Гарантії прав і обмеження прав особи при укладенні трудового договору

Поняття "необгрунтована відмова у прийнятті на роботу" і можливість її оскарження до суду. Відповідно до Конституції України і КЗпП забороняються необгрунтована відмова в прий­нятті на роботу, а також будь-яке пряме або непряме обмежен­ня прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укла­денні, зміні та припиненні трудового договору залежно від по­ходження, соціального і майнового стану, расової та національ­ної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання (ст. 22 КЗпП).

За висновком фахівців необгрунтованою вважається невмотивована відмова у прийнятті працівника на роботу за наявності вакантних робочих місць, а також з мотивів, які не стосуються ділових якостей працівника.

Незаконна відмова у прийнятті на роботу може бути оскар­жена до суду. Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що суди розглядають позови про укладення трудових договорів не тільки у випадках, коли власник зобов'язаний був укласти тру­довий договір (наприклад, з молодими фахівцями, направлени­ми у встановленому порядку на дане підприємство; працівниками, запрошеними на роботу в порядку переведення; виборними пра­цівниками після закінчення терміну повноважень; працівника­ми, яким надане право поворотного прийняття на роботу; інвалі­дами і неповнолітніми, направленими на підприємство в раху­нок броні; особами, які були звільнені у зв'язку із призовом на строкову військову або альтернативну (невійськову) службу, на правленням на роботу за кордон, і повернулися після закінчен­ня служби або роботи та ін.), а й у випадках, коли особа вважає, що їй було відмовлено в укладенні трудового договору всупереч гарантіям, передбаченим ст. 22 КЗпП (п. 4 постанови № 15 Пле­нуму Верховного Суду України від 25 травня 1998 p.).

Потрібно звернути увагу, що відмову в прийнятті на роботу ва­гітних жінок або жінок, що мають дітей у віці до 3 років, одино­ких матерів, що мають дитину у віці до 14 років або дитину-інваліда, власник повинен оформити в письмовому вигляді. Така від­мова також може бути оскаржена в судовому порядку (ст. 184 КЗпП).

Незаконна відмова в прийнятті на роботу вважається грубим порушенням законодавства про працю. Кримінальний кодекс України передбачає кримінальну відповідальність не лише за незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів, а й за інше грубе порушення законодавства про працю (ч. 2 ст.172 КК України).

Забороняється також відмова в прийнятті на роботу громадя­нина з мотивів досягнення ним пенсійного віку (ст. 11 Закону України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці і інших громадян похилого віку в Україні" від 16 грудня 1993 p.).

Забороняється відмова в прийнятті на роботу і в професійно­му навчанні на виробництві молоді, що закінчила загальноосвітні школи, професійні навчально-виховні заклади, а також інших осіб молодше вісімнадцяти років, направлених у рахунок броні (ст. 196 КЗпП). Така відмова може бути оскаржена ними до суду.

Як вже зазначалося, у разі відмови у прийнятті на роботу гро­мадян із числа категорій, для яких Законом України "Про зай­нятість населення" встановлено додаткові гарантії при праце­влаштуванні у межах установленої броні, державна служба зай­нятості стягує з підприємств, установ і організацій штраф за кожну таку відмову у п'ятдесятикратному розмірі неоподатко­вуваного мінімуму доходів громадян.

Гарантії для працівників-неповнолітніх. Неповнолітні, тобто особи, які не досягли вісімнадцяти років, у трудових правовідно­синах прирівнюються у правах до повнолітніх, а в галузі охоро­ни праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов праці користуються пільгами, встановленими законодавством України.

Ст. 197 КЗпП передбачає порядок надання молоді першого робочого місця. Працездатній молоді — громадянам України віком від 15 до 28 років після закінчення або припинення на­вчання в загальноосвітніх, професійних навчально-виховних і вищих навчальних закладах, завершення професійної підготов­ки і перепідготовки, а також після звільнення зі строкової вій­ськової або альтернативної (невійськової) служби надається пер­ше робоче місце на строк не менше двох років.

Молодим спеціалістам — випускникам державних навчальних закладів, потреба в яких раніше була заявлена підприємствами, установами, організаціями, надається робота за фахом на період не менше трьох років у порядку, визначеному Кабінетом Міні­стрів України.

