Господарські засоби і джерела їх формування

 

Для управління діяльністю підприємства необхідно зна­ти, які господарські засоби воно має, де ці засоби розмі­щені, а також за рахунок яких джерел вони утворені і для чого призначені. Тому господарські засоби прийнято групу­вати за двома ознаками: за складом і розміщенням та за джерелами їх формування і цільовим призначенням.

Класифікація господарських засобів за складом і розмі­щенням. За складом і розміщенням господарські засоби по­діляються на групи: засоби виробництва, засоби у сфері обігу, засоби невиробничої сфери і вилучені засоби. Засоби виробництва залежно від тієї функції, яку вони Ф виконують у процесі виробництва, поділяються на засоби праці і предмети праці. До засобів праці відносять знаряддя..а виробництва — машини, устаткування, інструменти та ін., які у процесі виробництва діють на предмети праці для одер­жання продукту праці, а також будівлі, споруди та інші засоби, що створюють умови, необхідні для забезпечення проце­су виробництва. Відмітною особливістю засобів праці є те, що вони беруть участь у процесі виробництва тривалий час і, зберігаючи свою натуральну форму, поступово, в міру зносу передають свою вартість на собівартість заново створеного продукту. Засоби праці (за винятком малоцінних і швидко­зношуваних предметів) називаються основними засобами.

Предмети праці (сировина, матеріали, паливо та ін.), на відміну від засобів праці, беруть участь у процесі вироб­ництва одноразово, повністю споживаються у процесі одно­го виробничого циклу, передаючи всю свою вартість на со­бівартість виготовленої продукції. Цим і зумовлені особли­вості їх обліку. До предметів праці відносяться також предмети, що перебувають у незавершеному виробництві, тобто у незакінченому виробничому процесі.

Предмети праці складають групу виробничих запасів, необхідних для забезпечення нормальної роботи підприємства.

До засобів у сфері обігу відносяться: предмети обігу, гро­шові кошти, кошти у розрахунках і засоби, що обслугову­ють обіг.

До предметів обігу належить готова продукція, вироблена підприємством і призначена для реалізації (набирає форми товару). Вона може знаходитися на складах підприємства або бути відвантаженою покупцям. Відвантажена готова продукція до її оплати покупцями вважається власністю підприємства-виробника і обліковується у складі його господарських засобів.

Грошові кошти підприємства, організації і установи зберігають в банку на розрахунковому рахунку. Цей рахунок використовується також для безготівкових розрахунків підприє­мства з іншими господарюючими суб'єктами — з поста­чальниками за одержані товарно-матеріальні цінності, підряд­чиками за надані послуги, з бюджетом по податках та інших платежах та ін. З розрахункового рахунку банк видає підприємству кошти готівкою на оплату праці працівників, на гос­подарські та інші потреби. Крім розрахункового рахунку, банк може відкривати підприємству й інші рахунки — валютний рахунок, рахунки для зберігання коштів на капі­тальні вкладення, капітальний ремонт основних засобів та ін. Зосередження грошових коштів у банках сприяє збільшенню коштів в обігу, поліпшенню розрахунків між господарюючими суб'єктами, посиленню контролю за пра­вильністю використання коштів і зміцненню фінансової дисципліни.

У касі підприємства зберігаються грошові кошти, необхідні для невідкладних потреб, але не більше встановленого бан­ком ліміту (за винятком днів виплати заробітної плати). Не використані за призначенням кошти повинні бути внесені в банк і зараховані на розрахунковий або інший рахунок підприємства.

Кошти у розрахунках — це заборгованість інших підприємств, організацій та осіб даному підприємству (на­приклад, заборгованість покупців за відвантажену їм про­дукцію, замовників за виконані роботи, підзвітних осіб по виданих авансах тощо). Підприємства, організації і особи, які заборгували даному підприємству, називаються його де­біторами, а сама заборгованість — дебіторською.

Предмети праці у сфері виробництва та кошти у сфері обігу називаються оборотними засобами.

До засобів, що обслуговують обіг, належать торгівельні при­міщення, склади, устаткування, вагове господарство та ін.

Засоби невиробничої сфери — це засоби, які безпосеред­ньої участі у процесі виробництва не беруть, а використову­ються для обслуговування соціально-культурних потреб на­селення (житлові будинки, гуртожитки, будинки відпочинку, санаторії та ін.).

