Державна служба зайнятості та її повноваження

 

У забезпеченні зайнятості населення беруть участь державні органи двох видів: загальні й спеціальні. Окрім того, посеред­ницькі функції щодо працевлаштування населення виконують суб'єкти підприємницької діяльності.

Загальне керівництво державним працевлаштуванням і його організацію покладено на Міністерство праці та соціальної полі­тики України та його органи на місцях.

Спеціальним органом працевлаштування виступає державна служба зайнятості, яка складається з Державного центру зайня­тості Міністерства праці та соціальної політики України, цент­ру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, Київського і Севастопольського міських, районних, міжрайонних, міських і районних у містах центрів зайнятості, центрів організації про­фесійного навчання незайнятого населення і центрів професій­ної орієнтації населення, інспекцій контролю за дотриманням законодавства про зайнятість населення.

До складу професійної служби зайнятості входять також на­вчальні заклади професійної підготовки незайнятого населення, інформаційно-обчислювальні центри, територіальні та спеціалі­зовані бюро зайнятості, центри реабілітації населення, підприєм­ства, установи та організації, підпорядковані службі зайнятості.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про зайнятість населен­ня" державна служба зайнятості: аналізує і прогнозує попит і пропозицію на робочу силу, інформує населення і державні орга­ни управління про стан ринку праці; консультує громадян, влас­ників підприємств, установ і організацій або уповноважені ними органи, які звертаються до служби зайнятості, про можливість одержання роботи і забезпечення робочою силою, вимоги, що став­ляться до професії, та з інших питань, що є корисними для спри­яння зайнятості населення; веде облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування; подає до­помогу громадянам у підборі підходящої роботи і власникам під­приємств, установ і організацій або уповноваженим ними орга­нам у підборі необхідних працівників; організує при необхідності професійну підготовку і перепідготовку громадян тощо. Державна служба зайнятості має право:

—одержувати від підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, статистичні дані про наявність вакантних робочих місць, характер і умови праці на них, про всіх вивіль­нюваних, прийнятих і звільнених працівників та інформацію про передбачувані зміни в організації виробництва і праці, інші за­ходи, які можуть призвести до вивільнення працівників;

—розробляти і виносити на розгляд місцевих державних ад­міністрацій, виконавчих органів відповідних рад пропозиції про встановлення для підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності, квоти прийняття на роботу осіб, які потребу­ють соціального захисту і нездатні на рівних умовах конкуру­ вати на ринку праці, і направляти таких громадян для їх пра­цевлаштування;

—направляти для працевлаштування на підприємства, в уста­нови й організації всіх форм власності при наявності там вільних робочих місць (вакантних посад) громадян, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їхньої освіти і професій­ної підготовки; направляти безробітних громадян за їх бажан­ням на оплачувані громадські роботи;

—укладати за дорученнями підприємств, установ і організацій
всіх форм власності договори з громадянами при їх працевлаш­туванні з попереднім (у разі потреби) професійним навчанням, оплатою вартості проїзду, добових, а також подавати допомогу при переїзді на нове місце проживання та роботи за рахунок коштів підприємств, установ і організацій;

—в установленому законодавством порядку подавати громадянам допомогу по безробіттю та матеріальну допомогу по без­робіттю, припиняти і відкладати їх виплати;

—вносити пропозиції до державних адміністрацій, виконавчих
органів відповідних місцевих рад про зупинення строком до 6 мі­сяців рішень підприємств про вивільнення працівників у разі ускладнення їх наступного працевлаштування з одночасною част­ковою або повною компенсацією витрат підприємств, викликаних цією відстрочкою, в порядку, визначеному законодавством України;

—стягувати з підприємств, установ і організацій, незалежно
від форм власності, суми прихованих або знижених обов'язко­вих зборів та недоїмок до Державного фонду сприяння зайня­тості населення;

—компенсувати до 50 % витрат підприємствам, установам і
організаціям на перепідготовку працівників, які підлягають ско­роченню у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, за умови їх працевлаштування.

З уведенням у дію з 1 січня 2001 р. Закону України "Про за­гальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" правове становище державної служби зайнятості змі­нилося. Згідно зі ст. 12 цього закону функції виконавчої дирекції Фонду покладаються на органи державної служби зайнятості. Директор Державного центру зайнятості центрального органу виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики та його заступники є відповідно керівником та заступниками виконав­чої дирекції Фонду. Керівник виконавчої дирекції Фонду вхо­дить до складу правління Фонду з правом дорадчого голосу.

