Сторони та інші суб'єкти соціального партнерства

 

Слід розрізняти поняття сторін і суб'єктів соціального парт­нерства. Поняття суб'єктів є ширшим за змістом. Суб'єкти вклю­чають як сторони соціального партнерства, так й інші уповнова­жені органи у цій сфері. Сторошши соціального партнерства є суб'єкти, які безпосередньо приймають рішення щодо конкрет­них соціально-партнерських угод.

Як уже зазначалося, із поняття соціального партнерства, вста­новленого у статті 1 Закону України "Про організації робото­давців", випливає, що сторонами його виступають наймані праців­ник, роботодавці й виконавча влада. Можна вважати, що в цьо­му разі сторони визначаються в загальносоціальному аспекті. Для прийняття конкретних рішень у сфері соціального партнер­ства необхідно обмежити шляхом конкретизації поняття сторін, що дає можливість розглядати "їх в аспекті юридичного стату­су. Це зроблено у цій же статті 1 вказаного закону, де дається окреме визначення: "Сторони соціального партнерства — про­фесійні спілки та їх об'єднання, інші організації найманих пра­цівників, утворені ними відповідно до чинного законодавства; ро­ботодавці, їх організації та об'єднання; держава в особі виконав­чих органів влади І органів місцевого самоврядування". Таким чином, уточнюється, що з боку найманих працівників стороною визнаються професійні спілки та інші організації найманих працівників, які у встановленому порядку отримали від найма­них працівників такі повноваження.

Питання сторін колективно-договірного процесу конкретизовано у статті 3 Закону України "Про колективні договори та угоди".

На виробничому рівні укладається колективний договір між власником або уповноваженим ним органом з однієї сторони і одним або кількома профспілковими чи іншими уповноважени­ми на представництво трудовим колективом органами з другої, а у разі відсутності таких органів — представниками трудящих, обраними та уповноваженими трудовим колективом.

На національному рівні сторонами генеральної угоди висту­пають: професійні спілки, які об'єдналися для ведення колек­тивних переговорів і укладення генеральної угоди; власники або уповноважені ними органи, які об'єдналися для ведення колек­тивних переговорів і укладення генеральної угоди, на підприєм­ствах яких зайнято більшість найманих працівників держави.

На галузевому рівні сторонами угоди є власники, об'єднання власників або уповноважені ними органи і профспілки чи об'єд­нання профспілок або інших представницьких організацій тру­дящих, які мають відповідні повноваження, достатні для веден­ня переговорів, укладення угоди та реалізації її норм на більшості підприємств, що входять до сфери їхньої дії.

На регіональному рівні угода укладається між місцевими орга­нами державної влади або регіональними об'єднаннями підпри­ємців, якщо вони мають відповідні повноваження, і об'єднання­ми профспілок чи іншими уповноваженими трудовими колек­тивами органами.

Право на ведення переговорів і укладення колективних дого­ворів, угод від імені найманих працівників надається професій­ним спілкам, об'єднанням профспілок в особі їх виборних органів або іншим представницьким організаціям трудящих, наділеним трудовими колективами відповідними повноваженнями. За на­явності на підприємстві, на державному, галузевому, територіаль­ному рівнях кількох профспілок чи їх об'єднань або інших упов­новажених трудовими колективами на представництво органів вони повинні сформувати спільний представницький орган для ведення переговорів і укладення угоди або колективного дого­вору.

Представниками найманих працівників на національному рівні виступають всеукраїнські профспілки і профспілкові об'єд­нання України. Генеральну угоду на 1997—1998 роки підписали голови 13 профспілкових об'єднань України. Генеральну угоду на 2002—2003 роки підписали з боку профспілок Федера­ція професійних спілок України, яка об'єднує 39 членських організацій, 5 інших профспілкових об'єднань і 20 всеукраїн­ських профспілок.

