ТОП 10:

Поняття переведення та переміщення на іншу роботу



 

У трудовому праві немає питання складнішого, ніж переведен­ня працівника на іншу роботу. У вирішенні цього питання пе­реплелися багато сучасних суперечностей, неузгодженостей, а головне, невизначеності щодо поняття примусової праці, меж дис­циплінарної влади роботодавця, співвідношення прав та інтересів працівників і роботодавців.

Проблеми розпочинаються з того, що прямого визначення пе­реведення на іншу роботу законодавець не дає. Лише уважний аналіз ст. 31 КЗпП, згідно з якою власник не має права вимага­ти від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором, а також ч. 2 ст. 32 КЗпП, що переміщення не повин­не торкатися зміни спеціальності, кваліфікації чи посади, дає змогу з'ясувати, що під переведення можна підвести будь-яку вимогу виконувати роботу, не обумовлену при укладенні трудо­вого договору. Однак подальше ознайомлення із ч. З ст. 32 свід­чить про те, що законодавець по-різному оцінює зміни умов тру­дового договору залежно від їх важливості, істотного значення, об'єктивності характеру змін для даного підприємства.

Всі істотні умови трудового договору можна поділити, вихо­дячи зі змісту ст. 32 КЗпП, на три групи:

1)трудова функція працівника (спеціальність, кваліфікація, по­сада);

2)робоче місце (конкретний структурний підрозділ підприєм­ства, конкретний механізм або агрегат, на якому працює праців­ник тощо);

3)інші істотні умови (системи і розміри оплати праці, пільги, режим роботи, поєднання професій і посад тощо).

З урахуванням такого поділу істотних умов трудового догово­ру можна зробити висновок, що згідно зі ст. 32 КЗпП будь-яка зміна трудової функції працівника буде вважатися переведен­ням на іншу роботу. І така зміна може бути проведена лише за згодою працівника.

Пленум Верховного Суду України в п. 31 постанови № 9 від 6 листопада 1992 р. пояснив, що переведенням на іншу роботу вважається доручення працівнику роботи, що не відповідає спеці­альності, кваліфікації або посаді, обумовленим трудовим догово­ром. Переведення на іншу роботу допускається лише за згодою працівника. Таким чином, внісши зміни до ст. 32 КЗпП Указом Президії Верховної Ради УРСР № 5938-11, законодавець визна­чив під переведенням лише одну зміну умов трудового догово­ру — зміну трудової функції працівника.

Для пояснення поняття трудової функції слід зазначити, що у трудовому праві розрізняють такі поняття: професія — галузь застосування праці, яка відображає родовий розподіл праці (лікар, юрист, економіст та ін.); спеціальність — вузька спеціалізація праці всередині певної професії (лікар-терапевт, юрист-суддя, еко­номіст — інженер відділу праці й зарплати); кваліфікація — рівень знань і практичних навичок за певною професією, який закріплений у певній правовій формі: тарифного розряду, класу, категорії, вченого ступеня, вченого звання, встановлених норма­тивно-правовими актами.

Певним доказом відповідної кваліфікації є почесні звання — "Заслужений юрист", "Народний артист", "Заслужений праців­ник освіти"; посада — певна компетенція працівника, тобто коло його обов'язків, відповідальності в рамках підприємства. Поняття трудова функція працівника містить у собі всі перелічені по­няття в сукупності й конкретизується в конкретному трудовому договорі. Усі умови трудового договору щодо трудової функції (професії, спеціальності, кваліфікації, посади, конкретного обся­гу повноважень) встановлюються угодою сторін і тільки такою взаємною угодою можуть бути змінені. Така зміна є переведен­ням.

Проте, видається, не тільки зміну трудової функції слід вва-жати переведенням. Тут доцільно звернути увагу на співвідно­шення терміна і його змісту, сутності. Так, зміна робочого місця працівника за законодавством не вважається переведенням, а відповідно до ч. 2 ст. 32 називається переміщенням працівника на інше робоче місце і не вимагає його згоди. У цьому випадку йдеться про переміщення працівника на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, про доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті в межах спеціальності, кваліфікації або посади, обумовлених трудовим договором.

