Соціально-економічні аспекти оплати праці та її реформа в Україні

Оплата праці — чи не найважливіша категорія в системі умов праці. У ній, як у жодній іншій сфері, відбиваються усі супереч­ності суспільства, усі досягнення і прорахунки. Тому підходити до правових питань оплати праці необхідно через дослідження об'єктивних реальних суспільних відносин. Саме соціально-еко­номічні аспекти дають можливість розкрити проблеми, які ма­ють місце в сучасних умовах в Україні у сфері оплати праці й "підказати" правові засоби, форми їх вирішення.

Економіка України переживає складний перехідний період від державно-адміністративної системи управління до ринкової еко­номіки. У Посланні Президента України до Верховної Ради України 2002 р. "Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002—2011 роки" (Урядовий кур'єр. — 2002. — 4 червня) ана­лізуються етапи розвитку. Зокрема зазначається, що 1990— 1999 рр. були роками кризи, коли обсяг ВВП скоротився на 59,2 %, реальна заробітна плата зменшилася у 3,82 раза. Особ­ливо болісними виявилися наслідки найвищої у світі гіперін­фляції, яка в 1993 р. досягла 10 256 %.

Впливовий британський щотижневик "Економіст" у випуску від 5—6 листопада 1999 р. опублікував порівняльні дані еконо­мічного розвитку держав Східної та Центральної Європи. За підсумками аналізу динаміки обсягів реального ВВП Україна займала останній щабель серед держав регіону — її ВВП стано­вив 43 % ВВП 1990 p., тоді як цей показник у Польщі дорівню­вав 150 %, в Угорщині — 118, у Чехії — 105 % (Праця і зарпла­та. — 1999. — № 33. — Грудень).

Як соціально-економічна категорія заробітна плата являє со­бою певну частину прибутків громадян, що фіксується в грошовій формі, у структурі національного прибутку країни. Як відомо, з доходів громадяни сплачують прибутковий податок. За цим по­казником можна проаналізувати ситуацію з прибутками у насе­лення. У 1998 p., коли більше 50 % підприємств були збиткови­ми та мали заборгованість перед державою та з виплати заробіт­ної плати працівникам, частина прибуткового податку з доходів громадян у структурі консолідованого бюджету України становила близько 11 %, тоді як у США, наприклад, вона сягає майже ЗО % (Колот А. Удосконалення оплати праці потребує комплексних рішень // Праця і зарплата. — 1998. — № 15. — С. 11),

Крім того, доходи населення складаються не тільки із заробіт­ної плати, а й включають інші види виплат: соціальні допомоги, пенсії, стипендії, доходи від власності, цінних паперів, участі в паях, доходах підприємства, натуральні доходи тощо. Тому на­ступним аспектом вказаної проблеми є визначення частини опла­ти праці в доходах населення. На жаль, і цей показник мало­втішний. Офіційні дані свідчать, що частка оплати праці в сукуп­них доходах населення знизилася з 67,5 % в 1990 р. до 40,3 % у 1996 р. (Урядовий кур'єр. — 1997. — ЗО жовтня). Ця ж тен­денція зберігалася і в 1997, і в 1998 pp. Реальні доходи населен­ня знизилися майже на 70 %.

За даними управління статистики, номінальна зарплата одно­го працівника за січень 2000 р. на 17 % менша, ніж за грудень 1999 p., а реальна зарплата зменшилася на 20 % (Праця і зар­плата. — 2000. — № 10. — Березень).

І все ж у 2000 р. вперше після десятирічного економічного спа­ду намітилися ознаки стабілізації та зростання економічних по­казників. Темпи зростання реального валового внутрішнього про­дукту досягли 106,0 %. За підсумками січня — серпня 2002 р. Україна посідає 4-те місце серед країн СНД за темпами промис­лового зростання (Урядовий кур'єр. — 2002. — 4 жовтня).

Середня заробітна плата в Україні в серпні 2002 р. становила 390,07 грн. Має місце значне розшарування цього показника в різних регіонах. Зокрема, найбільша зарплата в серпні була в Києві — 647,64 грн, у Донецькій області — 469,71, в Запорізькій області — 454,47 грн. Натомість найменша зарплата в серпні була в Тернопільській області — 243,91 грн, Хмельницькій об­ласті — 268,98 грн (Урядовий кур'єр. — 2002. — 4 жовтня).

За даними Державного комітету статистики України в січні — липні 2002 р. номінальні доходи населення збільшилися на 21,1 %, у тому числі грошові — на 22,4 %. Номінальна заробіт­на плата штатного працівника становила 377,41 грн і вперше з початку року перевищила прожитковий мінімум для працездат­ної особи, встановлений на 2002 р. — 365 грн. У червні розмір реальної заробітної плати збільшився порівняно з відповідним періодом минулого року на 18,6 %. Між тим, продовжує мати місце заборгованість із заробітної плати, зокрема за перше пів­річчя 2002 р. вона становила 24,7 млн грн. Таким чином, озна­ки стабільності ще не означають сталого розвитку, для досягнення якого необхідно здійснити низку заходів.

Заплановані державні заходи мають зважати на таку важли­ву проблему, як порушення принципу соціальної справедливості у сфері оплати праці, явно диспропорційне розшарування суспіль­ства за доходами: у 1996 р. 10 % громадян з найвищими дохо­дами отримали третину загальної суми всіх грошових доходів населення (Основні напрями соціальної політики держави на 1997—2000 роки: Затверджені Указом Президента України від 18 жовтня 1997 р. № 1166/97 // Урядовий кур'єр. — 1997. — ЗО жовтня).

