Міжнародні взаємовідносини опосередковуються грошовими потоками.

Функції

Економічна функція податків розглядається як їx здатність впливати на економічні процеси: темпи та пропорції розширеного відтворення, сукупний попит, інфляцію.

1. Фіскальна функція. За допомогою даної функції реалізується головне призначення податків: формування і мобілізація фінансових ресурсів держави, а також акумулювання в бюджеті засобів для виконання загальнодержавних або цільових державних програм.

2. Розподільна (соціальна) функція податків складається в перерозподілі суспільних прибутків між різноманітними категоріями населення. відбувається передача засобів на користь більш слабких і незахищених категорій громадян за рахунок покладання податкового тягаря на більш сильні категорії населення.

3. Регулююча функція податків спрямована в першу чергу на досягнення за допомогою податкових механізмів тих або інших задач податкової політики держави. Аналізуючи цей аспект податкових відносин необхідно виділити стимулюючу, дестимулюючу і відтворювальну підфункції оподатковування. Стимулююча подфункция спрямована на підтримку розвитку тих або інших економічних явищ. Вона реалізується через систему пільг і звільнень. Підфункція, що дестимулирует, навпаки спрямована на встановлення через податковий тягар перешкод для розвитку яких-небудь економічних процесів, наприклад, через реалізацію державою свого протекціоністського економічної політики. Це виявляється через уведення підвищених ставок податків, установленні податку на вивіз капіталу, підвищених мит, податку на майно, акцизів і ін.

Можна назвати також відтворювальну подфункцию, що призначена для акумуляції засобів на відновлення використовуваних ресурсів.

4. Контрольна функція. Через податки держава здійснює контроль за фінансово-господарською діяльністю організацій і громадян, а також за джерелами прибутків і витратами.

5. Заохочувальна функція оподатковування. Порядок оподатковування може відбивати визнання державою особливих заслуг визначених категорій громадян перед товариством надання податкових пільг учасникам Великої Вітчизняної війни.

 

15. Податки як вихідна категорія державних фінансів. Сутнісні ознаки податків як фінансової категорії.

Податки встановлюються для утримання державних структур і для фінансового забезпечення виконання ними функцій держави - управлінської, оборонної, соціальної та економічної. Вони не мають ні елементів конкретного еквівалентного обміну, ні конкретного цільового призначення.

Податок - це плата суспільства за виконання державою її функцій, це відрахування частини вартості ВВП на загально суспільні потреби, без задоволення яких сучасне суспільство існувати не може.

Сутність податків слід розглядати в наступних аспектах:

За економічною сутністю податки характеризуються економ. відносинами, які склалися у державі з юр. і фіз.ос. з приводу примусового вилучення частини створеної вартості і формування фонду фінансових ресурсів держави.

За формами прояву категорії податку є види податкових платежів, які встановлюються законодавчими органами влади.

З організаційно-правової сторони податок - це обов'язковий платіж, який надходить у бюджетний фонд у визначених законом розмірах і встановлені строки.

Основними ознаками податку є:

— безповоротність. Повернення податку можливе тільки в разі його переплати або тоді, коли законодавством передбачено пільги щодо даного податку;

— односторонній характер встановлення. Сплата платником податку не породжує зустрічного зобов'язання держави вчиняти будь-які дії на користь конкретного платника;

-обов’язковість.

— на відміну від інших обов'язкових платежів, може бути сплачений лише до бюджету, а не до іншого грошового централізованого або децентралізованого фонду;

— зміна форми власності. При сплаті податкового платежу відбувається перехід частини коштів із власності окремих платників у власність всієї держави. Такого переходу права власності немає при внесенні до бюджету обов'язкових платежів державними підприємствами.

-нецільовий характер податкового платежу, який означає надходження його у фонди, що акумулюються державою і використовуються на задоволення державних потреб. При цьому невідомо, на задоволення яких саме цілей використовуються надходження від конкретного податку.

