Поняття і сутність землевпорядного проектування

Планування землекористування — це процес прийняття рішень з метою визначення сталої, соціально і екологічно орієнтованої, суспільно бажаної і економічно доцільної форми використання земель.

Планування землекористування спрямоване на певну площу чи простір, а предметом розгляду є форма землекористування в її суспільному контексті.

У Земельному кодексі України планування використання земель виділено в окрему сферу і охоплює:

- загальнодержавні програми використання та охорони земель;

- регіональні програми використання та охорони земель;

- природно-сільськогосподарське районування земель;

- зонування земель.

Одночасно ст. 184 Земельного кодексу України визначає, що розроблення загальнодержавної і регіональних програм використання та охорони земель входить у зміст землеустрою, а отже, є предметом землевпорядного проектування.

Планування землекористування є складовою загальнодержавної системи планування. Водночас у зарубіжній практиці планування використання земель і землевпорядне проектування тісно взаємо­пов’язані і в окремих функціях переплітаються.

Планування — функція, що розв’язує проблеми обмежень у ви­користанні земель через урахування обмежених ресурсів суспільст­ва.

Планування землекористування — планування використання землі впродовж довгих періодів таким чином, щоб воно якнайкраще відповідало цілям проектів і побажанням місцевого населення та зберігало природні ресурси.

Планування землекористування — це оцінювання стану вико­ристання землі й альтернативних моделей землекористування та інших природних, соціальних і економічних умов з метою вибору і освоєння видів та типів землекористування, напрямів та діяльності, які є найкращими для досягнення поставлених завдань.

Державне планування використання та охорони земель в Украї­ні є об’єктивною необхідністю. Воно зумовлене низкою соціально-економічних чинників і насамперед особливою роллю землі в еко­номічній системі економіки держави.

Завдання планування щодо використання та охорони земель по­лягає у забезпеченні оптимального розподілу земель між галузями виробництва і для інших народногосподарських потреб, а також у максимальному збереженні земель сільськогосподарського призна­чення, особливо найцінніших сільськогосподарських угідь. Це пов’язано також із залученням до сільськогосподарського обігу не використовуваних земель і постійним підвищенням їх родючості, здійсненням протиерозійних і протисельових заходів, створенням умов для широкої рекультивації земель і всебічної охорони їх від забруднення та засмічення. Для вирішення цих завдань розробля­ють загальнодержавні та регіональні програми використання та охорони земель.

Землевпорядне проектування — це процес пошуку оптима­льних рішень організації використання земель, формування право­вого режиму землекористування та інформації для прийняття управлінських рішень.

На землекористування мають певний вплив історичні передумо­ви — політика, технології господарювання, стан суспільства та еко­номіки.

Зарубіжні вчені Р. Бурнел і В. Дірк запропонували чотири фун­кції планування землекористування, які у кожному випадку перед­бачають необхідність подолати ринкову неефективність чи несправедливість:

1) припинити ті використання, які несумісні з існуючими;

2) досягнути більшої ефективності у використанні земельних ресурсів певної території;

3) зменшити або унеможливити певні ризики;

4) зберегти або захистити цінні елементи довкілля.

Деусон подає три мезошкали і макрошкали завдань планування землекористування:

а) контролювати цілісність розподілу землі серед імовірних ви­користань;

б) досягти певних рівнів виробництва (особливо у сільському гос­подарстві);

в) контролювати змішане використання, щоб забезпечити безпеч­не та приємне довкілля.

Для обґрунтування необхідності проектування землекористуван­ня можна навести велику кількість аргументів. Наприклад, зару­біжний вчений Д. Стівен вказує на такі головні збитки внаслідок безпланового використання територій:

- нераціональне використання земель сільським господарством;

- існування землекористування, що призводить до деградації ґрунтів;

- позапланове вирубування лісу без забезпечення лісовіднов­лення;

- перевикористання водних ресурсів.

Інший зарубіжний вчений Дудал бачить основний обов’язок про­ектування землекористування у забезпеченні людства продуктами харчування. Дослідження FАО стосовно майбутніх світових ресурсів продуктів харчування дали такі висновки:

1. У цілому світ має в своєму розпорядженні достатньо землі для постачання продуктами сучасного і майбутнього населення планети.

2. Земельні ресурси нерівномірно розподілені як у межах країн, так і між ними.

3. У країнах, які розвиваються, витрати на виробництво є вели­кими, потрібно обов’язково враховувати проблемність самозабезпе­чення цих країн.

