Грошові потоки у сфері міжнародних фінансів

Міжнародні фінансові інституції мають взаємовідносини як з урядами, так і з суб’єктами господарювання окремих країн. Взаємовідносини з урядами складаються за двома напрямами. Перший відображає процес формування статутного капіталу за рахунок внес­ків окремих країн. Другий характеризує кредитні взаємовідносини — надання кредитів окремим країнам та їх погашення і сплату процентів. Взаємовідносини з підприємствами мають двосторонній кредитний характер. Міжнародні фінансові інституції, здійснюючи фінансове забезпечення певних проектів, надають кредити окремим підприємствам, як правило, на конкурсній основі.

 

26. Група Світового банку. Історичні передумови створення та напрями діяльності структурних одиниць групи Світового банку.

Світовий банк являє собою групу споріднених організацій, тому досить часто говорять про Групу Світового банку. До неї входять: Міжнародний банк реконструкції та розвитку (саме його інколи називають скорочено Світовим банком), Міжнародна асоціація розвитку, Міжнародна фінансова корпорація, Багатосто­роння агенція гарантування інвестицій, а також Міжнародний центр урегулювання інвестиційних конфліктів.

Період, за який було створено та розвивалась група світового банку нараховує 70 років. Початком їх створення є прийняття рішення про створення МБРР, що був створений за результатами Світової економічної конференції 1944 року. Діяльність МБРР спочатку була спрямована на фінансуванні реконструкції європейських країн, що постраждали під час Другої Світової війни.

Пізніше у віце-президента МБРР Р.Гарнера з’явилася ідея щодо створення нової організації, яка виконувала б в приватному секторі ту ж роботу як МБРР за проектами в державному секторі. Таким чином в 1956 році було засновано МФК, метою діяльності якої є сприяння економічному розвитку країн-членів шляхом заохочення приватних інвесторів інвестувати кошти закордоном, головним чином, у країни, що розвиваються та країни з перехідною економікою.

В 1960 році як юридично самостійний партнер МБРР було утворено Міжнародну асоціацію розвитку для фінансування найменш розвинутих країн. Проте фактично самостійність цієї організації обмежена, оскільки в неї з МБРР — спільні керівні органи, спільний персонал, організаційно-технічні засоби.

З метою сприяння впливу міжнародних інвестицій шляхом створення сприятливих умов для припинення й урегулювання суперечок між урядами країн-членів та інвесторами під егідою Світового банку в 1966 році було створено Міжнародний центр урегулювання інвестиційних спорів.

Завершальним етапом історії встановлення групи Світового банку було заснування в 1988 році Багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій з ціллю стимулювання прямих зарубіжних інвестицій в країни, що розвиваються шляхом страхування ризиків некомерційного характеру. Інструментом діяльності БАГІ є надання страхових гарантій іноземним інвесторам від некомерційних ризиків.

Офіційні цілі членів Групи Світового банку — зменшення бі­дності і підвищення життєвих стандартів країн-членів шляхом сприяння економічному розвитку останніх і залучення ресурсів з розвинутих країн до країн, що розвиваються. Зазначимо, що ос­новна різниця між Світовим банком і МВФ полягає в тому, що МВФ більше концентрує свою увагу на питаннях короткостроко­вої фінансової стабільності в країнах, тоді як Світовий банк зосе­реджується переважно на середньо - та довгострокових (за термі­ном реалізації) проектах структурних та галузевих перетворень в економіках країн. Ось чому, коли йдеться про фінансову стабілі­зацію в Україні, то це питання насамперед стосується діяльності МВФ. Коли ж мова йде про структурні і галузеві реформи, то тут на перший план серед міжнародних фінансових організацій по­стає Світовий банк, який концентрує свою увагу на перетвореннях на мікрорівні, на питаннях приватизації, дерегуляції галузевих перетворень, сприяє реформуванню енергетичної галузі, сільсь­кого господарства, соціального сектору тощо.

Основною метою діяльності МБРР є сприяння розвитку економіки країн-членів через надання довгострокових кредитів та гарантування приватних інвестицій. Діє у двох сферах: макроекономічна стабілізація та інституційні зміни.

