Право працівника на оплату праці та його захист

 

Конституція України закріпила право кожного на заробітну плату, не нижче рівня, установленого законом, право на своєчас­не одержання заробітної плати. Ці питання також урегульовані КЗпП, Законом України "Про оплату праці", а також керівною постановою Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 р. "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці". У постанові підкреслено, що судовий захист є важливою гарантією конституційного права громадянина заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку віль­но погоджується.

Працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Власник при укладенні трудового договору зобов'язаний повідомити працівнику всі умови оплати праці, її розміри, порядок і терміни виплати.

Розмір заробітної плати може бути нижчим за встановлений трудовим договором та мінімальний розмір заробітної плати лише у разі невиконання норм виробітку, виготовлення продукції, що виявилася браком, та з інших причин, передбачених чинним законодавством, які мали місце з вини працівника.

Забороняється дискримінація в оплаті праці, зниження її роз­міру залежно від походження, соціального, майнового стану, полі­тичних, релігійних переконань, членства у профспілці, місця проживання та інших причин, встановлених у законі.

Суб'єкти організації оплати праці не мають права в односто­ронньому порядку погіршувати становище працівника в оплаті праці порівняно з умовами, передбаченими законодавством, уго­дами, колективними договорами.

Забороняється будь-яким способом обмежувати права праців­ника вільно розпоряджатися своєю зарплатою. Тому не допус­каються випадки отримання зарплати, належної працівнику, членами його сім'ї, іншими особами без спеціально оформленої довіреності.

Закон забороняє відрахування із зарплати, метою яких є пря­ма чи непряма сплата власнику чи будь-якому посередникові за одержання або збереження місця роботи.

Відрахування із зарплати можуть провадитися тільки у ви­падках, передбачених законом. Зокрема, згідно зі ст. 127 КЗпП за наказом (розпорядженням) власника можуть бути проведені відрахування:

1)для повернення авансу, виданого в рахунок зарплати або для
службового відрядження;

2)для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних
помилок;

3)для погашення невитраченого і своєчасно не поверненого
авансу, виданого на службове відрядження або переведення до
іншої місцевості;

4) на господарські потреби.

В усіх вказаних випадках відрахування можуть провадитись, якщо працівник не оспорює підставу і розмір відрахування. Іншими словами, необхідно отримати згоду працівника на таке відрахування. Якщо згоду отримано, наказ видається не пізніше ніж за один місяць від дня закінчення терміну, встановленого для повернення авансу або від дня виплати неправильно обчисленої суми.

Відрахування із зарплати також можуть провадитись у випадку звільнення працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже використав щорічну відпустку, за невідпрацьовані дні відпустки. При цьому потрібно пам'ятати, що закон не дозволяє провадити такі відрахування при звільненні за підставами, не пов'язаними зі звільненням за власним бажанням. Це — підстави звільнення з ініціативи власника без вчинення винних дій з боку працівника, а також в інших випадках, передбачених законом. Зокрема за пунктами 3, 5, 6 ст. 36 і пунктами 1, 2, 5, 6 ст. 40 КЗпП, а також у випадках направлення на навчання, переходу на пенсію, смерті працівника (ст. 127 КЗпП, ст. 22 Закону України "Про відпустки").

У випадку завдання працівником майнової шкоди підприємству, з яким він перебуває в трудових відносинах, за розпорядженням роботодавця також провадяться відрахування із зарплати працівника для відшкодування шкоди в розмірі, що не перевищує середньомісячний заробіток працівника. В окремих випадках відрахування можуть провадитися лише за рішенням суду.

