Фінансове право як галузь права

Право — це особлива форма соціального регулювання, що має певне цільове спрямування. Однією з основних цілей права є сприяння досягненню діалектичної взаємодії об'єктивно зумов­лених соціальних інтересів (як приватних, так і публічних) у процесі їх реалізації у будь-якій формі соціальної взаємодії. Та­кою формою останньої може бути держава. При цьому правові норми є засобами реалізації соціальних цілей¹.

Система права — це багатогранне правове явище, яке охоп­лює різні за змістом та обсягом структурні елементи. Саме вони, починаючи від норм права, що утворюють інститути та галузі права, і формують цілісну систему права. С. С. Алексєєв зазна­чає, що «норма, взята окремо, поза зв'язком з іншими нормами, ие може регулювати суспільних відносин. Системність — най­важливіша властивість права як регулятора суспільних від­носин — в окремої норми відсутня»². Поділ системи на окремі структурні елементи пояснюється значним розмаїттям суспіль­них відносин, що їх вона відображає й регулює.

' Неновски Н. Право и ценности / Н. Неновски / под ред. В. Р. Зорь-кнн;і. — М.: Прогресе, 1987. — С. 198; ЕкИіск Е. Оегеїг ипсі ІеЬепсІск Кеспі./ 1 ■:. Кіігііс.Ь. - Вегііп: Бипкег иші НитЬок, 1986. - 3. 93.

' Ллексеев С. С. Теория государства и права / С. С. Алексєєв. — М.: Юрид. лит., 1985. - С. 278.

88 _____________ Модуль 1. ПУБЛІЧНА ФІНАНСОВА ДІЯЛЬНІСТЬ І ФІНАНСОВ Е ПРАВО

Системність суспільних відносин надає праву відповідних системних ознак, зумовлює його структуру. Теорія права визна­чає основним елементом системи права галузь права, що стано­вить найширше об'єднання правових норм, які регулюють роз­маїття певного виду суспільних відносин. На відміну від інших елементів системи права, галузь права має певну автономію: здат­на самостійно функціонувати у загальній системі права.

Разом із тим галузь прана — це відносно самостійний підроз­діл системи права, який складається з правових норм, що ре­гулюють якісно специфічний вид суспільних відносин. Галузь права становить відокремлену сукупність юридичних норм, ін­ститутів, що регулюють однорідні суспільні відносини, відобра­жає більш високий рівень системотвірних зв'язків, характеризу­ється певною цілісністю та автономністю.

Будь-яка галузь права має самостійний предмет та метод (методи) правового регулювання. Фактично це основні елемен­ти, за якими можна відгалужувати окремі правові галузі в систе­мі права. Дехто з теоретиків вважає, що метод правового регулю­вання об'єднує об'єктивні й суб'єктивні моменти, має стосовно предмета додатковий (процесуальний) характер та є юридич­ним критерієм виокремлення галузей права¹. У теорії права пре­валює позиція, згідно з якою предмет та метод правового регу­лювання становлять галузевий юридичний режим регулювання

суспільних відносин.

Характеризуючи галузі права, слід також згадати таке по­няття, як «юридичний режим», під яким розуміють особливу цілісну систему регулятивного впливу, що їй властиві специфіч­ні прийоми регулювання — особливий порядок виникнення й формування змісту прав та обов'язків, їх здійснення, специфіка санкцій, способів їх реалізації, а також дія єдиних принципів, загальних положень, що поширюються на певну сукупність норм. Кожна галузь права з юридичної точки зору вирізняється у пра­вовій системі саме таким режимом регулювання².

Фінансове право — це самостійна галузь права, що ста­новить сукупність правових норм та відзначається власним юридичним режимом.

¹ Теория государстваи прана/ Под ред. В. М. Корельского, В. Д. Перева-
лова. - 2-е изд. - М.: Группа НОРМА-ИИФРА, 2000. - С. 326.

² Алексеев С.С. Теория права/ С. С. Алекссев. — Харьков: БЕК, 1994. —
С. 105.

Глава 3. ПРЕДМЕТ І СИСТЕМА ФІНАНСОВОГО ПРАВА ЯК Г АЛУЗІ ПРАВ А

Фінансове право — публічна галузь права. Ще наприкінці XIX ст. талановитий учений, популяризатор фінансової науки 1.1. Янжул писав, що фінанси та їх організації мають величезне політичне значення, справляючи не лише опосередкований, а й безпосередній вплив на весь державний устрій та управління. Фінанси є мірилом добробуту країни, цивілізації¹.

