Періодизація історії України

Періодизація історії – це встановлення хронологічних послідовних етапів у суспільному розвитку людства. Американський історик і етнограф Льюїс Генрі Морган виділив три епохи в історії людства: дикунства, варварства і цивілізації.

К. Маркс поклав в основу спосіб виробництва, або формаційну концепцію. За К. Марксом, історія людства являє собою послідовну зміну суспільно-економічних формацій – первіснообщинної, рабовласницької, феодальної, капіталістичної, комуністичної. Але періодизація історії людства К. Маркса була сприйнята не всіма суспільствознавцями Заходу.

Необхідно знати, що в історичній науці використовуються різні критерії і підходи до періодизації історії. Будь-яка періодизація є умовною.

Основи періодизації історії України були закладені М. Грушевським наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. у процесі роботи над десятитомною «Історією України-Руси». Його підходи до історичного минулого України відрізнялися від схеми розвитку історичного процесу за М. Карамзіним, С. Соловйовим, В. Ключевським, М. Погодіним. А головним у цій схемі є те, що «спільноруської» історії не було й не може бути, як немає «спільноруської» народності. І було таким твердження: може бути історія всіх «руських народностей», або історія східного слов’янства. М. Грушевський відкинув схему російських істориків з їхньою концепцією «спільноруської» народності. Він обґрунтував думку про необхідність вивчення різних гілок східного слов’янства. Створив власну історію українського народу. М. Грушевський довів, що спроби пов’язати Київську державу з її суспільно-політичним укладом і культурою з Володимиро-Московським князівством ХІІІ-ХІV ст. не мають під собою підстави. У формуванні Київської держави українські племена стали державотворчим елементом. Культурно-політичну спадщину якої перебрала Галицько-Волинська держава, а не Московська. «ми знаємо, – писав М. Грушевський, – що Київська держава, право культура були утвором одної народності, українсько-руської; Володимиро-Московська – другої, великоруської».

М. Грушевський в своїх працях «Історія України-Руси», «Очерк истории украинского народа», «Ілюстрована історія України» та ін. встановив періодизацію українського історичного процесу.

– Рання історія;

– Київська держава;

– Галицько-Волинська держава;

– Литовсько-польська доба;

– Доба козаччини та Хмельниччина;

– Українське відродження кінця ХVІІІ – початку ХХ ст.

Видатний історик України Д. Багалій дав оцінку і характеристику схеми М. Грушевського. Він писав «Я визнаю схему М.С. Грушевського за правильну, щодо української історії, вона правильна із теоретичного, і з практичного боку, бо український народ жив історичним життям протягом більш ніж тисячоліття, здобув собі з великими труднощами свою власну територію, витратив колосальну енергію, щоб її охороняти та нею користуватися, утворив за цей час націю…»

Проблеми періодизації залишаються дискусійними. Ми повністю погоджуємося з періодизацією, яку представлено у навчально-методичному посібнику з курсу Історії України за редакцією академіка НАН України В.М. Литвина.

Перша. Стародавня доба. Початок формування людської цивілізації на теренах України і до східнослов’янських племенах у VІІ-ІХ ст.

Друга. Київсько-Галицький період (друга половина ІХ – 40-ві рр. ХІV ст.). Це час утворення та існування Київської Русі, спадщину якої перебрала Галицько-Волинська держава. У цей час було запроваджено християнство, встановлені зв’язки з Західною Європою. Формувався і розвивався український народ окремо від інших – російського і білоруського.

Третя. Литовсько-польська доба української історії (40-ві рр. ХІV ст. – 1648 р.). У цей період землі Українські входили до складу Литви та Польщі. У це період виникає козацтво.

Четверта. Українські землі в роки Національної революції та Гетьманщини (1648 р. – кінець ХVІІІ ст.). У той час була українська національна революція ХVІІ ст. і створена козацько-гетьманська держава. Тут у ХVІІІ ст. була гостра боротьба гетьманської держави з царською адміністрацією. Це призвело до ліквідації гетьманської держави. Українські землі опинилися у складі двох держав – Росії та Австрії тому, що наприкінці ХVІІІ ст. Річ Посполита зникає з політичної карти Європи.

П’ята. Українські землі в роки російсько-австрійського панування та національного відродження (кінець ХVІІІ ст. – 1917 р.). У цей період українські землі входили до складу Російської та Австрійської імперії. Все було ліквідоване українське. Російський царизм забороняв українську мову і культуру. Але відбувався процес подальшого формування української нації.

Шоста. Українські землі в роки національно-демократичної революції та боротьби за возз’єднання (1917-1920 рр.). Ці роки були роками революційної боротьбі українського народу за відродження української держави. В цей час були УНР доби Центральної Ради, Українська держава – Гетьманат П.Скоропадського, УНР доби Директорії. Також вели боротьбу і західні українці проти польського панування і утворення ЗУНР. Було проголошено Акт злуки (Об’єднання) УНР і ЗУНР.

Сьома. Україна в радянську добу (1921 р. – серпень 1991 р.). На українських землях впроваджувався радикальний соціалістичний, політичний й економічний порядок. У цей період була жорстка колективізація, голодомор 1932-1933 рр., основою господарського життя стала державна власність на засоби виробництва. З 1941-1945 рр. відбулася Велика Вітчизняна війна. Перебудова.