МАР надає безпроцентні кредити найбіднішим країнам світу терміном до 50 років на пільгових умовах – 0.75%. Право на отримання таких кредитів мають країни з річ­ним доходом на душу населення, що не перевищує 835 дол. США.

МФК надає кредити високорентабельним приватним підприємствам без гарантії уряду на строк від п'яти до 15 років за умови, що частину акцій компанії-позичальники продають МФК. Рівень процентів відповідає про­центам, що існують на міжнародних фінансових ринках.

БАГІ здійснює страхування капіталовкладень від політичного ризику на випадок експропріації, війни, зриву контрактів.

МЦУІК засновано для сприяння припливу міжнарод­них інвестицій шляхом створення умов для припинення й урегу­лювання спорів між урядами та іноземними інвесторами.

 

27. Особливості формування та напрями використання фінансових ресурсів МВФ. Вплив МВФ на стабілізацію міжнародних фінансових відносин.

МВФ є провідним світовим фінансовим інститутом, який мас статус спеціалізованої установи ООН. Він був заснований на міжнародні й конференції в Бреттон-Вудсі в 1944 р., а почав функціонувати у 1947 р. Основними цілями діяльності МВФ є сприяння розвитку міжнародної торгівлі й співробітництва у сфері валютного регулювання та надання кредитів у іноземній валюті для вирівнювання платіжних балансів країн-членів Фонду.

Матеріальною основою діяльності Фонду є кредитні ресурси. Вони складаються із власних ресурсів і запозичених коштів. • Власні ресурси Фонду формуються із внесків країн-членів у розмірі їх квот. Статутом передбачене періодичне збільшення квот (без урахування інфляції). Звичайно, переважна роль у формуванні ресурсів належала і належить сьогодні промислово розвинутим країнам, хоча, як про це вже говорилося, співвідношення сил останнім часом суттєво змінилося. Квоти встановлюються з урахуванням ВНП, обсягу експорту й імпорту, золотовалютних резервів і т. ін., тобто з урахуванням тих показників, які характеризують позиції країни у світовій економіці. 25% квоти вноситься золотом або в доларах США, решта — національною валютою. В цілому квота виконує кілька завдань. По-перше, вона визначає фінансовий внесок кожної держави в статутний капітал. По-друге, пропорційно до квоти держава може претендувати на отримання кредитів. По-третє, квота визначає кількість голосів при голосуванні, тобто здатність впливати на політику Фонду. Запозичені кошти надаються Фонду офіційними валютними органами країн-членів. Існує кредитна лінія між Фондом і кредиторами — так звана Генеральна угода про позики, створена 1962 р. Вона відновлюється кожні п'ять років.

Діяльність МВФ охоплює три основні напрями: кредитування, з метою надання фінансової допомоги країнам, у яких утворилось від'ємне сальдо платіжного балансу, регулювання міжнародних валютних відносин, постійний нагляд за світовою економікою.

Кредитування здійснюється з різними цілями у різних формах та на різних умовах. Загалом система кредитування, що використовується МВФ, включає чотири форми: безпосереднє, поетапне, розширене, пільгове та спеціальне фінансування.

Безпосереднє фінансування прямо пов'язане з квотою кожної країни і здійснюється в межах її резервної і кредитної часток. Резервна частка становить 25% квоти даної країни, тобто ту частину, що внесена в іноземній валюті. У межах цієї частки кредити-резервні транші, видаються на першу вимогу країни без сплати процентів і комісійних. Надання кредитів обумовлюється виконанням країною певних полі­тичних та економічних вимог з метою ліквідації негативного сальдо платіжного балансу.