При кожній виплаті зарплати загальний розмір усіх відрахувань не може перевищувати 20 %, а у випадках, окремо передбачених законодавством, — 50 % зарплати, яка належить до виплати працівникові. Однак ці обмеження не поширюються на відрахування із зарплати при відбуванні покарання у вигляді виправних робіт і при стягненні аліментів на неповнолітніх дітей (ст. 128 КЗпП, ст. 26 Закону України "Про оплату праці"). У таких випадках розмір утримань не може перевищувати 70 % (ч. З ст. 127 КЗпП України в редакції Закону від 19 жовтня 2000 р. № 2056-ІИ). З останнім положенням не можна погодитися, воно фактично позбавляє працівника в таких випадках коштів для існування, оскільки необмежені стягнення позбавляють працівника усіх доходів, не забезпечується відновлююча функція зарплати. Слід врахувати положення Закону України "Про виконавче провадження про обмеження розміру відрахувань із заробітної плати" від 21 квітня 1999 р. Згідно зі ст. 70 Закону обмеження загального розміру усіх відрахувань при кож­ній виплаті заробітної плати не більше 50 % заробітної плати не поширюється на відрахування при відбуванні виправних робіт і при стягненні аліментів на неповнолітніх дітей, у цих випад­ках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищу­вати 70 %. Видається, що крайньою межею всіх стягнень має бути половина заробітку.

У законодавстві передбачено механізм захисту зарплати в умо­вах стихії ринкових цін. Законом України "Про внесення змін до Закону УРСР "Про індексацію грошових доходів населення" від 25 квітня 1997 р. (Відомості Верховної Ради України. — 1998. — № 2. — Ст. 2) встановлено правила проведення індек­сації зарплати.

Індексація — це встановлений законами та іншими норматив­но-правовими актами механізм підвищення грошових доходів громадян, який дає можливість частково або повністю відшкодува­ти їм дорожчання споживчих товарів і послуг. Для індексації використовується індекс споживчих цін і тарифів, обчислюваний на основі статистичних спостережень за зменшенням цін у роздрібній торгівлі, на ринках, і не пізніше 10 числа місяця, наступ­ного за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Індексація грошових доходів громадян провадиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, встановлюваний у розмірі 101 %. Це положення встановлене у статті 4 Закону в редакції від 7 лютого 2002 р. № 3027-Ш і на­брало чинності з 1 липня 2002 р. Індекс споживчих цін для індек­сації доходів населення обчислюють з наростаючим підсумком, починаючи з місяця набрання чинності цим Законом.

Індексації підлягають грошові доходи, які одержують грома­дяни в гривнях на території України і не мають разового харак­теру: пенсії; соціальна допомога (сім'ям з дітьми, з безробіття, тимчасової непрацездатності тощо); стипендії; оплата праці (гро­шове забезпечення); суми відшкодування шкоди, заподіяної пра­цівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодуван­ня шкоди у разі втрати годувальника, тощо.

Не підлягають індексації: доходи громадян від здачі майна в оренду, від акцій та інших цінних паперів, від ведення селян­ського (фермерського) і особистого підсобного господарства, від підприємницької діяльності, яка є для громадян джерелом грошо­вих доходів, від власності, якщо інше не передбачене законодав­ством України; грошові доходи громадян, що мають цільовий І разовий характер (одноразова допомога при народженні дитини, допомога на поховання, матеріальна допомога, одноразова допо­мога при виході на пенсію, винагорода за підсумками роботи за рік, суми соціальних пільг, наданих підприємствами, та ін.).

Законом встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян у межах трикратної величини вартості межі малозабезпеченості. При цьому частина доходу, що не перевищує вартісну величину межі малозабезпеченості, індексується повністю. Дохід у частині, яка більша одного розміру вартісної величини межі ма­лозабезпеченості, але не перевищує подвійну величину вартості межі малозабезпеченості, індексується в розмірі 80 %. Дохід у частині, яка більша подвійного розміру вартісної величини межі малоза­безпеченості, але не більша трикратної величини вартісної величи­ни межі малозабезпеченості, індексується в розмірі 70 %. Частина грошового доходу, що перевищує трикратну величину вартості межі малозабезпеченості, індексації не підлягає.

