Землі сільськогосподарського призначення.

Вступ

Земля — незамінне і неоціненне багатство будь-якого суспільства. Вона є основним природним ресурсом, матеріальною умовою життя і діяльності людей, основою для розміщення і розвитку всіх галузей народного господарства, головним засобом виробництва в сільському і лісовому господарст­вах. Тому ефективний розвиток економіки неможливий без організації ра­ціонального використання й охорони землі. Важливу роль у цьому процесі відіграє землеустрій який дає змогу за допомогою системи правових, інже­нерно-технічних, економічних і юридичних заходів організувати екологічно й економічно доцільне використання земель, забезпечити ефективну орга­нізацію території та розміщення виробництва.

Перед суспільством стоїть складне завдання: організувати використання земель так, щоб, з одного боку, зупинити процеси деградації ґрунтів, відно­вити і поліпшити їх, а з другого, — забезпечити підвищення ефективності виробництва за рахунок організації раціонального землеволодіння і земле­користування. Воно може бути розв’язане тільки в ході землеустрою, голов­на мета якого полягає в організації раціонального використання і охорони землі, створенні сприятливого екологічного середовища, поліпшенні при­родних ландшафтів і реалізації земельного законодавства.

З метою раціонального використання та охорони земель, створення сприятливого екологічного середовища та поліпшення природних ландшафтів Земельним кодексом передбачається проведення землеустрою, моніторингу земель, державного земельного кадастру та економічного стимулювання.

Охорона земель спрямована на збереження родючості ґрунтів, підвищення продуктивності землі, використання земельних ресурсів у відповідності з їх цільовим призначенням, недопущення забруднення землі шкідливими речовинами та інше.

Охорона земель здійснюється на основі комплексного підходу до угідь як до складових природних утворень (екосистем) з урахуванням цілей і характеру їх використання, зональних і регіональних особливостей. Система раціонального використання земель повинна мати природоохоронний, ресурсозберігаючий, відтворювальний характер і передбачати збереження ґрунтів, обмеження негативного впливу на них, а також рослинний і тваринний світ, геологічні породи, водні джерела та інші компоненти навколишнього середовища.

Щоб установити господаря на землі для її правильного використання в Земельному кодексі прийнятому 25 жовтня 2001 року вказано, що земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Розпоряджаються землею відповідні ради, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх.

Власники землі і землекористувачі, в тому числі орендатори повинні здійснювати:

- раціональну організацію території;

- збереження і підвищення родючості ґрунтів, а також поліпшення інших корисних властивостей землі;

- захист земель від водної та вітрової ерозії, селів, підтоплення, заболочування, вторинного засолення, висушення, ущільнення, забруднення відходами виробництва, хімічними і радіоактивними речовинами та від інших процесів руйнування;

- захист від заростання сільськогосподарських угідь чагарниками і дрібноліссям, інших процесів погіршення культуртехнічного стану земель;

- рекультивацію порушених земель, заходи щодо підвищення їх родючості та поліпшення інших корисних властивостей землі;

- тимчасову консервацію деградованих сільськогосподарських угідь, якщо іншими способами неможливо відновити родючість ґрунтів.

Усі землі в межах території України за основним цільовим призначенням поділяються на дев’ять самостійних категорій:

1. Землі сільськогосподарського призначення

2. Землі житлової та громадської забудови

3. Землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення

4. Землі оздоровчого призначення

5. Землі рекреаційного призначення

6. Землі історико-культурного призначення

7. Землі лісового фонду

8. Землі водного фонду

9. Землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення

Землі сільськогосподарського призначення.

Землями сільськогосподарського призначення визначаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної інфраструктури або призначені для цих цілей.

Землі сільськогосподарського призначення складаються із сільськогосподарських та несільськогосподарських угідь. До сільськогосподарських угідь відносять­ся землі, які використовуються у якості основного за­собу сільськогосподарського виробництва:

1) рілля, тобто землі, які регулярно розорюються з метою ство­рення агротехнічних умов для вирощування на них сільськогосподарських культур;

2 ) багаторічні наса­дження – сільськогосподарські угіддя, на яких виро­щуються плодові насадження деревного або кущового типу, що плодоносять протягом тривалого періоду (сади, виноградники, хмільники тощо);

3) сіножаті – сільськогосподарські угіддя, на яких вирощується трав’яниста рослинність, що використовується для відгодівлі худо­би;

4) пасовища – сільськогосподарські угіддя, на яких вирощується трав’яниста рослинність з метою випасан­ня худоби;

5) перелоги – сільськогосподарські угіддя, як правило, рілля, які тимчасово виведені з активного сільськогосподарського обробітку (розорювання) з метою природного відновлення родючості ґрунтів.

