Колективне трудове право, його становлення та розвиток в Україні

 

Повноваження суб'єктів щодо соціальногошіртнорства у сфері праці реалізуються в колективних трудовихправовідносинах.

Колективні трудові правовідносини можуть бути класифіковані та розподілені за критерієм змісту на такі види: відносинищодо утворення і діяльності профспілок або інших осіб як представ­ників інтересів трудових колективів найманих нрши шш к ів у соці­ально-трудових відносинах; щодо утворення та діяльності органі­зацій роботодавців як представників інтересів роботодавців у соці­ально-трудових відносинах; щодо укладання і виконання колек­тивних договорів, колективних угод на галузевому, регіонально­му та національному рівнях; щодо колективних переговорів; щодо діяльності профспілок з приводу застосування трудового законо­давства; щодо участі трудових колективів в управлінні організа­ціями; щодо розв'язання колективних трудових спорів.

Норми трудового права, які регулюють колективні трудові відносини, об'єднуються у відносно відособлену частину трудо­вого права — колективне трудове право.

Джерелом колективного трудового права передусім виступає Конституція України, яка проголосила право громадян на участь у профспілках з метою захисту своїх трудових та соціально-еко­номічних прав та інтересів (ст. 36), право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів (ст. 44).

Кодекс законів про працю містить главу XVI "Професійні спіл­ки, участь працівників в управлінні підприємствами, установами, організаціями", а також главу XVI-A "Трудовий колектив".

Джерелами колективного трудового права виступають Зако­ни України: "Про підприємства", який врегульовує поняття та компетенцію трудового колективу, а також встановлює принци­пи управління підприємством; "Про оплату праці", котрим за­кріплено поряд із державною сферою регулювання оплати праці, також колективне договірне регулювання; "Про професійні спіл­ки, їх права та гарантії діяльності" (1999 р.) і "Про організації роботодавців" (2001 р.)» "Про колективні договори і угоди" (1993 р.), "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" (1998 р.).

Новими джерелами норм трудового права стали акти соціаль­ного партнерства. Особливе місце серед них посідає Генеральна угода, яка переважно щороку приймається на національному рівні. До джерел колективного трудового права слід також віднести акти органів соціального партнерства — Національної ради соці­ального партнерства і Національної служби посередництва і при­мирення.

Ці акти регламентують колективні відносини у сфері праці. Основним їх завданням є захист прав працівників і узгодження соціально-економічних інтересів між профспілками як представ­никами найманих працівників, об'єднаннями роботодавців і дер­жавою шляхом соціального партнерства.

До основних принципів колективного трудового права нале­жать такі: свобода об'єднання в організації працівників і робо­тодавців; принцип рівності та взаємності прав обов'язків органі­зацій працівників і організацій роботодавців; право на проведен­ня спільних консультацій і укладення колективних трудових договорів та угод; право на проведення колективних акцій про­тесту — страйку і локауту в разі конфліктів інтересів; право на подання колективної скарги для захисту порушених прав.

Польський професор, доктор юридичних наук Марія Матей-Ти-рович у своїй доповіді під час засідання Круглого столу з при­воду обговорення актуальних проблем трудового права та права соціального забезпечення, проведеного 17—18 жовтня 2002 р. в Одеській національній юридичній академії, приділила головну увагу проблемам колективного трудового права. Зокрема, М. Ма-тей-Тирович зазначає, що в сучасному світі розмежування інди­відуального й колективного трудового права є загальновизнаним та глибоко вкоріненим. Підставою для такого розмежування є відмінність прав та інтересів, що потребують захисту. Основу індивідуального трудового права становлять індивідуальні тру­дові відносини та їх складові — індивідуальні права та інтереси працюючих. Предметом колективного трудового права є колек­тивні трудові відносини, тобто правові відносини, змістом яких є колективні права та інтереси працівників і роботодавців. М. Ма-тей-Тирович наводить численні праці науковців різних країн, у тому числі в Центральній та Східній Європі, інститутів МОП та Європейського Союзу на користь визнання колективного трудо­вого права.

