Власні джерела формування оборотних коштів

Мінімальна потреба підпр-ва в оборотних коштах покривається за рахунок таких власних джерел: статутний капітал (фонд), відрахування від прибутку у фонди спец. призначення; цільове фінансування та цільові надходження (із бюджету, галузевих і міжгалузевих позабюджетних фондів), приріст сталих пасивів.

Підприємства, що вводяться в дію, формують оборотні кошти за рахунок коштів бюджету, пайових внесків членів-засновників, внес­ків іноземних учасників (для СП), надходження від емісії цінних паперів. Ці кошти включаються у статутний фонд новоствореного під-ва.

На вже діючих підприємствах власними джерелами фінансуван­ня оборотних коштів є прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, надходження від емісії цінних паперів, а також при­рівняні до власних оборотних коштів сталі пасиви.

Сталі пасиви — це кошти цільового призначення, які в результаті застосованої системи грошових розрахунків постійно перебувають у господарсь­кому обігу підприємств, а проте, йому не належать; мінімальна (стійка) заборгованість із заробітної плати працівникам, відрахувань на обов'язкове державне пенсійне страхування, на соціальне страхування, резерв майбутніх платежів, авансування покупців (замовників).

На покриття приросту нормативу оборотних коштів спрямовує­ться не вся сума сталих пасивів, а лише приріст її в плановому році, оскільки базову їх суму враховано в попередні роки.

Використання банківських кредитів для формування оборотних коштів

Призначення банківських кредитів — фінансування витрат, пов'язаних з придбанням основних і поточних активів, із сезонними потребами підпр-ва, тимчасовим збільшенням виробничих за­пасів, із виникненням (збільшенням) дебіторської заборгованості, податковими платежами та іншими зобов'язаннями.

Планування потреби в позикових оборотних коштах включає розрахунок необхідної суми кредиту з урахуванням залишку нор­мованих товарно-матеріал. цінностей і визначення потреби в кредиті.

Сума кредиту з урахуванням залишку нормованих тов..-ма­т. цінностей визначається для кожного об'єкта як різниця між запланованою в-стю мат. цінностей за діючими ці­нами і власними оборотними коштами.

Залучення коштів інших суб'єктів господарювання

До залучених належать кошти інших кредиторів, які надаються підпр-вам у позику під певний (обумовлений) % на тер­мін до 1 року з оформленням векселя чи іншого боргового зобов'язання.

Досить поширеною формою залучення коштів інших суб'єктів господарювання є комерційний кредит. Постачальник дає згоду на надання відстрочки платежу за продукцію, що поставляється, і від споживача він замість грошей одержує вексель або інше боргове зо­бов'язання.

Кредиторська заборгованість — це короткост­рокові зобов'язання підприємств, які виникають за: розрахунками з бюджетом; за розрахунковими документами, строк оплати яких не настав і які не сплачено в строк; за невідфактурованими поставками-розрахунками взаємних вимог, векселями, строк опла­ти яких не настав і які не сплачено в строк; за короткостроковими кредитами.

Джерела формування оборотних коштів справляють вплив на їх обертання. Особливості різних джерел формування і принципи різно­го режиму використання власних і залучених оборотних коштів впли­вають на ефективність використання оборотних коштів і всього обо­ротного капіталу. Раціональне формування названих джерел оборот­них коштів має значний вплив на процес виробництва, на фінансові результати і фінансовий стан підприємства, сприяє досягненню мети з мінімально необхідними за даних умов оборотними коштами.

Методи визначення потреби в оборотних коштах.

У практиці використовуються два методи визначення потреби в оборотних коштах: прямий і економічний. Метод прямого розрахунку забезпечує розробку обґрунтованих норм і нормативів на кожному п-ві з урахуванням багатьох факторів, які пов'язані з особливостями постачання, в-ва та реалізації продукції. Визначення потреби в оборотних коштах прямим методом пе­редбачає виконання розрахунків для кожного елемента оборотних коштів. Вони здійснюються на тривалий період, якщо раптово не змінюються асортимент продукції, технологія в-ва, умови постачання та збуту продукції. Обчислений методом прямого роз­рахунку норматив щорічно коригується п-вом з ураху­ванням змін виробничої програми і швидкості обертання оборот­них коштів. Для корекції використовується економічний метод розрахунку. Особливість визначення потреби в оборотних коштах економіч­ним методом полягає в тім, що обчислений методом прямого розра­хунку норматив на поточний рік ділять на дві частини. До першої частини відносять нормативи оборотних коштів за статтями, розмір яких прямо залежить від обсягу витрат на виробництво: сировина, основні матеріали, покупні напівфабрикати, допоміжні матеріали, тара, незавершене виробництво та готова продукція (виробничий норматив). До другої частини включають ті статті нормованих обо­ротних коштів, розмір яких прямо не залежить від зміни витрат на виробництво: запасні частини для ремонтів устаткування, малоцінні і швидкозношувані предмети, витрати майбутніх періодів (невироб­ничий норматив). На відміну від методу прямого розрахунку, який є досить трудо­містким, економічний метод не потребує виконання складних роз­рахунків. Метод прямого розрахунку застосовується на нових п-вах, а також тоді, коли необхідно проаналізувати стан оборотних коштів з метою виявлення непотрібних, надлишкових, неліквідних виробничих запасів; резервів скорочення тривалості виробничого ци­клу; причин нагромадження готової продукції на складах. Економіч­ний метод розрахунку нормативу оборотних коштів застосовується на діючих п-вах. Економічний метод доцільно також викорис­товувати на рівні галузевих міністерств, відомств, виробничих об'єд­нань у процесі перспективного планування або прогнозування.