 

16. Поняття і функції фінансового ринку. Передумови виникнення фінансового ринку. Роль фінансового ринку у забезпеченні макрофінансової стабільності.

Об'єктивною передумовою функціонування фінансового ринку є незбіг потреби у фінансових ресурсах з джерелами її задоволення. Кошти можуть бути в наявності в одних власників, а інвестиційні потреби виникають в інших. Фінансовий ринок виступає посередником руху коштів від їх власників до користувачів. Він являє собою особливу форму організації руху грошових коштів у народному господарстві і має своїм призначенням забезпечити підприємствам, державі і фізичним особам належні умови для залучення необхідних коштів і продажу тимчасово вільних ресурсів.

За економічною сутністю фінансовий ринок - це сукупність економічних відносин, пов'язаних з розподілом фінансових ресурсів, купівлею-продажем тимчасово вільних грошових коштів і цінних паперів.

Фінансові ринки забезпечують таку взаємодію покупців та продавців фінансових активів, у результаті якої встановлюються ціни на фінансові активи, що зрівноважують попит і пропозицію на них; Фінансові ринки запроваджують механізм викупу у інвесторів належних їм фінансових активів і тим самим підвищують ліквідність цих активів; Фінансові ринки сприяють знаходженню для кожного з кредиторів (позичальників) контрагента угоди,

Сутність та роль фінансового ринку в економіці держави найбільш повно розкривається в його функціях, основними з яких є:

1) мотивована мобілізація заощаджень приватних осіб, приватного бізнесу, державних органів, зарубіжних інвесторів та трансформація акумульованих грошових коштів у позичковий та інвестиційний капітал;

2) реалізація вартості, втіленої у фінансових активах, та організація процесу доведення фінансових активів до споживачів (покупців, вкладників);

3) перерозподіл на взаємовигідних умовах грошових коштів підприємств із метою їх ефективнішого використання;

4) фінансове обслуговування учасників економічного кругообігу та фінансове забезпечення процесів інвестування у виробництво, розширення виробництва та дольової участі на основі визначення найбільш ефективних напрямів використання капіталу в інвестиційній сфері;

5) вплив на грошовий обіг та прискорення оборогу капіталу, що сприяє активізації економічних процесів;

6) формування ринкових цін на окремі види фінансових активів;

7) страхова діяльність та формування умов для мінімізації фінансових та комерційних ризиків;

8) операції, пов'язані з експортом-імпортом фінансових активів; інші фінансові операції, пов'язані із зовнішньоекономічною діяльністю;

9) кредитування уряду, місцевих органів самоврядування шляхом розміщення урядових та муніципальних цінних паперів;

10) розподіл державних кредитних ресурсів і розміщення їх серед учасників економічного кругообігу тощо.

 

17. Фінансовий ринок як економічна категорія, його сутність, функції та роль у ринковій економіці. Взаємозв'язок фінансового ринку зі сферами і ланками фінансової системи.

Об'єктивною передумовою функціонування фінансового ринку є незбіг потреби у фінансових ресурсах з джерелами її задоволення. Кошти можуть бути в наявності в одних власників, а інвестиційні потреби виникають в інших. Фінансовий ринок виступає посередником руху коштів від їх власників до користувачів. Він являє собою особливу форму організації руху грошових коштів у народному господарстві і має своїм призначенням забезпечити підприємствам, державі і фізичним особам належні умови для залучення необхідних коштів і продажу тимчасово вільних ресурсів.

За економічною сутністю фінансовий ринок - це сукупність економічних відносин, пов'язаних з розподілом фінансових ресурсів, купівлею-продажем тимчасово вільних грошових коштів і цінних паперів.