Сторона роботодавця при укладенні Генгріїлміої угоди весь час змінювалася та удосконалювалася. Так, Гелеричипу тарифну угоду на 1993 рік, Генеральну угоду ті ІНІЇГ» рік пі на 1997— 1998 роки було підписано Кабінетом Міністрів Україниі про­фесійними спілками. У Генеральній угоді на1997 — 1998 роки зазначалося, що Кабінет Міністрів представляє державу як ро­ботодавця, "такий, що здійснює упранління оО'сктими державної власності". Окрім того, на стороні роботодавця також виступив Український союз промисловців і підприємців. Генеральну уго­ду на 1999—2000 роки було підписано від роботодавців Кабіне­том Міністрів України та Конфедерацією роботодавців, яка об'єд­нала 16 організацій роботодавців. У жовтні 2002 р. на з'їзді робо­тодавців України Конфедерацію роботодавців було перетворено у Федерацію роботодавців.

Слід зауважити, що Кабінет Міністрів України, виступаючи в соціальному партнерстві, виконує особливу роль. З іншого боку — як орган, що здійснює управління об'єктами державної власності, тобто як державний роботодавець. З другого боку, Кабінет Мі­ністрів України є вищим органом виконавчої влади, наділений правотворчими повноваженнями, а також є суб'єктом законодав­чої ініціативи, що надає особливого значення такій стороні соці­ального партнерства. В Україні, де соціальне партнерство ще перебуває лише на початку розвитку, й з урахуванням того, що не на всіх рівнях сформовано організації роботодавців, особливо на галузевому і регіональному, — роль Кабінету Міністрів у соці­альному партнерстві важко переоцінити. Зважаючи на те, що згідно із законом угоди укладаються на двосторонній основі, тобто встановлено модель двостороннього співробітництва, вважаємо, що Кабінет Міністрів України можна розцінювати як представ­ника держави. Тим більше такий висновок випливає з аналізу Положення про Національну раду соціального партнерства, згідно з яким Кабінет Міністрів є однією з трьох сторін і консультації проводяться на тристоронній основі.

До інших суб'єктів соціального партнерства належать спеціальні органи, які здійснюють повноваження у цій сфері — На­ціональна рада соціального партнерства, Національна служба посередництва і примирення (Положення про Національну служ­бу посередництва та примирення затверджено Указом Президен­та України від 17 листопада 1998 р. № 1258/98 // Праця і зар­плата. — 1998. — № 23. — С. 6).

Особливе місце належить Національній раді соціального парт­нерства — органові, в якому бере участь держава як сторона соціального партнерства в особі Кабінету Міністрів України. Національна рада є постійно діючим консультативно-дорадчим органом при Президентові України, який утворюється з представ­ників Кабінету Міністрів України, об'єднань підприємців та професійних спілок (далі — Сторони) для узгодженого вирішення питань, що виникають у соціально-трудовій сфері. Національна рада здійснює свою діяльність на принципах взаємної поваги, довіри, рівноправності Сторін та їх відповідальності за виконан­ня прийнятих рішень і досягнутих домовленостей. Основними завданнями Національної ради є такі: узгодження шляхом три­сторонніх консультацій позицій Сторін у соціально-трудовій сфері з метою забезпечення поєднання інтересів держави, влас­ників та працівників підприємств, установ і організацій, а також пошук компромісів між соціальними партнерами для запобіган­ня конфліктам; участь у підготовці висновків щодо проектів за­конів, інших актів законодавства в галузі соціально-трудових відносин та пропозицій з питань удосконалення трудового зако­нодавства з урахуванням норм міжнародного права; вироблен­ня пропозицій щодо Генеральної угоди та галузевих тарифних угод, організація і проведення консультацій при їх укладенні; аналіз виконання Генеральної угоди, розробка відповідних реко­мендацій щодо усунення розбіжностей між Сторонами, що ви­никають з питань її виконання, у разі їх звернення до Національ­ної ради; узгодження позицій Сторін щодо ратифікації і денон­сації конвенцій Міжнародної організації праці (МОП); повідом­лення громадськості через засоби масової інформації про резуль­тати домовленостей Сторін у соціально-трудовій сфері.

