Глім 1, фінанси та Фінансова система

19

 

ного законодавства (валюта є законним засобом платежу на те­риторії держави, її не можна вилучати з обігу, дорогоцінні мета­ли й каміння мають відповідати технічному вміщенню й бути допущеними до господарського обігу тощо).

Зазначені три об'єкти фінансових відносин відображають три основні сегменти фінансового ринку, на яких працюють фі­нансові посередники, — ринок капіталів, ринок цінних паперів (вторинний) та валютний ринок. Водночас зрозуміло, що зазна­чені три групи фінансових інструментів є лише узагальненням усього їх розмаїття. Так, на міжнародних та національних фінан­сових ринках уже давно використовують такі ключові фінансо­ві інструменти (що сполучають у собі інноваційні фінансові тех­нології), як ф'ючерси, форварди, опціони, свопи, варанти тощо, що належать до деривативів, або цінних паперів другого порядку. Зазначені фінансові інструменти є об'єктом не лише фінан­сових відносин, а й фінансових операцій. Фінансові операції — це дії, спрямовані на організацію та управління грошовими та грошово-кредитними відносинами, що виникають при форму­ванні й використанні фінансових інструментів. Застосування терміна «фінансові інструменти», а не «гроші», має об'єктивні причини: фінансові операції (трансакції) можуть зумовлювати­ся як грошовими платежами чи переказами (розрахунки, транс­фери тощо), так і рухом капітальних ресурсів (лізинг, кредит, франчайзинг і т. ін.).

Загалом фінансові операції поділяють на такі види: 1) опе­рації з переказу грошей (трансфер, акредитив, інкасо, банків­ський переказ); 2) інвестиційні операції (оренда, лізинг, траст, кредит, франчайзинг); 3) спекулятивні операції (свопінг, ва­лютний арбітраж, процентний арбітраж, валютна спекуляція); 4) операції з капіталом (страхування, кредитування, застава, ва­лютна іпотека). Слід зауважити, що далеко не всі з перелічених фінансових операцій є предметом регулювання саме фінансово­го права, однак усі вони мають кілька спільних рис, серед яких визначальною є спільний об'єкт — фінансові інструменти¹.

' Чинне фінансове законодавство України до фінансових відносить такі операції, як унесення або зняття депозиту (внеску, вкладу); переказ грошей із рахунка на рахунок; обмін валюти; надання послуг із випуску, купівлі або продажу цінних паперів та інших видів фінансових активів; надання або отри­мання позики або кредиту; страхування (перестрахування); падання фінан­сових гарантій та зобов'язань; довірче управління портфелем цінних паперів;

І нмгумі і і іиіо, будь-яка держава має власні фінанси (фінансо- ііі ресурси), що беруть участь в обігу в готівковій і безготівковій формах. Такі фінанси поділяються на публічні (державні) та приватні (недержавні). Грошовими коштами, які належать до публічних фінансів, розпоряджаються органи державної влади, ирі лин місцевої влади та місцевого самоврядування через відпо-підпі фонди. До публічних фінансів можна віднести і ті фонди, і ці і їх створюють для задоволення інтересів певних груп населен­ий, (-ііме ці фінанси є предметом вивчення фінансового права.

До складу приватних (недержавних) фінансів входять гро­ші іві кошти, що належать приватним особам та домогосподар-етиам, юридичним особам — підприємцям та не підприємцям гоїцо. І І,і грошові кошти є предметом регулювання норм цивіль­ного і і рава. Водночас приватні фінанси у певних випадках підпа-дають під дію фінансово-правових норм (наприклад, при стяг­ненні податків, зборів, інших обов'язкових платежів) і беруть участь у перетворенні з приватних на публічні¹.

Фінанси мають ряд функцій, через які розкриваються їх най­важливіші ознаки, риси, властивості. Основними функціями публічних фінансів є розподільна, перерозподільна та контро­лююча. Розрізняють також стимулюючу, дестимулюючу, нако­пичувальну, установчу, організаційну функції. Значення їх для фінансового права полягає в тому, що вони становлять його ма­теріальний зміст.

Розподільна функція фінансів втілюється в тому, що держава гарантує забезпечення відповідних суб'єктів необхідними фі­нансовими ресурсами, підтримує суспільні пропорції між части­нами сукупного суспільного продукту, національного доходу, сприяє розширеному відтворенню. Ця функція реалізується на стадії формування первинних фондів базового рівня (доходів домогосподарств, прибутків підприємств тощо), тобто тих, су­купність яких формує національний дохід держави².

фінансовий лізинг; здійснення випуску, обігу, погашення (розповсюдження) державної та іншої грошової лотереї; надання послуг із випуску, купівлі, про­дажу й обслуговування чеків, векселів, платіжних карток, грошових пошто­вих переказів та інших платіжних інструментів; відкриття рахунків тощо.

¹ Особливості публічних фінансів буде розглянуто в наступних пара­
графах.

² Валовий національний дохід розглядається в системі національних ра­
хунків як загальний обсяг первинних доходів, отриманих резидентами даної

2*

20