Фінансові ринки забезпечують таку взаємодію покупців та продавців фінансових активів, у результаті якої встановлюються ціни на фінансові активи, що зрівноважують попит і пропозицію на них; Фінансові ринки запроваджують механізм викупу у інвесторів належних їм фінансових активів і тим самим підвищують ліквідність цих активів; Фінансові ринки сприяють знаходженню для кожного з кредиторів (позичальників) контрагента угоди,

Сутність та роль фінансового ринку в економіці держави найбільш повно розкривається в його функціях, основними з яких є:

1) мотивована мобілізація заощаджень приватних осіб, приватного бізнесу, державних органів, зарубіжних інвесторів та трансформація акумульованих грошових коштів у позичковий та інвестиційний капітал;

2) реалізація вартості, втіленої у фінансових активах, та організація процесу доведення фінансових активів до споживачів (покупців, вкладників);

3) перерозподіл на взаємовигідних умовах грошових коштів підприємств із метою їх ефективнішого використання;

4) фінансове обслуговування учасників економічного кругообігу та фінансове забезпечення процесів інвестування у виробництво, розширення виробництва та дольової участі на основі визначення найбільш ефективних напрямів використання капіталу в інвестиційній сфері;

5) вплив на грошовий обіг та прискорення оборогу капіталу, що сприяє активізації економічних процесів;

6) формування ринкових цін на окремі види фінансових активів;

7) страхова діяльність та формування умов для мінімізації фінансових та комерційних ризиків;

8) операції, пов'язані з експортом-імпортом фінансових активів; інші фінансові операції, пов'язані із зовнішньоекономічною діяльністю;

9) кредитування уряду, місцевих органів самоврядування шляхом розміщення урядових та муніципальних цінних паперів;

10) розподіл державних кредитних ресурсів і розміщення їх серед учасників економічного кругообігу тощо.

Взаємозв’язок

Фінансовий ринок-елемент фінансової системи,який займає особливе місце.По-перше,виступає надбудовою через яку відбувається діяльність усієї фінансової системи; По-друге,з,єднувальна ланка,через яку здійснюється рух фінансових ресурсів. Він є важливою складовою ринкової економіки.

Фінансовий ринок значно впливає на ефективність,стійкість та еластичність фінансової системи.Він покликаний посилювати та поліпшувати мобілізацію і розподіл фінансових ресурсів,що сконцентровані в державних грошових фондах,у розпорядженні підприємницьких структур і у населення.Фінансовий ринок у розподільчих і перерозподільчих процесах фінансових ресурсів виконує ті функції,які не може виконати жодна складова фінансової системи.

 

18. Поняття фінансового ринку і характеристика його складових (сегментів).

Об'єктивною передумовою функціонування фінансового ринку є незбіг потреби у фінансових ресурсах з джерелами її задоволення. Кошти можуть бути в наявності в одних власників, а інвестиційні потреби виникають в інших. Фінансовий ринок виступає посередником руху коштів від їх власників до користувачів. Він являє собою особливу форму організації руху грошових коштів у народному господарстві і має своїм призначенням забезпечити підприємствам, державі і фізичним особам належні умови для залучення необхідних коштів і продажу тимчасово вільних ресурсів.

За економічною сутністю фінансовий ринок - це сукупність економічних відносин, пов'язаних з розподілом фінансових ресурсів, купівлею-продажем тимчасово вільних грошових коштів і цінних паперів.

Складові:

1) за видами фінансових активів, фінансовий ринок поділяється на:

- кредитний ринок (ринок банківських позик, позикового капіталу), тобто ринок, на якому об'єктом купівлі-продажу є вільні кредитні ресурси, обіг яких здійснюється на умовах поверненості, строковості, платності і забезпеченості;

- ринок цінних паперів, на якому об'єктом купівлі-продажу виступають усі види цінних паперів, емітованих підприємствами, різними фінансовими інститутами, державою;

- валютний ринок, на якому об'єктом купівлі-продажу виступають іноземна валюта і фінансові інструменти, що обслуговують операції з нею;

- страховий ринок, на якому об'єктом купівлі-продажу виступає страховий захист у формі різноманітних страхових продуктів;

- ринок золота (та інших дорогоцінних металів: срібла, платини), на якому об'єктом купівлі-продажу виступають дорогоцінні метали.

