносин, наукове обґрунтування розподілу земель за цільовим призначенням з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів, формування раціональної системи землеволодіння i землекористування, створення екологічно сталих агроландшафтів тощо;

б) надання інформації для правового, економічного, екологічного i містобудівного механізмів регулювання земельних відносин на національному, регіональному, локальному i господарському рівнях шляхом встановлення особливого режиму та умов використання й охорони земель;

в) встановлення і закріплення на місцевості меж адміністративно-територіальних утворень, територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, меж земельних ділянок власників і землекористувачів;

г) прогнозування, планування і організація раціонального використання та охорони земель на національному, регіональному, локальному і господарському рівнях;

ґ) організація території сільськогосподарських підприємств, установ і організацій з метою створення просторових умов для еколого-економічної оптимізації використання та охорони земель сільськогосподарського призначення, впровадження прогресивних форм організації управління землекористуванням, удосконалення структури і розміщення земельних угідь, посівних площ, системи сівозміни, сінокосо- і пасовищезміни;

д) розробка і здійснення системи заходів із землеустрою для збереження природних ландшафтів, відновлення та підвищення родючості ґрунтів, рекультивації порушених земель і землювання малопродуктивних угідь, захисту земель від ерозії, підтоплення, висушення, зсувів, вторинного засолення, закислення, заболочення, ущільнення, забруднення промисловими відходами та хімічними речовинами тощо, консервації деградованих і малопродуктивних земель, запобігання іншим негативним явищам;

є) організація території підприємств, установ і організацій з метою створення умов сталого землекористування та встановлення обмежень і обтяжень (земельних сервітутів) у використанні та охороні земель несільськогосподарського призначення;

є) отримання інформації щодо кількості та якості земель, їхнього стану та інших даних, необхідних для ведення державного земельного кадастру, моніторингу земель, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель.

Землеустрій базується на таких принципах:

а) дотримання законності;

б) забезпечення науково обґрунтованого розподілу земельних ресурсів між галузями економіки з метою раціонального розміщення продуктивних сил, комплексного економічного і соціального розвитку регіонів, формування сприятливого навколишнього природного середовища;

в) організації використання та охорони земель із врахуванням конкретних зональних умов, узгодженості екологічних, економічних і соціальних інтересів суспільства, які забезпечують високу економічну і соціальну ефективність виробництва, екологічну збалансованість і стабільність довкілля та агроландшафтів;

г) створення умов для реалізації органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами їхніх конституційних прав на землю;

ґ) забезпечення пріоритету сільськогосподарського землеволодіння і землекористування;

д) забезпечення пріоритету вимог екологічної безпеки, охорони земельних ресурсів і відтворення родючості ґрунтів, продуктивності земель сільськогосподарського призначення, встановлення режиму природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

В умовах ринкової економіки значно зростає роль правової сторони землеустрою, що закріплює право володіння, користування і розпорядження землею, яке виступає у всіх країнах як гарантоване законодавством право індивідуальної приватної власності на землю. Однак це право ні в якому випадку не дає її власникові необмеженого права розпоряджатись землею. Такі обмеження здійснюються проведенням землеустрою.

Ефективне використання землі і підвищення родючості ґрунтів являється одною із важливих загальнодержавних проблем, які відносяться не тільки до тих землеволодінь і землекористувань, котрі займаються сільськогосподарським виробництвом, але і до всіх інших землекористувачів, використовуючи землю в інших галузях народного господарства.

В процесі землеустрою, який є головним ланцюгом в системі організації раціонального використання земель, здійснюються заходи по утворенню, переустрою і вдосконаленню землекористувань різних підприємств і організацій, а також по внутрігосподарському устрою їх сільськогосподарських угідь, створенню необхідної територіальної основи для успішної діяльності землекористувачів і раціональному використанню наданих їм земель у відповідності з їх цільовим призначенням.

Роль землеустрою як системи державних заходів по раціональному і ефективному використанню земель в наш час зростає, тому що земля – головний засіб сільськогосподарського виробництва. В зв’язку з цим, при розвитку всіх галузей народного господарства земля стає все більш дефіцитним природним ресурсом. Площа ріллі на одного мешканця з кожним роком скорочується, а резерви освоєння нових земель практично вичерпані. З цього приводу і виникають питання охорони земель.

Землеустрій здійснюється державними землевпорядними організаціями за рахунок коштів державного, республіканського і місцевих бюджетів.

Розробка землевпорядних проектів, пов’язаних з охороною земель може проводитись з ініціативи власників земель і землекористувачів за їх рахунок державними та іншими землевпорядними організаціями.

Землевпорядні дії здійснюють в установленому законом порядку, який передбачає підготовчі роботи, складання, розгляд і затвердження проекту, перенесення його в натуру, оформлення і видачу документів, авторський нагляд. Головне місце належить складанню проектів землеустрою.