Національна рада має право: звертатися до Президента Украї­ни, органів виконавчої влади, власників або уповноважених ними органів, об'єднань професійних спілок із пропозиціями щодо регулювання відносин у соціально-трудовій сфері; делегуватисвоїх представників для участі в обговоренні соціально-трудо­вих питань у Кабінеті Міністрів України, об'єднаннях підпри­ємців і професійних спілок (за погодженням з цими органами); створювати робочі групи з числа членів Національної ради для вироблення узгоджених рішень з питань, віднесених до повно­важень Національної ради, групи експертів, консультантів із за­лученням на договірній основі до їх складу вчених і фахівців, у тому числі з інших держав, для виконання завдань, покладених на Національну раду; одержувати від органів виконавчої влади, об'єднань професійних спілок, підприємств, установ і організацій інформацію, необхідну для виконання завдань, передбачених По­ложенням.

Національну раду очолюють три співголови, які призначаються Президентом України за пропозицією Кабінету Міністрів Украї­ни, об'єднань підприємців та професійних спілок. Співголови є одночасно координаторами роботи груп представників Сторін. Співголови Національної ради: організовують діяльність Націо­нальної ради; складають кошторис витрат; утворюють за дору­ченням Національної Ради погоджувальні комісії та робочі гру­пи, розглядають їх висновки; викладають позиції Сторін під час розгляду проектів законів та інших актів законодавства в галузі соціально-трудових відносин; проводять консультації Сторін у разі виникнення розбіжностей. Заступники співголів Національ­ної ради затверджуються Президентом України.

До складу Національної ради включається рівна кількість представників Сторін, яких визначає та затверджує кожна з них самостійно.

Члени Національної ради мають право: брати участь в обго­воренні соціально-трудових питань у Кабінеті Міністрів Украї­ни, об'єднаннях підприємців і професійних спілок (за доручен­ням Національної ради та погодженням з цими органами); одер­жувати в секретаріаті Національної ради аналітично-довідкові та інші матеріали з питань, віднесених до повноважень Націо­нальної ради. Розподіл обов'язків між членами ради провадиться Національною радою. Члени Національної ради виконують свої обов'язки на громадських засадах.

Національна рада здійснює свою діяльність відповідно до ре­гламенту та плану роботи, що затверджуються Національною радою. Формою роботи Національної ради є її засідання, які проводяться не менш як раз на три місяці. Засідання Національ­ної ради є правомочним, якщо на ньому присутня від кожної зі Сторін більшість її членів. Головування на засіданнях Національ­ної ради здійснюється співголовами почергово.

Рішення Національної ради вважається прийнятим, якщо за нього подано не менше двох третин голосів присутніх її членів від кожної зі Сторін. Рішення Національної ради оформляють­ся у вигляді висновків, пропозицій або рекомендацій і підпису­ються співголовами Національної ради або їх заступниками.

Організаційне забезпечення діяльності Національної ради здійснюється її секретаріатом. Керівник секретаріату призна­чається Президентом України.

Фінансове та матеріально-технічне забезпечення діяльності Національної ради здійснюється за рахунок державного бюджету України.

У Генеральній угоді, укладеній на 2002—2003 роки, сторони домовилися "розглянути та подати на розгляд Національної ради соціального партнерства Європейський кодекс соціального забез­печення", а також "всебічно сприяти вдосконаленню норматив­но-правової бази з питань регулювання соціально-трудових відно­син, здійсненню соціального партнерства на дво- та тристоронній основі".

Національна служба посередництва і примирення (НСПП) є постійно діючим державним органом, створеним Президентом України для сприяння врегулюванню колективних трудових спо­рів (конфліктів). Основними завданнями НСПП є такі: сприян­ня взаємодії сторін соціально-трудових відносин у процесі вре­гулювання колективних трудових спорів (конфліктів), що виник­ли між ними; прогнозування виникнення колективних трудо­вих спорів та сприяння своєчасному їх вирішенню; здійснення посередництва і примирення під час вирішення колективних трудових спорів.