Оптимізація обсягів виробництва, прибутку, витрат в системі “директ-костинг”.

Системі директ-кост властиві такі особливості:

1. Поділ витрат на постійні і змінні. Це головна особливість директ-кост, основаного на поділі витрат на постійні та змінні, є те, що собівартість виготовленої продукції обліковується й планується тільки в частині змінних витрат. Постійні витрати збирають на окремому рахунку та із заданою періодичністю списують безпосередньо на дебет рахунка фінансових результатів. Отже, постійні витрати не включають у розрахунок собівартості виробів, а як витрати даного періоду списують на одержаний прибуток протягом того періоду, в якому їх було здійснено;

2. Об’єднання виробничого і фінансового обліку. По системі директ-кост облік і звітність на підприємствах організовано таким чином, що з’являється можливість регулярного контролю даних за схемою ”витрати – обсяг – прибуток”;

3. Багатостадійність складання звіту про доходи.

Необхідною умовою отримання прибутку є певна ступінь розвитку в-ва яка забезпечує перевищення виручки від реалізації продукції над витратами по її в-ву і реалізації.

Теоретичною базою аналізу прибутку і витрат є система директ-костинг. Аналітичні можливості директ-костинг:1) оптимізація прибутку і асортименту продукції; 2)визначення ціни на нову продукцію; 3)розрахунок варіантів змін виробничої потужності п-ва; 4) оцінка ефективності в-ва.

Сутність системи директ-костинг є поділ витрат на постійні і змінні, тобто S=S_POST+S_ЗМІННІ (витрати на 1); S=(S_POST+S_ЗМІННІ )*g; g- кількість виробленої продукції. В зарубіжній практиці для підвищення об’єктивності розподілу витрат на постійні і змінні використовують декілька методів але найбільш поширені- метод вищої і нижчої точки обсягу за період. Для побудови рівняння загальних витрат і розподілу їх на постійну і змінну частину по методу нижчої і вищої точки використовуючи алгоритм. Серед даних про обсяг в-ва і витрати за період, обирається максимальне і мінімальне значення відповідно обсягу і витрат, визначається різниця в рівнях обсягу в-ва і витрат визначається ставка змінних витрат на одиницю продукції, визначається загальна величина змінних витрат на max (min) обсяг в-ва, визначається загальна величина постійних витрат, складається рівняння сукупних витрат, що відображає залежність змін загальних витрат від зміни обсягу в-ва. Ступінь реагування витрат в-ва на змінк обсягів продукції може бути оцінена за допомогою коефіцієнта реагування витрат. K=∆S/∆V_в; ∆S-% зміна витрат; ∆V_в –зміна обсягів витрат. В залежності від значення коефіцієнта виділяють:1)постійні витрати, коли К=0; 2)дегресивні витрати, коли 1>К>0; 3)пропорційні витрати, коли К=1; 4)прогресивні витрати К>1. Для забезпечення зменшення с/в і підвищення прибутковості роботи п-ва необхідно темпи зниження дегресивних витрат перевищували темпи зростання прогресивних і пропорційних витрат. Аналітичні можливості системи директ-костинг розкриваються найбільш повно при дослідженні зв’язку с/ і реалізації продукції. Вихідне рівняння V_p =S+P; V_p –обсяг реалізації; S-с/в; P-прибуток. V_p = S; V_p = S_POST+S_ЗМІННІ (для точки беззбитковості). Якщо виручка від реалізації=ціна одиниці продукції (Р) кількість одиниць продукції (g), а витрати перераховані на 1 продукції, то p*g= S_POST+S_ЗМІННІ*g. Це рівняння є основним для отримання необхідних оцінок.

 

Аналіз кредитоспроможності підприємства.

Кредитоспроможність – це спроможність клієнта в повному обсязі та у визначений кредитною угодою строк розраховуватися за своїми борговими зобов’язаннями. Кредитоспроможність пов’язана із платоспроможністю. Платоспроможність характеризується своєчасністю погашення всіх видів боргів, у тому числі кредитів та позик, і тому є більш широким поняттям, ніж кредитоспроможність.

