ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Прогул (у тому числі відсутність на роботі більше 3 годин протягом робочого дня) без поважних причин (п. 4 ст. 40 КЗпП)



Прогулом визнається відсутність працівника без поважних причин на своєму робочому місці як протягом усього робочого дня, так і більше 3 годин безперервно або сумарно протягом ро­бочого дня, наприклад, у зв'язку з поміщенням у медвитверез­ник, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпуски, за­лишення роботи до закінчення строку трудового договору або тер­міну, який працівник зобов'язаний відпрацювати за державним направленням після закінчення вищого навчального закладу.

Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що невихід пра­цівника на роботу в зв'язку з незаконним переведенням не можна вважати прогулом без поважних причин (п. 24 постанови № 9 від 6 листопада 1992 р.)- Працівник, який відмовився від пере­ведення на легшу роботу згідно з медичним висновком, не може бути звільнений за п. З і 4 ст. 40 КЗпП. За наявності всіх необ­хідних умов він може бути звільнений за п. 2 ст. 40 КЗпП.

Звільнення за прогул — крайній захід дисциплінарного стяг­нення. Власник може застосувати інші заходи, в тому числі матеріального характеру.

5. Нез'явлення на роботу протягом більш як 4 місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і пологах, якщо законодавством не встановлений три­валіший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні. За працівниками, які втратили працездатність у зв'язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, місце роботи (посада) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності (п. 5 ст. 40 КЗпП)

Нез'явлення на роботу більше 4 місяців підряд внаслідок тим­часової непрацездатності також дає право власнику звільнити працівника. Таке звільнення можливе лише в період хвороби, якщо ж працівник став до роботи, то звільнення з цієї підстави заборонене. У період хвороби не зараховується відпустка по ва­гітності і пологах і відпустка для догляду за дитиною. Згідно зі ст. 179 КЗпП жінкам надаються частково оплачувані відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку з ви­платою за цей період допомоги за державним соціальним стра­хуванням. У випадку, коли дитина потребує домашнього догля­ду, жінці в обов'язковому порядку надається відпустка без збе­реження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш ніж до досягнення дитиною 6-річного віку. Такі відпустки можуть бути використані повністю або частина­ми також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною. Щоправда, у такому випадку мати повинна припинити відпустку і стати до роботи, а відповід­ний член сім'ї повинен у свою чергу оформити відпустку. За та­ких умов соціальна допомога буде виплачуватись. У період пе­ребування у відпустці мати і зазначені особи можуть працюва­ти на умовах неповного робочого часу або вдома, при цьому збе­рігається право на одержання соціальної допомоги. Підприєм­ства й організації за рахунок власних коштів можуть збільшу­вати тривалість вказаних відпусток.

Працівникам, у котрих вперше виявлено захворювання на туберкульоз або має місце його рецидив, листок непрацездатності для безперервного курсу лікування та оздоровлення може вида­ватися на строк до 10 місяців. За такими особами протягом цьо­го часу зберігається місце праці (ст. 25 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" від 6 квітня 2000 р. № 1645-Ш) і вони не можуть бути звільнені за п. 5 ст. 40 КЗпП.

За працівниками, яким заподіяно трудове каліцтво або профе­сійне захворювання, місце роботи зберігається на весь час віднов­лення працездатності або встановлення інвалідності незалежно від того, з чиєї вини сталося трудове каліцтво.

Звільнення працівника за п. 5 ст. 40, як і звільнення за всіма іншими пунктами вказаної статті, є правом власника, а не його обов'язком. Таке звільнення застосовується, якщо цього вима­гають умови виробництва.

6. Поновлення на роботі працівника, який раніше викону­вав цю роботу (п. 6 ст. 40 КЗпП)

Звільнення з цієї підстави допускається, коли органами, що розглядають трудові спори, поновлюється на роботі працівник, якого було незаконно звільнено або переведено на іншу роботу.

Поновлення на попередній роботі може мати місце як за рішен­ням суду, так і з ініціативи самого власника, який на вимогу Державного департаменту нагляду за дотриманням законодав­ства про працю або з інших причин (наприклад, отримання на­лежної юридичної консультації) може самостійно прийняти рішення про поновлення працівника.