Складність і різноманітність питань, які розв’язують при складанні про­ектів землеустрою, створили передумови для розроблення теоретичних основ землевпорядного проектування, методів і технологій проектування, і отже, сформували предмет навчальної дисципліни «Землевпорядне проектування».

Землевпорядне проектування— це наукова дисципліна, яка ви­вчає методи проектування і закономірності функціонування землі як головного засобу виробництва в сільському та лісовому господарствах, просторового базису і природного ресурсу для найповнішого, науково обґрунтованого, раціонального і ефективного використання земель.

Проектування територій адміністративно-територіальних утво­рень, землеволодінь і землекористувань — це формування їхніх меж і організація території новостворюваних утворень або землеволодінь і землекористувань чи вдосконалення (ліквідація недоліків) існуючих.

Мета проектування — розробити документи і пропозиції до них, які необхідні для організації і виконання всіх робіт, пов’язаних зі ство­ренням нових або вдосконаленням існуючих адміністративно-територіальних утворень, землеволодінь і землекористувань.

Як відомо, суспільне виробництво перебуває в стані постійного розвитку. Від змін історичних умов залежить зміст землеустрою, який є складовою виробництва. Залежно від того, як розвиваються продуктивні сили, змінюються знаряддя праці та способи суспіль­ного впливу на родючість ґрунтів, змінюється і устрій землі, яку використовують у процесі виробництва. В історичному розвитку кожен суспільний спосіб виробництва, створюючи властиву йому форму земельної власності, сам визначав відповідні цій формі власності на землю зміст землеустрою, а отже, методи землевпоряд­ного проектування.

З появою поняття «землеустрій», яке охоплювало не тільки ме­жування землевимірювання, а й взагалі всі роботи, пов’язані з на­веденням порядку на землі та організацією території, вчені, які ви­вчали цю сферу знань, зіткнулися з необхідністю точнішого визна­чення меж землеволодінь і земельних угідь та умов їх використання. Так з’явилися перші проекти землеустрою і методи їх складання.

У зв’язку з необхідністю вдосконалення державного управління земельними ресурсами постало питання теоретичного і практичного відпрацювання і обґрунтування змісту і методів розроблення загальнодержавних і регіональних програм, схем землеустрою адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою територій і землеволодінь та землекористувань.

Організація території в процесі землевпорядного проектування (процес і результат) — це раціональне просторове поєднання функ­ціональних земельно-територіальних елементів (виробництва, роз­селення, природокористування), які об’єднуються структурами управління з метою створення і підтримання повноцінного середо­вища проживання людини та виробництва.

Об’єктами землевпорядного проектування організації території є просторові соціально-економічні та екологічна системи різних ієра­рхічних рівнів:

1. Країна в цілому (загальнодержавний рівень).

2. Автономна Республіка Крим, область або група районів (регіо­нальний рівень).

3.Міські та сільські поселення, сільські та селищні ради, земле­володіння та землекористування (місцевий рівень).

Дисципліна «Землевпорядне проектування», спираючись на об’єктивні економічні закони, систему соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на реалізацію положень земель­ного законодавства, розробляє методологію і методику ефективного і раціонального використання та охорони земель на різних категорі­ях, видах і типах землекористування, адміністративно-територіаль­них утворень, по регіонах і країні в цілому. Вона розглядає законо­мірності і конкретні методичні рекомендації щодо розроблення і об­ґрунтування проектних рішень зі створення і вдосконалення організації території адміністративно-територіальних утворень, землево­лодінь і землекористувань, територіальної організації сільськогос­подарського та інших виробництв відповідно до умов різних регіонів країни і форм власності на землю.

Мета курсу полягає у вивченні закономірностей організації ви­користання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва, прискорення темпів зростання про­дуктивності праці на основі досягнень науково-технічного прогресу і раціонального використання землі, трудових і фінансових ресурсів; методів і технологій моделювання сталого землекористування; професійній і екологічній підготовці інженерів-землевпорядників.

У результаті вивчення дисципліни студент має: освоїти методику техніко-економічного обґрунтування, формування та організації те­риторії адміністративно-територіальних утворень, землеволодінь і землекористувань, складання схем і проектів землеустрою; оволоді­ти методами наукових досліджень, різними способами організації території та формування правового режиму землекористування, створення сприятливого середовища і поліпшення природних ландшафтів, розроблення системи заходів щодо збереження, віднов­лення і підвищення родючості ґрунтів, попередження деградації земель від негативних явищ.

 

Землевпорядне проектування тісно пов’язано з іншими навчальними дисциплінами (мал. 1.)

 

 

Малюнок 1. Зв’язок землевпорядне проектування з іншими навчальними дисциплінами

Розділ 1



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-26; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.204.48.64 (0.013 с.)