Система поетапного фінансування використовується при більш суттєвих і триваліших проблемах з платіжним балансом у країни-позичальника і є наступним етапом її взаємовідносин з МВФ після безпосереднього фінансування. Поетапне фінансування здійснюється в межах граничних кредитних часток тієї чи іншої країни і включає механізми резервних кредитів (stand-by) та розширеного фінансування. Кредити " stand-by " видаються траншами від 1,5 доЗ років під реалізацію програм макроекономічної стабілізації. Механізм пільгового фінансування пов'язаний з наданням на пільгових умовах кредитів країнам, що розвиваються, та найбіднішим країнам за умов хронічної кризи платіжного балансу. Позики з цих фондів надаються на дуже вигідних умовах - під 0,5 % річних на термін до 10 років.

Система спеціального фінансування використовується в особливих умовах і включає компенсаційне фінансування і фінансування у разі непередбачуваних обставин, фінансування буферних (резервних) запасів, фінансування зі скорочення й обслуговування зовнішнього боргу та фінансування системних трансформацій.

Механізм компенсаційного та непередбаченого кредиту­вання повинен вирівнювати відхилення в платіжному балансі,що виникають із незалежних від даної країни причин. Сюди належать кредити на компенсацію втрат від скорочення виручки від експорту внаслідок падіння цін на світовому ринку та від збільшення вартості імпорту, від непередбачених втрат, пов'язаних зі стихійними лихами, промисловими спадами, введенням протекціоністських обмежень у країнах-імпортерах, при появі товарів-замінників тощо.

Другим основним напрямом діяльності МВФ є регулювання валютних взаємовідносин. У сучасних умовах, коли курси валют є плаваючими, а не фіксованими, роль Фонду полягає в узгодженні валютної політики країн-членів Фонду. Насамперед кожна країна повинна, відповідно до статуту МВФ, співробітничати з Фондом та з іншими країнами з метою забезпечення і підтримки стабільних валютних курсів, її економічна та фінансова політика має спрямовуватись на забезпечення економічного зростання при розумній стабільності цін.

Будучи провідним міжнародним фінансовим інститутом, МВФ здійснює постійний нагляд і спостереження за світовою економікою. Нагляд за макроекономічною та валютною політикою країн здійснюється насамперед за допомогою консультування. МВФ детально аналізує податкову, грошово-кредитну і валютну політику та стан платіжних балансів країн.

 

28. Джерела залучення фінансових ресурсів МБРР. Вплив МБРР на соціально-економічний розвиток національних економік.

Основні фінансові ресурси МБРР, які є джерелом його позик, формуються за рахунок капіталу, забезпеченого членами Банку, запозичень на світових фінансових ринках і надходжень від погашення позик та інвестицій.

Обсяг кредитних ресурсів МБРР, що формуються шляхом підписки країн-членів на його акції, доволі незначний. Це зумовлено характером забезпечення статутного капіталу Банку. Загальний початковий підписний капітал МБРР становив 10 млрд дол.

Уряди країн-членів забезпечують статутний капітал нетрадиційним шляхом: вони купують акції, але в момент підписки сплачують лише частку вартості кожної акції. Сплачувана частка становить лише З % вартості підписки на акції МБРР. Сплачена частка підписки поділяється на дві частини, одна з яких сплачується золотом або в доларах США, інша — у власній валюті країни-члена в обсязі, еквівалентному стандартній доларовій вартості капіталу МБРР. Несплачена частина вартості підписки на акції МБРР залишається недоторканою "до запитання" і має сплачуватися лише в тому разі, якщо Банк виявиться неплатоспроможним. Цей капітал не може бути використано на покриття адміністративних видатків або надання позик. Несплачена сума є головним чином гарантійною часткою статутного капіталу для захисту інтересів кредиторів МБРР. Саме вона становить той гарантійний фонд, під який МБРР позичає кошти на міжнародних фінансових ринках.

Більшість своїх фінансових ресурсів МБРР отримує завдяки операціям на світових фінансових ринках. Характерною особливістю МБРР як міжурядової організації є залучення значної частини коштів на ринках приватного капіталу. Банк продає облігації та інші гарантії заборгованості пенсійним фондам, страховим компаніям, корпораціям, комерційним банкам і приватним особам у більш ніж 100 країнах світу. Банк також залучає кошти шляхом продажу облігацій і векселів безпосередньо урядам, їхнім представництвам та центральним банкам. Він є головним позичальником на міжнародних ринках капіталу і найзначнішим позичальником-нерезидентом практично в усіх країнах, де продаються його цінні папери.