До земель сільськогосподарського призначення на­лежать також землі, які використовуються в якості просторового базису для розміщення об’єктів, техноло­гічно тісно пов’язаних з веденням сільськогосподарського виробництва (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісового фонду, землі під господарськими будівлями і дворами), а також деградовані землі, які тимчасово виведені із активного сільськогосподарського обробітку з метою виконання комплексу заходів щодо штучного відновлення родю­чості ґрунтів.

Землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення.

Землі природно-заповідного фонду – це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об’єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об’єктів природно-заповідного фонду. До цих земель включаються природні території та об’єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об’єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва).

Землі історико-культурного призначення.

До земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані: історико-культурні заповідники, музеї-заповідники, меморіальні парки і кладовища, могили, історичні або меморіальні садиби, будинки, споруди і пам’ятні місця, пов’язані з історичними подіями; городища, кургани, давні поховання, пам’ятні скульптури, поля давніх битв, залишки фортець, військових таборів, поселень і стоянок; архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри, квартали, площі, залишки стародавнього планування і забудови міст та інших населених пунктів, споруди цивільної, промислової, військової, культової архітектури, народного зодчества, садово-паркові комплекси, фонова забудова.

Землі лісового фонду.

До земель лісового фонду належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Землі водного фонду.

До земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об’єктами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення до них; береговими смугами водних шляхів. Для створення сприятливого режиму водних об’єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою.

Розділ 1

Підготовчі роботи

Підготовчі роботи є першим етапом розроблення проекту земле­устрою. Вони потрібні для одержання матеріалів, які використову­ють при складанні, обґрунтуванні й оформленні проекту землеуст­рою і перенесенні його в натуру.

В процесі підготовчих робіт для складання проекту територіального землеустрою:

- установлюють склад учасників територіального землеустрою;

- виявляють землевпорядні побажання і пропозиції зацікавле­них землевласників і землекористувачів, відомств, установ і органі­зацій;

- підбирають, перевіряють і оцінюють матеріали, потрібні для складання і перенесення в натуру проектів територіального земле­устрою;

- вивчають підстави проведення землеустрою;

- підготовляють і затверджують завдання на проектування.

Підготовчі роботи складаються з камеральної землевпорядної підготовки і польового землевпорядного обстеження території.

Камеральну землевпорядну підготовку виконують до виїзду на об'єкт проектування. Її починають із визначення або уточнення учас­ників землеустрою, тобто власників землі і землекористувачів, інте­реси яких у тому або іншому відношенні торкаються землеустрою. Учасниками землеустрою є юридичні і фізичні особи, взаємно пов'язані з упорядкуванням землекористування, а також ті, яких потрібно залучити для усунення певних недоліків землекористу­вання, чи землевласники і землекористувачі, землекористування яких порушується відведенням земель.

Визначивши учасників землеустрою, складають їх список, зазна­чаючи назву і місцезнаходження юридичних і фізичних осіб, а та­кож інші необхідні дані.

Щоб з'ясувати пропозиції власників землі і землекористувачів, інших зацікавлених установ і організацій про доцільність прове­дення землеустрою, про площі, склад угідь, розміщення і межі зе­мельних ділянок, що відводяться, їхні побажання і думки запису­ють у спеціальному протоколі або акті.

Для складання проекту територіального землеустрою потрібні такі матеріали:

- планово-картографічні матеріали в необхідному масштабі (як правило, масштабу 1: 5000, 1: 10 000, 1: 25 000 і більше);

- дані державного земельного кадастру, державного містобудів­ного кадастру, державної реєстрації речових прав на нерухоме май­но й угод із ними, оцінювання землі, матеріали інвентаризації зе­мельних ділянок;

- матеріали проведеного раніше землеустрою;

- дані обчислення площ земельних угідь, обстежень і вишуку­вань (ґрунтових, геоботанічних та ін.);

- різні схеми і проекти щодо землевпорядної території (земле­устрою, планування і забудови, меліорації, будівництва доріг, пере­розподілу земель тощо);

- матеріали, що характеризують особливий режим і умови (обмеження, обтяження, земельні сервітути) користування землею;

- дані про природні й економічні умови господарств (клімат, ре­льєф, водний режим, спеціалізація сільськогосподарських підприємств, урожайність сільськогосподарських культур за останні 3-5 років та інші дані, що характеризують умови й ефективність сільсь­когосподарського виробництва, якщо землевпорядковують сільсько­господарські об'єкти);

- дані про розміщення заповідників, заказників, пам'яток при­роди, культури, історико-культурних об'єктів тощо;

- матеріали про встановлення меж водоохоронних зон, інших те­риторій, які охороняються, і режими використання земель у них;

- дані про встановлення меж сіл, селищ, міст;

- інші дані, потрібні для складання проекту.

Перелік і зміст матеріалів залежать від виду розроблювального проекту землеустрою. Всі матеріали мають бути офіційними.

