Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Охорона праці: поняття, державна політика, правове регулювання

Поиск

 

Право кожної людини на належні, безпечні та здорові умови праці — конституційне право, встановлене ст. 43 Конституції України. Окрім цього, Конституція закріпила право людини на охорону здоров'я (ст. 49).

Відповідно до ст. 7 Міжнародного пакту про економічні, соці­альні й культурні права, держави, які беруть участь у цьому Пакті, мають визнати право кожного на справедливі та сприятливі умо­ви праці, умови роботи, що відповідають вимогам безпеки та гігієни.

Питанням охорони праці присвячено низку конвенцій і реко­мендацій МОП. Генеральною угодою між Кабінетом Міністрів України, Конфедерацією роботодавців та всеукраїнськими проф­спілками і профоб'єднаннями на 2002—2003 рік передбачено подати на ратифікацію до Верховної Ради України Конвенцію МОП № 155 про безпеку, гігієну та виробниче середовище, а та­кож розглянути на засіданні Національної ради соціального партнерства питання про можливість ратифікації Україною Конвенції МОП № 184 "Про безпеку і гігієну праці в сільському господарстві".

Кодекс законів про працю України закріплює право на здо­рові та безпечні умови праці (ст.2), ст. 6 Основ законодавства України про охорону здоров'я встановлює право на охорону здо­ров'я, що передбачає серед інших право на безпечні й здорові умови праці.

Державні, громадські або інші органи, підприємства, установи, організації, посадові особи та громадяни зобов'язані забезпечи­ти пріоритетність охорони здоров'я у власній діяльності, не зав­давати шкоди здоров'ю населення й окремих осіб (ст. 5 Основ законодавства України про охорону здоров'я).

У широкому значенні під охороною праці розуміється сукуп­ність правових норм, що охоплюють увесь комплекс питань за­стосування праці й належних до різних інститутів трудового права (трудового договору, робочого часу і часу відпочинку та ін.). До них належать норми, які забороняють необґрунтовану відмо­ву в прийнятті на роботу, обмежують переведення та звільнення працівників, встановлюють граничну тривалість робочого часу, регламентують час відпочинку, та багато інших, спрямованих на створення сприятливих загальних умов трудової діяльності (Советское трудовое право: Учебник / Под ред. А.С. Пашкова, О.В. Смирнова. — М.: Юрид. лит., 1988. — С. 446). Л.О. Сироват-ська під охороною праці в широкому значенні розуміє трудове право загалом, оскільки всі його норми спрямовані на захист інтересів усіх працюючих (Сыроватская Л.А. Трудовое право: Учебник. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Юристъ, 1998. — С. 252), У вузькому значенні термін "охорона праці" традицій­но застосовується для позначення системи заходів щодо забез­печення для працівників здорових та безпечних умов праці на виробництві.

Закон України "Про охорону праці" від 14 жовтня 1992 р. (в редакції Закону України від 21 листопада 2002 р.) у ст. 1 вста­новлює таке визначення: "Охорона праці — це система право­вих, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спря­мованих на збереження життя, здоров'я і працездатності люди­ни в процесі трудової діяльності".

Вимоги з охорони здоров'я часто не дотримуються підприєм­ствами різних організаційно-правових форм, які використовують працю найманих працівників. Чимало керівників підприємств безвідповідально ставляться до обов'язків щодо створення здо­рових і безпечних умов праці, часто розглядають ці питання як другорядні. Лише за два місяці 1999 р. інспектори Держнаглядохоронпраці виявили понад 340 тис. порушень правил безпеч­ного ведення робіт. Через наявну загрозу життю заборонялася робота понад 17 тис. підприємств та об'єктів (Праця і зарпла­та. — 1999. — №8. — Квітень).

Такий стан охорони здоров'я на виробництві пояснюється передусім складним економічним становищем держави, а також іншими об'єктивними і суб'єктивними причинами, які поляга­ють у зносі основних виробничих фондів, у тому, що немає заці­кавленості власників у поліпшенні умов і безпеки праці, в не­компетентності персоналу в питаннях охорони праці, в низькій трудовій і технологічній дисципліні, в недостатній ролі органів нагляду і контролю за дотриманням законодавства про працю й охорону здоров'я у процесі праці. В умовах, що не відповідають санітарно-гігієнічним нормам, працює понад 3,4 млн осіб. Забез­печеність працюючих засобами індивідуального захисту не пе­ревищує 40—50 %. Щорічні виплати на відшкодування шкоди, заподіяної життю і здоров'ю працюючих, сягають 400 млн грн. Особливу тривогу викликає зростання кількості аварій з групо­вими нещасними випадками. Під час аварій у 1998 р. було трав­мовано 712 працівників, з-поміж яких 279 — смертельно.

У щорічній доповіді Уповноваженого з прав людини Н. Кар-пачової наводяться дані, які свідчать, що в умовах, які не відпо­відають санітарно-гігієнічним нормам, працює понад 3,3 млн осіб, у томі числі один мільйон жінок, при цьому забезпеченість засо­бами індивідуального захисту не перевищує 40—50 %, а щорічні виплати на відшкодування шкоди, заподіяної життю і здоров'ю працівників, становлять 40 млн (Карпчова Н. Стан дотримання і захисту прав і свобод людини в Україні: Перша щорічна до­повідь Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. — К., 2000. — С. 276).