МБРР залучає головним чином середиьо- і довгострокові ресурси терміном від 2 до 30 років, але найбільшу кількість становлять 5- і 10-річні боргові зобов'язання. Основними інструментами запозичення є єврооблігації (почали випускатися з 1980 р.) та глобальні облігації (з 1989 р.). Облігації Банку — це деноміновані в доларах США боргові зобов'язання, що одночасно випускаються в обіг у Нью-Йорку, Лондоні й Токіо як місцеві облігації. Облігації Банку є особливо привабливими для кредиторів, оскільки істотно підвищують ліквідність інвестицій: власники облігацій можуть легко здійснювати операції купівлі-продажу в межах трьох основних ринків або між ними й національними фінансовими ринками.

Основною метою діяльності МБРР є сприяння розвитку економіки країн-членів через надання довгострокових кредитів та гарантування приватних інвестицій. Діє у двох сферах: макроекономічна стабілізація та інституційні зміни.

29. Сучасний стан та перспективи співпраці України з міжнародними фінансовими організаціями.

Україна використовує позики міжнародних фінансових організацій — МВФ, СБ, МБРР, ЄБРР та кредити окремих держав і їх угруповань.

Найбільше іноземних кредитів залучається в результаті співробітництва з МВФ. Надання позичок МВФ розпочалося у 1994 р. Другим за розмірами наданих кредитів Україні є МБРР. Розширюється співробітництво між Україною та ЄБРР. Центральне місце серед кредитів цієї організації належить позикам на розвиток приватних малих і середніх підприємств. ЄБРР надає під погоджені проекти кредит, який становить значну частку їхньої вартості. Останнім часом започатковане співробітництво України з МФК (інвестиційним банком Світового банку для країн, що розвиваються) переважно з надання технічної допомоги приватним фірмам.

Визначаючи доцільність залучення кредитних ресурсів, слід відмітити, що найрезультативнішими для України були перші кредити МВФ, призначені для фінансування системних перетворень і перший кредит підтримки та інституційний і реабілітаційний кредити Міжнародного банку розвитку та реформування (МБРР). Саме завдяки надходженню цих коштів стало можливим прискорення формування власної фінансово-кредитної системи та золотовалютних резервів України. Крім того, ці ресурси забезпечили реалізацію ефективної монетарної політики (наслідком чого стало скорочення темпів інфляції), надходження валютних ресурсів в країну сприяли проведенню грошової реформи і введенню в обіг національної грошової одиниці, динамізували формування інфраструктури ринкового середовища та розбудову фінансових інструментів тощо.

Разом з тим, не відкидаючи позитивного ефекту взаємодії України (та інших перехідних економік) з міжнародними фінансовими організаціями, слід зазначити, що діяльність останніх не позбавлена ряду недоліків. Йдеться, насамперед, про занадто активне втручання цих установ у внутрішні справи країн-позичальників. За більш сприятливі умови кредитування (пролонгація пільгового періоду, зменшення ставок кредитів, можливості реструктуризації тощо) керівництво країн-реципієнтів нерідко стає «заручником» необхідності відмови від частини національного суверенітету країни.

Крім того, загальновідомим є і факт жорсткої прив'язки кредитування міжнародними фінансовими організаціями національних економік з нав'язуванням ними реалізації в країнах-реципієнтах запропонованої моделі економічних перетворень.

Україна зацікавлена в одержанні фінансової підтримки Світового банку для реалізації інфраструктурних проектів, насамперед у тих напрямах, де Україна має найбільші потреби, а досвід співпраці є найуспішнішим: це впровадження проектів у сфері розвитку державної міської та транспортної інфраструктури, секторів енергетики та енергозбереження.