Виконавча дирекція Фонду організовує виконання рішень правління Фонду та забезпечує дотримання законодавства Украї­ни про страхування на випадок безробіття, діє від імені Фонду та підзвітна йому в межах та порядку, передбачених статутом Фонду.

Функції робочих органів виконавчої дирекції Фонду поклада­ються на центр зайнятості Автономної Республіки Крим, обласні, Київський і Севастопольський міські, районні, міськрайонні, міські та районні у містах центри зайнятості.

Виконавча дирекція Фонду та її робочі органи: ведуть реєстр платників страхових внесків; провадять збір страхових внесків; здійснюють оперативне розпорядження фінансовими ресурсами Фонду в межах затвердженого бюджету; виплачують забезпечення та надають соціальні послуги, передбачені цим Законом; кон­тролюють правильність нарахування, своєчасність сплати стра­хових внесків, а також витрат за страхуванням на випадок без­робіття; представляють інтереси Фонду в судових та інших орга­нах; представляють Фонд у взаємовідносинах з органами держав­ної влади та органами місцевого самоврядування, підприємства­ми, установами, організаціями, об'єднаннями громадян з питань соціального захисту, а також органами соціального страхуван­ня на випадок безробіття зарубіжних країн, міжнародними орга­нізаціями, діяльність яких пов'язана із захистом соціальних прав людини; готує та подає на розгляд правління Фонду: пропозиції щодо вдосконалення законодавства про обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття; пропозиції щодо розміру страхових внесків на наступний рік; проект бюджету та звіт про виконання бюджету Фонду; пропозиції щодо розміру резерву коштів Фонду; звіт про діяльність.

У питаннях працевлаштування діяльність державної служби зайнятості є посередницькою між громадянами, які звернулись до неї за допомогою, та підприємствами, установами, організаці­ями, її направлення є обов'язковими для підприємств лише щодо осіб, категорій громадян, зазначених у ст. 5 Закону України "Про зайнятість населення", а також інвалідів. Щодо інших громадян, які мають направлення служби зайнятості, то підприємства, уста­нови, організації вправі відмовити їм у прийнятті на роботу. Але така відмова має бути обґрунтованою, оскільки ст. 22 КЗпП міс­тить одну з найважливіших гарантій трудових прав працівни­ків — заборону необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу.

Законом України "Про зайнятість населення" передбачено й можливість відмови підприємства, установи і організації у прий­нятті на роботу спеціалістів, які були раніше ними заявлені. Закон не містить причин такої відмови. На практиці це можуть бути різні обставини: зміни в організації виробництва і праці (реорганізація, перепрофілювання, скорочення чисельності або штату працівників тощо), простої, скорочення обсягів виробниц­тва та ін. Згідно з ч. З ст. 20 Закону підприємства, установи й організації в разі відмови у прийнятті на роботу спеціалістів, які були раніше ними заявлені, відшкодовують державній службі зайнятості всі витрати, пов'язані з працевлаштуванням, професій­ною підготовкою, перепідготовкою, виплатою допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю. Одержані кошти спрямовуються до Фонду загальнообов'язкового державного соці­ального страхування на випадок безробіття.

Підприємства, установи, організації, незалежно від форм влас­ності, а також їх посадові особи зобов'язані сприяти проведен­ню державної політики зайнятості. До таких обов'язків належать організації: професійної підготовки, перепідготовки, підвищен­ня кваліфікації працівників, а також професійного перенавчан­ня тих, хто підлягає вивільненню з виробництва; працевлашту­вання осіб, направлених службою зайнятості, на робочі місця в рахунок визначеної квоти (броні); інформація працівників про наявність вакантних місць (посад), у тому числі з неповним ро­бочим часом; створення додаткових робочих місць.

Усі підприємства зобов'язані зареєструватись як платники зборів до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття; щомісяця надавати інфор­мацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад), використання працівників з режимом неповного робочого часу, про простій підприємства, про всіх прийнятих працівників відпо­відно до форм державної статистики (див. Інструкцію зі стати­стики чисельності працівників, зайнятих у народному госпо­дарстві України, затверджену наказом Міністерства статистики України від 7 липня 1995 р. № 171 (Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами // Бюлетень законодав­ства і юридичної практики України. — 1997. — № 11—12. — С. 200—219).