Постановою Кабінету Міністрів України № 663 від 7 травня 1998 р. затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів громадян, який конкретизує норми Закону (Офіційний вісник України. — 1998. — № 19. — С. 704). Однак постано­вою Кабінету Міністрів України № 2034 від 21 грудня 1998 р. внесено істотні зміни в порядок індексації. Головним нововве­денням є положення, згідно з яким індексації підлягають грошові доходи громадян, які не перевищують величину вартості межі малозабезпеченості. При цьому грошовий дохід громадянина ра­зом із сумою індексації не повинен перевищувати вартісної вели­чини межі малозабезпеченості (п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 1998 р. № 2034 "Про індексацію грошо­вих доходів громадян" // Праця і зарплата. — 1999. — № 1). Отже, нині індексації підлягають грошові доходи громадян, які не перевищують величину межі малозабезпеченості, яка з жовт­ня 1999 р. становить 118,30 грн.

Таким чином, постановою Кабінету Міністрів України фактично введено новий порядок індексації, який суперечить Закону України. Зменшено обсяг грошових коштів, що підлягають індек­сації. Як зазначається в постанові № 2034, таке рішення прий­нято з урахуванням обмежених можливостей бюджетів усіх рів­нів. Однак Закон має вищу юридичну силу порівняно з поста­новою Кабінету Міністрів України. Вирішення проблеми індек­сації у такий спосіб є незаконним. Тому постановою Верховної Ради України від 16 червня 1999 р. №747 "Про порушення Кабінетом Міністрів України законодавства в ході проведення індексації грошових доходів населення" запропоновано Прем'єр-міністру України скасувати постанову Кабінету Міністрів Украї­ни від 21 грудня 1998 р. № 2034 "Про індексацію грошових до­ходів населення", яка не відповідає ст. 5 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".

Передбачається внесення змін до Закону України "Про індек­сацію грошових доходів населення" та зазначених вище поста­нов Кабінету Міністрів України щодо заміни застосування для проведення індексації вартісної величини межі малозабезпеченості на прожитковий мінімум.

Зарплата на території України виплачується в грошових зна­ках, що мають законний обіг на території України. Виплата зар­плати у формі боргових розписок і зобов'язань або у будь-якій іншій формі забороняється. Зарплата може виплачуватися бан­ківськими чеками у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України за погодженням з Національним банком України.

Ст. 23 Закону "Про оплату праці" передбачала, що як виня­ток, колективним договором може передбачатися часткова ви­плата зарплати натурою (за цінами, не нижчими за собівартість) у тих галузях або за тими професіями, де така виплата є звичай­ною або бажаною для працівників. Але Законом України від 11 липня 2002 р. № 96-IV цю статтю викладено в новій редакції: "Колективним договором» як виняток, може бути передбачено часткову виплату заробітної плати натурою (за цінами не вище собівартості) у розмірі, що не перевищує 50 відсотків нарахова­ної за місяць, у тих галузях або за тими професіями, де така виплата, еквівалентна за вартістю оплаті праці у грошовому ви­разі, є звичайною або бажаною для працівників, крім товарів, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України" (Урядовий кур'єр. — 2002. — 31 липня).

Перелік товарів, не дозволених для виплати заробітної плати натурою, затверджено постановою Кабінету Міністрів України № 244 від 3 квітня 1993 р. (ЗП України. — 1993. — № 9. — С. 183).

При кожній виплаті заробітної плати власник повинен повідо­мити працівнику дані про оплату праці:

—загальну суму заробітної плати з розшифровкою за видами
виплат;

—розміри і підстави відрахувань із заробітної плати;

—суму заробітної плати, належної до виплати.

Власник повинен забезпечити виплату зарплати регулярно в робочі дні, у терміни, встановлені в колективному договорі, але не рідше двох разів на місяць, з проміжком у 16 календарних днів.

У тих випадках, коли день виплати зарплати збігається з ви­хідним, святковим або неробочим днем, зарплата виплачується напередодні.

Зарплата виплачується за місцем роботи. За письмовою зая­вою працівника виплата зарплати може здійснюватися через установи банків, поштовими переказами з обов'язковою оплатою цих послуг за рахунок власника.