Основними напрямками співпраці з міжнародними фінансовими організаціями є:

• вирішення проблем у фінансовому секторі шляхом:

а) підтримки ліквідності та розширення гарантій стосовно депозитів;

б) посилення спроможності банківської системи, у тому числі і державні фонди;

в) врегулювання питання боргів домогосподарств та підприємницького сектору;

• зменшення впливу зовнішніх шоків та скороченню рівня інфляції шляхом проведення відповідної макроекономічної політики.

• поліпшити свою конкурентоспроможність на міжнародному рівні;

• реформувати свою систему державних фінансів та державний сектор для покращення якості державних послуг і забезпечення підвищення добробуту всіх громадян України;

• усунути вади у галузі управління у державному і приватному секторах.

• транспорт та зв’язок (впровадження швидкісного руху пасажирських поїздів на залізницях України; новий проект державного сектору у галузі автомобільних доріг; розвиток портової інфраструктури; розвиток регіональних аеропортів та ін.);

• енергетика та енергозбереження (реконструкція Старобешівської ТЕС; фінансування Української енергосервісної компанії – УкрЕско; модернізація після завершення будівництва енергоблоку № 2 Хмельницької АЕС та енергоблоку № 4 Рівненської АЕС; ядерна безпека на Чорнобильській АЕС проект „Укриття” та ін.);

• підвищення енергоефективності (спільне дослідження можливості для розвитку проектів енергоефективності: в секторі адміністративних та житлових будівель; в сфері виробництва та використання нетрадиційних видів палива; в сфері використання альтернативних джерел енергії для теплопостачання населених пунктів України)

Отже, співробітництво з міжнародними фінансово-кредитними організаціями є досить важливим для України, яка вирішує завдання не тільки інтеграції у світову економіку, а й зміцнення політичної незалежності та економічної безпеки. Реалії сучасних міжнародних економічних відносин вимагають пошуку взаємоприйнятних компромісів між державами для розв'язання актуальних валютно-фінансових проблем, що мають загальносвітове значення.

 

30. Сутність і зміст податкової системи. Об’єктивні і суб’єктивні чинники її становлення.

За економічним змістом податки відображають відносини між платниками та державою з приводу вилучення частини створеного ВВП для формування централізованого фонду держави, необхідного для виконання покладених на неї функцій. За формою прояву податки – це обов’язкові платежі юридичних та фізичних осіб до бюджету.

Виходячи з наведених визначень, податкова система:

- в абстрактно-теоретичному аспекті - це сукупність відносин між платниками та державою;

- на рівні безпосереднього сприйняття форм реалізації зазначених відносин – це сукупність обов’язкових платежів юридичних та фізичних осіб до бюдету.

Відносини між платниками та державою реалізуються через діяльність уповноважених органів та платників податків і підлягають обов’язковому регламентуванню. Їх можна поділити на кілька груп:

- між органами державної влади і платниками: стосовно визначення елементів оподаткування (платників, ставок, об’єкта оподаткування, пільг, податкової бази тощо); порядку обчислення і сплати податків; правового статусу платників; їхньої відповідальності за порушення податкового законодавства;

- між органами державної влади і органами місцевого самоврядування: щодо розмежування їхніх повноважень і законодавчої компетенції цих органів в податковій сфері (право встановлювати органами місцевого самоврядування місцеві податки і отримувати закріплені загальнодержавні податки);

- між органами державної законодавчої влади і контролюючими органами: щодо визначення правового статусу контролюючих органів, порядку адміністрування податків, відповідальності за дотримання законодавства в процесі адміністрування (при стягненні податків);

- між контролюючими органами і платниками: щодо взаємних прав і обов’язків та механізму їх реалізації.

Отже, існує організаційно-управлінський рівень податкової системи. Вся діяльність щодо збору і сплати податків спирається на систему нормативних актів. Тому податкову систему можна також розглядати і як систему податкового законодавства.

Узагальнююче визначення податкової системи - це сукупність законодавчо закріплених у даній державі податків, зборів і платежів, процедур їх встановлення, зміни чи скасування; дій, що забезпечують їхню сплату, контроль і відповідальність за порушення податкового законодавства.

Об’єктивні чинники: 1) еволюція економіки і 2) еволюція держави.

