Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Поняття та види часу відпочинку

Поиск

 

Законодавство про працю не дає визначення часу відпочинку. Наукою трудового права традиційно під часом відпочинку розу­міється час, протягом якого працівник є вільним від виконання трудових обов'язків і вправі використовувати його на власний розсуд. Тобто у трудовому праві право працівника на відпочи­нок тісно пов'язане не з тривалістю робочого часу, а скоріше з його обмеженням. Цей зв'язок яскраво виявився у конституцій­ній нормі. Згідно зі статтею 44 Конституції України: "Кожен, хто працює має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної що­річної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права ви­значаються законом". Отже, у законодавстві встановлюються мі­німальні державні стандарти і гарантії щодо забезпечення пра­ва працівника на відпочинок. Ці стандарти мають бути дотри­мані роботодавцем на підприємствах усіх форм власності. Водно­час відповідно до статті 9-1 КЗпП України підприємства, установи, організації в межах своїх повноважень і за рахунок влас­них коштів можуть встановлювати додаткові порівняно із зако­нодавством трудові та соціально-побутові пільги. Однією з та­ких пільг може бути встановлення більш тривалої щорічної від­пустки, додаткових відпусток, скороченої тривалості робочого дня. Такі норми є локальними, вони встановлюються роботодавцем разом з виборним органом первинної профспілкової організації, що діє на підприємстві (п. 4 ст. 38 Закону України "Про про­фесійні спілки, їх права та гарантії діяльності" (в редакції Зако­ну від 13 грудня 2001 p.).

Законодавством встановлені такі види часу відпочинку:

—перерви протягом робочого дня (аміни);

—щоденний відпочинок (міжзмінна перерва);

—вихідні дні (щотижневий відпочинок);

—святкові й неробочі дні;

—відпустки.

Перерви протягом робочого дня. Відповідно до ст. 66 КЗпП перерва для відпочинку і харчування надається тривалістю не більше 2 годин. Така перерва повинна надаватись, як правило, через 4 години після початку роботи. Час початку і закінчення перерви встановлюється правилами внутрішнього трудового роз­порядку. Працівники використовують час перерви на свій роз­суд. На цей час вони можуть відлучатися з місця роботи. На тих роботах, де через умови виробництва перерву встановити не мож­на, працівникам повинна бути надана можливість приймання їжі протягом робочого часу. Перелік таких робіт, порядок і місце приймання їжі встановлюється власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом під­приємства, установи, організації. Перерви для відпочинку і хар­чування не включаються в робочий час і не оплачуються.

Законодавством також передбачені спеціальні перерви. При роботі на відкритому повітрі в холодну пору року за рішенням роботодавця встановлюються перерви для обігрівання. При цьо­му власник або уповноважений ним орган узгоджує з профспілко­вим комітетом кількість і тривалість таких перерв, а також облад­нання місць обігрівання. Перерви для обігрівання включають­ся в робочий час (п. 4 Правила о работе на открытом воздухе в холодное время года: Обязательное постановление НКТ СССР от 11 декабря 1929 г. // Кодекс законів про працю України з по­статейними матеріалами // Бюлетень законодавства і юридич­ної практики України. — 1997. — № 11 — 12. — С 382).