Восьма. Україна в роки незалежності. Проголошення 24 серпня 1991 року Акта незалежності України. Було покінчено з радянською формою державності України. Народилася нова демократична Україна. Ми стали на шлях побудови і зміцнення незалежної держави, ринкових змін в економіці, демократизації суспільства.

У 2001 р. вийшов навчальний посібник Космича Л.І. та Багацького В.В. у Харкові, де пропонується така періодизація історії:

– Первісна епоха;

– Стародавній світ;

– Середньовіччя;

– Новий час;

– Новітній час.

У 2006 р. у Харкові вийшла книга «Історія України в таблицях», автори Гісем Олександр Володимирович, Мартенюк Олександр Олександрович і Трухан Олександр Феодосієвич. Ці автори також зробили періодизацію історії України.. На нашу думку вона є не досконалою, тому ми не згідні з їх трактуванням. Ось їх періодизація:

1. Стародавня доба. Близько 1 млн. років тому – V ст.

2. Доба середньовіччя. V - XV ст.

3. Нова доба. XV ст. - 1914 р.

4. Новітня доба. 1914 р. - до сьогодення.

Кожна із наведених періодизацій є умовною і недосконалою. І тому вона може утворюватися і доповнюватися.
Персоналії

Грушевський Михайло Сергійович (1866-1934) – український історик, літературознавець, публіцист, політичний, громадський і державний діяч. Народився в м. Холм. Закінчив Київський університет (1890). Академік АН УРСР (1924), академік AH СРСР (1929). З 1894 року професор Львівського університету. З 1919 по 1924 р. перебував в еміграції. 1897-1913 pp. голова Наукового товариства ім. Т.Шевченка. З кінця 1930 по 1934 р. працював у Москві. У Львові почав публікацію своєї основної наукової праці – «Історія України-Руси» (10 тт. в 13 кн., 1898-1936). 20 листопада 1917 р. Центральна Рада під головуванням Грушевського проголосила створення Української Народної Республіки. Під керівництвом Грушевського була розроблена Конституція УНР (прийнята 29 квітня 1918 p.). Помер Грушевський М.С. 25 листопада 1934 р. у Кисловодську (після нескладної операції від зараження крові). Перевезений в Київ і похований на Байковому кладовищі.

Багалій Дмитро Іванович (1857-1932) – історик, архівознавець, громадський діяч, академік ВУАН (1918). Народився у м. Київ. Навчався 1876-1880 на історико-філологічному факультеті університету Святого Володимира. Від 1883 – доцент кафедри російської історії у Харківському університеті, завідувач Харківським історичним архівом. У 1887 року у Московському університеті за сприяння професора В. Ключевського захистив докторську дисертацію. Від 1887 року професор. 1906-1911 – ректор Харківського університету. 1906, 1910-1914 – член Державної ради (С-Петербург). 1914-1916 голова Харківської міської думи. Наукова діяльність присвячена історії України ХV-XVIII ст., зокрема Лівобережної та Слобідської, історії козацтва, духовної культури, археології, краєзнавству, архівній справі. Підручники з російської історії та історіографії.

Литви́н Володи́мир Миха́йлович (1956 -) – український політик, голова Верховної Ради України у 2002 – 2006 рр. та з 9 грудня 2008 р. і досьогодні. Герой України. В 1973 р. вступив на історичний факультет Київського університету. Після закінчення навчання в 1978 р. був аспірантом, а пізніше викладачем. У 1978 – 1994 рр. працював викладачем в Київському університеті (за винятком 5 років, коли працював у Міносвіти України іЦК КПУ). В 1984 р. захистив кандидатську дисертацію на тему «Діяльність Комуністичної партії України з вдосконалення підготовки викладачів суспільних дисциплін (1966–1975 рр.)». У 1994 р. за пропозицією О.Разумкова Литвина запросили на посаду помічника з питань внутрішньої політики Президента Леоніда Кучми. В 1995 р. захистив свою книгу «Політична арена України: особи та виконавці» в якості докторської дисертації під назвою «Політична арена України: дійові особи та виконавці (Суспільно-політичний розвиток України у другій половині 90-их років)». Член-кореспондент Національної академії наук України з 1997 р., дійсний член НАНУ з 2003 р., віце-президент НАНУ з 2006 р. Почесний доктор Харківського національного університету внутрішніх справ (2009).

Контрольні запитання

1. Обґрунтуйте зростаюче значення історії України на сучасному етапі.

2. Що таке періодизація історичного процесу і з якою метою вона здійснюється?

3. Періодизація українського історичного процесу М.Грушевського.

4. Які нові схеми періодизації історії України з’явилися на сучасному етапі розвитку історичної науки?

5. Які основні періоди української історії можна виділити сьогодні? Дайте їх загальну характеристику, розкрийте особливості.

 

Рекомендована література

1. Брайчевський М.Ю. Вступ до історичної науки: Навч. посіб. - К.: Вид. дім «КМ Академія», 1995.

2. Грушевський М. Історія України-Руси 10 тт., в 13 кн., 1898-1936.

3. Історія України. Навч. - метод, посіб. для семінар, занять. За ред. В.М.Литвина. - К.: Знання - Прес, 2006.

4. Історія України. Навч. посіб. для студентів неісторич. спеціальностей вищих закладів освіти / За ред. Бушина М.І. та Гуржія О.І. - Черкаси, 2007.

5. Енциклопедія історії України: В 5 т. / Ред.кол.: В.А.Смолій (голова) та ін. - К.: Наук. Думка, 2000.

ЛЕКЦІЯ 2