Сфера фінансів потребує проведення складного, однак дуже важливого розмежування між необхідними державними витра­тами й визначенням способу належного розподілу податкового тягаря між різними суб'єктами. Закони, що їх застосовують у фі­нансах, відображають державну політику і можуть дещо різни­тися від суто «юридичних» законів. Основний акт у сфері фінан­сів — закон про Державний бюджет. Це не виклад правил гідної поведінки, а план дій певної організації (держави), яка надає повноваження конкретним учасникам фінансових відносин на мобілізацію, розподіл або використання фондів коштів. Свого часу однією з передумов виокремлення галузі права було назва­но політичну зацікавленість держави в самостійному регулю­ванні комплексу суспільних відносин, що мають певну єдність². Публічне право як право організації державного управління вимагає від тих, до кого воно застосовується, свідомо сприяти загальним інтересам, тоді як приватне право дає можливість людині прагнути досягнути індивідуальних цілей і спрямоване лише на встановлення таких обмежень індивідуальних дій, уна­слідок яких останні сприяли б загальним інтересам. Л. І. Петра-жицький у праці, присвяченій питанням теорії права та держави, зазначав, що вищий поділ юридичних наук має виходити не з поділу права на приватне та публічне і взагалі не з поділу права на різновиди, а з поділу наукових тез, що встановлюються різ­ними науками, які стосуються права, відносно предметів їх ви­вчення за природою таких тез (відповідних суджень)³. Хоч слід

¹ Янжул И. И. Основньїе начала финансовой науки. Учение о государ-
ственнмх доходах / И. И. Янжул // Золотне страницьі финансового права
России. - Т. 3. - М.: Статут, 2002. - С. 35.

² Дембо Л. И. О принципах построения системи права / Л. И. Дембо //
Сопетское государство и право. — 1956. — № 8. — С. 91; Пискотин М. И. Со-
ветское бюджетное право (основньїе проблемьі) / М. И. Пискотин. М.,

1971. С.48.

^:' НетражицкийЛ. И. Теория права и государстна / Л. И. 1 Істражицкий. —

С116.: Ламі,, 2000. - С. 508.

90 Моду ль 1. П У БЛІЧНА ФІНАНСОВА ДІЯЛЬНІСТЬ І ФІНАН СОВЕ ПРАВО

зауважити, що питання поділу галузей права на публічну та приватну досліджували не лише представники юриспруденції. Ф. А. Хаєк, член Британської академії та лауреат Нобелівської премії з економіки 1974 року, в своїх працях із політичної філо­софії зазначав, що відмінність між універсальними правилами гідної поведінки та правилами організації державного управлін­ня тісно пов'язана з відмінністю між приватним і публічним правом.

Фінансове прано як частина національної системи права має ряд ознак, що об'єднують цю галузь права з іншими. До таких ознак належать формальна визначеність, зовнішня форма, си­стемність, нормативні приписи, обов'язковість тощо.

Предмет фінансового права

Характеризуючи фінансове право як галузь права, переду­сім слід розкрити його предмет. Предмет правового регулюван­ня — це якісно однорідний вид суспільних відносин, на який впливають норми певної галузі права. Цим відносинам прита­манні такі риси: 1) вони є життєво важливими для людей та їх об'єднань; 2) є вольовими, цілеспрямованими (розумними); 3) є стійкими, такими, що повторюються, й типовими; 4) це від­носини поведінки, за якими можливий зовнішній контроль (на­приклад, із боку юрисдикцій них органів)¹.

Предметом фінансового права є суспільні відносини, що виникають, змінюються та припиняються у сфері публіч­ної фінансової діяльності. Саме нормами фінансового права конституюється фінансова система держави в її публічно-право­вому аспекті, який становить головну мету та інтерес держави, що здійснює фінансову діяльність.

Ще у 1890 р. академік 1.1. Янжул у своїх «Основних началах фінансової науки» запропонував критерії відмежування дер­жавного та приватного господарства, що дало підстави для ви­окремлення предмета фінансового прана. Серед відмінностей бу­ло названо: 1) примусовий характер державного господарства: оскільки приватні відносини базуються па взаємному обміні по-