Польове землевпорядне обстеження проводять на території, де перерозподіляють землі. Для цього виїжджають у поле.

При обстеженні в натурі визначають місце розташування земе­льних масивів, намічуваних для розміщення запроектованих зем­леволодінь і землекористувань; установлюють наявність, стан і мо­жливості використання об'єктів інфраструктури (доріг, будівель і споруд, комунікацій, меліоративних мереж); вибирають місця і ді­лянки для розміщення садиб господарств (якщо це потрібно); уточ­нюють місце розташування деградованих земель, тобто забруднених, заражених, ерозійно небезпечних, які зазнають ерозії; виявляють земельні ділянки, що перебувають у стадії поліпшення і придатні для освоєння під інтенсивніші сільськогосподарські угіддя.

При польових підготовчих роботах у разі потреби перевіряють збереження межових знаків по зовнішніх межах землеволодінь і землекористувань, перевіряють і коригують у натурі планові матеріали. Якщо планово-картографічних і обстежених матеріалів немає або вони непридатні, то проводять зйомки й обстеження.

У процесі польового обстеження:

- уточнюють і оформляють побажання зацікавлених землевлас­ників і землекористувачів відносно проектних рішень;

- складають акт землевпорядного обстеження території;

- оформляють креслення землевпорядного обстеження, на якому відображають усі результати обстеження і пропозицій учасників землеустрою, прийняті для подальшої розробки;

- підписують креслення й акт усі учасники землеустрою.

На підставі виконаної роботи виконавці разом із замовником розробляють завдання на проектування.

Зміст завдання залежить від виду проекту землеустрою. Воно має бути коротким, не перевантаженим економічними показниками й іншою інформацією. Водночас воно має містити всі основні вимоги зі складу і вихідних драних проекту. Завдання погоджують із заціка­вленими сторонами. Його затверджує замовник.

Завдання на складання проекту має таку форму: титульний ар­куш, на якому зазначають, хто затвердив завдання; назву проекту; з ким погоджено — особи й організації, їхні підписи і печатки; підпис начальника районного відділу із земельних ресурсів; дату, печатку.

Зміст завдання:

- підстава для проектування;

- замовник і проектувальник;

- завдання проектування (що зробити, на яких землях, де роз­міщені об'єкти проектування, їх спеціалізація, умови використання земель, техніко-економічне обґрунтування проекту);

- вихідні дані (граничні розміри господарств, розрахункова уро­жайність культур, продуктивність тварин та інші економічні показ­ники діяльності господарств);

- форми власності на землю, яку буде надано;

- розміщення садиб;

- заходи щодо інженерного облаштування території: меліорація, будівництво доріг, водопостачання, електропередача (обсяги);

- кооперативні зв'язки (з виробництва і переробки продукції, спі­льного використання землі і техніки тощо);

- природоохоронні заходи;

- склад проекту, масштаб плану, обов'язкові креслення, зміст те­кстової частини, кількість комплектів проектної документації.

Висновок містить підписи (із зазначенням посад, печатки, дати) представників замовника і проектної організації.

На підставі завдання складають проект, основні контури і мож­ливі варіанти якого намічають зазвичай у процесі підготовчих робіт.

Розділ 2

Територіальний землеустрій

Підготовчі роботи.

Формування меж території сільських, селищних і міських рад передбачає розроблення схеми землеустрою адміністративного ра­йону.

Схеми землеустрою мають містити:

- аналіз стану використання території адміністративного району та функціонування систем розселення;

- аналіз намірів і потреб використання окремих територій, ви­значених у загальнодержавних програмах соціального, економічно­го розвитку, програмі використання й охорони земель та генераль­ній схемі планування територій;

- аналіз диспропорцій використання земель у межах існуючих територій;

- аналіз екологічного стану землекористування;

- напрями вдосконалення системи землекористування.

Підготовчі роботи складаються із:

- збирання, систематизації та аналізу матеріалів, які характери­зують природні й соціально-економічні умови району в цілому та в розрізі рад;

- вивчення планово-картографічних матеріалів;

- збирання, вивчення й систематизації земельно-облікових, історичних матеріалів, матеріалів ґрунтових, геоботанічних, меліоративних, водогосподарських, агролісомеліоративних, шляхових та інших вишукувань і обстежень, матеріалів землеустрою і лісоустрою, проектів меліорації земель тощо;

- вивчення й аналізу даних про фактичний стан і перспективи розселення;

- проведення польового обстеження територій району в розрізі рад, а також меж землеволодінь і землекористувачів із метою фор­мування їхніх меж.