Крім розглянутих груп господарських засобів, у бухгал­терському обліку виділяють вилучені кошти. Це — кошти, які вилучені з обігу, з участі в основній діяльності підприєм­ства, але протягом певного часу (як правило, до кінця року) продовжують обліковуватися на його балансі (наприклад, суми прибутку, перераховані до бюджету, спрямовані на ство­рення фондів економічного стимулювання тощо).

Інформація про вилучені з господарського обороту кош­ти показує, на яку суму треба зменшити джерела їх форму­вання, зокрема — прибуток (це зменшення здійснюється тільки після закінчення звітного року).

Класифікація джерел утворення (формування) господарсь­ких засобів. Всі господарські засоби мають відповідні дже­рела утворення (формування). Вони поділяються на дві гру­пи: джерела власних засобів і джерела залучених засобів.

До джерел власних засобів належать: фонди (статутний, амортизаційний, фонди економічного стимулювання і спе­ціального призначення), бюджетне фінансування, резерви,

прибуток.

Статутний фонд утворюється за рахунок сукупності вкладень (у грошовому вимірнику) засновників (власників) у і майно (основні і оборотні засоби) підприємства для забезпечення його діяльності в розмірах, визначених установчи­ми документами (статутом). Так, в державних підприєм­ствах статутний фонд утворюється за рахунок частки виділеного державою національного майна (у вигляді основних ' і оборотних засобів) для забезпечення його діяльності. В процесі господарської діяльності статутний фонд державно­го підприємства може збільшуватися в міру розширення його виробничих потужностей, введення в дію нових основних засобів, приросту оборотних засобів або зменшуватися при їх скороченні.

Першочерговим джерелом збільшення статутного фонду в частині оборотних засобів є прибуток підприємства, а в окремих випадках (наприклад, при конверсії виробництва тощо) — додаткові асигнування із бюджету. Такі асигнуван­ня називаються бюджетним фінансуванням. Бюджетні асиг­нування можуть надаватися також в порядку фінансування капітальних вкладень, передбачених державним планом, на формування основного стада в сільськогосподарських під­приємствах та ін. Крім того, підприємства можуть одержу­вати з державного бюджету кошти в порядку фінансування і на цільові заходи (науково-дослідні роботи, утримання до­шкільних дитячих установ та ін.). Цільові надходження мо­жуть бути і не із бюджету, наприклад, внески батьків на утримання їх дітей в дитячих установах (дитячих садках, таборах відпочинку та оздоровлення), від профспілкової організації та ін. Такі джерела одержали назву цільового фінан­сування і цільових надходжень.

За умов становлення і розвитку ринкових відносин в Ук­раїні утворюються підприємства і недержавної форми влас­ності (кооперативні, спільні підприємства з іноземними інве­стиціями, акціонерні товариства та інші підприємства і орга­нізації). Статутний фонд кооперативного підприємства при його утворенні формується за рахунок пайових внесків членів кооперативу і надалі збільшується за рахунок власного при­бутку.

Майно сумісних підприємств з іноземними інвестиціями при його утворенні формується за рахунок вкладень засновників у його статутний фонд (грошових коштів, валютних цінно­стей, основних засобів, нематеріальних активів тощо). Розмір статутного фонду такого підприємства може змінюватися тільки за рішенням засновників (правління сумісного підприємства) про збільшення (або зменшення) фонду, а відповідно, — і частки прибутку кожного із засновників. Статутний фонд може збільшуватися або за рахунок додат­кових вкладень засновників у сумісне підприємство, або за рахунок відрахувань в нього частки прибутку; зменшення статутного фонду може бути при виході з підприємства од­ного або кількох засновників, а також при списанні за рішен­ням правління збитків, які засновники не зможуть покрити майбутніми прибутками.

Операції, пов'язані з надходженням основних засобів і нематеріальних активів, їх зносом, вибуттям, як правило, змін статутного фонду такого підприємства не викликають, ї

Статутний фонд акціонерних товариств (АТ) формується за рахунок реалізації випущених акцій і має дорівнювати сумі, зареєстрованій в установчих документах. Відповідно до чинного законодавства статутний фонд АТ може змінювати­ся тільки у випадках збільшення або зменшення номінальної вартості акцій, їх кількості (додаткової емісії або анулювання частини акцій, викуплених у акціонерів), а також у випадку обміну акцій на облігації. Всі зміни статутного фонду акціо­нерного товариства вносяться у державний реєстр.

