Організаційно-правові форми підприємницької діяльності.

Для обрання організаційно-правової форми новостворюваного підприємства слід керуватися чинним законодавством, зокрема законами України «Про господарські товариства», «Про підприємства в Україні», «Про сільськогосподарську кооперацію», «Про фермерське господарство», «Про підприємництво». Серед передбачених чинним законодавством організаційно-правових форм підприємницької діяльності можна відзначити зокрема:

- акціонерне товариство;

- товариство з обмеженою відповідальністю;

- товариство з додатковою відповідальністю;

- повне товариство;

- командитне товариство;

- сільськогосподарський кооператив;

- фермерське господарство.

Крім того, Закон України «Про підприємництво» надає можливість здійснювати підприємницьку діяльність без створення юридичної особи.

Підприємства вищезгаданих організаційно-правових форм є юридичними особами. Кожна з них має свої особливості, що обумовлюються кількістю засновників, ступінню їхньої участі в управлінні підприємством та розподілі прибутків, різною мірою відповідальності за зобов'язаннями підприємства та іншими факторами.

Акціонерним визнається товариство, що має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості. Акціонери викуповують акції, сплачуючи їх власним майном, майновими правами або грошима.

Розрізняють два види акціонерних товариств:

- відкрите акціонерне товариство (ВАТ), акції якого можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах;

- закрите акціонерне товариство (ЗАТ), акції якого розподіляються між засновни­ками і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі.

В акціонерному товаристві статутний капітал поділений на певну кількість акцій рівної номінальної вартості. Скільки у члена КСП є оплачених його майновими паями акцій, стільки він має голосів при прийнятті рішень, що стосуються діяльності товариства.

За борги підприємства акціонер відповідає тільки своїми акціями.

На свої акції при наявності прибутку в підприємстві він буде одержувати дивіденди.

Учасники створення акціонерного товариства не зобо­в'язані в ньому працювати.

Акціонерна форма власності є обов'язковою при рефор­муванні державних промислових та інших підприємств. Однак для реформування сільськогосподарських підпри­ємств вона мало підходить, оскільки при виході з акціонерного товариства селянин одержує лише акції, а його земельна частка і майновий пай стають власністю акціонерного товариства. Акції до того ж у разі збит­ковості виробництва знецінюються.

Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) — це підприємство, що має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами.

В даному товаристві статутний фонд розділений на процентні частки, розмір яких визначається установчими документами. Учасники мають кількість голосів, пропор­ційну до розміру їх часток у статутному фонді.

За борги підприємства учасники товариства несуть відповідальність у межах своїх часток у статутному фонді. Це значить, що якщо підприємство збанкрутувало, то його учасник втрачає свій майновий пай і належну йому частину приросту майна за період функціонування товариства.

Особливістю товариства з обмеженою відповідальністю є те, що при прийнятті загальними зборами основних рішень з діяльності товариства необхідна одностайність. Якщо у господарстві сотні чоловік, досягти цього важко, оскільки серед членів товариства буде чимало пенсіонерів і працюючих на стороні. За цієї обставини створюються труднощі в узгодженні інтересів і оперативному прий­нятті рішень, що може негативно позначатися на результатах господарської діяльності колективу і особистих прибутках його членів.

Якщо товариство з обмеженою відповідальністю утворю­ється невеликою кількістю учасників (наприклад, до 30 чоловік), то слабкі сторони цієї форми господарювання виявляються менше.

Участь у створенні товариства з обмеженою відпо­відальністю не зобов'язує у ньому працювати.

Товариство з обмеженою відповідальністю найбільш ефективне, якщо його створює невелика кількість учасників.

Товариством з додатковою відповідальністю є товариство, що має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Товариство з додатковою відповідальністю відрізняється від ТОВ розміром та порядком відповідальності його учасників.

Створення, управління, розподіл прибутку та інші аспекти організації та діяльності даного товариства є аналогічними товариству з обмеженою відповідальністю.

Відмінність полягає лише в тому, що учасники даного товариства відповідають за його борги не лише своєю часткою у майні товариства, а, якщо це необхідно, і додатковим своїм майном в однаково кратному розмірі до внеску кожного учасника.

Ця обставина викликає більше довір'я до даного това­риства з боку кредиторів, оскільки відповідальність додатковим майном підвищує гарантії повернення позик.

Повним товариством – є господарське товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльність та несуть повну солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном.

Принцип солідарної відповідальності означає, що за борги підприємства може відповідати як кожний член повного товариства адекватно своїй частці в статутному капіталі, так і один член товариства за всіх інших. Управління господарством в повному товаристві здійснюється всіма учасниками підприємства, які доручають одному чи кільком особам зі свого середовища вести справи товариства, виступати від його імені і представляти його інтереси.