Вступ

Земля — незамінне і неоціненне багатство будь-якого суспільства. Вона є основним природним ресурсом, матеріальною умовою життя і діяльності людей, основою для розміщення і розвитку всіх галузей народного господарства, головним засобом виробництва в сільському і лісовому господарст­вах. Тому ефективний розвиток економіки неможливий без організації ра­ціонального використання й охорони землі. Важливу роль у цьому процесі відіграє землеустрій який дає змогу за допомогою системи правових, інже­нерно-технічних, економічних і юридичних заходів організувати екологічно й економічно доцільне використання земель, забезпечити ефективну орга­нізацію території та розміщення виробництва.

Перед суспільством стоїть складне завдання: організувати використання земель так, щоб, з одного боку, зупинити процеси деградації ґрунтів, відно­вити і поліпшити їх, а з другого, — забезпечити підвищення ефективності виробництва за рахунок організації раціонального землеволодіння і земле­користування. Воно може бути розв’язане тільки в ході землеустрою, голов­на мета якого полягає в організації раціонального використання і охорони землі, створенні сприятливого екологічного середовища, поліпшенні при­родних ландшафтів і реалізації земельного законодавства.

З метою раціонального використання та охорони земель, створення сприятливого екологічного середовища та поліпшення природних ландшафтів Земельним кодексом передбачається проведення землеустрою, моніторингу земель, державного земельного кадастру та економічного стимулювання.

Охорона земель спрямована на збереження родючості ґрунтів, підвищення продуктивності землі, використання земельних ресурсів у відповідності з їх цільовим призначенням, недопущення забруднення землі шкідливими речовинами та інше.

Охорона земель здійснюється на основі комплексного підходу до угідь як до складових природних утворень (екосистем) з урахуванням цілей і характеру їх використання, зональних і регіональних особливостей. Система раціонального використання земель повинна мати природоохоронний, ресурсозберігаючий, відтворювальний характер і передбачати збереження ґрунтів, обмеження негативного впливу на них, а також рослинний і тваринний світ, геологічні породи, водні джерела та інші компоненти навколишнього середовища.

Щоб установити господаря на землі для її правильного використання в Земельному кодексі прийнятому 25 жовтня 2001 року вказано, що земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Розпоряджаються землею відповідні ради, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх.

Власники землі і землекористувачі, в тому числі орендатори повинні здійснювати:

- раціональну організацію території;

- збереження і підвищення родючості ґрунтів, а також поліпшення інших корисних властивостей землі;

- захист земель від водної та вітрової ерозії, селів, підтоплення, заболочування, вторинного засолення, висушення, ущільнення, забруднення відходами виробництва, хімічними і радіоактивними речовинами та від інших процесів руйнування;

- захист від заростання сільськогосподарських угідь чагарниками і дрібноліссям, інших процесів погіршення культуртехнічного стану земель;

- рекультивацію порушених земель, заходи щодо підвищення їх родючості та поліпшення інших корисних властивостей землі;

- тимчасову консервацію деградованих сільськогосподарських угідь, якщо іншими способами неможливо відновити родючість ґрунтів.

Усі землі в межах території України за основним цільовим призначенням поділяються на дев’ять самостійних категорій:

1. Землі сільськогосподарського призначення

2. Землі житлової та громадської забудови

3. Землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення

4. Землі оздоровчого призначення

5. Землі рекреаційного призначення

6. Землі історико-культурного призначення

7. Землі лісового фонду

8. Землі водного фонду

9. Землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення

Землі сільськогосподарського призначення.

Землями сільськогосподарського призначення визначаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної інфраструктури або призначені для цих цілей.

Землі сільськогосподарського призначення складаються із сільськогосподарських та несільськогосподарських угідь. До сільськогосподарських угідь відносять­ся землі, які використовуються у якості основного за­собу сільськогосподарського виробництва:

1) рілля, тобто землі, які регулярно розорюються з метою ство­рення агротехнічних умов для вирощування на них сільськогосподарських культур;

2 ) багаторічні наса­дження – сільськогосподарські угіддя, на яких виро­щуються плодові насадження деревного або кущового типу, що плодоносять протягом тривалого періоду (сади, виноградники, хмільники тощо);

3) сіножаті – сільськогосподарські угіддя, на яких вирощується трав’яниста рослинність, що використовується для відгодівлі худо­би;

4) пасовища – сільськогосподарські угіддя, на яких вирощується трав’яниста рослинність з метою випасан­ня худоби;

5) перелоги – сільськогосподарські угіддя, як правило, рілля, які тимчасово виведені з активного сільськогосподарського обробітку (розорювання) з метою природного відновлення родючості ґрунтів.

До земель сільськогосподарського призначення на­лежать також землі, які використовуються в якості просторового базису для розміщення об’єктів, техноло­гічно тісно пов’язаних з веденням сільськогосподарського виробництва (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісового фонду, землі під господарськими будівлями і дворами), а також деградовані землі, які тимчасово виведені із активного сільськогосподарського обробітку з метою виконання комплексу заходів щодо штучного відновлення родю­чості ґрунтів.