Правила про умови праці вантажників при вантажно-розван­тажувальних роботах, затверджені НКП СРСР 20 вересня 1931 р. (Кодекс законів про працю України з постатейними матеріала­ми // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 1997. — № 11—12. — С 382), передбачають, крім обідньої пере­рви, спеціальні перерви для відпочинку, що входять до робочого часу. Тривалість і порядок надання таких перерв визначаються правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Жінкам, котрі мають дітей віком до 1,5 року, крім загальної для всіх працівників перерви для відпочинку і харчування, надаються додаткові перерви для годування дитини. Ці перерви надаються не рідше ніж через 3 години після початку роботи тривалістю не менше ЗО хвилин кожна. За наявності двох і більше грудних дітей тривалість такої перерви має бути не менше години. Строки і порядок надання перерв встановлюються власником або уповно­важеним ним органом за погодженням з профспілковим коміте­том підприємства, установи, організації і з урахуванням бажання матері. Перерви для годування дитини включаються до робочого часу та оплачуються за середнім заробітком (ст. 183 КЗпП). Пра­вом на перерву для годування дитини користуються жінки, які працюють неповний робочий час. За бажанням жінки, що має дітей, і залежно від тривалості її робочого дня (зміни) допускається: приєднання перерви для годування дитини до перерви для відпо­чинку і харчування; перенесення 1 або в сумарному вигляді 2 перерв для годування дитини на кінець робочого дня, з відповідним його скороченням (п. 10 Положения о порядке и условиях при­менения труда женщин, имеющих детей и работающих неполное рабочее время: Утв. постановлением Госкомтруда СССР и Секре­тариата ВЦСПС от 29 апреля 1980 г. № 111/8-51 // Бюллетень Госкомтруда СССР. — 1980. — № 8).

Щотижневий безперервний відпочинок (вихідні дні) — його тривалість повинна бути не менш як 42 години (ст. 70 КЗпП). При 5-денному робочому тижні працівникам надається 2 вихід­них дні на тиждень, як правило, підряд — у суботу і неділю. При режимі 6-денного робочого тижня працівникам надається 1 вихідний день. Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихід­ний день при 5-денному робочому тижні, якщо його не встанов­лено законодавством, визначається графіком роботи підприємства, погодженим з профспілковим комітетом і, як правило, має нада­ватися підряд із загальним вихідним днем. На підприємствах, в установах, організаціях, де робота не може бути припинена в загальний вихідний день у зв'язку з необхідністю обслуговування населення (магазини, підприємства побутового обслуговування, театри, музеї та ін.), вихідні дні встановлюються місцевими ра­дами (ст. 68 КЗпП). Відповідно до ст. 69 КЗпП на підприємствах, зупинення роботи яких неможливе з виробничо-технічних умов або у зв'язку з необхідністю безперервного обслуговування на­селення, а також на навантажувально-розвантажувальних робо­тах, пов'язаних з роботою транспорту, вихідні дні надаються в різні дні тижня по черзі кожній групі працівників згідно з гра­фіком змінності, що затверджується власником або уповноваже­ним ним органом за погодженням з профспілковим комітетом.

В історичному аспекті цікаво нагадати, що у Декреті 1917 р. "Про 8-годинний робочий день" поряд із встановленням загаль­ної тривалості робочого дня 8 годин і 6 годин в суботу, встанов­лювався один вихідний день на тиждень. При цьому не було вказано, що це має бути саме неділя. Рішення про це мала прий­мати місцева влада разом з профспілками. Два вихідних дні було встановлено постановою ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР та ВЦРПС від 7 травня 1967 р.

На працівника, який перебуває у відрядженні, поширюється режим робочого часу того підприємства, до якого він відрядже­ний. Замість днів відпочинку, не використаних за час відряджен­ня, інші дні відпочинку після повернення з відрядження не на­даються. Якщо працівник спеціально відряджений для роботи у вихідні або святкові й неробочі дні, компенсація за роботу в ці дні виплачується відповідно до чинного законодавства. У разі, коли працівник відбуває у відрядження у вихідний день, йому після повернення з відрядження в установленому порядку нада­ється інший день відпочинку (Інструкція про службові відря­дження в межах України та за кордон: Затверджено наказом Мі­ністерства фінансів України від 13 березня 1998 р. № 59 у редак­ції наказу Міністерства фінансів України від 10 червня 1999 р. № 146 // Праця і зарплата. — 1999. — № 14).