Встановлено такі строки для надання відомостей: дані про наступне вивільнення працівників мають надаватися за два міся­ці до вивільнення, а про проведене вивільнення — у 10-денний строк після вивільнення. За неподання таких відомостей або по­рушення термінів стягується штраф у розмірі річної заробітної плати за кожного вивільненого працівника (ст. 20 Закону Украї­ни "Про зайнятість населення").

 

 

7.3. Правові питання організації працевлаштування державною службою зайнятості

 

До державної служби зайнятості за сприянням у працевлаш­туванні мають право звертатися всі незайняті громадяни, які бажають працювати, а також зайняті громадяни, які бажають змінити місце роботи, працевлаштуватися за сумісництвом або у вільний від навчання час. Послуги служби зайнятості для гро­мадян безоплатні.

Незайняті громадяни (в тому числі особи, які здійснюють до­гляд за інвалідом І групи або дитиною-інвалідом у віці до 16 років, а також за пенсіонером, який за висновком медичної установи потребує стороннього догляду), інваліди і пенсіонери, які звер­таються до державної служби зайнятості за сприянням у пра­цевлаштуванні, підлягають реєстрації в цій службі. Зайняті гро­мадяни, які бажають змінити професію або місце роботи, праце­влаштуватися за сумісництвом чи у вільний від навчання час і звернулися до державної служби зайнятості, підлягають обліку.

Стосовно іноземних громадян діють такі правила. Іноземці й особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, ма­ють рівні права з громадянами України щодо реалізації права на працю і працевлаштування. Ті ж іноземці та особи без гро­мадянства, які прибули в Україну на визначений термін, одер­жують право на трудову діяльність лише за наявності в них дозволу на працевлаштування, виданого державною службою зайнятості України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.

У разі використання праці іноземців або осіб без громадянства без дозволу державної служби зайнятості України з підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, державна служба зайнятості стягує штраф за кожну таку особу в п'ятдесятикратному розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів гро­мадян (ст. 8 Закону України "Про зайнятість населення").

З цього правила є виняток. Працевлаштування в Україні іно­земців, найнятих інвестором у межах і за посадами (спеціаль­ністю), визначеними угодою про розподіл продукції, здійснюєть­ся без отримання дозволу на працевлаштування. Це положення передбачено у Законі України "Про угоди про розподіл продукції" від 14 вересня 1999 р. Зокрема, ст. 35 цього Закону вста­новлює, що прийняття (наймання) працівників інвестором (у тому числі іноземним) на території України для потреб угоди про розподіл продукції здійснюється шляхом укладення з ними тру­дового договору (контракту), який за формою та змістом пови­нен відповідати законодавству України про працю. Працевлаш­тування в Україні іноземців, найнятих інвестором у межах і за посадами (спеціальністю), визначеними угодою про розподіл продукції, здійснюється без отримання дозволу на працевлаш­тування. Громадяни України, які працювали в зарубіжних краї­нах, у тому числі країнах СНД, у державній службі зайнятості реєструються як такі, що шукають роботу, на загальних підста­вах. Законодавством передбачено загальний і спеціальний поря­док реєстрації осіб, які шукають роботу.

Реєстрація та облік громадян, які звертаються за сприянням у працевлаштуванні, здійснюється державною службою зайня­тості за місцем постійного проживання (постійної або тимчасо­вої прописки) за умови пред'явлення паспорта і трудової книж­ки, а у разі потреби — військового квитка, документа про освіту або документів, які їх замінюють, а іноземних громадян і осіб без громадянства — тільки за наявності постійного проживання. Окремі категорії громадян, вказані в п. 4 Положення про поря­док реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних, виплати допомоги з безробіття, а також умови подання матеріальної допомоги в період професій­ної підготовки та перепідготовки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 р. №578 (Пра­ця і зарплата. — 1998. — № 10. — Травень), зобов'язані пред'я­вити й інші документи. Наприклад, випускники вищих навчаль­них закладів, підготовка яких здійснювалася за державним за­мовленням, котрим відмовлено у прийнятті на роботу за місцем призначення, подають направлення на роботу і скріплену печат­кою замовника довідку про відмову в працевлаштуванні або довідку про самостійне працевлаштування; особи, які отримують пенсію відповідно до законодавства України, — пенсійне по­свідчення або посвідчення інваліда і т. ін.

