Поняття трудової дисципліни та методи її забезпечення

 

У літературі поняття дисципліни праці як правової категорії розглядається в чотирьох аспектах: як один з основних прин­ципів трудового права; як елемент трудового правовідношення; як інститут трудового права; як фактична поведінка, тобто рівень дотримання усіма працюючими на виробництві дисципліни праці.

Як інститут трудового права дисципліну потрібно розуміти як сукупність правових норм, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок, встановлюють трудові обов'язки працівників і влас­ника або уповноваженого ним органу, визначають заходи заохо­чення за успіхи у праці. Щодо відповідальності за винне неви­конання трудових обов'язків, то норми, які передбачають дисциплінарну відповідальність працівника, утворюють окремий пра­вовий інститут у трудовому праві.

Під методами забезпечення трудової дисципліни розуміються передбачені законодавством способи ЇЇ забезпечення, тобто вико­нання сторонами трудового договору своїх обов'язків. Традиційно вважалося, що існують два методи забезпечення трудової дисцип­ліни: заохочення і примус. Однак в умовах ринкових відносин особливого значення набувають економічні та організаційні методи забезпечення дисципліни праці.

Сутність економічних методів полягає у всебічній активізації трудящих за допомогою відновлення почуття господаря, власни­ка. Велике стимулююче значення тут мало прийняття законів "Про власність", "Про підприємництво", якими було проголоше­но рівноправність всіх форм власності, господарську самостійність підприємництва, широкі права підприємств в оплаті Й стимулю­ванні праці, використанні прибутку. Особливе значення мала приватизація майна державних підприємств, здійснювана на ос­нові Законів України "Про приватизацію майна державних під­приємств" та "Про приватизацію невеликих державних підпри­ємств (малу приватизацію)", в результаті якої працівники під­приємств отримали переважне право на одержання акцій влас­них підприємств, стали працюючими співвласниками, що підви­щило їх самостійність у вирішенні виробничих питань, створи­ло умови для справжньої зацікавленості у результатах роботи та розподілі прибутку. Названі закони разом із законами "Про підприємства в Україні", "Про господарські товариства" створи­ли солідну правову базу для формування справжньої зацікавле­ності працівників у результатах своєї праці й зміцненні трудо­вої дисципліни.

Організаційні методи управління дисципліною праці в Україні в сучасний період все більше характеризуються науковим підхо­дом до організації виробництва загалом. Як відомо, однією із засад розвитку виробництва виступає цілеспрямоване вдосконалення його організації. Широковідомі наукові теорії управління Ф. Тей­лора, Г. Файоля, Е. Маслоу, Т. Бернса та багатьох інших вчених і практиків обґрунтували менеджмент як науку про керівницт­во (управління) людьми — окремими працівниками, робочою групою, трудовим колективом (див., напр., Мескон М.Х., Аль­берт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента: Пер. с англ. — М.: Дело, 1992; Кравченко А. Управленческие революции // Социа­листический труд. — 1991. — № 1; Филиппов А.В. Управление кадрами на предприятии. — М.: Знание, 1985; Щекин Г.В. Осно­вы кадрового менеджмента: Учебник: В 2 кн. — К.: МЗУУП, 1993). У правовому аспекті предметом менеджменту є правове регулювання системи суспільних відносин щодо організації управління персоналом. Відносини щодо забезпечення дисцип­ліни праці є складовою цієї системи.

Сучасний правовий інститут дисципліни праці за змістом скла дається з правової регламентації прав та обов'язків учасників трудового процесу, стимулювання сумлінної праці.

Якщо досі правове регулювання трудової дисципліни розви­валося переважно шляхом посилення дисциплінарної відпові­дальності за трудове правопорушення, то на етапі переходу до ринкової економіки ухил робиться у бік більш чіткого регламен­тування взаємних прав та обов'язків сторін трудових правовідно­син і належного стимулювання високої якості праці працівників.

 

 

Внутрішній трудовий розпорядок

 

Порядок поведінки, взаємодії між працівниками на конкретному підприємстві, в установі, організації у процесі здійснення трудо­вої діяльності називається внутрішнім трудовим розпорядком.

Всі нормативно-правові акти, що регулюють внутрішній тру­довий розпорядок, поділяються на дві групи: норми загального значення (КЗпП України, Типові правила внутрішнього трудо­вого розпорядку та ін.); норми спеціального призначення, які враховують специфіку окремих галузей господарства, а також особливості праці певних категорій працівників (галузеві пра­вила внутрішнього трудового розпорядку; статути про дисциплі­ну; положення про дисципліну окремих категорій працівників та ін.)-

Серед кола актів, що забезпечують правове регулювання внут­рішнього трудового розпорядку, особливе місце належить пра­вилам внутрішнього трудового розпорядку. Вони поділяються на три види: типові, галузеві й локальні.

Чинні Типові правила внутрішнього трудового розпорядку для робітників і службовців підприємств, установ, організацій було затверджено постановою Держкомпраці СРСР і ВЦРПС від 20 липня 1984 р. (Бюллетень Госкомтруда СССР. — 1984. — № 11). Це нормативний акт загальної дії, в якому сформульовані положення, що визначають трудовий розпорядок на підприємстві.

Галузеві правила внутрішнього трудового розпорядку затвер­джуються міністерствами і відомствами за погодженням з відпо­відними профспілковими органами. У цих актах враховується специфіка галузі щодо режиму праці й відпочинку, обов'язків працівників.

Внутрішній трудовий розпорядок на конкретному підприємстві, в установі, організації визначається правилами внутрішнього тру­дового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і проф­спілкового комітету. В цих правилах конкретизуються обов'яз­ки власника, адміністрації, працівників даного підприємства, пра­вила прийому на роботу на даному підприємстві, з урахуванням специфіки підприємства, встановлюється режим робочого часу і часу відпочинку, види заохочень за успіхи в роботі, порядок їх застосування, порядок застосування дисциплінарних стягнень.

У деяких галузях народного господарства для окремих кате­горій працівників діють статути і положення про дисципліну (див., напр., Дисциплінарний статут прокуратури України, за­тверджений постановою Верховної Ради України від 6 листопа­да 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 4. — Ст. 15; Статут про дисципліну працівників зв'язку, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30 липня 1996 р. №877 // ЗП України. — 1996. — №15. — Ст. 420; Положення про дисципліну працівників залізничного транспорту, затверджене постановою Кабінету Міністрів 26 січня 1993 р. № 55 // ЗП України. — 1993. — № 4—5. — Ст. 71).

Особливістю статутів і положень про дисципліну праці є те, що вони поширюються тільки на певні, вказані категорії пра­цівників відповідної галузі. Наприклад, Положення про дисцип­ліну працівників залізничного транспорту діє лише стосовно працівників, що забезпечують рух транспорту, але не поширюєть­ся на працівників, які забезпечують його обслуговування.

Разом з тим деякі статути і положення про дисципліну діють у доповнення до правил внутрішнього трудового розпорядку. Зокрема, Положення про дисципліну працівників залізничного транспорту передбачає, що кожний працівник, на якого поши­рюється дія цього Положення, зобов'язаний дотримуватися пра­вил внутрішнього трудового розпорядку (п. 3).

Крім того, є особливості в змісті обов'язків працівників, які підпадають під дію статутів і положень, у складі дисциплінар­ного правопорушення і дисциплінарних стягнень, ці працівни­ки можуть нести дисциплінарну відповідальність і за проступ­ки, які не випливають з неналежного виконання їхніх трудових обов'язків.