Відповідно до ст. 71 КЗпП робота у вихідні дні забороняєть­ся. Залучення окремих працівників до роботи в ці дні допускаєть­ся з дозволу профспілкового комітету в таких виняткових ви­падках:

1)для відвернення громадського або стихійного лиха, вироб­ничої аварії і негайного усунення їх наслідків;

2)для відвернення нещасних випадків, загибелі або псування державного чи громадського майна;

3)для виконання невідкладних, наперед не передбачених робіт, від негайного виконання яких залежить у подальшому нормаль­на робота підприємства, установи, організації в цілому або їх окремих підрозділів;

4)для виконання невідкладних навантажувально-розвантажу­вальних робіт з метою запобігання або усунення простою рухо­мого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення.

У таких ситуаціях залучення до роботи у вихідний день про­вадиться за письмовим наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.

Робота у вихідний день компенсується за згодою працівника і власника наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі (ст. 72 КЗпП). До робіт у вихідні дні забо­роняється залучати працівників, яким не виповнилось 18 років (ст. 192 КЗпП), вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до З років (ст. 176 КЗпП).

Правило про неприпустимість залучення до роботи в дні що­тижневого відпочинку не застосовується до працівників безперер­вно діючих підприємств, а також тих підприємств, установ, які повинні обов'язково працювати саме в загальновстановлений день відпочинку (наприклад, музеї, театри та ін.) На таких підприєм­ствах щотижневий відпочинок надається або відповідно до графіків змінності, або в один загальний день тижня, що не збігаєть­ся із загальновстановленим (неділя) днем відпочинку.

Святкові і неробочі дні. Законодавством України про працю передбачені такі святкові дні, робота в які не проводиться:

—1 січня — Новий рік,

—7 січня — Різдво Христове;

—8 березня — Міжнародний жіночий день;

—1 і 2 травня — День міжнародної солідарності трудящих;

—9 травня — День Перемоги;

—28 червня — День Конституції України;

—24 серпня — День незалежності України.

Законом України "Про внесення змін до статті 73 Кодексу законів про працю України" від 1 лютого 2000 p. № 1421-XIV з переліку святкових днів виключено 7 та 8 листопада — річни­цю Великої Жовтневої соціалістичної революції.

Робота також не провадиться в дні релігійних свят; такі дні згідно зі ст. 73 КЗпП називаються "неробочими", чим підкрес­люється їх недержавний характер. Проте держава, шануючи релігійні традиції переважної більшості населення, закріпила це положення у законі.

—7 січня — Різдво Христове;

—один день (неділя) — Пасха (Великдень);

—один день (неділя) — Трійця.

За поданням релігійних громад інших (неправославних) кон­фесій, зареєстрованих в Україні, особам, які сповідують відповідні релігії, надається до 3 днів відпочинку протягом року для святку­вання їхніх великих свят з відпрацюванням за ці дні.

У зазначені вище дні допускаються роботи, припинення яких неможливе через виробничо-технічні умови (безперервно діючі підприємства, установи, організації), роботи, викликані необхід­ністю обслуговування населення, а також невідкладні ремонтні й навантажувально-розвантажувальні роботи (ст. 73 КЗпП).

Згідно зі ст. 67 КЗпП, у випадку, коли святковий або неробо­чий день збігається з вихідним днем, вихідний день переносить­ся на наступний після святкового або неробочого.

Очевидно, перелік святкових днів має бути встановлений у Конституції України, а не лише у КЗпП, оскільки тим самим обмежується дія державних святкових днів.

Робота у святкові й неробочі дні компенсується згідно зі ст. 107 КЗпП України у подвійному розмірі:

1)відрядникам — за подвійними відрядними розцінками;

2)працівникам, праця яких оплачується за годинними або денни­ми ставками, — у розмірі подвійної погодинної або денної ставки;

3)працівникам, які одержують місячний оклад, — у розмірі одинарної погодинної або денної ставки понад оклад, якщо ро­бота у святковий і неробочий день провадилася в межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної погодинної або денної ставки понад оклад, якщо робота провадилася понад місяч­ну норму.

Оплата в зазначеному розмірі провадиться за години, фактич­но відпрацьовані у святковий і неробочий день.

На бажання працівника, який працював у святковий і неро­бочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-06-24; просмотров: 278; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.225.117.89 (0.007 с.)