Для визначених категорій громадян передбачено спеціальний порядок реєстрації їх як таких, що шукають роботу. Так, у дер­жавній службі зайнятості повинні бути зареєстровані:

—працівники, трудовий договір з якими було розірвано з ініціативи власника або уповноваженого ним органу за п. 1 ст. 40 КЗпП, — протягом 7 календарних днів після звільнення;

—працівники, звільнені з підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності у зв'язку з відселенням або само­ стійним переселенням з території радіоактивного забруднення, — протягом одного місяця після звільнення;

—військовослужбовці, звільнені з військової служби у зв'яз­
ку зі скороченням чисельності або штату без права на пенсію, —
протягом 7 календарних днів з дня поставлення на військовий
облік військкоматами;

—громадяни, які втратили роботу внаслідок нещасного випад­ку на виробництві або настання професійного захворювання, і через це потребують професійної підготовки, перепідготовки чи підвищення кваліфікації, на яких поширюються особливі га­рантії, передбачені п. 1 ст. 26 Закону України "Про зайнятість населення", — протягом 7 календарних днів після звільнення.

За загальним правилом, до державної служби зайнятості осо­би мають право звертатися з 16 років, тобто з того віку, який дає право самостійно укладати трудовий договір. Однак, як виняток, можуть бути зареєстровані й неповнолітні, які досягли 15 років, за згодою одного з батьків або осіб, що їх замінюють.

Громадяни, зареєстровані в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, і такі, що вже визнані безробітними, мають не лише права, а й обов'язки. Вони зобов'язані сприяти своєму працевлаштуванню, виконувати всі рекомендації центру зайнятості, відвідувати центр зайнятості у строки, встановлені працівником цієї служби.

Підходяща робота. Особам, які звернулися за працевлашту­ванням і зареєстровані службою зайнятості, протягом семи днів підшукується підходяща робота.

Закон України "Про зайнятість населення" дає визначення, що розуміти під "підходящою роботою". Визначення цього понят­тя має неабияке юридичне значення, оскільки від нього залежать інші права громадян, — на професійну підготовку, підвищення кваліфікації, на визнання безробітним. Адже можливе різне розуміння підходящої роботи особою і державною служби зай­нятості. Тому встановлення цього поняття на рівні закону виключає двозначність його розуміння, чим забезпечує єдність у правозастосуванні. Зауважимо, що для різних категорій грома­дян, які звертаються за працевлаштуванням до державної служби зайнятості, поняття підходящої роботи є дещо різним.

Для громадян, які втратили роботу і заробіток (трудовий дохід), підходящою вважається робота, що відповідає освіті, професії (спе­ціальності), кваліфікації працівника і надається в тій же міс­цевості, де він проживає. Заробітна плата повинна відповідати рівню, який особа мала за попередньою роботою з урахуванням середнього рівня, що склався в галузі відповідної області за минулий місяць.

При пропонуванні підходящої роботи враховуються трудовий стаж громадянина за спеціальністю, його попередня діяльність, вік, досвід, становище на ринку праці, тривалість періоду безро­біття.

Для громадян, які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності), підходящою вважається робота, яка потребує попередньої професійної підготовки, або оплачувана робота (вклю­чаючи роботу тимчасового характеру), яка не потребує професій­ної підготовки, а для громадян, які бажають відновити трудову діяльність після перерви тривалістю понад шість місяців, — робота за спеціальністю, що потребує попередньої перепідготов­ки чи підвищення кваліфікації, а в разі неможливості її надан­ня — інша оплачувана робота за спорідненою професією (спеці­альністю).

Для громадян, які працювали не за професією (спеціальністю) понад шість місяців, підходящою вважається робота, яку вони виконували за останнім місцем роботи, а робота за основною професією (спеціальністю) може бути підходящою за умови по­передньої перепідготовки чи підвищення кваліфікації з ураху­ванням потреб ринку праці у цій професії (спеціальності).