- ринок фінансових послуг, який за своєю структурою є дуже різноманітним. Фінансові послуги можуть мати ознаки кредитних операцій, операцій оренди та страхування, проте всі вони спрямовані на мобілізацію й переміщення фондів фінансових ресурсів із вільного обігу в сфери інвестиційного прикладання.(лізинг, факторинг)

2) За періодом обертання фінансових активів фінансовий ринок поділяється на:

ринок грошей, на якому здійснюються операції з купівлі-продажу ринкових фінансових інструментів і фінансових послуг усіх вищерозглянутих фінансових ринків із терміном обертання до 1 року. Ці фінансові активи, що обертаються на ринку грошей, є найліквіднішими, їм притаманний найменший рівень фінансового ризику; ринок капіталів, на якому здійснюються операції купівлі-продажу ринкових фінансових інструментів і фінансових послуг з терміном обертання більше одного року.

3) За регіональною ознакою фінансовий ринок поділяється на: місцевий фінансовий ринок, регіональний фінансовий ринок, національний фінансовий ринок, світовий фінансовий ринок як складову частину світової фінансової системи.

 

19. Суб'єкти ринку цінних паперів (емітенти, інвестори, посередники, інфраструктура); склад і роль кожної групи суб'єктів.

Емітенти цінних паперів - господарюючі суб'єкти, які від свого імені випускають цінні папери і зобов'язуються виконувати обов'язки, що випливають з умов їх випуску. Емітентом цінних паперів може бути також держава в особі своїх органів та органи місцевого самоврядування, Інвестори - фізичні та юридичні особи, які мають вільні фінансвові ресурси і наміри вкласти їх у фінансові активи з метою одержання коштів доходу у вигляді дивідендів, процентів Посередники - юридичні особи, які опосередковують зустрічний рух коштів та цінних паперів як на первинному, так і на вторинному ринку. Потрібно розрізняти дві групи посередників:

власне посередники, тобто структури, які допомагають емітентам та інвесторам здійснювати купівлю-продаж цінних паперів на комісійних умовах, але не використовують власних коштів для проведення таких операцій (торговці цінними паперами, в першу чергу – брокери, дилери та андеррайтери);

фінансові посередники - активні учасники фондового ринку, які купують фінансові інструменти на власний розсуд і, як правило, за власний рахунок, формують інвестиційний портфель та отримують доход від його володіння та від подальшого перепродажу цінних паперів.

Крім емітентів і інвесторів, необхідно виділити таких учасників або групи учасників фондового ринку, які становлять його суб'єктну інфраструктуру прийнято відносити:

саморегулюючі організації - біржі та добровільні об'єднані професійних учасників фондового ринку.

розрахунково-клірінгові установи - установи, які здійснюють платежі по операціях в межах ринку цінних паперів. (розрахункові палати та спеціалізовані банки, які завжди існували при біржах). Для повного завершення угоди, тобто, щоб гроші перемістилися з рахунку на рахунок

депозитарні установи - установи, які здійснюють облік, збереження і фіксування переміщення цінних паперів від одного власника до іншого. (депозитарії, зберігачі та реєстратори);

інвестиційні консультанти - структури, які здійснюють інформаційно-консультаційне забезпечення учасників (в тому числі - потенційних) фондового ринку;

аудитори - спеціалізовані фірми, покликані здійснювати незалежний контроль за достовірністю інформації, яку оприлюднюють учасники фондового ринку. Основним завданням аудиту є підтвердження достовірності фінансової звітності емітентів цінних паперів.

Андерайтери – торговці цінними паперами, які здійснюють розміщення цінних паперів за дорученням, від імені та за рахунок емітента.

Зберігач цінних паперів – банк, який має дозвіл на зберіганняі обслуг обігу цінних паперів.

 

20. Склад і характеристика інструментів фінансового ринку.