До об’єктивних чинників відносяться:

1. Вплив суспільної форми виробництва:

-при натуральному господарстві податки стягуються у натуральній формі без встановленої періодичності (що є, то і могли віддати державі);

- з розвитком товарно – грошових відносин - встановлюється грошова форма оподаткування із визначенням строків сплати.

2. Вплив відносин власності:

- за умови домінування державної форми власності держава задовольняла свої потреби як правило не примусовим порядком, а за рахунок надходжень від державної власності, податки відігравали незначну роль у доходах бюджету;

- з розвитком товарно-грошових відносин держава поступово передавала право власності приватним особам, що було зумовлено і сприяло розвитку ринкових відносин. Тим самим держава здобувала право здійснення функцій, пов’язаних з управлінням відокремленої від неї власності. Тобто, внаслідок відокремлення держави-функції від держави-власності став формуватися та розвиватися податковий метод формування доходів бюджету і фіскальна роль податків збільшується (держава передавала власність приватним особам, а навзамін брала себе управлінські функції, законодавче регламентування, забезпечення прав власності, охорона). Податки перетворюються на постійне джерело державних доходів.

3. Вплив концентрації (укрупнення) виробництва: виникають підстави для державного регулювання економіки, розширюється коло суспільних потреб. Це вимагає збільшення державних доходів, отже підвищення ролі податкових надходжень. 4. Вплив зростання ВВП: призводить до збільшення можливостей для податкових вилучень. Достатній для життя рівень доходів сприяє більш виваженій реакції платників на збільшення податків, з іншого боку, при відносно постійних видатках, зростання ВВП, дає можливість зменшувати рівень оподаткування.

5. Вплив форми державного правління:

- в умовах абсолютизму введення нових податків або збільшення діючих ставок податків, їх скасування є виключним правом однієї особи, що має владу;

- в умовах демократії податкова політика стає прерогативою колективного розуму. Податки запроваджуються через ухвалення їх в парламенті, внаслідок чого намагаються досягти компромісу між інтересами різних суспільних (соціальних) груп. Суб’єктивні чинники: суспільні, колективні (групові, тобто підприємств) та індивідуальні інтереси членів суспільства.

Закономірність: з одного боку, запровадження податків, їх співвідношення, механізми справляння залежать від волі осіб при владі (при абсолютній монархії це виключний привілей однієї особи, при демократичній формі правління це рішення членів парламенту). З іншого боку, формування податкової системи залежить від фіскальної поведінки платників, від сприйняття ними тих законів, які приймаються державою (досить часто вони встановлюються без належних знань). Платники, вдаючись до міграції чи протесту змушують правителів утримувати рівень оподаткування в більш-менш прийнятних межах.

31. Загальна характеристика податкової системи України, її склад і структура.

Податкова система є складною багаторівневою структурою. Основна сутнісна характеристика системи - взаємозв ’ язок між її елементами. У податковій системі елементами є податки, збори та інші обов’язкові платеж і. За економічним змістом податки відображають відносини між платниками та державою з приводу вилучення частини створеного ВВП для формування централізованого фонду держави, необхідного для виконання покладених на неї функцій. За формою прояву податки – це обов’язкові платежі юридичних та фізичних осіб до бюджету.

Виходячи з наведених визначень, податкова система:

- в абстрактно-теоретичному аспекті - це сукупність відносин між платниками та державою;

- на рівні безпосереднього сприйняття форм реалізації зазначених відносин – це сукупність обов’язкових платежів юридичних та фізичних осіб до бюдету.

Відносини між платниками та державою реалізуються через діяльність уповноважених органів та платників податків і підлягають обов’язковому регламентуванню. Їх можна поділити на кілька груп:

- між органами державної влади і платниками: - між органами державної влади і органами місцевого самоврядування: щодо розмежування;

- між органами державної законодавчої влади і контролюючими органами:);

- між контролюючими органами і платниками: щодо взаємних прав і обов’язків та механізму їх реалізації.

Отже, існує організаційно-управлінський рівень податкової системи. Вся діяльність щодо збору і сплати податків спирається на систему нормативних актів. Тому податкову систему можна також розглядати і як систему податкового законодавства.