У разі неможливості надання громадянинові роботи за про­фесією (спеціальністю) протягом шести місяців безробіття підхо­дящою вважається робота, яка потребує зміни професії (спеціаль­ності) з урахуванням здібностей, здоров'я громадянина і колиш­нього досвіду, доступних для нього видів навчання та потреб ринку праці у цій професії (спеціальності).

При зміні громадянами професії (спеціальності) за направлен­ням державної служби зайнятості підходящою вважається ро бота як за новою, так і за попередньою професією (спеціальніс­тю) за останнім місцем роботи.

Громадяни, які звернулися до державної служби зайнятості як особи, що шукають роботу, мають право на безплатну професій­ну орієнтацію, консультацію, підготовку, перепідготовку, одержан­ня відповідної інформації з метою вибору виду діяльності, про­фесії, місця роботи, режиму праці. Такі права встановлено Зако­ном України "Про зайнятість населення" (ст. 9).

Стаття 24 цього Закону присвячена спеціально питанням про­фесійної підготовки і перепідготовки незайнятих громадян. За­уважимо, що державна служба зайнятості не несе обов'язку на­правляти усіх бажаючих на навчання до будь-якого навчально­го закладу чи для підвищення кваліфікації. Професійна підго­товка, підвищення кваліфікації і перепідготовка осіб, зареєстро­ваних у службі зайнятості як таких, що шукають роботу, безро­бітних, можуть провадитись лише в таких випадках: неможли­вості підібрати підходящу роботу через відсутність у громадя­нина необхідної професійної кваліфікації; необхідності змінити кваліфікацію у зв'язку з відсутністю роботи, яка відповідає про­фесійним навикам громадянина; втрати здатності виконання роботи за попередньою професією; пошуку роботи вперше і відсутності професії (спеціальності).

При цьому слід мати на увазі, що йдеться саме про професій­ну підготовку громадян. Положення про порядок надання Фон­дом загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття послуг з професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, затверджене спіль­ним наказом Міністерства праці та соціальної політики Украї­ни та Міністерства освіти і науки України від 13 лютого 2001 р. № 53/59, детально регламентує процедуру надання таких соціаль­них послуг.

Законодавством передбачено особливості працевлаштування окремих категорій громадян. Щодо працевлаштування інвалідів потрібно звернутися до Закону України від 21 березня 1991 р. "Про основи соціальної захищеності в Україні", Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 трав­ня 1995 р. № 314. Цими актами передбачено, що працевлашту­вання інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Міністерства праці та соціальної політики України, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів з ура­хуванням побажань, стану здоров'я Інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

Працевлаштування випускників вищих навчальних закладів проводиться відповідно до Порядку працевлаштування випуск­ників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснюва­лася за державним замовленням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 р. № 992, Поло­ження про сприяння в працевлаштуванні випускників держав­них вищих навчальних і професійних навчально-виховних за­кладів України, затвердженого наказом Міністерства освіти України від 23 березня 1994 р. № 79. Працевлаштування вивіль­нюваних працівників здійснюється відповідно до ст. 49-2 КЗпП. Встановлено також особливості працевлаштування і деяких інших категорій громадян (осіб, звільнених з місць позбавлення волі, звільнених з рядів Збройних Сил або з альтернативної (не­військової) служби та ін.

Громадяни мають право займатися трудовою діяльністю у період тимчасового перебування за кордоном, якщо вона не су­перечить чинному законодавству України і країни перебування.

Інтереси громадян України, які тимчасово працюють за кор­доном, захищаються угодами, що укладаються між Україною та іншими державами (ст. 10 Закону України "Про зайнятість на­селення").

Україна уклала низку угод з урядами інших держав щодо пра­цевлаштування і соціального захисту громадян: Російською Федерацією (14 січня 1993 p.), Республікою Молдова (12 грудня 1993 p.), Республікою Польща (16 лютого 1994 p.), Литовською Республікою (28 березня 1995 р.) Республікою Білорусь (17 черв­ня 1995 p.), Республікою Вірменія (17 червня 1995 p.), Латвій­ською Республікою (21 листопада 1995 p.), Чеською Республікою (21 березня 1996 р.), Соціалістичною Республікою В'єтнам (8 квітня 1996 p.). Також укладено угоди щодо співробітництва в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів (СНД, 15 квітня 1994 p.), боротьби з незаконною мігра­цією (у рамках СНД, 6 березня 1998 p., ратифіковано Законом України від 17 березня 1999 р.).