Виконуючи операції на фінансовому ринку, його учасники вибирають відповідні фінансові інструменти — фінансові документи, що обертаються на ринку, мають грошову вартість і за допомогою яких здійснюються операції на фінансовому ринку.

За окремими видами фінансових ринків розрізняють:

Інструменти ринку позичкових капіталів (гроші і розрахункові документи, які обертаються на грошовому ринку ). Інструменти ринку цінних паперів (різноманітні цінні папери, що обертаються на ньому ринку) Інструменти валютного ринку (іноземна валюту, розрахункові валюті документи, а також окремі види цінних паперів, які обслуговують цей ринок). Інструменти страхового ринку (страхові послуги, розрахункові документи та окремі види цінних паперів). Ринок золота (срібла, платини) та дорогоцінного каміння (вказані види цінних металів та каменів, які купуються з метою формування фінансових резервів і тезаврації, а також розрахункові документи і цінні папери). До інструментів ринку нерухомості відносять цінні папери та документи, що засвідчують право власності на той чи інший вид нерухомості.

За термінами обігу виділяють:

Короткострокові фінансові інструменти (з періодом обігу до одного року).

Довгострокові фінансові інструменти (з періодом обігу більше одного року).

За характером фінансових зобов'язань фін. інстр. поділяються:

Боргові фінансові інструменти. Ці інструменти, характеризуючи кредитні відносини між їх покупцем і продавцем, зобов'язують боржника погасити в передбачені терміни їх номінальну вартість і заплатити додаткову винагороду у формі відсотка

Дольові (пайові) фінансові інструменти. Вони підтверджують право їх власника на частку (пай у статутному фонді їх емітента) і на отримання відповідного доходу (у формі дивіденду, відсотка і т.п.).

Залежно від пріоритетної значимості розрізняють:

Первинні фінансові інструменти (фінансові інструменти першого порядку).

Вторинні фінансові інструменти або деривативи (фінансові інструменти другого порядку) характеризують виключно цінні папери, що підтверджуючі, право або зобов'язання їх власника купити або продати первинні цінні папери(опціони, свопи, ф'ючерсні і форвардні контракти.

За гарантованістю рівня дохідності:

Фінансові інструменти з фіксованим доходом. (привілейовані акції)

Фінансові інструменти з невпзначеним доходом. (прості акції)

За рівнем ризику виділяють:

Безризикові фінансові інструменти (державні короткострокові цінні папери, короткострокові депозитні сертифікати найбільш надійних банків тощо)

Фінансові інструменти з низьким рівнем ризику (короткострокові боргові фінансові інструменти, що обслуговують ринок грошей тощо)

Фінансові інструменти з помірним рівнем ризику.

Фінансові інструменти з високим рівнем ризику.

Фінансові інструменти з дуже високим рівнем ризику ("спекулятивні ") (акції "венчурних" (ризикових) підприємств; облігації з високим рівнем відсотка).

 

 

21. Поняття та характеристика цінних паперів. Боргові, пайові та похідні цінні папери.

Цінні папери- грошові документи,що засвідчують право володіння або відносин позички, визначають взаємовідносини між особою,яка їх випустила, та їхнім власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передавання прав, що зазначенні в цих документах, іншим особам.

Вони поділяються на три основні групи:

- пайові цінні папери, за якими емітент не бере відповідальністиь повернути грошові засоби, інвестовані у його діяльність, але які свідчать про участь в управлінні виробництвом і отримання частки майна при ліквідації емітента.

- боргові цінні папери, за якими емітент несе відповідальність повернути у призначений термін кошти, інвестовані у його діяльність, або які не наділяють їхніх власників правом участі в управлінні п-вом.

- похідні цінні папери, механізм обігу яких пов”язаний з пайовими, борговими цінними паперами, ін. інструментами.

