Державне регулювання страхового ринку.

Державне регулювання страхової діяльності являє собою систему заходів і методів, здійснюваних на правовій основі з метою визначення рамок і правил функціонування страхового ринку й діяльності страхових компаній на ньому.

Завдання держави — забезпечити мінімально гарантований рівень захисту соціальних інтересів громадян шляхом введення або системи обов'язкового соціального страхування і забезпечення, або розмежування сфер прилюдного регулювання обов'язкового страхування і приватного страхування, що передбачає участь в обов'язковому соціальному страхуванні приватних страхових організацій. Держава здійснює свою регулюючу функцію у сфері страхування шляхом прийняття законодавчих актів, які регулюють страхування, запровадження в інтересах суспільства й окремих категорій його громадян обов’язкового страхування, проведення спеціальної податкової політики, установлення пільг страховим компаніям для стимулювання такого роду діяльності, а також створення особливого правового механізму, який би забезпечував нагляд за функціонуванням страхових компаній.

Державне регулювання страхової діяльності може здійснюватися шляхом проведення:

Політики обмежень – установлення правил ліцензування, розміщення страхових резервів, визначення мінімального розміру статутного капіталу страхової компанії, установлення обгрунтованих тарифів для обов’язкового страхування, контроль уповноваженими державними органами додержання учасниками страхового ринку вимог нормативно-правових актів і накладання санкцій за їх невиконання.

Політики стимулювання – забезпечення платоспроможності потенційних страхувальників, здійснення стимулюючого оподаткування й пільгового кредитування страхових компаній, створення сприятливого інвестиційного клімату для страховиків, запровадження обов’язкових видів страхування й забезпечення добросовісної конкуренції на страховому ринку.

В Україні, з перших років її незалежності, на початковому етапі становлення страхової справи державне регулювання даних процесів практично було відсутнім.

Загалом процес формування державного регулювання страхового ринку України можна поділити на декілька етапів.

І етап: 1991 – 1996 роки – стихійне регулювання страхового ринку країни. У травні 1993 року вийшов Декрет Кабінету Міністрів України «Про страхування», що передбачав впровадження єдиного державного реєстру страхових компаній, дозвіл на здійснення страхової діяльності за тими видами, які зазначені в ліцензії, створення органу нагляду за страховою діяльністю. У липні цього ж року прийнято постанову Кабінету Міністрів України «Про ліцензування страхової діяльності». У жовтні 1993 року створено Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю - Укрстрахнагляд.

ІІ етап: 1996 – 2001 роки – зародження «цивілізованого» державного регулювання страхового ринку України. Основною подією стало прийняття в березні 1996 року Закону України «Про страхування». Закон установив систему контролю за рівнем платоспроможності страховиків і порядок розрахунку резервів, посилив норми, що регулюють нагляд за страховою діяльністю, упорядкував види обов’язкового страхування [3].

1998 року ухвалена Кабінетом Міністрів Перша Програма розвитку страхового ринку України, яка визначала головні завдання та пріоритети галузі на 1998—2000 роки [4, с. 89].

ІІІ етап: із 2001 року й до сьогодні – розвиток державного регулювання вітчизняного страхового ринку. Позитивною подією в контексті державного регулювання страхового ринку стало прийняття у жовтні 2001 року Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про страхування» № 2745-ІІІ.

Важливе значення для розвитку страхового ринку й поліпшення його регулювання мало прийняття низки законів, що регламентують окремі галузі, види, підвиди страхування (закони України «Про обов’язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів», «Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінансове забезпечення», «Про обов’язкове страхування цивільної відповідальності суб’єктів господарювання, яка може бути заподіяна пожежами та аваріями на об’єктах підвищеної небезпеки, включаючи пожежовибухонебезпечні об’єкти та об’єкти, господарська діяльність на яких може призвести до аварій екологічного та санітарно-епідеміологічного характеру») [2, с. 104].

Загалом можна стверджувати, що створена в Україні система регулювання страхової діяльності в основному зводить до ведення державного реєстру, розробки норматиних, методичних та законодавчих актів, ліцензування страховиків щодо допуску на ринок; ліцензування правил страхування та тарифів; контролю за платоспроможністю, розміщеням страхових резервів [1, с. 20].

Закон України «Про страхування» та його значення.

6.03.1996р. ВРУ був прийнятий Закон “Про страхування”, який сьогодні є головним законодавчим актом в цій галузі. Закон має 5 основних розділів і 47 статей.

Цей Закон регулює відносини у сфері страхування і спрямований
на створення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій та громадян. Дія цього Закону не поширюється на державне соціальне
страхування.

У першому розділі “Загальні положення” встановлюється основний понятійно-термінологічний апарат. Визначаються такі базові поняття як страхування, страховик, страхувальник, об¢єкти і види страхування, форми страхування, види обов'язкового страхування,страхові платежі і тарифи,страховий ризик і страховий випадок, страхова сума, страхове відшкодування і франшиза, співстрахування, перестраховування, об'єднання страховиків, страхові агенти і страхові брокери. Центральне місце в цьому розділі посідають норми, що визначають вимоги до страховика при його створенні і реєстрації, а також порядок здійснення обовязкового страхування.

Другий розділ “Договори страхування” регулює порядок проведення страхування. Цей розділ визначає: договір страхування, правила страхування, укладання і початок дії договору страхування, валюта страхування, обов'язки страховика, обов'язки страхувальника, зміна страхувальника-громадянина в договорі страхування, наслідки втрати страхувальником прав юридичної особи, наслідки втрати страхувальником-громадянином дієздатності, порядок і умови виплати страхових сум і страхового відшкодування, відмова у виплаті страхових сум (страхового відшкодування), перехід до страховика прав страхувальника щодо особи, відповідальної за припинення дії договору страхування, недійсність договору страхування.

Третій розділ “Забезпечення платоспроможності страховиків” визначає умови забезпечення платоспроможності страховиків (наявність сплаченого статутного фонду та гарантійного фонду страховика;створення страхових резервів, достатніх для майбутніх виплат страхових сум і страхових відшкодувань;перевищення фактичного запасу платоспроможності страховика над розрахунковим нормативним запасом платоспроможності);

Четвертий розділ “Державний нагляд за страховою діяльністю в Україні” визначає принципи державного нагляду за страховою діяльністю; функції та права. органу, що здійснює держ. нагляд за страховою діяльністю – Міністерством фінансів. В цьому розділі зазначається також порядок ліцензування страхової діяльності, порядок ліквідації, реорганізації та санації страховика.

П¢ятий розділ “Заключні положення” передбачає регулювання таких моментів як розгляд спорів, урахування міжнародного права тощо.

Значення Закону України “Про страхування”полягає в тому, що він регулює відносини в сфері страхування і спрямований на утворення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій та громадян.