Слід врахувати, що в Україні діє низка законів, які передбача­ють право окремих категорій працівників повернутися на попе­редню роботу (посаду), якщо і підприємство, і така посада реаль­но існують (підприємство не ліквідовано, посаду не скорочено).

Згідно зі ст. 6 Закону України від 1 грудня 1994 р. "Про поря­док відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" (Відомості Верховної Ради України. — 1995. — № 1. — Ст. 1) гро­мадянин, звільнений з роботи (посади) у зв'язку з незаконним за­судженням або усуненням з посади у зв'язку з незаконним при­тягненням до кримінальної відповідальності, повинен бути понов­лений на попередній роботі (посаді), а у разі неможливості цього (ліквідація підприємства, установи, організації, скорочення посади, а також наявність інших передбачених законом підстав, що пере­шкоджають поновленню на роботі (посаді)) йому повинна бути надана державною службою зайнятості інша відповідна робота. Робота (посада) надається громадянинові не пізніше місячного тер­міну від дня звернення, якщо воно надійшло протягом 3 місяців з моменту набрання законної сили виправдувальним вироком або винесення постанови (ухвали) про закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю в діянні складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину.

Закон України "Про статус народного депутата України" (у ре­дакції Закону від 22 березня 2001 р. № 2328) у ст. 20 "Гарантії трудових прав народного депутата України" встановлює право народного депутата повернутися на попередню роботу (посаду), а в разі неможливості надати її він зараховується до резерву кадрів Головного управління державної служби України (п. 4 ст. 20). З працівником, котрого в порядку заміщення взято на посаду, яку займав народний депутат, укладається строковий трудовий договір; цей договір розривається при поверненні на­родного депутата на роботу, але не пізніше як через три місяці після припинення повноважень народного депутата (п. 7 ст. 20).

Законом України "Про альтернативну (невійськову) службу" від 12 грудня 1991 р. № 1975-ХІІ (у редакції Закону від 18 лютого 1999 р. № 437, зі змінами і доповненнями) встановлено збережен­ня права громадянина, який проходить альтернативну службу, на попередню роботу (посаду), яку він виконував (займав) до направлення на службу, а в разі її відсутності — на іншу рівно­цінну роботу (посаду) на тому самому або, за згодою працівника, на іншому підприємстві, в установі, організації. Щоправда, не встановлено строку, протягом якого громадянин після закінчен­ня служби може претендувати на таку роботу.

У такий же спосіб закріплено право працівника, звільненого з роботи у зв'язку з обранням його до складу виборних профспілко­вих органів, після закінчення терміну його повноважень повер­нутися на попередню роботу (посаду). Конкретного строку звер­нення за реалізацією такого права не встановлено (ст. 41 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності").

Вважаємо, що в тих випадках, коли закон прямо встановлює право працівника повернутися на попередню роботу (посаду) та ще й передбачає максимальний строк для звернення з такою вимогою до роботодавця, — є всі підстави надати працівникові саме ту посаду (роботу), яку він попередньо займав. Якщо ця посада зайнята, її має бути звільнено, а працівника, котрий зай­має цю посаду, звільнено за п. 6 ст. 40 КЗпП. У тих же випад­ках, коли закон у цілому встановлює право працівника повер­нутись на попередню роботу або підприємство, і не встановлює конкретного механізму реалізації цього права (зокрема шляхом визначення певного періоду), — підстав звільняти працівника, котрий тепер займає цю посаду, немає.

Звільнення за п. 6 ст. 40 КЗпП застосовується у випадках, коли неможливо перевести працівника за його згодою на іншу робо­ту, або коли працівник відмовився від такого переведення. Зго­ди профспілкової організації для звільнення не вимагається.