Акція - цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує внесеня певного паю до статутного фонду акціонерного товариства. Облігація - це цінний папір, який посвідчує внесення його власникомпевних коштів і підтвержує зобовязання емітента відшкодувати його власникові номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений строк із виплатою процента. Казначейські зобовязання- це вид цінних паперів на предявника, які розміщують виключно на добровільних засадах і які свідчать про внесення їхнім власником грошових засобів до бюджету й дають право на отриманя фінансового доходу. Ощадний сертифікат - це письмове свідоцтво банку про депонування коштів. Вексель -це письмове абстрактней безспірне зобовязання позичальника сплатити після настання строку визначену суму грошейвласникові векселя. Депозитне свідоцтво -це цінний папір, який підтвержує,що особа володіє акціями однієї з іноземних корпорацій, які зберігаються в одному з банків, та має право на одержання дивідендів, а також на частку активів цієї корпорації у разі її ліквідації. Інвестиційниі сертифікати - це цінні папери, що випускаються виключно інвестиційним фондом чи інвестиційною компанією і дають право їх власнику на отримання доходу у вигляді дивідендів.

22. Фондовий ринок, його сутність і роль. Первинний і вторинний ринок, біржовий і позабіржовий, організований і неорганізований.

Залежно від характеру руху інструментів на фондовому ринку, його можна розмежувати на первинний і вторинний. Первинний ринок - це ринок перших і повторних емісій (випусків) цінних паперів, на якому здійснюється їх початкове розміщення серед інвесторів. Тобто рамки первинного ринку фактично обмежуються найпершим актом купівлі-продажу того чи іншого цінного паперу. Обіг цінних паперів - це прерогатива вторинного ринку.

Фондова біржа, в залежності від форми організації, може бути публічно правовою, тобто державною, або створюватися як акціонерне товариство, засновниками якого можуть бути торговці цінними паперами, які мають дозвіл на таку діяльність.

Біржовий ринок – ринок із найвищим рівнем організації, що максимально сприяє підвищенню мобільності капіталу та формуванню реальних ринкових цін на фін. вклади, що перебувають в обігу.

Позабіржовий ринок охоплює операції з цінними паперами поза біржою. Переважно на цьому ринку відбувається первинне розміщення,а також перепродаж ц.п. тих емітентів. яку не бажаютьвиставити свої активи на біржу

Організований фондовий ринок представлений фондовою біржею що є організаційно оформленою, постійно діючим ринком, на якому здійснюється торгівля цінними паперами

Неорганізований (позабіржовий або "вуличний ") фінансовий ринок є сферою купівлі-продажу фінансових активів через інші різноманітні фінансові інститути, фізичні та юридичні особи.

 

23. Фондова біржа та її функції.

Фондова біржа — організаційно оформлений, постійно діючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами.Організаторами торгівлі є фондові біржі, що відповідають. Розмір статутного капіталу фондової біржі має становити не менш як 15 мільйонів гривень. Розмір власного капіталу фондової біржі, що здійснює кліринг та розрахунки, має становити не менш як 25 мільйонів гривень Фондова біржа утворюється та діє в організаційно-правовій формі товариства (крім повного, командитного товариства і товариства з додатковою відповідальністю) або дочірнього підприємства об'єднання торговців цінними паперами. Прибуток фондової біржі спрямовується на її розвиток та не підлягає розподілу між її засновниками (учасниками). Фондова біржа утворюється не менше ніж двадцятьма засновниками - торговцями цінними паперами, які мають ліцензію на право провадження професійної діяльності на фондовому ринку, або їх об'єднанням, що налічує не менше ніж двадцять торговців цінними паперами. Частка одного торговця цінними паперами не може бути більшою ніж 5 відсотків статутного капіталу фондової біржі.