Повне товариство може підійти, наприклад, невеликому колективу близьких родичів, які повністю довіряють один одному і вирішили об'єднати свої земельні частки і майнові паї для спільного ведення підприємницької діяльності.

Командитним товариством визнається товариство, в якому разом з одним або більше учасників, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, є один або більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майні товариства (вкладників).

Ці дві групи засновників відрізняються різною мірою відповідальності за зобов'язаннями товариства, формою участі в управлінні його справами, порядком повернення їм внесків у разі ліквідації підприємства тощо.

Командитне товариство складається з учасників з повною відповідальністю і вкладників. Перші управляють підприємством і несуть солідарну відповідальність за борги підприємства не тільки своїми частками в статут­ному фонді, а й іншим належним їм майном. Другі не вмішуються в управління підприємством і можуть брати участь в ньому лише з правом дорадчого голосу. Їх відповідальність за борги господарства обмежена лише їхніми частками у статутному фонді.

Хто не боїться відповідальності, впевнений у своїх силах і хоче брати активну участь в управлінні господарською діяльністю майбутнього підприємства — може стати його учасником з повною відповідальністю. Пенсіонерам чи людям передпенсійного віку, а також тим, хто не пов'язує свої інтереси з сільськогосподарським виробництвом, вигідніше стати вкладником товариства. Як вкладники, вони одержуватимуть на свій майновий пай, який внесли до статутного фонду, дивіденди залежно від прибутків підприємства, а за здану в управління земельну частку — рентні платежі згідно укладеного договору.

Отже, при наявності невеликої професійної команди можна створити досить мобільне в управлінні госпо­дарство. Складністю при цьому є те, що, згідно з діючим законодавством, сукупний розмір майнових паїв повних учасників не повинен бути меншим 50 % статутного фонду. Це потребує від них певних дій по збільшенню свого вкладу у статутний фонд.

Трудова участь у командитному товариств не обов'язкова.

Сільськогосподарський виробничий кооператив — це підприємство, створене для спільного ведення сільсько­господарського виробництва з обов'язковою трудовою участю в його діяльності.

Вищим органом управління є загальні збори, які право­мірні приймати рішення, якщо на них присутні більше половини членів кооперативу, що є перевагою цієї організаційно-правової форми порівняно з будь-яким товариством.

Привабливим у виробничому кооперативі є й те, що поряд з його членами, які наділені правом ухвального голосу, можуть бути і асоційовані члени кооперативу, які мають дорадчий голос. Останніми можуть бути, зокрема, пенсіонери, що, на відміну від товариств (окрім командитного), дозволяє управляти справами кооперативу меншій кількості людей.

Члени кооперативу відповідають за зобов'язання кооперативу лише в межах своїх пайових майнових внесків.

Слабкою стороною даної форми, окрім обов'язків щодо трудової участі, є голосування за принципом "один член кооперативу — один голос", незалежно від вкладу члена кооперативу в розвиток підприємства.

Фермерське господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією.Членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 16-річного віку, та інші родичі, які об'єдналися для роботи в цьому господарстві.Фермерське господарство може бути створено однією особою.

Голова фермерського господарства виступає в одній особі як менеджер (керуючий), підпри­ємець і власник, бере управління і всю відповідальність за результати діяльності тільки на себе.

Збільшення стартового капіталу для досягнення оптимальності господарства можна також досягти за рахунок оренди землі і майна членів КСП (наприклад, пенсіонерів), що вийшли з господарства, або одержання їх від родичів у спадщину, в результаті дарування тощо.

Індивідуальне підприємництво. Українське законодавство надає можливість тому чи іншому членові КСП право займатися індивідуальною підприємницькою діяльністю, не пов'язаною з виробництвом сільськогосподарської продукції, не реєструючись при цьому як юридична особа. При прийнятті рішення стати індивідуальним підприємцем бажаючий може, наприклад, обміняти свою земельну частку на майнові паї ті їх членів КСП, яким потрібна земля, і, приєднавши їх до свого майнового паю, викупити в господарстві, що реорганізується, за всю суму паїв автомашину, трактор, автокран чи іншу техніку, на якій він раніше працював, або приміщення, чи деревообробний верстат, чи те і інше, що стане йому матеріальною основою для організації індивідуальної підприємницької діяльності.

Індивідуальне підприємництво може виявитися найбільш вигідним у сферах обслуговування, ремонту, деревообробки, виконання ковальських та багатьох інших робіт. Але перш, ніж зробити такий вибір, кожен повинен добре вивчити, кому можуть бути потрібними його послуги і чи достатньо буде у нього клієнтів та заробітку.