Не менш важливим чинником є співвідношення доходів з витратами і структура грошових витрат працівників. Зарубіжні економісти давно визнали, що саме витрати свідчать про розмі­ри доходів, зокрема про заробітну плату, і поклали цю тезу в основу податкової політики. Податок сплачується не тільки з доходів, а й у певних випадках також з витрат (купівель). Од­нак податки — це сфера іншої галузі законодавства, хоч, як ба­чимо, оплата праці — це категорія, яка проведе нас не по одній сфері суспільних відносин. Обмежимося лише таким показником: у країнах з розвиненою ринковою економікою наймані пра­цівники витрачають на придбання продуктів харчування і про­мислових товарів 25—ЗО % заробітної плати, тоді як в Україні цей показник дорівнює 70—80 % (Праця і зарплата. — 1998. — № 15. — Серпень. — С 11).

Є низка проблем і в системі організації заробітної плати: роз­міри зарплати практично відірвані від кінцевих результатів праці працівників і підприємств; недосконала диференціація оплати праці; не визначена роль мінімальної зарплати. Всі названі про­блеми загострила платіжна криза, яка призвела багато підпри­ємств до заборгованості з зарплати.

Як зазначається у Посланні Президента України, нині має місце заниження вартості робочої сили. Практично повністю втрачено стимулюючу функцію заробітної плати, її вплив на розвиток виробництва. Економіка, базована на низькій вартості робочої сили, не забезпечує високих стандартів споживання, про­цесів нагромадження, якісного відтворення робочої сили (Уря­довий кур'єр. — 2002. — 4 червня).

Таким чином, сучасне соціально-економічне становище у сфері оплати праці потрібно визначити як кризове, що вимагає негай­них конструктивних перетворень з боку держави.

В Основних напрямах соціальної політики на 1997—2000 роки і на період до 2004 року передбачено конкретні заходи щодо ре­формування оплати праці. Ці заходи охоплюють два напрями. Перший — заходи, спрямовані на стабілізацію рівня життя, вдос­коналення оплати праці й грошових доходів населення, другий — заходи, спрямовані на погашення заборгованості з заробітної пла­ти. Заходи, спрямовані на вдосконалення організації оплати праці, передбачають впровадження як загальних принципово нових положень, так і вдосконалення вже встановлених норм. Передусім необхідно впровадити у законодавство і правозастосовчу практи­ку таке важливе положення, як забезпечення залежності розмірів оплати праці від особистого внеску працівника в кінцеві резуль­тати праці. Потрібно відразу ж зазначити, що проблема це не нова, і в директивних документах радянського періоду не раз проголо­шувалися наміри реалізувати названу залежність. Однак, як свідчать практика і наукові дослідження, вирішити таке завдан­ня не просто. Це питання тісно пов'язане з вдосконаленням нор­мування праці, з ринком праці (рівнем безробіття) і соціальною психологією. Надалі, розглядаючи правові питання оплати праці, ми більш детально зупинимося на цьому.

Не менш важливою часткою майбутньої роботи є встановлен­ня на законодавчому рівні системи мінімальних соціальних стан­дартів, одним з яких є мінімальна заробітна плата. Тут також буде проведено комплекс реформ, спрямованих на зміну право­вої моделі її застосування в Україні. Тенденцію, яка намітилася, загалом можна охарактеризувати як звуження сфери застосуван­ня нормативу мінімальної заробітної плати як нормативу для розрахунку соціальних виплат.

Для забезпечення погашення заборгованості з виплати заро­бітної плати передбачається запровадити механізм примусового спрямування доходів державних підприємств і організацій на погашення заборгованості; введення майнової відповідальності підприємств за несвоєчасну виплату нарахованої працівникам зарплати, передбачивши можливість аукціонного продажу основ­них фондів підприємств; посилення адміністративної і кримі­нальної відповідальності посадових осіб, винних у нецільовому використанні коштів, призначених на виплату зарплати.

Потрібно зазначити, що частину заходів із захисту прав пра­цівників на оплату праці вже реалізовано у законодавстві. Прий­нято законодавчі акти про індексацію грошових доходів насе­лення, а також про порядок компенсації заробітної плати у зв'яз­ку з порушенням термінів її виплати.

До організаційно-правових засобів реалізації реформи нале­жать такі: посилення ефективності механізму договірного регу­лювання оплати праці між роботодавцями і найманими праців­никами через акти соціального партнерства; підвищення част­ки тарифу в середній заробітній платі до 50—60 %; посилення державного регулювання оплати праці стосовно підприємств і організацій державної форми власності тощо.

У цілому в реалізації політики доходів першорядного значен­ня набуває державне стимулювання прискореного зростання заробітної плати. Планується з 2003 р. запровадити новий, обо­в'язковий для всіх секторів економіки соціальний стандарт — регульований державою мінімум погодинної заробітної плати.

Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. № 1375/2000 затверджено Концепцію подальшого реформування оплати праці в Україні (Урядовий кур'єр. — 2001. — 11 січня). Передбачається удосконалення як державного, так і колективно-договірного регулювання оплати праці. При цьому політика захисту прав працівників на своєчасне отримання заробітної плати має буду­ватися на принципах дотримання міжнародних стандартів у цій сфері, передбачених Конвенціями і Рекомендаціями МОП.