Фондова біржа виконує три основні функції — посередницьку, індикативну та регулятивну. Сутність посередницької функції полягає в тому, що фондова біржа створює достатні й усебічні умови для торгівлі цінними паперами емітентам, інвесторам та фінансовим посередникам. На фондовій біржі обертаються лише цінні папери, що пройшли реєстрацію і включені до лістингу. Торговельні угоди на біржі укладають брокери. Вони діють від імені своїх клієнтів-інвесторів, емітентів чи фінансових посередників, купуючи чи продаючи цінні папери. При цьому права власності на куплені цінні папери чи отримані від їх реалізації гроші належать клієнтам. Крім того, в торгівлі на біржі беруть участь дилери. Вони купують через брокерів цінні папери з метою їх наступного перепродажу. Індикативна функція фондової біржі полягає в оцінці вартості й привабливості цінних паперів. Саме на біржі проводиться котирування цінних паперів, яке дає інформацію інвесторам про вартісну та якісну оцінку цінних паперів і динаміку їх розвитку. Регулятивна функція фондової біржі виражається в організації торгівлі цінними паперами. Вона встановлює вимоги до емітентів, які виставляють свої цінні папери на біржові торги, правила укладення і виконання угод, механізм контролю за діяльністю суб’єктів біржової торгівлі. Мета контрольної діяльності біржі — забезпечення достовірності котирування цінних паперів та надійності біржової торгівлі. Існують три види бірж: замкнута біржа, у торгах на якій можуть брати участь лише члени біржі; біржа з вільним доступом відвідувачів, угоди на якій здійснюють тільки маклери (тобто посередники); і біржа, що складається із широкого кола осіб, але діє під контролем урядових органів.

 

24. Страхування, його економічна сутність та ознаки. Страховий ринок.

Страхування є найбільш доцільною, економною, ефективною і раціональною формою створення страхових фондів.

Страхування – це двосторонні економічні відносини, які полягають у тому, що страхувальник сплачує грошовий внесок, і забезпечує собі чи третій особі у разі настання події, обумов договором чи законом, суму виплати з боку страховика, який утримує повний обсяг відповідальності і для її забезпечення поповнює та ефективно розміщує резерви, застосоа превентивні заходи, спрямовані на зменшення ризику.

Особливості страхування: є грошовими відносинами, виникають ванслідок існування ризику, об’єктом є створення і викор цільових грошових фондів, юридично регламентовані законом і договором, наступають лише якщо є майновий інтерес, високий ступінь невизначеності і носять ймовір х–р. Водночас можна виділити суттєві ознаки, що характеризують специфічність категорії страхування. Це:

1) страхування пов'язане тільки з перерозподільними відносинами, які обумовлені наявністю настання раптових, непередбачених подій, 2) при страхуванні має місце солідарне розкладення завдано збитку між учасниками страхування, що зумовлює повернення коштів, мобілізованих до страхового фонду. 3) замкнене розкладення збитків обумовлює зворотність коштів, мобілізованих у страховий фонд. 4) перерозподільні відносини у страхуванні виходять за рамки календарного року. Розкладення збитків у часі.

Страховий ринок являє собою всю сукупність економічних відносин з приводу купівлі-продажу страхових послуг, тобто ринок забезпечує органічний зв’язок між страховиками і страхувальниками і тут здійснюється обов’язкове визнання страхової послуги. При цьому необхідною умовою існування страхового ринку є наявність суспільної потреби на страховиків, які можуть задовольнити ці потреби.

Згідно з українським законодавством в Україні можуть створюватися страхові компанії у формі акціонерних товариств, товариств з додатковою відповідальністю, товариств з повною відповідальністю та командитних товариств. Нині найбільш розповсюдженою формою організації страхових компаній є акціонерні товариства.

Крім безпосередніх суб’єктів страхування, на страховому ринку діють страхові посередники — агенти і брокери. Страхові агенти укладають угоди страхування зі страхувальниками від імені страховика. Страхові брокери, також виконуючи функції укладення угод, діють від імені страхувальника, підбираючи йому найвигідніші умови і надійні страхові компанії.

Функціонування страхового ринку пов’язане з такими поняттями, як страхове поле і страховий портфель. Страхове поле — це наявність потенційних страхувальників з певного виду страхування. Страхове поле визначає потенційні масштаби страхування. Страховий портфель являє собою сукупність укладених певною компанією угод як з окремого виду страхування, так і з усіх видів. Страховий портфель характеризує діяльність кожної компанії на ринку. Мета — сформувати якомога більший страховий портфель, адже це збільшує доходи і здешевлює страхування.