Адміністрація не має права переміщувати працівника на ро­боту, протипоказану йому за станом здоров'я. Виведення праців­ника зі складу бригади за рішенням колективу бригади на інди­відуальну роботу в межах спеціальності, кваліфікації або посади, обумовлених трудовим договором, також вважається переміщен­ням і не вимагає згоди працівника. У тих випадках, коли вна­слідок переміщення працівника зменшується середній заробіток з незалежних від нього причин (наприклад, внаслідок освоєння нового робочого місця), проводиться доплата до колишнього се­реднього заробітку протягом 2 місяців з дня переміщення (ч. 2 ст. 114 КЗпП).

Крім того, у ч. З ст. 32 передбачається ще одна зміна умов трудового договору, яка відбувається у зв'язку зі змінами в органі­зації виробництва і праці. Аналіз цього положення приводить до висновку, що тут йдеться про зміни, які викликані об'єктив­ними причинами на виробництві й стосуються не одного праців­ника, а цілого підприємства або принаймні структурного підроз­ділу. Такі зміни законодавець розглядає як самостійне правове явище, що має особливий правовий статус, спеціальний порядок їх проведення і, як свідчить закон, вони не являють собою пере­ведення. Докладний аналіз вказаних змін у законодавстві було проведено Р.З. Лівшицем (Лившиц Р.З. Изменение трудового договора // Социалистический труд. — 1988. — №8).

Аналізуючи зміст наведених понять і термінів, доходиш дум­ки, що модель, встановлена у ст. 32 КЗпІІ, досить складна; її було встановлено у 1988 p., коли в законодавство впроваджувалися перші ринкові зміни. Метою таких змін було намагання розши­рити права роботодавця, при цьому про права працівника часто забували. Але тепер, після прийняття Конституції України й активного впровадження в суспільну свідомість ідеї про необ­хідність за будь-яких умов додержуватися прав людини, ці норми не узгоджуються із сучасними уявленнями про правові відно­сини між роботодавцем і найманим працівником.

Крім того, у реальних суспільних відносинах зміни трудового договору торкаються не однієї з перелічених вище умов, а як правило, одразу декількох. Може мати місце зміна робочого місця зі зміною не тільки заробітної плати, а й режиму робочого часу, пільг щодо додаткової відпустки, пільгового трудового стажу тощо. Зміни можуть мати як об'єктивний, так і суб'єктивний ха­рактер; встановлюватись як на локальному рівні, так і виплива­ти з централізованого правового регулювання. За таких умов важко розібратися в особливостях правового режиму переведення, переміщення, змін в організації виробництва і праці.

На початку необхідно зазначити, що принциповим моментом у правовому режимі переведення є те, що воно вимагає згоди пра­цівника, як це встановлено у ч. 1 ст. 32 КЗпП, і цей принцип має бути додержаний уразі зміни умов трудового договору. Видаєть­ся неправильним підхід, згідно з яким законодавець відокрем­лює трудову функцію працівника від місця його роботи і називає це переміщенням, тим самим звільняючи власника від обов'язку одержати таку згоду. У ч. 2 ст. 32 КЗпП йдеться про зміну робо­чого місця в межах підприємства, організації, установи. Місце роботи відіграє не менше, а подеколи й більше, значення у змісті трудового договору, ніж трудова функція. Саме пошук підходя­щого місця роботи змушує працівника переходити з одного відді­лу підприємства до іншого, від одного керівника до другого, за­лишаючи при цьому незмінною трудову функцію.

Справа в тому, що в процесі праці працівник залишається лю­диною, для котрої надзвичайне значення мають суспільні зв'яз­ки, трудовий колектив, особисті стосунки, імідж фірми, особистість безпосереднього керівника, обсяг роботи, її характер тощо. І навіть у рамках одного підприємства ці обставини можуть суттєво відрізнятися. Чи не пошуки сприятливого мікроклімату та усіх за­значених умов змушують працівника подеколи залишати місце роботи і шукати іншого? Окрім того, є і суто юридичний бік спра­ви. Якщо при укладенні трудового договору було обумовлено конкретне робоче місце (відділ, підрозділ), то така умова стає істотною умовою трудового договору, яку не можна змінити без згоди працівника, і така зміна, по суті, є переведенням.