Працівники мають право на компенсацію зарплати у зв'яз­ку із затримкою термінів ЇЇ виплати.

19 жовтня 2000 р. прийнято Закон України "Про компенса­цію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", який набрав чинності з 1 січня 2001 р. Згідно із Законом підприємства, установи і організації всіх форм влас­ності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених стро­ків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноважено­го ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі — ком­пенсація) провадиться у разі затримки на один і більше кален­дарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами в цьому Законі слід розуміти грошові доходи грома­дян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробіт­на плата (грошове забезпечення) та ін.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянинові доходу за відповід­ний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції у період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, і місяця перед виплатою суми за­боргованості до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться в тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Своєчасно не отриманий з вини громадянина дохід компенсації не підлягає.

Компенсацію виплачують за рахунок таких коштів: власних коштів — підприємства, установи та організації, які не фінансу­ються і не дотуються з бюджету, а також об'єднання громадян; коштів відповідного бюджету — підприємства, установи та органі­зації, що фінансуються чи дотуються з бюджету; коштів Пенсій­ного фонду України, фондів соціального страхування України, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.

Відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у су­довому порядку. Відповідальність власника або уповноважено­го ним органу (особи) за несвоєчасну виплату доходів визначаєть­ся відповідно до законодавства.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. № 159 затверджено Порядок проведення компенсації громадя­нам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати" (Урядовий кур'єр. — 2002. — 6 березня).

Дія названого Положення поширюється на підприємства, уста­нови й організації всіх форм власності та форм господарювання і застосовується в усіх випадках порушення термінів виплати зарплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу. У цьому нормативно-правовому акті конкретизуються усі види платежів, які підлягають компенсації, а також наводять­ся приклади такої грошової операції. Сума компенсації обчис­люється як добуток нарахованого але не виплаченого доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділеного на 100.

Власник не має права не провести компенсацію, посилаючись на важке фінансове становище підприємства, а також передба­чити в колективному договорі подібні норми. Відмова власника у виплаті компенсації може бути оскаржена в судовому поряд­ку як самим працівником, так і уповноваженим на представниц­тво трудовим колективом органом.

Профспілки України вважають, що чинний порядок вираху­вання компенсації порушує права працівників. З економічного погляду громадяни, які не отримують своєчасно призначений їм до виплати дохід, фактично стають кредиторами держави або роботодавців, а тому компенсація має обчислюватися не за індек­сом інфляції за період затримки, а на умовах кредитування. В умовах, коли згідно із законом заробітна плата повинна випла­чуватися у строки, встановлені законом та колективним догово­ром, але не рідше двох разів на місяць, її невиплата у визначені строки вже з наступного дня є, по суті, простроченим кредитом, причому взятим без згоди кредитора на невизначений термін і без встановлення відповідних процентів за користування ним. Тому профспілки зініціювали законопроект, згідно з яким обчис­лення сум компенсації за невиплачені доходи має здійснювати­ся у такому ж порядку, як провадиться нарахування пені у разі несвоєчасної сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) юридичними особами, а саме: за кожний день затримки із роз­рахунку 120 % річних облікової ставки Національного банку України (Профспілкові вісті. — 2002. — 6 вересня).

Відповідно до ч. З ст. 15 Закону "Про оплату праці" оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому поряд­ку після сплати обов'язкових платежів. Верховною Радою України було ухвалено закон, яким вносилися зміни до статті 15, які вста­новлювали однозначну першочерговість виплати заробітної пла­ти. Такий закон приймався кілька разів протягом 2001—2002 pp., і кожного разу Президент України застосовував до нього право вето з мотивів можливого скорочення надходжень до бюджету та соціальних страхових фондів. Між тим, слід врахувати, що стат­тя б Конвенції МОП № 95 "Про захист заробітної плати" 1949 p., ратифікованої Україною 30 червня 1961 p., забороняє роботодав­цеві обмежувати будь-яким чином свободу працівника розпоря­джатися своєю заробітною платою на власний розсуд.