Розвиненість страхового ринку є важливою передумовою стабільного функціонування економіки, забезпечення надійності у життєдіяльності громадян та досягнення раціонального використання наявних у суспіль­стві фінансових ресурсів.

 

25. Міжнародні фінанси: поняття і складові. Суб’єкти міжнародних фінансів. Міжнародні фінансові потоки.

Міжнародні фінанси — це фонди фінансових ресурсів, створення і використання яких здійснюється на світовому або міжнародному рівнях для задоволення спільних потреб, які мають міжнародне значення. Виникнення і розвиток міжнародних фінансів зумовлено глобалізацією економічних зв'язків, посиленням інтеграційних процесів в економіці, політиці і соціальній сферах. Необхідність координації економічних, політичних і гуманітарних питань сприяла створенню багатьох міжнародних організацій. Це насамперед ООН, ЄС, для функціонування яких потрібні фінансові ресурси. Систему міжнародних фінансів формує множина грошових відносин, що виникають між суб’єктами з приводу платежів: за товари та послуги; надання та погашення кредитних зобов’язань; відкриття та обслуговування валютних рахунків; надання гарантій; страхування ризиків; виконання договорів страхування; щодо оплати праці; здійснення міжнародних банківських, поштових і готівкових грошових переказів; сплати податків та виконання певних зобов’язань, котрі випливають з правил державного регулювання міжнародних фінансових відносин; сплати (отримання) контрибуцій та репарацій; з приводу грошових внесків у міжнародні організації; отримання субсидій.

У функціях міжнародних фінансів відбивається основне їх призначення — ефективно обслуговувати міждержавний рух товарів і послуг та пе­рерозподіл грошового капіталу між конкуруючими агентами світового ри­нку, а також, своєю чергою, вчасно подавати сигнали про стан світової фінансової кон'юнктури.

Суб’єктами міжнародних фінансів є:

держава;

міжнародні організації;

юридичні особи, серед яких особливе місце посідають:

транснаціональні корпорації;

транснаціональні банки;

фінансово-кредитні організації;

біржі;

фізичні особи.

Суб’єкти системи міжнародних фінансів з позицій конкретної держави поділяються на резидентів та нерезидентів.

Держава — це основний суб’єкт, що діє у сфері міжнародних фінансів і в особі державних органів (Кабінет Міністрів, Міністерство фінансів, Міністерство закордонних справ та ін.) та через офіційних посадових осіб (президент, прем’єр-міністр) має право здійснювати такі види діяльності: брати участь у міжнародних економічних та фінансових конференціях, у діяльності міжнародних організацій, укладати міждержавні договори щодо експорту—імпорту товарів та послуг, а також клірингові, платіжні й валютні угоди, міждержавні угоди оренди рухомого та нерухомого майна, іпотеки, кредитування, позик, інвестування, фінансування; здійснювати операції із золотом та дорогоцінними металами, емітувати державні казначейські зобов’язання, цінні папери; забезпечувати фінансовими й іншими гарантіями операції різних юридичних та інших осіб; надавати безплатну фінансову допомогу.

Міжнародні організації — це створені на основі міжнародного договору і статуту для виконання певних функцій об’єднання суверенних держав, які мають систему постійно діючих органів, володіють міжнародною правосуб’єктністю і засновані відповідно до міжнародного права.

Міжнародні валютно-кредитні і фінансові організації (міжнародні фінансові організації) — це економічні організації, створені на основі міждержавних угод для регулювання міжнародних валютних і фінансово-кредитних відносин з метою стабілізації світової економіки.

Єдиний податок

Усіх спрощенців поділили на чотири групи. Групи мають різні критерії відповідності для права перебування на спрощеній системі та, відповідно, різні ставки ЄП