4. Беручи до уваги деградацію земель, особливо ґрунтів як ресур­су, потрібно дбайливо його охороняти.

5. Існують території, земельні ресурси яких не готові нині забез­печувати проживання населення.

Отже, необхідність ефективнішого землевпорядного проектуван­ня як засобу пошуку землекористування значною мірою зумовлена потребою визначення конкретних варіантів використання землі з урахуванням інтересів сучасного та майбутніх поколінь. Землевпо­рядне проектування здійснюється на конкретних територіях і фор­мує реальні типи землекористування.

Для того щоб визначити місце землевпорядного проектування в системі землеустрою, потрібно враховувати такі обставини.

По-перше, землеустрій споконвіку означав наведення порядку на землі. Земля може бути влаштована щонайкраще тільки тоді, коли всі рішення будуть продуманими, всебічно обґрунтованими, випливатимуть із чіткої програми дій і враховуватимуть конкретні природноекономічні умови.

Організація землі як природного тіла, головного засобу виробни­цтва в сільському господарстві й об’єкта майнових відносин перед­бачає вирішення багатьох проблем з ґрунтознавства, біології, агро­номії, технології, економіки, організації виробництва, меліорації, дорожньої справи, планування, будівництва тощо. Відповідні знан­ня можна акумулювати, сконцентрувати і застосувати при земле­устрої тільки в разі використання цілісного проекту, що реалізує задум проектувальника, враховує всі необхідні умови і вимоги. От­же, землевпорядне проектування — основна і невід’ємна частина землеустрою, без якої неможливо організувати раціональне викори­стання й охорону земель.

По-друге, завдання землеустрою, пов’язані з організацією ра­ціонального використання й охорони земель, регулюванням земле­володіння і землекористування, можуть бути вирішені тільки на основі проектів землеустрою або з використанням даних, які міс­тяться в них. Наприклад, для того щоб сформувати раціональну си­стему землеволодіння і землекористування, потрібно провести реорганізацію території, утворити нові й упорядкувати земельні масиви існуючих сільськогосподарських та інших підприємств, усунути не­доліки землекористування (черезсмужжя, далекоземелля, уклиню­вання, вкраплювання тощо), здійснити відведення земель. Цього досягають за допомогою проектів територіального устрою.

Для створення просторових умов, що забезпечують раціональне функціонування сільськогосподарських підприємств, упровадження прогресивних форм організації виробництва і праці, удосконалення складу й розміщення угідь і сівозмін потрібно розробити проект вну­трішньогосподарського землеустрою. Тому землевпорядне проекту­вання — це головний засіб (спосіб) вирішення землевпорядних за­вдань.

По-третє, землеустрій в Україні регламентується чинним зе­мельним законодавством і охоплює визначені землевпорядні дії.

Велику частину землевпорядних дій здійснюють або розроблен­ням проектів землеустрою безпосередньо (міжгосподарський і внут­рішньогосподарський землеустрій), або методами землевпорядного проектування (складання схем землеустрою районів, регіону).

Крім того, низка землевпорядних напрацювань у вигляді спеці­альних техніко-економічних обґрунтувань (ТЕО) і розрахунків (ТЕР), інших схем і програм місцевого рівня, що складаються землевпорядними організаціями, є передпроектними документами, ма­теріали яких використовують при наступній підготовці проектів зе­млеустрою. Тому можна вважати, що землевпорядне проектування розкриває основний зміст землеустрою.

Водночас сам землеустрій, його мета, завдання і зміст впливають на землевпорядне проектування. Оскільки землеустрій має об’єк­тивний характер, його зміст не є незмінним; згодом на перший план висуваються нові цілі і завдання. У результаті цього склад і зміст проектів землеустрою також змінюються.

Складання проекту, його розгляд, узгодження, затвердження і виконання є найважливішим у землевпорядному процесі як за зна­чущістю, так і за трудомісткістю. Отже, землевпорядне проектуван­ня — основна стадія землевпорядного процесу.

Землевпорядне проектування можна вивчати також як особливий вид трудової діяльності, що має свої правила, методи і технологію.

Отже, землевпорядне проектування — це особлива, значна і го­ловна сфери наукової і практичної землевпорядної діяльності.

Землевпорядне проектування як галузь наукового знання (нау­кова дисципліна) — це вчення про види і форми землеустрою, його правовий режим, закономірності організації території і засобів виробництва, які нерозривно пов’язані із землею. Як сфера практичної діяльності — це система знань про методи і способи складання, об­ґрунтування і здійснення проектів землеустрою.