А тепер детальніше..

Метод прямого рахунку:

Виробничі запаси створюються на підприємстві для забезпечен­ня безперервного процесу виробництва і реалізації продукції. У складі виробничих запасів найбільшу питому вагу мають сировина, матеріали й покупні напівфабрикати.

Норматив оборотних коштів щодо цих запасів визначається з формули: Н=О^.N

де Н — норматив оборотних коштів; О — одноденні витрати сиро­вини, матеріалів, напівфабрикатів (тис. грн.); N— норма оборотних коштів (днів).

Одноденне витрачання сировини, матеріалів і покупних напів­фабрикатів визначається за кошторисом витрат на виробництво IV кварталу планового року без відрахування поворотних відходів. Розмір одноденних витрат за номенклатурою сировини, що спожи­вається, матеріалів і покупних напівфабрикатів розраховується ді­ленням суми їх витрат у IV кварталі планового року на 90.

Норма оборотних коштів стосовно сировини, матеріалів і покуп­них напівфабрикатів включає такі елементи: транспортний запас; час для прийняття, розвантаження, сортування, складування матері­алів; технологічний запас; поточний (складський) запас; гарантій­ний (страховий) запас.

Транспортний запас визначається як різниця між часом перебу­вання вантажу в дорозі від постачальника до споживача та часом поштового пробігу розрахункових документів, їх оформлення ван­тажовід-правником і обробки банками за місцем знаходження поста­чальника і споживача.

Підготовчий запас — це час для прийняття, розвантаження, сор­тування, складування матеріалів.

Економічний метод:

об­чи­с­ле­ний ме­то­дом пря­мо­го роз­ра­ху­н­ку но­р­ма­тив на по­то­ч­ний рік ді­лять на дві ча­с­ти­ни. До пер­шої ча­с­ти­ни від­но­сять но­р­ма­ти­ви обо­ро­т­них ко­ш­тів за стат­тя­ми, роз­мір яких пря­мо за­ле­жить від об­ся­гу ви­трат на ви­ро­б­ни­ц­т­во: си­ро­ви­на, ос­но­в­ні ма­те­рі­а­ли, по­ку­п­ні на­пів­фа­б­ри­ка­ти, до­по­мі­ж­ні ма­те­рі­а­ли, та­ра, не­за­ве­р­ше­не ви­ро­б­ни­ц­т­во та го­то­ва про­ду­к­ція (ви­ро­б­ни­чий но­р­ма­тив). До дру­гої ча­с­ти­ни вклю­ча­ють ті стат­ті но­р­мо­ва­них обо­ро­т­них ко­ш­тів, роз­мір яких пря­мо не за­ле­жить від змі­ни ви­трат на ви­ро­б­ни­ц­т­во: за­па­с­ні ча­с­ти­ни для ре­мо­н­тів уста­т­ку­ван­ня, ма­ло­цін­ні і швид­ко­зно­шу­ва­ні пред­ме­ти, ви­тра­ти май­бу­т­ніх пе­рі­одів (не­ви­ро­б­ни­чий но­р­ма­тив). Для ви­зна­чен­ня но­р­ма­ти­ву обо­ро­т­них ко­ш­тів на пла­но­вий рік ви­ро­б­ни­чий но­р­ма­тив збі­ль­шу­єть­ся від­по­ві­д­но до те­м­пів зро­с­тан­ня ви­ро­б­ни­чої про­гра­ми в пла­но­во­му пе­рі­оді. Не­ви­ро­б­ни­чий но­р­ма­тив обо­ро­т­них ко­ш­тів збі­ль­шу­єть­ся на 50 % від зро­с­тан­ня ви­ро­б­ни­чої про­гра­ми. Отри­ма­на за­га­ль­на су­ма но­р­ма­ти­вів зме­н­шу­єть­ся на су­му ко­ш­тів, що ви­ві­ль­ня­ють­ся в ре­зуль­та­ті пла­но­во­го (про­гно­зо­ва­но­го) при­ско­рен­ня обе­р­тан­ня обо­ро­т­них ко­ш­тів. На від­мі­ну від ме­то­ду пря­мо­го роз­ра­ху­н­ку, який є до­сить тру­до­мі­с­т­ким, еко­но­мі­ч­ний ме­тод не по­тре­бує ви­ко­нан­ня скла­д­них роз­ра­ху­н­ків.