З 1 квітня 2001 р. в Україні почав діяти Фонд соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань України. На 1 липня 2001 р. було зареєстровано 256 тис. потер­пілих на підприємствах та членів їхніх сімей.

В Основних напрямах соціальної політики на період до 2004 року йдеться про необхідність реформування системи охо­рони праці, основною метою якої є істотне зниження рівня ви­робничого травматизму і професійних захворювань, зменшення чинників шкідливого впливу на організм працюючих і вивіль­нення працівників з шкідливих і важких умов праці.

Кабінет Міністрів України постановою від 10 жовтня 2001 р. № 1320 затвердив Національну програму поліпшення стану без­пеки, гігієни праці та виробничого середовища на 2001—2005 ро­ки. Головною метою цієї програми є реалізація заходів загаль­нодержавного значення щодо створення належних, безпечних і здорових умов праці на підприємствах, в установах та організа­ціях усіх форм власності (далі — підприємства) шляхом вико­нання конкретних завдань з організаційного, матеріально-техніч­ного, наукового та нормативно-правового забезпечення їхньої діяльності у сфері охорони праці, подальшого вдосконалення системи державного управління та нагляду за охороною праці.

У Національній програмі зазначається, що реалізація права працівників на належні, безпечні та здорові умови праці не за­безпечується повною мірою. Відсутність відповідних норматив­но-правових актів щодо охорони праці на підприємствах, випад­ковий добір кадрів, стійка тенденція до зменшення коштів для забезпечення належних, безпечних і здорових умов праці — це основні причини, які не дають змоги істотно знизити рівень ви­робничого травматизму і професійної захворюваності. Так, у 1999 р. в цілому по Україні було травмовано на виробництві 39 844 особи, з них 1388 — зі смертельним наслідком, у 2000 р. травмовано 34 556 осіб, з них 1325 — зі смертельним наслідком. Рівень професійної захворюваності залишається досить високим, при цьому переважають захворювання пилової та хімічної етіо­логії, опорнорухового апарату, віброшумова патологія. Найбіль­шу кількість постраждалих зареєстровано на підприємствах ву­гільної, металургійної, машинобудівної, хімічної промисловості, а також у будівництві та сільському господарстві.

Найбільш негативно позначаються на стані охорони праці такі чинники: незадовільні умови праці на виробництві; недостатнє забезпечення працюючих засобами індивідуального та колектив­ного захисту; недостатній рівень підготовки працюючих та фа­хівців з питань охорони праці; відсутність впровадження в не­обхідному обсязі науково-технічних розробок у сфері охорони праці; недостатня організація роботи з інформаційного забезпе­чення охорони праці.

Національна програма передбачає комплексне розв'язання проблем охорони праці, забезпечення пріоритету здоров'я праців­ників, їх соціального захисту, створення належних, безпечних і здорових умов праці на виробництві. Концептуальні положен­ня щодо поліпшення стану охорони праці ґрунтуються на аналізі сучасних тенденцій науково-технічного прогресу, проблем охо­рони праці, а також змін у системі державного управління.

Основними завданнями Національної програми є такі: усунен­ня шкідливих і небезпечних факторів на робочих місцях; ство­рення засобів діагностики устаткування та запобігання аваріям на об'єктах підвищеної небезпеки, засобів та систем колектив­ного захисту працівників; здійснення заходів із захисту людей від ураження електричним струмом, шумових, вібраційних та інших навантажень; удосконалення нормативно-правової бази з питань охорони праці; розв'язання проблем медицини праці; інформаційне забезпечення органів державної влади та населення з питань охорони праці. Виконання визначених завдань сприя­тиме поліпшенню стану охорони праці, а також зменшенню кількості аварій, нещасних випадків на виробництві та професій­них захворювань. Передбачені програмою заходи спрямовано на поступове приведення національного законодавства у відповід­ність до актів законодавства ЄС.

Кабінет Міністрів України своїм розпорядженням від 21 серп­ня 2001 р. №391-р затвердив комплексні заходи профілакти­ки травматизму невиробничого характеру на 2001—2005 pp. Серед іншого було рекомендовано роботодавцям та профспілкам передбачати в колективних договорах і угодах усіх рівнів вирі­шення найважливіших питань запобігання травматизму неви­робничого характеру і забезпечити безумовне виконання заходів, розроблених комісіями з розслідування групових нещасних ви­падків невиробничого характеру.

З метою посилення наглядової функції за станом з охорони праці в Україні Указом Президента України від 18 вересня 2002 р. № 834/202 утворено на базі Державного департаменту з нагляду за охороною праці, що діє у складі Міністерства праці та соціальної політики України, Державний комітет України з нагляду за охороною праці як центральний орган виконавчої вла­ди (Праця і зарплата. — 2002. — № 36).

Найважливіші норми щодо охорони здоров'я працівників на виробництві закріплені в Законі України "Про охорону праці", у трьох главах КЗпП (глава XI "Охорона праці", глава XII "Пра­ця жінок", глава XIII "Праця молоді"), а також у підзаконних актах — положеннях, правилах, інструкціях, актах соціального партнерства, локальних нормативно-правових актах.

В Україні упроваджено нову систему соціального захисту пра­цівників від нещасних випадків. З 1 квітня 2001 р. набрав чин­ності Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціаль­не страхування від нещасного випадку і професійного захворю­вання".



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-06-24; просмотров: 273; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.219.178.166 (0.012 с.)