Глава 3. ПРЕДМЕТ І СИСТЕМА ФІНАНСОВОГО ПРАВА ЯК ГАЛУЗІ ПРАВА 91І_

слугами, державні' господарство ґрунтується головною своєю підставою на податках, які є не що інше, як примусові збори з громадян; 2) державне господарство перебуває поза межами ві­льної конкуренції, яка майже цілком панує у сфері приватної економічної діяльності; 3) принцип рентабельності, дохідності, вирішальний у приватному господарстві, не є керівним у держав­ному. Державна діяльність має на меті не лише матеріальні цілі фіску, а й постійний розвиток народного добробуту, а тому має поступатися своїми матеріальними вигодами, коли вони перебу­вають у колізії з вищими інтересами, що становлять головну ме­ту буття держави; 4) якщо у приватному господарстві прагнен­ня довільні й безмежні, в державному вони окреслені межами, що випливають з ідеї держави, з кінцевості тих функцій, що під­лягають виконанню нею наразі; 5) у приватному господарстві вирішальним моментом є розмір доходів, у державному цю роль відіграє обсяг необхідних видатків. Незалежно від розміру наяв-п их матеріальних ресурсів держава не може відмовитися від ви­конання необхідних функцій, бо інакше розхитується весь дер­жавний організм, і буде завдано суттєвого збитку народному добробуту¹.

У XX ст. уже згадуваний учений-фінансист П. М. Годме зазначав, що фінансове право — це галузь публічного права, предметом якого є норми, що регулюють державні фінанси². У відносинах, пов'язаних із формуванням і витрачанням кош­тів централізованих та децентралізованих фондів, необхідних державі для виконання її функцій, завжди виявляється владно-організаторська роль держави в розподілі й перерозподілі на­ціонального доходу та ВВП. Саме тому такі відносини мають владно-майновий (грошовий) характер.

З іншого боку, не всі грошові відносини є фінансовими. Зок­рема, придбання товарів через торговельну мережу є предметом регулювання цивільного права, хоча такі відносини й мають гро­шовий характер. Однак коли торговельна фірма за наслідками підприємницької діяльності розраховує й сплачує податок до бюджету відповідного рівня, такі відносини стають уже фінансо­вими, оскільки відбувається мобілізація ресурсів до централізо­ваного фонду коштів.

 

¹ Теория государства и права / под ред. В. М. Корельского, В. Д. Персва-лоаа. ■- С. 326.

Яіинул И. 14. Заплач, праця. — С. 48 50. І'шУмс II. М. Зазнач, праця. -- С. 9.

92_____________ Модуль 1. ПУБЛІЧНА ФІНАНСОВА ДІЯЛЬН ІС ТЬ І ФІНАНСОВЕ ПРАВ О

Якщо клієнт отримує кредит через банківську установу (що має лише грошову форму), це також відносини, що характеризу­ються відносною диспозитивністю сторін—учасників відносин і регулюються цивільними правом. Однак коли Національний банк України перевіряє діяльність комерційного банку і виявляє порушення в умовах надання кредиту, він має право застосува­ти фінансові санкції за порушення банківського законодавства як орган, що представляє інтереси держави у сфері забезпечен­ня її фінансової діяльності.

Корпоративні фінанси, що будуються за класичними прин­ципами, також позбавлені ряду ознак, притаманних публічним фінансам. Для їх обігу використовуються принципи диспози-тивності, вільного волевиявлення сторін, варіативності пове­дінки.

У якісному аспекті алгоритм поведінки носія фінансової пра-восуб'єктності у сфері публічних фінансів і у сфері приватних та корпоративних фінансів збігається: в обох випадках ідеться про право розпоряджатися відповідними грошовими фондами. Різняться лише юридичні факти, що спричиняють виникнення тих чи тих фінансових правовідносин. В одних випадках це юри­дичний імператив, джерелом якого є держава, і який породжує податкові, бюджетні, деякі страхові правовідносини, в інших — договір, угода, внутрішньогосподарський або корпоративний акт чи план, що стимулює корпоративні фінансові відносини¹.

Водночас предметом регулювання фінансового права є саме публічні фінанси — ті, в яких втручання держави та наділення одного із суб'єктів фінансових правовідносин правом владних приписів спричинене суттю існування та діяльності держави.

У публічних фінансових відносинах інтереси держави пред­ставляють органи, наділені нею владними повноваженнями — Міністерство фінансів, Державне казначейство, Державна по­даткова служба, Національний банк тощо. Іншим учасником фінансових відносин можуть бути як державні органи, організа­ції, установи (наприклад, бюджетні організації), так і суб'єкти підприємницької діяльності та громадяни. Визначальною умо­вою для приналежності таких відносин саме до фінансових є ді­яльність із мобілізації, розподілу або використання публічних фондів коштів.

¹ Запольский С. В. Зазнач, праця. - С. 39.