Узагальнююче визначення податкової системи - це сукупність законодавчо закріплених у даній державі податків, зборів і платежів, процедур їх встановлення, зміни чи скасування; дій, що забезпечують їхню сплату, контроль і відповідальність за порушення податкового законодавства.

Здебільшого до складу податкової системи входять податки і збори, що установлюються на різних рівнях. В Україні це місцеві та загальнодержавні.

В Українві відбувалося розширення кількості податків на І етапі розвитку под.. с-ми та їх суттєве зменшення з прийняттям ПКУ.

До прийняття ПКУ	Після прийняття ПКУ
Усього 41	23
Згльнодержавних 25	18
Податки 9	7
Збори 13	7
Плати 2	4
Інші 1	-
Місцеві 16	5
3	2
13	3

До прийняття ПКУ було 42 податок з них 25 згльнодержавних і 16 місцевих, після прийняття ПКУ –стало 23 податки з них 18 загальнодерж (ПДВ, мито, акцизний податок, податок н прибуток, плата за змлю, платежі за ресурси, рентні платежі, майнові податки)і 5 місцевих (подток на нерухоме майно відмінне від земельних ділянок, єдиний податок, збір за впровадження деяких видів підпр. діяльності, збір за місця для пркування транспортних засобів, туристичний збір).

Найбільшу частку у податкових надходженнях займає:ПДВ – 50%, Акциз – 10%, Мито – 5%, ПП – 23%, ПДФО – 20%.

 

32. Правові засади функціонування податкової системи України.

Система податкового законодавства згідно із статтею 3 Податкового кодексу України представлена на рис. 2.1.

Конституція України, Митний кодекс та закони з питань митної справи відносяться до групи загальних не фінансових законів. Конституція України містить норми, які є відправною точкою правового регулювання податкових відносин.

Митний кодекс та інші закони з питань митної справи містять окремі норми, що регулюють відносини, які виникають у зв’язку з оподаткуванням ввізним і вивізним митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України.

Міжнародні договори, як складова податкового законодавства, мають таку особливість. Йдеться про чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Відтак, якщо міжнародним договором встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені Податковим кодексом, то застосовуються правила міжнародного договору.

Основним законодавчим актом у системі податкового законодавства виступає Податковий кодекс України. Сфера дії податкового кодексу: ●відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів

●вичерпний перелікподатків та зборів та порядок їх адміністрування

- платників податківта зборів, їх права та обов’язки,

- компетенціюконтролюючих органів, повноваження і обов’язки їх посадових осіб під часздійснення податкового контролю

- відповідальність запорушення податкового законодавства

●погашення податкових зобов’язань або стягнення податкового боргу

До окремої групи віднесено нормативно - правові акти, прийняті на підставі та на виконання Податкового Кодексу, конкретно не указано які. Проте очевидно, що йдеться про підзаконні нормативно-правові акти, а саме: постанови Верховної ради України, Укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, накази Державної податкової адміністрації України.

Певними повноваженнями з питань оподаткування наділені органи місцевого самоврядування. Вони мають право встановлювати місцеві податки і збори, проте з переліку та у межах правил, встановлених Податковим кодексом.

 

33. Принципи оподаткування та побудови податкової системи: відмінність і взаємозв’язок.

Слід чітко розрізняти принципи оподаткування і принципи побудови податкової системи. Принципи оподаткування відображають засади справляння податків, а принципи формування податкової системи визначають правила співвідношення різних видів податків та механізмів їх справляння (кожного окремо). Між ними існує певний взаємозв’язок: при побудові податкової системи мають бути реалізовані принципи оподаткування. Принципи оподаткування уперше були сформульовані А. Смітом (справедливість, визначеність, зручність, економічність).

А. Вагнер не лише визначив принципи оподаткування, але й систематизував їх в чотири окремі групи:

-фінансові принципи, серед яких достатність та еластичність.