Але принципи справедливості, рівності й узгодженості трудового договору вимагають визнати, що не тільки зміни трудової функції та робочого місця повинні потребувати згоди працівника і називатися переведенням. Для обґрунтування такої позиціїдоречно звернутися до зарубіжної практики. Пленум Верховного Суду РФ у постанові № 16 від 22 грудня 1992 р. "Про деякі питання застосування судами Російської Федерації законодав­ства при розгляді трудових спорів" роз'яснив, що під переведен­ням на іншу роботу, що вимагає згоди працівника, слід вважати доручення йому роботи, яка не відповідає спеціальності, кваліфі­кації, або роботи, при виконанні якої змінюються розмір заробіт­ної плати, пільги, переваги та інші істотні умови праці, обумов­лені при укладенні трудового договору (контракту) (Советская юстиция. — 1993. — №4. — С. 22). Таким чином, Верховний Суд РФ зайняв позицію "доперебудовного" законодавства. Ана­логічну позицію висловив Пленум Верховного Суду СРСР у поста­нові від 26 квітня 1984 р. (Бюллетень Верховного Суда СССР. — 1984. — № 3). Слід визнати, що вказана позиція більше відпові­дає концепції захисту прав працівника і підтримує роль трудо­вого договору як взаємної згоди, ніж норми чинного законодав­ства України.

Щоправда, Пленум Верховного Суду України "підправив" си­туацію. У п. 12 постанови "Про застосування Конституції Украї­ни при здійсненні правосуддя" від 1 листопада 1996 р. № 9 роз'яс­нюється, що не можуть застосовуватись як такі, що суперечать ч. З ст. 43 Конституції України, правила статей 32, 33, 34 КЗпП, відомчих положень або статутів про дисципліну тощо, які перед­бачають можливість тимчасового переведення працівника без його згоди на іншу роботу в порядку дисциплінарного стягнен­ня, у разі виробничої необхідності або простою, а також мож­ливість виконання ним роботи, не передбаченої трудовим дого­вором.

Ч. 1 п. 31 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" зі змінами, внесеними постановою № 15 "Про внесення змін і доповнень у деякі постанови Пленуму Верховного Суду України в цивільних справах" від 25 травня 1998 р. встановлено: "Відповідно до стат­ті 32 КЗпП переведення на іншу роботу допускається тільки за згодою працівника". Разом з тим Пленум, на жаль, не змінив свого розуміння переведення і переміщення, яке в цій постанові пов­ністю відтворює положення ст. 32 КЗпП (Вісник Верховного Суду України. — 1998. — № 3).

На нашу думку, доцільно виключити поняття "переміщення" зі ст. 32 КЗпП, передбачивши тільки два варіанти змін умов трудового договору: "переведення" і "зміни в організації вироб­ництва і праці".

З урахуванням викладених обставин, вважаємо, під переведен­ням на іншу роботу потрібно розуміти будь-яку зміну трудової функції працівника (спеціальності, кваліфікації, посади), а також зміну інших умов трудового договору, обумовлених угодою сторін, які не були викликані загальними змінами в організації вироб­ництва і праці на підприємстві та вимагають згоди працівника.

На Заході застосовується така модель переведення. Розрізня­ють поняття укладення трудового договору і його застосування. Власник має більш широкі права змінювати трудову функцію працівника, переводити його на іншу роботу, інше робоче місце. Такі права роботодавця випливають з його права удосконалю­вати виробництво, інтереси якого визначають обсяг прав влас­ника. Зокрема, якщо переведення на іншу роботу не потягло зменшення заробітної плати, суди вважають, що таке переведен­ня є застосуванням трудового договору і не вимагає згоди праців­ника. Лише зміни, які прирівнюються до новації трудового до­говору, вимагають згоди працівника. Суди у більшості випадків розцінюють як обґрунтоване переведення на іншу роботу, що потягло зміну істотних умов праці, якщо це зумовлено вимога­ми виробництва (див. Киселев И.Я. Цит. соч. — С. 82). Очевид­но, що цей приклад не вартий запозичення. Необхідно посилю­вати роль трудового договору і вимагати дотримання його умов обома сторонами.

Важливе значення має форма переведення. Всі накази (роз­порядження) власника, які торкаються змін у правовому статусі працівника, повинні доводитися йому під розписку. Зокрема, типова форма "переведення на іншу роботу" передбачає підпис працівника про ознайомлення його з переведенням. Тим часом сам факт переходу працівника на іншу роботу не може розгля­датись як згода на переведення, якщо працівник оскаржив такі дії власника або уповноваженого ним органу до органу з розгляду трудових спорів.

Не можна переводити працівника на іншу роботу під час його відсутності з поважних причин (хвороба, відпустка).







Последнее изменение этой страницы: 2016-06-24; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.215.62.41 (0.008 с.)