Метою аналізу кредитоспроможності є оцінка результатів фінансової діяльності позичальника, на основі якої кредитор приймає рішення щодо можливості надання кредиту або припинення кредитних відносин з клієнтом.

Досягнення мети реалізується через вирішення таких завдань:

· вивчення фінансового стану клієнта;

· попередження втрат кредитних ресурсів у результаті неефективної роботи позичальника;

· стимулювання суб’єктів господарювання в підвищенні ефективності своєї фінансово-господарської діяльності.¹

Основними джерелами інформації для оцінки кредитоспроможності підприємства є баланс та інші форми бухгалтерської звітності на кілька звітних дат.

До комплекту бухгалтерської звітності підприємства входять:

· Бухгалтерський баланс (ф. № 1);

· Звіт про фінансові результати (ф. № 2);

· Звіт про рух грошових коштів (ф. № 3);

· Звіт про власний капітал (ф. № 4).

З метою більш точного визначення кредитоспроможності позичальника, а відповідно рівня фінансового ризику банку використовують методики, які ґрунтуються на аналізі фінансових коефіцієнтів. Як правило, система оціночних коефіцієнтів зводиться до таких п’яти груп:

I. Коефіцієнти ліквідності.

II. Коефіцієнти ефективності або оборотності.

III. Коефіцієнти фінансової стійкості (фінансового левериджу).

IV. Коефіцієнти прибутковості.

V. Коефіцієнти обслуговування боргу¹.

Показники кредитоспроможності, що входять до кожної із цих груп, можуть відрізнятися великою різноманітністю.

Коефіцієнти ліквідності. Ліквідність підприємства характеризується показниками ліквідності балансу як співвідношення активів і платіжних зобов’язань.

Коефіцієнти ефективності використання активів доповнюють першу групу показників і дають змогу зробити більш обґрунтовані висновки про результативність діяльності підприємства та його кредитні можливості. Наприклад, якщо показники ліквідності зростають за рахунок збільшення величини дебіторської заборгованості або вартості запасів при одночасному уповільненні їх оборотності, клас кредитоспроможності позичальника не можна підвищувати.

Коефіцієнт оборотності активів в основному використовують у факторному аналізі. Чим коротша тривалість одного періоду, тим більше оборотів здійснюють активи за період і тим ефективніше вони використовуються.

Коефіцієнти фінансового левериджу. Створення і функціонування будь-якого комерційного підприємства спрощено являє і собою процес інвестування фінансових ресурсів на тривалій основі з метою отримання прибутку. Поточна діяльність суб’єкта господарювання, як правило, пов’язана з ризиком, зокрема виробничим і фінансовим.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності

Коефіцієнт абсолютної ліквідності показує, яка частка короткострокової заборгованості в разі потреби може бути погашена негайно за рахунок наявних грошових коштів. Достатнім вважається, якщо значення коефіцієнта вище 0,2 – 0,35.

Каб.лікв.=	Грошові кошти та їх еквіваленти
Поточні пасиви

Коефіцієнт поточної ліквідності

Коефіцієнт поточної ліквідності показує відношення між оборотними активами за виключенням виробничих запасів та короткостроковими пасивами. Орієнтованим значенням показника вважається рівень від 0,5 – 1.

Кпл =	Оборотні активи - Запаси (260-å(100-140)) (ф.1)
Поточні зобов’язання (620) (ф.1)

Даний коефіцієнт показує, яка частка поточних пасивів може бути погашена за рахунок найбільш ліквідних активів та очікуваних надходжень від дебіторів. Рекомендовані межі даного показника становлять 50-100%.

Коефіцієнт власної платоспроможності

Коефіцієнт власної платоспроможності визначається за формулою:

Квпл =	Оборотні активи - Поточні зобов’язання (260-620) (ф.1)
Поточні зобов’язання (620) (ф.1)

Коефіцієнт власної платоспроможності показує здатність підприємства погасити зобов’язання за рахунок власних оборотних активів. Рекомендованим є значення 1.

Термін погашення дебіторської заборгованості

Термін погашення дебіторської заборгованості характеризує тривалість одного обороту дебіторської заборгованості в днях.