Після виходу 7 травня 2001 р. Указу Президента України "Про невідкладні заходи щодо погашення заборгованості із заробіт­ної плати" борг із виплати зарплати значно зменшився. Однак станом на 1 липня 2002 р. він становив 2546,1 млн грн і ще не досягнуто стабільності у ліквідації заборгованості.

До цієї проблеми посилено увагу державних інспекторів праці. Лише в січні 2002 р. було перевірено 2810 підприємств-боржників. За результатами перевірок складено й передано до суду 1222 протоколи про адміністративні правопорушення. Судами розглянуто 646 отриманих протоколів, за 416 з них винесено постанови про накладення штрафних санкцій.

Великою проблемою є стягнення коштів, особливо з держав­них підприємств. Державні виконавці у своїй діяльності обме­жені. Згідно із Законом "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" від 26 грудня 2001 р. забороняється арешто­вувати будь-яке майно на підприємстві, де 25 % належить дер­жаві. А таких боржників чимало. Найбільше їх серед металур­гійних заводів, шахт тощо. Окрім того, в Україні не створено певної служби, яка б допомагала державним виконавцям вилу­чати майно. В Росії, приміром, діють підрозділи силової струк­тури, так звані судові пристави. Вони забезпечують виконання рішення суду при арешті.

Відповідно до ст. 36 Закону України "Про оплату праці" за порушення законодавства про оплату праці винні посадові осо­би притягуються до дисциплінарної, матеріальної, адміністратив­ної, кримінальної відповідальності. За невиконання підприєм­ством зобов'язань щодо виплати зарплати працівникам, недотри­мання графіка погашення заборгованості з зарплати керівник державного підприємства може бути звільнений з посади з до­строковим розірванням контракту.

Законом України від 21 вересня 2000 р. № 1979-Ш було вне­сено зміни до Кодексу України про адміністративні правопору­шення в напрямку посилення відповідальності за порушення тру­дового законодавства, у тому числі й порушення строків випла­ти заробітної плати. Ст. 41 КпАП передбачає накладення штра­фу в розмірі від 15 до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян на посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, яким надано право прийняття на роботу, громадян — суб'єктів підприємницької діяльності.

Новий Кримінальний кодекс України, прийнятий 5 квітня 2001 р. і уведений у дію з 1 вересня 2001 р., у статті 175 містить склад злочину "Невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії або іншої установленої законом виплати громадянам більше ніж на один місяць, здійснена умисно керівником підприємства, установи або організації незалежно від форми власності". Такий злочин карається штрафом від 100 до 300 неоподатковуваних мінімумів громадян або позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до п'яти років, або ви­правними роботами на строк до двох років, з позбавленням пра­ва обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Ті самі діяння, якщо вони були скоєні внаслідок нецільового використання коштів, призначених для виплати заробітної пла­ти, стипендії, пенсії та інших установлених законом виплат, ка­раються штрафом від 500 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням свободи на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

Особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо до притягнення до кримінальної відповідальності нею здійснено виплату заробітної плати, стипендії, пенсії або іншої установле­ної законом виплати громадянам.

Порушення або невиконання зобов'язань за колективним до­говором особами, які представляють власників або уповноваже­них ними органів, тягне адміністративну відповідальність у ви­гляді штрафу від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ст. 41-2 КпАП).

При звільненні працівника виплата всіх сум, які належать йому від підприємства, провадиться в день звільнення. Якщо пра­цівник не працював у день звільнення, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення працівником вимоги про розрахунок. При виникненні спору в усякому випадку має бути виплачена неоспорювана частина зар­плати.

Згідно зі ст. 117 КЗпП власник підприємства повинен випла­тити звільненому працівникові його середній заробіток за весь час затримки зарплати з вини власника по день фактичного розрахунку. У випадку, якщо звільнений працівник до одержан­ня остаточного розрахунку стане на іншу роботу, розмір забор­гованості зменшується на суму зарплати, одержаної за новим місцем роботи.

 

Глава 12

ДИСЦИПЛІНА ПРАЦІ