 господарські принципи – належний вибір джерела обкладення, правильна комбінація різних податків у таку систему, яка б зважала на наслідки і умови їх перекладення (в різних країнах різні пріоритети: прямі або непрямі податки).

 етичні принципи, принципи справедливості: з агальність оподаткування та рівномірність.

 сукупність адміністративно-технічних правил чи принципів податкового управління: визначеність обкладення, зручність сплати податку та максимальне зменшення витрат на стягнення.

Ідея, що податки не повинні перешкоджати розвитку виробництва (ефективність), в процесі еволюції податкової системи була реалізована Ф. Нітті в окремий, самостійний принцип при її побудові. Особливо це проявилося в кінці ХХ ст., коли відбулося відчутне зіткнення фіскальних потреб держави з інтересами економічного розвитку.

У сучасній фаховій та навчально-методичній літературі немає єдиного підходу до визначення принципів побудови податкової системи. Ми вважаємо, що переконливою є аргументація професора В. М. Опаріна. Він бгрунтовує три принципи побудови податкової системи:

 Принцип рівнонапруженості означає такий розподіл податкового тягаря між суб’єктами оподаткування, який відображає усі аспекти їх діяльності, а саме:

 рівень отриманих доходів, тобто внесок у створення ВВП (що вони дають суспільству);

 споживання, тобто його участь у розподілі і використанні створеного ВВП;

 майновий стан, що характеризує рівень доходів платників.

Реалізація цього принципу передбачає оптимізацію співвідношення між прямими і непрямими податками, між оподаткуванням доходів і майна, між податками з юридичних та фізичних осіб.

Принцип рівнонапруженості сформувався на основі поєднання принципів рівномірності і соціальної справедливості

Рівномірність означа є, що всі платники мають однакові зобов’язання перед бюджетом за певними критеріями. Цей принцип передбачає або використання пропорційних ставок, або дуже помірної прогресії.

Принцип соціальної справедливості чітко не визначений. З одного боку є думка, що цей принцип передбачає застосування прогресії з достатньо високою крутизною. З іншого боку, особливо в країнах суспільного добробуту, ця ідея не підтримується.

 Принцип урівноваженості інтересів – значить установити відповідність між функціями держави і уподобаннями платників, які розглядають ці функції як можливість отримати блага, які не можна придбати на приватному ринку.

- Принцип фіскальної достатності – встановлені податки, збори та інші обов’язкові платежі, система їх адміністрування та контролю повинні забезпечувати доходи, достатні для фінансування видатків.

 Принцип цілеспрямованого використання податків як фінансових регуляторів. Для цього треба чітко уявляти, як певна комбінація податків і механізми їх справляння впливатимуть на соціально-економічний розвиток загалом, окремих галузей та на добробут окремих категорій населення.

Оскільки податкову систему можна розглядати як сукупність нормативно-правових актів, то в законодавстві закріплюються правові принципи її функціонування. У демократичних державах організація системи оподаткування ґрунтується на таких правових принципах:

- рівність всіх платників перед законом;

-обов’язкове закріплення преференцій в податкових законах;

- презумпція невинності платника в поєднанні з системою гнучкого впливу на порушників податкового законодавства;

- однозначне трактування норм податкового законодавства;

- заборона зворотної сили податкового закону;

- антидискреційність рішень податкової адміністрації (неможливість вирішення нею питань на свій розсуд);

- гарантованість стабільності та послідовності податкової політики.

Отже, наука і практика розробила багато принципів, але головне не лише їх правильно обрати, а й реалізовувати на практиці.

34. Податкові теорії в світовій фінансовій думці.

В залежності від розвитку поглядів на роль держави у вирішенні тих чи інших суспільно-необхідних потреб, формувались і концепції оподаткування. Економічні теорії, які вважали за необхідне надати державі мінімум функцій (управлінську та військову) розглядали податки як “неминуче зло” і намагались мінімізувати податкові стягнення та зробити їх вплив на економіку нейтральним, розглядаючи лише фіскальне значення податків. В економічних теоріях, в яких державі надавалось більшого значення, зокрема ще й у вирішенні проблем еконо