На підприємствах повинен вестися облік працівників, що не досягли 18 років. Забороняється застосування праці осіб молод­ше 18 років на шкідливих, небезпечних, підземних роботах, а також нічних, надурочних роботах і роботах у вихідні дні. Нор­ми виробітку для неповнолітніх працівників встановлюються пропорційно скороченому робочому часу, а для молодих робіт­ників — випускників шкіл, ПТУ, курсів і тих, хто пройшов на­вчання на підприємстві, — затверджуються знижені норми праці. Витрати щодо забезпечення медичного огляду неповнолітніх працівників до досягнення віку 21 року несе роботодавець.

Суттєвою юридичною гарантією є те, що допускається розірван­ня трудового договору з неповнолітнім на вимогу його батьків або інших осіб. Батьки, усиновителі та піклувальники неповно­літнього, а також державні органи та службові особи, на яких по­кладено нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю, мають право вимагати розірвання трудового договору з неповнолітнім, у тому числі й строкового, коли продовження його чинності загрожує здоров'ю неповнолітнього або порушує його законні інтереси.

Обмеження граничного віку при прийнятті працівника на роботу і протягом трудової діяльності. За загальним правилом законодавство не містить максимальних обмежень віку при прий­нятті на роботу. Разом з тим, частина 3 статті 22 КЗпП дозволяє встановлення вимог стосовно віку, рівня освіти, стану здоров'я працівника законодавством України.

Обмеження при прийнятті на роботу, встановлені законодав­ством. Громадяни, визнані судом недієздатними, не мають права укладати трудові договори.

Суд у певних випадках, притягуючи особу до кримінальної або адміністративної відповідальності, може обмежити трудову діє­здатність громадян. Так, стаття 55 Кримінального кодексу Украї­ни, прийнятого 5 квітня 2001 р. і введеного в дію з 1 вересня 2001 p., передбачає таке кримінальне покарання, як позбавлен­ня права обіймати певні посади або займатися певною діяльні­стю. Це покарання може застосовуватися судом і як основне, і як додаткове.

Заборонено приймати жінок на роботи, передбачені Переліком важких робіт і робіт із шкідливими й небезпечними умовами праці, на яких заборонено застосування праці жінок, затвердженого на­казом Міністерства охорони здоров'я України від 29 грудня 1993 р.

Інваліди можуть прийматися на роботу згідно з рекомендація­ми медико-соціальної експертної комісії.

Згідно з положеннями статті 25-1 КЗпП України власник має право вводити обмеження щодо спільної роботи на одному і тому ж підприємстві осіб, які є близькими родичами — подружжя, батьків, братів, сестер, дітей, а також батьків, братів, сестер і дітей подружжя, якщо у зв'язку з виконанням своїх трудових обо­в'язків вони безпосередньо підпорядковані або підконтрольні один одному. Зауважимо, що загальне правило сформульовано саме як право власника запроваджувати такі обмеження, а не його обов'язок. Тому на підприємствах, в установах і організаціях недержавної форми власності досить поширеним явищем є спільна робота родичів в одній організації.

Водночас на державних підприємствах такі обмеження є обо­в'язковими і передбачені спеціальним нормативним актом — постановою РНК УРСР від 4 червня 1933 р. зі змінами, внесени­ми постановою Ради Міністрів УРСР від 3 листопада 1980 р. № 593 (33 УРСР. — 1933. — № 32. — С. 413; ЗП УРСР. — 1980. — № 11. — С. 83). Слід звернути увагу, що на державних підприємствах такі обмеження стосуються лише посад і робіт, пов'язаних із безпосереднім підпорядкуванням і підконтрольністю. Разом з тим, вказані обмеження не поширюються на пра­цівників, що обіймають виборні посади, спеціалістів сільського господарства, працівників плавскладу судів річкового флоту, лікарів, наукових і педагогічних працівників, артистів, художників, музикантів державних театрів, спеціалістів лісового, водного гос­подарства, працівників освіти, що працюють у сільській місцевос­ті, та деякі інші категорії працівників.