У процесі господарської діяльності підприємства утво­рюють джерела коштів спеціального призначення: амортиза­ційний фонд, фонди економічного стимулювання і спеці­ального призначення, резерви.

Амортизаційний фонд утворюється за рахунок включення у затрати виробництва (обігу) амортизаційних відрахувань, що характеризують собою ту частину вартості основних засобів, яка в процесі їх експлуатації і зносу перейшла у собівартість заново створеного продукту (виготовленої продукції, викона­них робіт, послуг). Амортизаційний фонд є джерелом коштів, призначених для відновлення зношених основних засобів.

Фонди економічного стимулювання (фонди виробничого і соціального розвитку, матеріального заохочення) і спеціаль­ного призначення (страховий фонд та ін.) утворюються пе­реважно за рахунок прибутку та інших внутрішніх ре­сурсів підприємства. Кошти цих фондів використовуються на заходи, передбачені установчими документами (розвиток виробництва, соціальні заходи, матеріальне заохочення пра­цівників тощо).

Резерви є джерелом коштів, призначених для покриття передбачуваних в майбутньому можливих видатків: резерв на оплату відпусток працівникам; списання боргів, визна­них сумнівними (резерв сумнівних боргів); гарантійний ре­зерв (для покриття витрат по усуненню можливих виробни­чих дефектів в продукції, проданої з гарантією) та ін.

До джерел власних засобів відноситься також прибуток підприємства, який визначається як різниця між виручкою від реалізації продукції за продажними цінами і затратами на її виробництво та реалізацію. В обліку відображають ок­ремо: прибуток звітного періоду і нерозподілений прибуток минулих років. Таке розмежування зумовлене необхідністю чітко визначати фінансовий результат діяльності господар­ства за кожний звітний період.

До джерел залучених засобів (які тимчасово перебувають в обороті підприємства) відносяться: кредити банків та по­зикові кошти (довгострокові, короткострокові), кредиторсь­ка заборгованість, зобов'язання по розподілу суспільного продукту.

Довгострокові кредити і позикові кошти надаються підприєм­ству на тривалий період (більше одного року) для потреб капітального характеру (впровадження нової техніки, мо­дернізація устаткування та інші заходи щодо технічного удос­коналення виробництва та розвитку соціальної сфери).

Короткострокові кредити та позикові кошти надаються підприємству на порівняно невеликий строк (до одного року), як правило, для потреб основної діяльності (на придбання товарно-матеріальних цінностей, заготівлю сільськогоспо­дарської продукції, оплату рахунків постачальників тощо). Банківські кредити та інші позикові кошти надаються на певні заходи і визначений строк, після закінчення якого вони підлягають поверненню власникові.

Кредиторська заборгованість є тимчасовим джерелом певної частини засобів підприємства і зумовлена діючим порядком розрахункових взаємовідносин між господарюючими суб'єкта­ми. Підприємство-покупець, придбаваючи товарно-матері­альні цінності у постачальників, розраховується з ними дещо пізніше, ніж виникає заборгованість. Отже, протягом пев­ного часу (з моменту придбання цінностей і до моменту їх оплати) підприємство користується засобами постачальника і має перед ним зобов'язання по розрахунках.

Підприємства і організації, перед якими дане підприєм­ство має зобов'язання по розрахунках, називаються креди­торами, а сама заборгованість — кредиторською. Кредиторська заборгованість може виникати і по інших розрахунках (наприклад, перед підрядчиками за виконані ремонтні та інші роботи, транспортними організаціями за надані послуги по перевезенню вантажу тощо).

Зобов'язання по розподілу суспільного продукту виника­ють у підприємства перед робітниками і службовцями по оплаті праці, перед Пенсійним фондом та Фондом соціаль­ного страхування по відрахуваннях на соціальні заходи, пе­ред бюджетом по податках та інших платежах — протягом часу, коли належні до сплати суми нараховані, але ще не сплачені підприємством.

Розглянуті дві класифікації господарських засобів (за скла­дом і розміщенням господарських засобів та за джерелами їх формування) характеризують майновий стан підприєм­ства. При цьому, оскільки кожен вид засобів має певне дже­рело утворення, то загальні підсумки першого і другого групування повинні бути рівні між собою Ця рівність служить основою для складання бухгалтерського балансу. Крім того, класифікація господарських засобів та їх джерел значною мірою визначає організацію системи поточного бухгалтерсь­кого обліку і характер одержуваної інформації про стан і рух майна підприємства та складання звітності.

ЛЕКЦІЯ 4