Найголовніші погляди вчених на причини, хід, рушійні сили і характер революції

Досить визначальним етапом української історії беззаперечно є національно-визвольна революція середини ХVII ст. Основною проблемою в дослідженні цього періоду є визначення в термінології, зокрема як слід трактувати відомі події: «національно-визвольна революція», чи «національно-визвольна війна». Між українськими істориками досі ведуться дискусії з приводу періодизації, датування та хронологічних меж революції середини XVII ст. Це пояснюється тим, що вони по-різному трактують її внутрішній зміст, характер і наслідки. Однак більшість визначають події Хмельниччини як революцію, оскільки відбулись радикальні зміни в державному ладі, політичній організації, соціальній структурі, культурному житті та ін.

Загалом, більшість українських істориків сходиться на думці, що передумови національної революції середини XVII ст. мали комплексний характер, криючись одразу в декількох сферах суспільного життя.

Події, які розпочалися весною 1648 р., назрівали давно, про що переконливо свідчили численні козацько-селянські повстання XVI – першої половини XVII ст. Загалом вони була викликана погіршенням становища українського народу, землі якого після Люблінської унії 1569 р. потрапили під владу польських феодалів. Початок XVII ст. ознаменувався подальшим посиленням соціального гноблення, ще жорсткішими утисками православної віри і постійним приниженням людської гідності українців.

Навіть представники привілейованої частини українського козацтва не були захищені від свавілля польської шляхти. Це можна побачити на прикладі життя гетьмана Богдана Хмельницького, особиста доля якого була характерною для трагічної долі всього народу. Саме цій людині судилося відіграти провідну роль в повній драматизму тогочасній ситуації. І, оцінюючи його діяльність з точки зору людини нашого часу, слід віддати йому належне. Адже, незважаючи на неоднозначність характеристик особи Б. Хмельницького, навіть ті, хто негативно оцінює його життєвий шлях, визнають державні та військові здібності Хмельницького, його великий вклад у справу визволення народу з-під влади Речі Посполитої. Б.Хмельницький розумів, що його особиста доля невід’ємна від долі всіх українців, пригнічених і безправних. Тому, розпочавши боротьбу з польською шляхтою під тиском обставин особистого характеру, він піднявся до розуміння необхідності захисту інтересів всього народу, а це можливо було лише за умови створення незалежної національної держави.

Отже, повсталі об’єдналися навколо колишнього писаря Війська Запорозького, чигиринського сотника Богдана Хмельницького невипадково. Природжений дипломат, талановитий воєначальник, він мав високий авторитет серед українського народу. Б.Хмельницький одержав освіту у Львівському колегіумі, володів кількома іноземними мовами, добре знав військову справу, історію, право, географію. За деякими свідченнями, він брав участь у селянсько-козацьких визвольних повстаннях 20-30 рр. XVII ст.

Війна проти польсько-шляхетського панування розпочалась після того, як Б.Хмельницький на Запорожжі сформував козацький загін і закликав народ до боротьби. Його підтримали різні соціальні верстви: селяни, козаки, жителі міст, українська шляхта і православне духовенство – всі тільки чекали сигналу до виступу. В даному випадку ми маємо вдалий приклад успішного поєднання об’єктивних і суб’єктивних передумов, які привели до відповідних подій.

Перший етап революції (1648–1651 рр.) – поява козацької держави, визначення її територіальних меж, органів цивільної та військової адміністрації. Ускладнення міжнародного становища гетьманату, котрий втрачає підтримку з боку Кримського ханства.

Польсько-шляхетський уряд прагнув у зародку придушити народне повстання. З цією метою він послав проти загонів Хмельницького 30-тисячне добре озброєне військо. У квітні 1648 р. в урочищі біля р. Жовті Води почалися воєнні дії. На початку травня Б.Хмельницький розбив передовий загін супротивника. В полон потрапило біля 3 тис. поляків.

Основні сили польсько-шляхетського війська зосередилися під Корсунем (нині м. Корсунь-Шевченківський Черкаської області). 6-тисячний загін Максима Кривоноса побудував засіки, перекопав вузьку дорогу глибоким ровом. У цю засідку і потрапив ворог. 16 травня ворожа оборона була прорвана, 3,5 тис. поляків опинилися в полоні.