У зв'язку з підготовкою проекту Закону України "Про соціаль­не партнерство" актуальним є питання про співвідношення та розмежування предмета соціального партнерства і колективно­го трудового права. У широкому значенні інститут соціального партнерства — це інститут соціального права, яке може розгля­датись як система юридичних норм, що регулюють суспільні відносини щодо реалізації, охорони і захисту соціальних прав людини і громадянина. За допомогою соціального права реалі­зується соціальна функція держави, яка поляпн у ни конанні соціальних зобов'язань держави шляхом вжиття створення еко­номічних, юридичних та організаційних заходів щодо забезпе­чення соціальних прав людини. Сфера застосування праці — одна з ланок соціальної сфери. Отже, у цілому предмет соціального партнерства ширший за своїм змістом від предмета колектив­ного трудового права. Колективне трудове право регулює колек­тивні відносини лише у сфері застосування найманої праці, а предметом соціального партнерства можуть бути як відносини у сфері праці, так і відносини поза цією сферою, зокрема у сфері соціального забезпечення, охорони здоров'я тощо.

Професор І.Я. Кисельов визначає правові рамки соціального партнерства як комплекс правових норм, що регулюють статус і права профспілок І організацій підприємців, "їх співпрацю на підприємствах і поза ними; колективні договори, особливо в тій їх частині, в якій вони сприяють пом'якшенню трудових кон­фліктів (обов'язок соціального миру в період дії договору); вирі­шення колективних трудових спорів насамперед шляхом пере­говорів і досягнення взаємоприйнятних компромісів на основі двосторонньої і тристоронньої співпраці (Киселев И.Я. Зарубеж­ное трудовое право. — М., 1998. — С. 163).

Польський професор М. Северинський вважає, що до колек­тивного трудового права входять положення, які регулюють ко­лективні трудові відносини та правоздатність суб'єктів цих відно­син (вираз "колективне трудове право" в "Encyklopedia Prava Pracy і Ubezpieczen Spolecznych" (Енциклопедія трудового пра­ва і соціального забезпечення), за ред. L. Florka. — Warszawa: ABC, 1999).

До правових інститутів колективного трудового права нале­жать такі: соціальне партнерство у сфері праці; правовий ста­тус трудових колективів; правовий статус професійних спілок; правовий статус організацій роботодавців; колективні договори та угоди; колективні трудові спори (конфлікти).

Зазначені правові інститути розглядатимуться у відповідних розділах підручника.

 

 

Контрольні запитання і завдання

1. Визначте поняття соціального партнерства.

2. Які нормативно-правові акти становлять правову базу соціального партнерства в Україні?

3. Що є предметом соціального партнерства?

4. Назвіть сторони соціального партнерства в Україні.

5. Яку роль у соціальному партнерстві відіграє такий орган, як Національна рада соціального партнерства?

 

 

Теми рефератів

1. Становлення та розвиток соціального партнерства в Україні.

2. Організаційно-правові форми соціального партнерства.

3. Суб'єкти соціального партнерства в Україні.

4. Генеральна угода — основний акт соціального партнерства
в Україні.

 

 

Література

1. Головко М.Л., Дубровсъкий М.Л., Жуков В.І. Соціальне парт­нерство (сучасний міжнародний досвід). — К., 1994.

2. Заржицький О., Башмаков В. На шляху до соціального парт­нерства // Право України. — 1997. — № 6. — С. 62.

3. Киселев ИЛ. Сравнительное и международное трудовое пра­во. — М.: Дело, 1999. — С. 226—263.

4. Жернаков В. Соціально-трудові відносини: поняття, суб'єкти, правове регулювання // Право України. — 1999. — № 10. —
С 41—45.

5. Покотило ВМ. Становлення соціального партнерства в Украї­ні в світлі проблеми кодифікації трудового законодавства // Кон­ституція України та проблеми систематизації законодавства: Збір­ник наукових праць. — Вип. 5. — К., 1999. — С. 292—305.

6.Соціальне партнерство на ринку праці України. — К., 1998.

7. Українець С Соціально-трудові відносини в Україні: зміст і розвиток // Україна: аспекти праці. — 1999. — №3. — С. 35—41.

8. Чанишева Г.І. Колективні відносини у сфері праці: теоретико-правовий аспект: Монографія. — О,: Юрид. літ-ра, 2001. —
328 с.

 

 

Глава 19

ТРУДОВІ КОЛЕКТИВИ ТА УЧАСТЬ

ПРАЦІВНИКІВ В УПРАВЛІННІ

ОРГАНІЗАЦІЯМИ