7. Поява на роботі в нетверезому стані, у стані наркотично­го або токсичного сп'яніння (п. 7 ст. 40 КЗпП)

Поява на роботі працівника в нетверезому стані, у стані нар­котичного або токсичного сп'яніння дає власнику право на його звільнення, якщо такий стан підтверджений певними доказами: медичним висновком, актом, складеним представниками власника і громадських організацій, свідченнями свідків та ін. За загаль­ним правилом вважається незаконною поява працівника в та­кому стані у робочий час на своєму робочому місці. Але для пра­цівників, які несуть дисциплінарну відповідальність за статута­ми про дисципліну (підприємства зв'язку, залізничного транс­порту та ін.), порушенням трудової дисципліни вважається та­кож поява в нетверезому стані, стані наркотичного і токсичного сп'яніння не тільки безпосередньо на своєму робочому місці, а й натериторії підприємства і в неробочий час. Для працівників з ненормованим робочим днем час перебування на роботі понад встановлену тривалість є робочим.

З цієї підстави можуть бути звільнені з роботи працівники за появу на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння в будь-який час робочого дня, незалежно від того, чи були вони відсторонені від роботи або продовжували виконувати трудові обов'язки.

На відміну від загального порядку засвідчення стану алкоголь­ного сп'яніння, стан наркотичного сп'яніння встановлюється за спеціальними правилами. Ст. 12 Закону України "Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними" від 15 лютого 1995 р. (зі змінами і доповненнями, внесеними Законом від 8 лип­ня 1999 р.) передбачає, що "встановлення наявності стану нар­котичного сп'яніння внаслідок незаконного вживання наркотич­них засобів або психотропних речовин є компетенцією лише лі­каря, на якого покладено обов'язки щодо проведення медичного нагляду'(обстеження), а діагноз "наркоманія" встановлюється лі-карсько-консультаційною комісією". Згідно з Інструкцію про порядок виявлення та постановки на облік осіб, які незаконно вживають наркотичні засоби або психотропні речовини (затвер­джена спільним наказом Міністерства охорони здоров'я Украї­ни, Міністерства внутрішніх справ України, Генеральної проку­ратури України, Міністерства юстиції України від 10 жовтня 1997 р. за № 306/680/21/66/5), особи, щодо яких встановлено незаконне вживання ними наркотичних засобів або психотроп­них речовин, підлягають направленню на медичний огляд. Під­ставою для направлення на медичний огляд осіб, залежних від вказаних речовин, є інформація, яка надійшла від підприємств, організацій, установ, засобів масової інформації або окремих гро­мадян про те, що зазначені особи незаконно вживають наркотичні засоби або психотропні речовини чи перебувають у стані нарко­тичного сп'яніння. При надходженні до органів внутрішніх справ таких матеріалів працівники міліції забезпечують видачу таким особам направлення на медичний огляд з одержанням від них розписки та направляють контрольне повідомлення про направ­лення на медичний огляд. На підставі медичного огляду лікар-нарколог встановлює стан сп'яніння або приймає рішення про необхідність стаціонарного обстеження, про що складає письмо­вий висновок та видає направлення на обстеження. Особи» які ухиляються від добровільного медичного огляду чи обстеження, за сповіщенням про неявку особи до наркологічного закладу на медичний огляд та на підставі постанови органу внутрішніх справ про привід з метою примусового медичного обстеження (огля­ду), підлягають примусовій доставці до наркологічного закладу працівниками органів внутрішніх справ.

8. Вчинення за місцем роботи розкрадання (в тому числі дріб­ного) майна власника, встановленого вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення або застосу­вання заходів громадського впливу (п. 8 ст. 40 КЗпП)

Факт розкрадання як підстава для звільнення має характери­зуватися такими умовами:

а) бути вчиненим за місцем роботи працівника, тобто в органі­
зації, з якою працівник перебуває у трудових відносинах, а та­
кож в організації, в якій він виконує роботу на основі цих тру­
дових відносин;

б) бути встановленим вироком суду, що набрав законної чин­
ності, або постановою органу, до компетенції якого входить на­
кладення адміністративного стягнення або застосування заходів
громадського впливу.

Звільнення у зв'язку з розкраданням за місцем роботи прово­диться не пізніше як за 1 місяць від дня набрання чинності вироком, постановою або рішенням компетентного органу, без урахування часу перебування у відпустці та звільнення від ро­боти у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.





Последнее изменение этой страницы: 2016-06-24; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.94.21.209 (0.009 с.)