У результаті перших перемог була знищена польсько-шляхетська влада на Лівобережжі. Навесні та влітку 1648 р. повстання охопило й інші райони українських земель – Поділля та Київщину.

Б.Хмельницький розумів, що з владою шляхетської Польщі в Україні ще не покінчено. Пригнічувався український посполитий люд Підляшшя, Холмщини, Полісся, Волині та Галичини. Пани готувалися до нових походів і спішно збирали 40-тисячне військо. Обидві армії зустрілися поблизу містечка Пилявці (нині село Пилявка Хмельницької області) на Поділлі. Бої тривали кілька днів. 13 вересня 1648 р. відбулася вирішальна битва. Польсько-шляхетське військо було розгромлене.

Ці перші перемоги вселили надії на визволення і привели в рух увесь народ. Але, як свідчать історичні джерела, чіткої політичної програми Б.Хмельницький у цей час ще не мав.

1649 р. військові дії відновилися. Слід звернути увагу на те, що на початку року Б.Хмельницький вперше заявив, що ставить своїм завданням визволити весь народ, і в цьому ж році українське військо здобуло важливу перемогу в битві під Зборовом, після чого було укладено вигідний для України мир. За умовами Зборівського договору козацький реєстр визначався в 40 тисяч чоловік, на території трьох воєводств (Київського, Чернігівського і Брацлавського) влада перейшла до гетьмана. Це означало, що утворилася територія, на якій розпочалася розбудова Української держави. Але Б.Хмельницький припустився помилки, не подбавши про соціальні вимоги селян, які продовжували залишатися кріпаками.

У 1651 р. Річ Посполита, не бажаючи втрачати українські землі, відновила воєнні дії і її війська вперше здобули значну перемогу над повстанцями під м. Берестечком на Волині–18-20 червня 1651 р. відбувалися кровопролитні бої, в яких повстанці зазнали великих втрат. Був захоплений Київ. Протягом десяти днів шляхтичі плюндрували церкви, монастирі, оселі киян. Україна зазнала відчутних матеріальних та людських втрат. В цих умовах гетьман погодився на переговори з королівськими представниками.

У вересні 1651 р. був підписаний Білоцерківський договір. Згідно з його умовами, козацький реєстр скорочувався до 20 тис. чоловік, територія гетьманського правління обмежувалася Київським воєводством, польська шляхта знову поверталася в свої маєтки і відновлювала владу над селянами.

Другий етап революції (1651–1654 рр.) – боротьба за відстоювання територіальних завоювань Козацької революції, пошук зовнішньої підтримки як необхідної умови збереження козацької державності, укладення договору з Московською державою 1654 р.

У травні 1652 р. Б.Хмельницький з військом підійшов до урочища Батіг на Поділлі (нині Вінницька область). 23 травня відбулася вирішальна битва. Королівське військо було розгромлене. Восени 1653 р. під містечком Жванець на Поділлі (зараз село Кам’янець-Подільського р-ну Хмельницької області) 80-тисячне польсько-шляхетське військо було оточене, але тут Б.Хмельницького спіткала невдача. Кримський хан уклав з польським королем договір про перемир’я. Б.Хмельницький не визнав цього договору і зі своїми полками повернувся на Подніпров’я.

В березні 1654 р. було укладено Переяславський договір з Московською державою, згідно якого Гетьманщина переходила під протекцію і оборону московського царя. Обидві сторони вкладали в договір різний зміст: козаки розглядали його як рівноправну угоду, котра гарантувала б гетьману військову допомогу, залишаючи при цьому незалежність з усіма „стародавніми правами та вольностями”, тоді як Москва прагнула одностороннього підпорядкування Війська Запорізького своїм інтересам.

Завершальний етап революції (1654–1657 рр.) – пошук нових міжнародних партнерів, укладення українсько-шведської угоди в Корсуні 1657 р., обрання нового гетьмана після смерті Б. Хмельницького.